Шпаргалка з предмету "Тео́рія держа́ви і пра́ва"

Головним критерієм формац. підходу виступають соціально-економічні ознаки (суспільно-економічна формація). У його основі лежить вчення про суспільно-економічної формації, яка містить у собі тип виробничих відносин (базис) і відповідний йому тип надбудови (держава, право тощо). Саме базис (тип виробничих відносин) є, на думку представників формаційного підходу (К. Маркса, Ф. Енгельса, В. І. Леніна та інші), вирішальним фактором суспільного розвитку, який детермінує і відповідний тип надбудовних елементів: держава і право. Залежно від типів економічного базису виділяють наступні типи держави: рабовласницький, феодальне, буржуазний, соціалістичний.     На основі цивілізаційного підходу лежать якраз духовні ознаки - культурні, релігійні, національні, психологічні та ін Представники: англійський історик А. Тойнбі (XX в.), Російський соціолог, який мешкає у США, П. Сорокін, німецькі мислителі XX ст. О. Шпенглер і М. Вебер та інші. Зокрема, за думку А. Тойнбі, цивілізація є замкнуте і локальний стан суспільства, яке відрізняється спільністю релігійних, етнічних, географічних та інших ознак. Залежно від них виділяють наступні цивілізації: єгипетської, китайську, західну, православну, арабську, мексиканську, іранську і т.п.Кожна цивілізація надає стійку спільність всім державам, що існує в її рамках. Цивілізаційний підхід обгрунтовується ідеєю єдності, цілісності сучасного світу, пріоритетом ідеально-духовних факторів.А. Тойнбі обгрунтував теорію кругообігу змінюють один одного замкнутих цивілізацій. Динамічні зміни (виникненню, зростання, надлом та розкладання) у відповідності з цією теорією відбуваються не в рамках світового суспільного процесу, а всередині окремої цивілізації. Цивілізації є як би гілками дерева, співіснують поруч один з одним. Рушійною силою кругообігу цивілізацій виступає творча еліта, що веде за собою інертна більшість. Звідси А. Тойнбі бачить прогрес у духовному досконало поколінь людей.

 

 

Найпоширеніша класифікація функцій держави -- це їх поділ на внутрішні та зовнішні, тобто на напрями діяльності держави щодо суспільства, особливою організацією якого є держава (внутрішні функції), і стосовно інших держав (зовнішня функція). Очевидно, що зовнішні і внутрішні функції будь-якої держави взаємопов'язані, оскільки діяльність останньої всередині країни у сферах економіки, політики, культури та екології значною мірою залежить також від зовнішніх умов.

Уніта́рна держа́ва -- форма державного устрою, яка базується на зверхності суверенітету (верховної влади) єдиної держави над адміністративно-територіальними або національно-територіальними одиницями, на які вона поділена.

 

Механізм держави -- це система всіх державних організацій, які здійснюють її завдання і реалізують функції. Соціальне призначення держави виконується її механізмом, який складається з органів держави, державних підприємств і державних установ, які, в цілому, називаються державними організаціями.

Частина державних організацій наділяється владними повноваженнями, тобто правом видавати загальнообов'язкові рішення і вимагати та контролювати процес їхнього виконання, що використовуються для здійснення управління у суспільстві з метою реалізації завдань і функцій держави. Ця частина механізму держави називається апаратом держави.

 

Апарат держави -- це система всіх державних органів, які здійснюють її завдання і функції. Апарат сучасної демократичної держави характеризується наступними ознаками: демократизмом, тобто він будується на основі здійснення принципу народовладдя і виконує волю переважної більшості населення; суверенністю, тобто незалежністю від будь-яких політичних сил у суспільстві при здійсненні своїх завдань і функцій; законністю, тобто точним і неухильним виконанням вимог закону всіма державними службовцями, всіма державними органами; гуманізмом, спрямованістю на забезпечення прав і свобод людини, орієнтацією всієї діяльності на інтереси людини; соціальною справедливістю, тобто забезпеченням консенсусу у суспільстві, балансу інтересів різних його груп; розподілом влади, тобто поділом єдиної державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, за наявності ефективних механізмів їхньої взаємодії та взаємоконтролю та при незалежності кожної з них.Державний апарат складається з різних за своїм призначенням, функціями та завданнями державних органів.

 

 

Політи́чна систе́ма -- впорядкована сукупність державних, політичних, громадських організацій та інститутів, сфера політичного життя суспільства. Політична система конкретного суспільства визначається його класовою природою, соціальним ладом, формою правління, типом держави, характером політичного режиму, політико-ідеологічними та культурними відносинами у суспільстві, політико-правовим статусом держави, історичними та національними традиціями політичного устрою.

 

Тео́рія держа́ви і пра́ва (ТДП) -- фундаментальна галузь юриспруденції і навчальна дисципліна, що вивчає державу і право.

