Причини розвитку Римського права

                                                    Луцький біотехнічний інститут

ПВНЗ « Міжнародного науково – технічного університету імені академіка Юрія Бугая »

 

  

                                                           Кафедра філологія                                                                                                                                     

 

 

 

 

                                         Контрольна робота з дисципліни:

                               Історія держави і права зарубіжних  країн

                                                            на тему:

                                Причини розвитку Римського права

 

 

 

 

 

                                                             

                                                                                                               Виконав студент групи ПРз-31

                                                                                                               Напрям підготовки 6.030401 Право

                                                                                                              Іскандірова Наталія Олегівна

 

 

 

 

 

                                                         м.Луцьк – 2012 р.

                                                     План

Вступ

1) Значення римського права

2) Система римського права 

3) Причини розвитку римського права

Список використаної літератури

 

Розділ1

 

Науково-теоретичне і практичне  значення правової культури стародавнього  Риму, практика глибокого аналізу  майнових відносин та ситуації, чіткість висновків з конкретних правових явищ та інші досягнення римської юриспруденції  мають неминуще значення.

 

Ідеями римського права сповнена сучасна теорія цивільного права, цивільного процесу, підприємницького права, міжнародного приватного права тощо. Тому для  того, щоб досконало вивчити перелічені вище галузі права, необхідно знати  римське право.

 

У римському праві закріплено розуміння  права як системи загальнообов'язкових  правових норм, санкціонованих людьми на благо собі, тому право — це інститут захисту населення.

 

У римському праві вперше знайшов  відображення поділ норм права на публічне та приватне.

 

Римське право вперше в історії  людства розробило критерії для  оцінки правової поведінки людини, сформулювало особливу пра­вову культуру відносин між людьми.

 

У римському праві вперше сформувались юридична терміноло­гія і понятійний апарат, наука про право.

 

Римські юристи вперше взяли на себе сміливість заявити про те, що правом треба займатися, його необхідно  вивчати і йому по­трібно навчатися.

 

Римське право — це невід'ємна методологічна  база професійної юридичної освіти, основа розуміння теоретичних галузей  права і порівняльного правознавства, дидактичне поле становлення юри­дичної мови та юридичного мислення.

 

Володіння загальновизнаними крилатими  висловами, поняттями, афоризмами з  римської юриспруденції не тільки свідчить про високу правову культуру, а  й полегшує спілкування юристів  різних країн.

 

Важливо також зазначити, що чіткість Юридичних визначень і формул, досконала юридична техніка та здійснена  римськими юристами кодифікація, мають  неоціненне значення для становлення  юриста і підвищення його наукової та практичної кваліфікації. 

Розділ2

Римське право у стародавньому  Римі — це складне правове явище, яке складалося з трьох правових систем:

jus civile — цивільне право;

jus gentium — право народів;

jus praetorium — преторське право.

 

Вказані системи виникли не водночас, а складалися послідовно, доповнюючи одна одну. Характеризуючи римське  цивільне право, слід враховувати те, що воно відповідало періоду становлення  сус­пільства і держави.

Цивільне право — це національне  і найдавніше право, яке регу­лювало  майнові відносини виключно між  римськими громадянами. Воно відзначалося національною обмеженістю, обтяжливим форма­лізмом, стійким консерватизмом. Дія норм цивільного права обме­жувалася  територією Риму. Зрозуміло, що воно не могло протягом тривалого часу задовольняти погреби тогочасного суспільства, яке бур­хливо розвивалося. Цивільне право неспроможне було регулювати майнові відносини між римськими  громадянами з одного боку, та громадянами, які проживали за межами Риму (перегрини) — з іншого. Але потреба в цьому зростала, оскільки римляни вели жваву торгівлю зі своїми сусідами.

