Соціальна природа і причини правопорушень

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ  

  Одеський регіональний  інститут державного  управління  

Кафедра права і законотворчого процесу 

     Модуль: Теорія держави і права 

     СУТНІСТЬ  ПРАВОПОРУШЕННЯ,

     ЙОГО  СОЦІАЛЬНА ПРИРОДА  ТА СКЛАД 
 

Виконала: Іванова А.В.

слухачка  І курсу, 1 групи

денної форми навчання

  факультету «Державне управління»

  Перевиріла: Толпиго  О.Ф. 
 
 
 
 
 
 
 

ОДЕСА - 2011

     ВСТУП

     Актуальність  теми. В науці про державу та право є проблеми, які, незважаючи на свою традиційність, завжди актуальні. До їх числа входить теорія правопорушень. В сучасних умовах у нашій країні спостерігається різкий сплеск правопорушень, в тому числі самої небезпечної їх форми - злочинів, у різних сферах громадського життя. Невтримний ріст злочинності створює серйозну погрозу державі і суспільству, життю, здоров'ю і майну громадян. Для боротьби з правопорушеннями важливо визначити їхню природу й особливості, юридичний склад і причини здійснення, і на цій основі намітити шляхи скорочення їх числа.

     Правопорушення, як і акти правомірної поведінки, досить різноманітні. Вони розрізняються за ступенем суспільної шкідливості, тривалості вчинення, за суб'єктами, за сферою законодавства, яка порушується, за об'єктами посягань.

     Загальна  теорія права може існувати лише в  єдності філософського, соціологічного і спеціально юридичного підходів. Поняття правопорушення повинне бути розглянуто в системі понять загальної теорії права, і в змістовному плані його не слід зводити безпосередньо до відповідних понять галузевих юридичних наук.

     Актуальність  теми обумовлюється тим, що сутність правопорушення як форми прояву деліктності  складається в індивідуалістській, анархістській сваволі окремих  індивідів, вираженій у суспільно  небезпечній для підвалин даного суспільства винній поведінці, що відхиляється від пануючих норм соціального порядку, правопорядку. 
 
 
 
 
 
 

     Правопорушення, як це випливає із самого терміна, є порушення права, акт, суперечливий з правом, його нормами, законом; здійснити правопорушення – значить «переступити» право.

     Правопорушення є особливою різновидністю поведінки людей і інших суб’єктів суспільних відносин. Законом регулюються тільки поступки (вчинки) людей, їх дії або бездіяльність. Не можуть регулюватися нормами права думки людей або певні риси характеру. Правопорушення – це, перш за все, діяння. Воно відрізняється від права і від правомірної поведінки наступними ознаками.

     1. Це суспільно небезпечне або шкідливе діяння. Усі право порушення є суспільно небезпечними або шкідливими діяннями, оскільки вони спрямовані проти суб’єктивних прав і свобод людини, юридичної особи, держави або суспільства в цілому. Порушуючи природні права або права, які закріплені законом, правопорушник наносить шкоду людям, природі, державі чи організаціям.

     2. Правопорушення – це протиправне діяння (дія або бездіяльність).

     Усі правопорушення спрямовані проти вимог чинного законодавства чи природних прав людини, які ще не закріплені в законодавстві.

     3. Правопорушення – це винне діяння. Воно не тільки протиправне, шкідливе, небезпечне діяння, а й винне діяння. Без вини ніхто не може бути притягнутий до юридичної відповідальності. Вина – це психічне відношення особи до своїх протиправних діянь.

     4. Правопорушення – це юридично карне діяння. Карність означає, що в чинному законодавстві передбачено склад правопорушень, і встановлена міра юридичної відповідальності.

     Таким чином, правопорушення – це соціально небезпечне або шкідливе, протиправне, винне діяння деліктоздатного суб’єкта (фізичної чи юридичної особи), яке передбачене чинним законодавством і за яке встановлена юридична відповідальність. 

