Міністерство  освіти України

Київський національний університет ім. Т. Шевченка

факультет кібернетики 
 
 

РЕФЕРАТ

на тему: 

«Світове господарство.

Міжнародний поділ праці» 
 
 

Виконала: 

Студент групи ІС-3 

Гаркуша Катерина 

                                                                             2010 

План 

Вступ 

Теоретична частина

ПОНЯТТЯ СВІТОВОГО  ГОСПОДАРСТВА

МІЖНАРОДНИЙ ПОДІЛ  ПРАЦІ

Практична частина

СУЧАСНЕ СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО. ПОЛЮСИ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА

ЗАКОН ПОРІВНЯЛЬНИХ ПЕРЕВАГ

Висновки

Джерела

 

ВСТУП 

Для сучасного  періоду міжнародного економічного розвитку характерне широке залучення  країн у міжнародні взаємозв´язки. Це пов´язане з тим, що масштаби сучасного  виробництва переросли національні  рамки. У міжнародних масштабах  переміщуються не лише товари, а й фактори виробництва, насамперед капітал та робоча сила. Охопленою сферою стала не лише сфера обігу, а й сфера виробництва. Для нормального підтримання і розвитку національного виробництва стає необхідною взаємодія з іншими країнами, участь у міжнародному поділі праці та обміні. Посилюється інтернаціоналізація виробництва й усього господарського життя, що стало основою формування світового господарства.

 

ТЕОРЕТИЧНА  ЧАСТИНА 

ПОНЯТТЯ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА 

 Жодна з  держав світу в сучасних умовах не може існувати відокремлено від інших країн та

бути ізольованою  від тих процесів, що відбуваються в регіоні або частині світу, де вона знаходиться. Країни, а саме їх національні господарства, взаємодіють між собою у виробничій, економічній, політичній, військовій, культурній, гуманітарній, екологічній та інших сферах. Для реалізації цих відносин між країнами встановлюються дипломатичні стосунки, укладаються угоди, договори, що регулюють різні напрямки співробітництва. Країни прагнуть брати участь у міжнародних організаціях (Організації Об'єднаних Націй (ООН), Міжнародному валютному фонді (МВФ), Світовій організації торгівлі (СОТ) та ін.), створюють міждержавні регіональні об’єднання — економічні (наприклад, Європейський Союз (ЄС)), військово-політичні (Організація Північноатлантичного договору (НАТО)) тощо. 

Численні міжнародні зв'язки об'єднують країни світу  в тісну систему — світове  співтовариство, а їхні національні  економіки — у світове господарство. Отже, світове господарство — це сукупність взаємодіючих національних господарств країн світу, яка функціонує на основі міжнародного поділу праці, політичних та науково-технологічних зв’язків. Найважливішу роль в об'єднанні країн у світову господарську систему відіграють міжнародні економічні зв'язки. Вони виражаються рухом товарів, послуг, капіталів, робочої сили, інформації між країнами, регіонами й частинами світу. 

    Сьогодні  достатньо стійко проглядається  така структура світового господарства:

• світові ринки товарів і послуг;
• світові ринки капіталів;
• світові ринки робочої сили;
• міжнародна валютна система;
• міжнародна кредитно-фінансова система.

    Крім  того, інтернаціоналізація інтенсивно розвивається у сферах інформації, науково-діяльних і конструкторських робіт (інжиніринг, консалтинг). Формуються єдині науково-інформаційні проекти.

    Суб’єктами  світового господарства є:

• держави з їх національними економіками;
• ТНК;
• міжнародні організації та інститути (міжнародні банки, виробничо-торгові об’єднання);
• інтеграційні угрупування.

    МІЖНАРОДНИЙ ПОДІЛ ПРАЦІ

    Однією  з найважливіших рис сучасного економічного розвитку є інтернаціоналізація господарського життя, яка полягає у формуванні стійких всебічних взаємовідносин у міжнародній сфері на ґрунті міжнародного поділу праці (МПП). МПП – це пряме продовження суспільного поділу праці всередині країни, він полягає у спеціалізації окремих країн, об’єднань, підприємств на виробництві певних товарів і послуг або частин продуктів з кооперуванням виробників для спільного випуску кінцевої продукції та обміні цими продуктами на світовому ринку.

Він полягає в спеціалізації  окремих країн  на виробництві певних товарів та послуг і товарному обміні цими продуктами на світових ринках. Міжнародний поділ праці виникає між країнами, що захищені своїм державним суверенітетом. 

    МПП розвивається по двох напрямах: виробничому і територіальному. В свою чергу виробничий напрям ділиться на :

    - вертикальний (різні виробники утворюють  лінійний технологічний ланцюжок  і виконують ряд послідовних  технологічних операцій) ;

    - горизонтальний (виготовлення окремими виробниками компонентів, з яких потім збирається технічно чи технологічно складений виріб).  

Основними чинниками міжнародного поділу праці є  географічне положення  країн, їх природно-ресурсна база та соціально-економічні умови. 

    В територіальному аспекті МПП передбачає спеціально окремих країн на виробництві окремих продуктів чи їх частин для світового ринку. Історично МПП виник як система, основною структурною одиницею якої були національні економіки і світогосподарські зв’язки зводились до міжнародної торгівлі. Подальший розвиток МПП приводить до переростання світового ринку у світове господарство. Формується двоїста структура світового господарства: з одного боку – це система взаємопов’язаних національних економік, а з іншого – транснаціональних корпорацій (ТНК). ТНК зараз стали головною ланкою у системі світогосподарських зв’язків. ТНК – це багатонаціональні корпорації, які зосередили в своїх руках виробництво і збут продукції на світовому ринку. 