 

Підкорені Римом народи мали високий  рівень правової культури, яка справляла  зворотний вплив і на римське  цивільне право. Ділові відносини римлян з перегринами зумовили необхідність введення посади претора (тобто магістрату) для перегринів, до юрисдикції якого належав розгляд спорів між самими перегринами, а також між римськими громадянами та перегринами. У своїй практичній діяльності претор звертався до норм інших національних правових систем і звідти запозичував ті юридичні підстави, які були відсутні у цивільному праві. Так виникла ще одна правова система римського права — право народів. Сприймаючи все краще з правової культури сусідніх держав, право народів було прогресивнішим і доступні­шим для простих людей, оскільки відповідало вимогам часу та чутли­во реагувало на зміни в суспільстві. Воно вигідно відрізнялося від цивільного права більшою рухливістю, відсутністю обтяжливого формалізму та національної обмеженості, властивих римському цивільному праву.

 

 

Дві системи (цивільне право і право  народів) існували і розвива­лися паралельно, проникаючи одна в одну, взаємозбагачуючись. Але згодом ці системи стали безнадійно відставати від вимог ци­вільного  обороту.

 

Претор перегринів, розглядаючи цивільні спори і не знаходячи опори у цивільному праві і праві народів, надавав судовий захист, виходячи із уявлень про справедливість, добросовісність, чесність, порядність, здоровий глузд та інше, тобто усього того, що можна об'єднати під поняттям "природне право". Так, поступово поряд з цивільним правом і правом народів виникає ще одна правова сис­тема під назвою преторське право. Звільнившись від традиційного формалізму цивільного права, певної скутості права народів, спрос­тивши багато правових процедур, преторське право набуло чіткості та ясності правових приписів, лаконічності і глибокої змістовності, що робило його більш доступним, ефективним і надійним засобом захисту прав та інтересів суб'єктів права.

Всі три правові системи в  сукупності становили римське право. Врешті-решт зазначені системи зблизились настільки, що втратили свої відмінності. На їх основі було вироблено поняття  — римське приватне право (jus privatum) та публічне право (jus publkum).

Давньоримський юрист Ульпіан (кінець II — початок III ст. н. є.) так визначив ці поняття: "Публічне право — це право, яке стосується положення Римської держави, приватне право — це право, яке сто­сується користі окремих осіб".

У подальшому доля цих галузей римського  права складалася неод­наково. Римське  публічне право не пережило Римської держави, від нього залишилися лише деякі терміни. А римське приватне право, навпаки, відіграло значну роль в розвитку приватного права в  Серед­ньовіччя і в Новий час, воно лягло в основу законодавства  багатьох країн шляхом прямого запозичення  або прийняття його принципів.

Приватне право означає автономію  сторін, але обмежену публічним правом. Норми приватного права мають  не примусовий характер, а диспозитивний. Людина може захищати своє право або  відмовитися від нього; вона може подати позов до суду, але може цього  й не робити; зміст договору визначається вільним власним міркуванням.

 

Але суворого розмежування між двома  сферами інтересів бути не може. Інтереси приватні й публічні тісно  пов'язані між собою. Сферу приватних  прав інколи важко відрізнити від  сфери публічних прав, та й самі галузі приватного і публічного права  на різних етапах історичного розвитку у різних народів визначалися  по-різному.

 

Розділ 3

Оскільки формування та розвиток римського  права як цілісної та єдиної правової системи відбувалися протягом тисячоліття, для систематизації матеріалу необхідним є виокремлення етапів (пері­одів) розвитку Римської держави та римського права. Тисячорічну історію Риму можна представити трьома періодами:

царський (754—509 pp. до н. є.);

республіканський (509—27 pp. до н. є.);

період імперії (27 р. до н. є. — 476 р. н. є.).

Період імперії поділяється на: принципат (27 р. до н. є. — 193 р. н. є.) та домінат (284—476 pp. н. є.).

 

Але періодизація римського права має певні нюанси. Існує кілька періодизацій розвитку римського права. Принципового значення щодо кваліфікації римського права ці відмінності у періодизації не мають, оскільки у різних випадках відзначають тільки загальні та умовні етапи історичних змін. Межі між періодами умовні, хоча в багатьох випадках визначаються з точністю до року, коли відбулася значна подія, з якою пов'язаний цілий комплекс змін у правовій системі.