     Соціальна природа і причини правопорушень

     Питання про соціальну природу і причини правопорушень досить складне і відповісти на нього однозначно неможливо, оскільки в правознавстві існує багато концепцій про причини правопорушень. Вивченням причин і умов вчинення правопорушень займається кримінологія. Вона вивчає, в першу чергу, причини злочинності, інші правопорушення вивчаються окремими галузями права, в тому числі адміністративним, трудовим і цивільним. Аналізу причин і умов вчинення проступків у нас, на жаль, майже немає в науковій літературі.

     Серед причин і умов вчинення правопорушень  виділяють об'єктивні і суб'єктивні  причини. Об'єктивними причинами  виступають конкретні протиріччя в  суспільному бутті, в економічних, політичних і соціальних відносинах людей. До суб'єктивних причин правопорушень відносять деформації в правосвідомості, в потребах, мотивах, позиціях, в низькому рівні моральної і правової культури.

     Щоб розглядати питання про причини і умови вчинення правопорушень і злочинів, потрібно вияснити поняття причини і умови. Діалектичний матеріалізм визначає причинність як об'єктивний, загальний, генетичний зв'язок міжявищами. Процес причинності послідовно розвивається в часі, і причина в часі завжди попереджує наслідок.

     Причинність полягає в переносі матерії, енергії, інформації від причин до наслідків. Передача інформації — типова властивість  причинності в сфері суспільних відносин. Інформація про різні людські проступки, про правила поведінки, систему цінностей, про дійсність засвоюється особами через різні джерела і канали інформації і формує світогляд і психологію суспільства і соціальних груп. 

     Причина — наслідок — безкінечна низка (ланцюг) причинності. У останньої причини  є її друга причина, а в наслідку — його наслідок останній, другий, перший і т.п. Взаємозв'язок «причина — наслідок» залежить від умов — сукупності явищ, обставин, які утворюють його середовище, супроводжують і забезпечують певний його розвиток. Місце причин і умов в механізмі причинності різне: причина породжує наслідок, умови цьому допомагають (сприяють), але мова завжди йде про сумісну їх дію, як необхідний зв'язок елементів єдиної системи. Комплекси причин і умов, сумісна дія яких визиває наслідки — злочин і злочинність, — називаються детермінантами'. 

     Причини і умови злочинності — це система  негативних для відповідної суспільно-економічної  формації соціальних явищ, детермінуючих злочинність як свій наслідок. Причини і умови злочинності по походженню і по суті соціальні. Вони завжди включені в систему соціальних протиріч суспільства. Причини і умови конкретних злочинів виступають первинним елементом криміногенної системи. 

     Причини — це ті соціальні явища, які взяті в двохланково-му (бінарному) зв'язку, породжують і відтворюють злочинність і злочини як свої закономірні наслідки. Умови — це такі явища, які самі не породжують злочинність і злочини, а сприяють, полегшують, інтенсифікують: а) формування; б) дії причин.

     Причини правопорушень в  Україні та шляхи їх подолання

    У розвинутій, повноцінній правовій системі повинна дотримуватися деяка юридична ієрархія норм і законність правових актів. Існує ієрархія між законами і підзаконними актами, а також ієрархія самих законів і ієрархія підзаконних актів. Закони неоднозначні за своєю юридичною чинністю. Вищою юридичною чинністю володіють конституційні закони стосовно поточних законів.

Ієрархія припускає, що закон нижчої юридичної чинності повинний відповідати закону вищої юридичної чинності. Не підлягає застосуванню поточний закон, що суперечить конституційному. Не має сили закон, що суперечить новому закону рівної юридичної чинності. Як і закони, підзаконні акти знаходяться в суворій ієрархії.

    Правопорушення, як і будь-який інший акт соціальної поведінки, не виникає само собою, поза людиною. Воно завжди має свого матеріального носія – особу, котра відзначається свідомою активністю і свободою вибору варіанту поведінки. Тому ніякі зовнішні обставини не можуть бути причинами якогось, в тому числі протиправного, вчинку. Гегель писав: «Якщо людина посилається на те, що з істинної дороги її збили обставини, спокуси та ін., то цим вона хоче немов усунути від себе вчинок, але тим самим лише принижує себе до невільної істоти – істоти природи, тоді як насправді її вчинок є завжди є її власним вчинком, а не вчинком когось іншого, тобто не наслідком будь-чого поза цією людиною».