 

ТДП -- це загальнотеоретична юридична наука, що включає систему методологічних юридичних знань про державно-правову дійсність, які відображаються у свідомості людини і досліджуються в процесі виникнення, розвитку, функціонування, призначення та розгляду державно-правових явищ.Наукове дослідження в теорії держави і права ведеться не по окремо взятій країні і не за якусь одну історичну епоху, а з орієнтацією на найбільш розвинені зараз форми прав і державності.Теорія держави і права є переважно українською (раніше -- радянською наукою), в багатьох країнах континентальної Європи дисципліни, предметом дослідження яких є право і держава, викладаються окремо.

 

 

Існує досить багато теорій походження держави, а відтак і розуміння її сутності. Таке різноманіття наукових поглядів обумовлене історичними особливостями розвитку суспільства, переконаннями авторів та завданнями, які вони ставлять перед собою.

 

До найвідоміших відносяться такі: І. Теологічна теорія, за якою держава вічна та існує завдяки божественній волі, через що кожний громадянин зобов'язаний упокорюватися їй та бути смиренним.

І. Патріархальна теорія, за якою держава уподібнюється до великої сім'ї, яку, як батько (латинською - pater), очолює правитель.

ІІІ. Договірна теорія, за якою держава виникла в результаті угоди між людьми, також сягає глибини століть. Ще у Древній Греції софісти вважали, що держава виникла в результаті договірного об'єднання людей з метою забезпечення справедливості. Але якщо у поглядах грецьких філософів ця теорія лише зароджується, то у працях блискучої плеяди мислителів XVII-XVIII ст. Г.Гроція, Т.Гобса, Дж.Локка, Ж.-Ж.Руссо та інших вона одержала повний свій розвиток.

V. Теорія насильства, прихильники якої стверджують, що держава виникла в результаті завоювання слабких і беззахисних племен сильнішими та організованішими. Яскравими представниками теорії були Л.Гумплович та К.Каутський.

V. Психологічна теорія, за якою виникнення держави пояснюється властивостями людської психіки, потребою індивіда жити в колективі, його прагненням до пошуку авторитету, вказівками якого можна було б керуватися у повсякденному житті, природним бажанням людини владарювати і підкорятися. Для обґрунтування своєї ідеї прихильники цієї теорії посилаються на історичні приклади залежності людської свідомості від авторитету вождів, релігійних і політичних діячів, царів, королів та інших лідерів.

VI. Марксистська теорія, представниками якої є видатні мислителі К.Маркс, Ф.Енгельс, В.Ленін, вказує на те, що держава є результатом зміни соціально-економічних відносин, способу виробництва, підсумком виникнення класів і загострення боротьби між ними. За цією теорією, держава виступає засобом гноблення людей, підтримки панування одного класу над іншими. Зі знищенням класів держава має відмерти.

 

 

Держава - суб'єкт політики, ядро політичної системи. Вона характеризується суверенітетом, уособлює в собі суверенітет національностей і народу. оняття держа́ва можна розуміти як систему офіційних органів, що здійснюють керівництво суспільством.

 

1) Держава (На думку Котюка І. І. ) - це здійснюваний за допомогою офіційних органів політико-територіальний спосіб організації публічної влади, покликаний керувати суспільними процесами, шляхом надання своїм велінням загальнообов'язкового характеру та можливістю реалізації цих велінь через примус .2) Держава - це 1) сукупність людей, території, на якій вони проживають, та суверенної у межах даної території влади; 2) організація політичної влади, головний інститут політичної системи суспільства, який спрямовує і організовує за допомогою правових норм спільну діяльність людей і соціальних груп, захищає права та інтереси громадян. (Юридична енциклопедія)'

 

Сутність держави -- це внутрішній зміст її діяльності, який виражає єдність загальносоціальних і вузькокласових (групових) інтересів громадян. Будь-яка держава, разом із вирішенням суто класових завдань, виконує й загальносоціальні завдання («спільні справи»), без яких не може функціонувати жодне суспільство. Це -- засоби зв'язку і транспорту, будівництво шляхів, іригаційних споруд, боротьба з епідеміями, злочинністю, заходи щодо забезпечення миру та інші.

 

Ознаки держави

 

Держава -- це суверенна політико-територіальна організація публічної влади, певних соціальних сил ( класів, груп, всього народу ), що має апарат управління і примусу, робить свої веління загальнообов'язковими та вирішує як класові, так і загальносоціальні завдання. Держава має ряд ознак, що властиві їй як особливій організації політичної влади.

 

Порівняно з первісним суспільством держава є організацією територіальною, тобто її характеризує поділ населення за територіальними одиницями, організованими місцями проживання людей. Поділ праці, поява деякої її спеціалізації (землеробство, скотарство, ремісництво, торгівля) -- об'єктивно порушували кровноспоріднені зв'язки людей. Необхіднішими, більш вигідними стають територіальні одиниці, на яких могли оселитися і жити ремісники, майстри, де можна було будувати житло, захищатися від ворогів тощо. Така територіальна організація роз'єднала родоплемінну общину. Цією організацією й стала держава, яка керувала вже не просто територією (територія була і до появи держави), а територіальними утвореннями, створюючи у них органи влади і управління. Так формувалася існуюча досі субординація державної системи органів влади.