 

Якщо брати до уваги виникнення, зміну та становлення джерел римського права, то його розвиток можна поділити на п'ять основних періодів:

найдавніший, архаїчний (753—367 pp. до н. є.);

докласичний (367—17 pp. до н. є.);

класичний (17 р. до н. є. — 284 р. н. є.);

післякласичний (284—476 pp. н. є.);

юстиніанівський (527—565 pp. н. є.).

 

Архаїчний період характеризується як етап початкового форму­вання римського права. У цей період відбувається становлення головних видів джерел римського права, перехід від звичаїв, звичаєвого права до державного законодавства та заснованої на ньому постійної су­дової практики.

 

У 367 р. до н. є. була введена посада міського претора. З 242 р. до н. є. почали обирати претора перегринів. Завдання преторів полягало в наданні допомоги консулам, а за їх відсутності — у виконанні обов'яз­ків останніх. Як і консул, претор міг скликати народні збори, засі­дання сенату, мав право голосувати у них. Поступово в їх руках зосереджувалася судова влада. Претор почав здійснювати правосуддя в Римі, до його функцій належало право проголошувати едикти в судових справах, що відіграло значну роль у розвитку римського приватного права. З введенням посади претора пов'язаний кінець архаїчного періоду. Важливими видами джерел права у цей період були: звичаї, правові звичаї, царські закони, закони.

 

Докласичтй період. В цю епоху Римська Республіка досягає сво­го розвитку та підходить до занепаду, здійснюється закріплення всіх інститутів римської державності та судової системи. Поряд із за­гальнонародним державним законодавством важливу роль почала відігравати судова та преторська (магістратська влада) правотвор-чість.

 

Докласичний період — час становлення нових форм та угод правової науки. Кінець докласичного періоду пов'язують з прийняттям Августом Октавіаном законів про здійснення правосуддя (17 р. до н. є.). Джере­лами права в цей період є постанови народних зборів, едикти преторів.

 

Класичний період. В умовах розпаду республіканських установ та затвердження у 284 р. н. є. домінату здійснюється формування принципів публічного права як права, яке виражає суверенітет римського народу. В основі класичного римського права лежать вчення про природне право та принципи справедливості і гума­нізму. До цього періоду відносять розквіт римської юридичної науки та судової юриспруденції. В кінці класичного періоду римсь­ке право досягає найвищого ступеня розробки та досконалості. Інститути права класичної епохи набули логічно та юридично закінченого вигляду і системи, стають зразком для приватного права взагалі. Джерела права в цей період — постанови сенату та діяльність юристів.

 

Післякласичний період. З часів домінату здійснюється спрощен­ня та уніфікація різних класичних правопорядків. Правотворча ді­яльність повністю зосередилася в руках імператора як єдиного і необмеженого законодавця. Розвиток імператорського законодав­ства та його переважне значення змінює коло джерел права. Поста­нови імператора дістали назву конституцій.

 

Юстиніанівський період. Завдяки правовій політиці імператора Юстиніана та виконаної при ньому кодифікації всього римського права для правової культури були збережені неоціненні тексти римських класичних юристів та імператорських конституцій.

 

Висновок

Римське право складалося в обстановці гострої соціальної боротьби, у якій приходилося від багато чого відмовлятися, зберігаючи найкраще. Це і сформувало такі його риси, як строгість, твердість правової регламентації, раціоналізм і життєва мудрість. Подібні якості визначили становлення строгої юридичної системи, зв'язаної широкими принципами, що поєднують правові норми. Висловлюється думка, що римлянам із самого початку вдалося виділити субстанцію права зі сфери почуттів і підкоривши її розрахунку створити з права незалежний від мінливих суб'єктивно-моральних поглядів зовнішній організм.

 

Особливістю римського права є його пристосованість до світового обороту, тому що Рим активно підтримував торгово-економічні і політичні відносини із сусідніми країнами. Це сприяло розробці абстрактних фундаментальних юридичних конструкцій у сфері приватного права. Таким чином, римське право пройшло строгу технічну школу.

 

                             Список використаної літератури

1. "Історія римського права" В.М.Хвостов, 1997 р
2. Омельченко О.А. Основы римского права. М., 2004. – 456 с.

3) Новицкий И.Б. Римское право. М., 2004. – 561 с.