    Отже, буде помилкою вбачати причини правопорушень у якихось обставинах соціального середовища, або конкретної життєвої ситуації. Конструкція такого причинно-наслідкового відношення по суті нехтує особою з її свідомістю і волею, відводячи їй тільки роль центральної ланки, яка пов’язує причину і наслідок. Загальновідомо, що крах тоталітарної системи у всіх пострадянських країнах (не лише в Україні) привів до росту злочинності, особливо організованої, та пов’язаного з нею насильства.

    Сьогодні ми стикаємося з ситуацією, яка є вкрай драматичною. Ідеологія «життя заради світлого майбутнього» виявилася повністю зруйнованою протягом дуже короткого періоду. Але й уміння повноцінно, повнокровно жити без «казки» – не сформувалось. Ця ситуація, складна навіть для дорослих, виявилась надскладною, зверх кризовою для підлітків і юнацтва. У результаті в багатьох з них виникає або повна розгубленість перед сьогоднішнім і найближчим завтрашнім днем, або бажання урвати від життя якомога більше, і негайно.

    Серед неповнолітніх зростають такі злочини, як зловмисні вбивства, тяжкі тілесні пошкодження, розбійні напади, грабунки, зґвалтування. Це свідчить про ускладнення структури злочинності.

    У розглянутих нами основних причинах правопорушень неповно- літніх, їх соціальної дезадаптації, антисоціальну спрямованість особис- тості породжують:

• протиріччя між ще й досі існуючими догмами, лозунгами і фактичним станом справ у різних сферах життя, які спричиняють розчарування, падіння авторитету виховних установ, озлоблення;
• кризові явища в економіці, об’єктивно характерні для перехідного періоду, гострий дефіцит і низька якість промислових товарів, продуктів харчування і послуг;
• зростаюча активність «ділків» тіньової економіки, наявність засобів і сфер нетрудового збагачення, бізнес через нелегальні азартні ігри, сутенерство, рекет;
• майнове розшарування суспільства;
• вплив негативного соціального фонду на емоційно-духовний стан суспільства, переважання таких почуттів, як ненависть, заздрість, гнів, злоба, неприязнь;
• відсутність цілеспрямованої молодіжної політики, в результаті чого в державі на протязі багатьох років не вирішуються найгостріші соціальні проблеми молоді;
• відсутність нормальних умов для лікування неповнолітніх алкоголіків, наркоманів;
• крах ідеалів, бездуховність як результат споживацького ставлення до життя, апатія, байдужість до себе і інших, відчуження від школи, знань, сім’ї;
• соціальна незахищеність підлітків, які нерідко стають причиною зривів і конфліктів у сфері навчання і праці;
• наростання альтернативних, неформальних рухів серед підлітків, культ сили, зневажливого, зверхнього ставлення до оточуючих;
• дегуманізація освіти, штучне відокремлення її від виховання примітивна соціологізація навчальних норм;
• нескоординованість роботи ланок, що займаються профілактикою відхилень у поведінці учнів;
• відсутність позашкільної зайнятості, яка давала б можливість ефективному розвитку процесу соціальної адаптації неповнолітніх;

    Таким чином, не лише в Україні та державах, що утворилися на території колишнього СРСР, а також у країнах колишнього соціалістичного табору та й у більшості зарубіжних країн світу на останні роки спостерігається зростання правопорушень та погіршення основних їх показників. Періоди деякої стабілізації злочинності або незначного її зниження, як правило, з невідворотністю змінюються зростанням і подальшим погіршенням її стану, рівня, структури і динаміки. За істотних розбіжностей у рівнях правопорушень в різних країнах першою і визначальною тенденцією в світі, що зберігається впродовж тривалого часу, є їх абсолютне та відносне зростання.