 

Наступною важливою ознакою держави є наявність публічної влади. Для того, щоб можна було здійснювати управління, керівництво чи підкорення, потрібні соціальні органи влади, які захищають і охороняють інтереси тих, хто має владу. І такі органи були створені -- це армія (озброєні загони людей), поліція, суди, чиновники (особи, наділені владними функціями, тобто повноваженнями управляти, наказувати, вимагати тощо). Названі органи влади і чиновники, що до них входили, солдати, поліцейські, судді тощо представляли відокремлену від суспільства публічну владу. Наявність публічної влади, тобто влади, відокремленої від суспільства, є ознакою, що характеризує державу як політичну організацію влади. Держава стає інструментом, за допомогою якого здійснюється панування одного класу, однієї владної групи над всіма прошарками населення (а не тільки одного класу над іншим), як це розумілось марксистсько-ленінською теорією походження держави).

 

Розглянута вище ознака держави обумовлює наступну -- збирання податків. Створені органи влади, їх чиновники, поліцейські, солдати тощо не брали участі у виробництві, не створювали матеріальних благ. Вони управляли, забезпечували виконання вказівок вищестоящих органів, охороняли інтереси верхівки, домагалися дотримання порядку, підкорення владі тощо. Для утримання багаточисельних чиновників, армії, поліції, судів були необхідні засоби, що одержувалися в основному за рахунок податків, які державна влада встановлювала у країні. З розвитком виробництва казна держави частково поповнювалася, бюджет також наповнювався за рахунок ведення війни.

 

Сучасні держави мають ширші можливості для одержання засобів на утримання апарату влади. Це і прибутки від державної власності, і позики, і збори за дозвіл займатися певним видом діяльності. Однак тим спільним, що об'єднує їх з першими історичними державами, є утримання органів влади за рахунок населення.

 

Суверенітет -- ознака держави, що визначає її незалежність, повноту влади всередині країни, а також самостійність у зовнішніх відносинах з іншими державами. Суверенітет дозволяє державі виступати від імені народу у міжнародних відносинах, надає їй можливість бути офіційним представником країни у справах світової спільноти.

 

«Суверенітет» -- походить від слова «суверен» -- той, що має всю повноту влади, отже, є незалежним від будь-яких сил і обставин. Визначення суверенітету верховною владою відіграло свого часу позитивну роль в об'єднанні держав, подоланні феодальної роздрібленості, зміцненні миру між державами. Італійський політик та історик Н. Макіавеллі трактував суверенітет як всевладдя, абсолютну, ніким не обмежену волю царя. Ж. Боден визначав суверенітет як вищу, абсолютну і постійну владу над громадянами та підданими у політичному співтоваристві.

 

За сучасних умов розвитку держави та міжнародних відносин, пов'язаних зі створенням органів світового співтовариства і добровільним вступом держави у них (ООН, Рада Європи, Європейський Союз, СНД, ЄЕП тощо), поняття суверенітету зазнає певних змін. При збереженні самостійності і незалежності у внутрішніх і зовнішніх справах країни--члени названих міжнародних органів добровільно визнають їх верховенство з окремих питань внутрішнього життя та міжнародних відносин: права людини, екологія, безпека тощо. По суті -- це втілення ідей обмеженого суверенітету, однак, на повній демократичній, розумній основі.

 

Згідно з міжнародними договорами, конвенціями і угодами організації міжнародних співтовариств (ООН, Рада Європи тощо) можуть перевіряти стан справ з окремих питань всередині держави--члена цих співтовариств. Держави надають звіти про свою діяльність, необхідну інформацію, зобов'язані виконувати приписи цих організацій. Наприклад, згідно з Європейською конвенцією із запобігання тортурам і нелюдським чи принижуючим гідність поводженням чи покаранням: кожна країна дозволяє відвідувати будь-які місця у межах своєї юрисдикції, де містяться особи, позбавлені волі органами державної влади» (ст. 2).

 

До важливих ознак держави слід віднести можливість видавати закони. Держава -- єдина політична організація, що має право, здатність і можливість видавати для всіх громадян приписи, а також вимагати та забезпечувати їх виконання. Ні сильна політична партія, ні загальнонаціональні масові рухи не можуть і не здатні це зробити, оскільки не мають необхідних атрибутів влади, а саме: відповідних законодавчих, виконавчих, правоохоронних органів. Діяльність по виданню законів -- це виключна прерогатива держави. Причому не тільки законів, у буквальному розумінні цього слова, а й будь-яких правових актів загальнообов'язкового характеру, за невиконання яких до винних можуть бути застосовані заходи державного примусу.