Важливою  формою суспільного  поділу праці є  географічний, або територіальний, поділ праці. Він полягає в спеціалізації окремих територій на виробництві певних товарів і послуг й виникненні товарного обміну між ними такими товарами та послугами, які в районах спеціалізації виробляють з порівняно меншими витратами. При цьому, формування спеціалізації території може бути зумовлений як природно-ресурсними чинниками (можливість вирощування певних сільськогосподарських культур, наявність тієї чи іншої мінеральної сировини тощо), так і економічними та соціальними передумовами (наявність кваліфікованих трудових ресурсів, капіталу та ін.), історичними та національними особливостями. Звичайно, чим більший вибір взаємодіючих чинників і передумов може використати та чи інша територія або країна, тим більші її можливості участі в географічному поділі праці. У тому й особливість географічного поділу праці, що він дає змогу нівелювати або й зовсім зняти проблеми, викликані, наприклад, нестачею ресурсів в будь-якому районі країни. Географічний поділ праці виникає між територіями незалежно від того, мають вони державний суверенітет, чи ні. 

Найвищою формою суспільного поділу праці і є міжнародний поділ праці.  

Міжнародний поділ  праці, порівняно з територіальним поділом праці, має деякі принципові відмінності. Формування спеціалізації господарства країни в такому разі, безумовно, підкоряється дії закону порівняльних переваг, за цим законом, який є одним з фундаментальних законів економічної теорії, кожна країна має порівняльну перевагу у виробництві якого-небудь товару чи послуги і може дістати вигоду, торгуючи ними або обмінюючи їх на інші товари чи послуги. 
 

Міжнародна  спеціалізація виробництва - це концентрація виробництва однорідної продукції у межах однієї країни або декількох країн з метою створення високопродуктивного виробництва, зниження собівартості продукції та підвищення її якості. Особливо велике значення вона має в галузі машинобудування. 

Міжнародна  кооперація виробництва - форма поділу праці, за якої праця на підприємствах і в галузях різних країн поєднується у взаємодії в одному або в різних, пов'язаних між собою процесами виробництва. 

Існує кілька видів міжнародного поділу праці: загальний, частковий та одиничний. 

Загальний поділ праці - це поділ праці за сферами виробництва (добувна й обробна промисловість, сільське господарство). Він проявляється у розподілі країн на сировинні, аграрні й індустріальні. 

Частковий поділ праці - це спеціалізація на певних галузях виробництва та видах вироблюваної продукції. Такий поділ праці означає ширший розвиток міжгалузевого обміну готовою продукцією. 

Одиничний поділ праці - це спеціалізація країн на виготовленні окремих агрегатів, машин, деталей і вузлів або на технологічних стадіях процесу виробництва. 

Спонукальним  мотивом участі країн  у міжнародному поділі праці є прагнення якомога повніше використати його переваги для організації оптимального випуску продукції, поліпшення її якості та збільшення обсягів експортної продукції для зарубіжних країн. 

 

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА 

СУЧАСНЕ СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО. ПОЛЮСИ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА 

    Розглядаючи політичну й економічну карти світу, можна  помітити істотну  особливість у  розміщенні країн, що мають показники  економічного розвитку вищі пересічних по світу - вони утворюють  кілька територіально  близько розташованих груп. І це не просто географічний факт, а одна з важливих закономірностей географії сучасного світового господарства: формується поліцентрична система його територіальної структури. То ж невипадково з'явився образний термін — «багатополюсний світ».

    Наймогутніший центр світового господарства склався в Північній Америці. Ядром цього центру є економіка США, з нею тісно поєднуються економіки Канади і Мексики. На частку цієї трійки країн при 7 % населення світу припадає 22-23 % національного продукту та виробництва промислової продукції, 12-13 % сільськогосподарської продукції світового господарства. Найважливіші особливості господарства цих північноамериканських країн такі:

    1) багатий ринок збуту; 

    2) могутність американських банків, трестів, концернів, що контролюють не тільки національне багатство своєї країни, а й перетворюються на транснаціональні корпорації;

    3) високий технічний рівень промисловості США і Канади;

    4) високий науковий потенціал США  і Канади;

    5) потужний військово-промисловий  комплекс США.

Не менш потужний центр світового господарства сформувався  в Західній Європі, країни якої мають не просто спільну географічну приналежність, а й однорідні соціально-економічні системи.

Найбільш динамічні  процеси економічного розвитку відбуваються в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (АТР). Японія, Китай та група країн і територій «далекосхідних тигрів» формують інтеграційне ядро цього регіону. На його частку припадає понад 1/5 світового економічного потенціалу.

 

     Під час подальшого визначення спеціалізації  важливим є те, як складається загальна ситуація на світовому ринку. Закон порівняльних переваг стверджує, що кожній країні, навіть тій, яка мас абсолютні переваги з виробництва будь-яких товарів, вигідніше зосередити свої зусилля на виробництві тих товарів і послуг, у виробництві яких вона досягла порівняно більшої ефективності, і експортувати їх в обмін на товари, яких вона не виробляє.

За таким законом, внаслідок економічного розвитку світового  господарства та суспільного поділу праці країни, які найбільше досягли успіху у виробництві тих чи інших товарів, чи постачанні певних ресурсів, спрямовують свою діяльність саме у ці галузі.