Поняття, ознаки, види та склад правопорушення

Поняття, ознаки, види та склад правопорушення

Протиправною поведінкою вважають поведінку, що характеризується порушенням норм права. Одним із видів такої поведінки і є правопорушення. Правопорушення є антиподом правомірної поведінки.

Правопорушення —  це суспільно небезпечне винне протиправне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатного суб'єкта, за яке чинне законодавство передбачає юридичну відповідальність.

Кожне правопорушення конкретне, оскільки його чинить конкретний індивідуальний чи колективний суб'єкт у певний час, у певному місці. Щоб визнати ту чи іншу дію правопорушенням, необхідно встановити, чи має вона ознаки правопорушення.

До основних ознак  правопорушення належать:

1) суспільна небезпечність  (шкідливість), тобто спричинення  шкідливих наслідків чи загроза спричинення таких наслідків законним інтересам особи, суспільства, держави, які охороняються законом (шкода може бути моральною, матеріальною та фізичною);

2) правопорушенням може  бути тільки діяння — тобто  у вигляді активної дії (наприклад, вчинення крадіжки) або у формі бездіяльності — коли норми права зобов'язують особу зробити певні дії, а особа їх не виконує (наприклад, ненадання допомоги).

Правопорушення завжди є актом дії суб'єктів. Думки, наміри, переконання, почуття, погляди, соціальні або особисті властивості особи не є правопорушеннями і відповідно не можуть виступати як підстави юридичної відповідальності;

3) протиправність діяння, тобто це діяння повинно безпосередньо  порушувати вимоги конкретної  норми права. Діяння, не врегульовані чинним законодавством не вважаються правопорушенням;

4) винність діяння, тобто  внутрішнє ставлення особи до  вчиненого суспільно небезпечного діяння і його наслідків у формі умислу чи необережності. Про винність йде мова тоді, коли особа повинна була обрати варіант поведінки, але вчинила дії всупереч правовим нормам;

5) деліктоздатність суб'єкта, яка вчинила правопорушення, тобто  особа за віком і станом  психічного здоров'я усвідомлює  характер своїх дій, керує ними та передбачає їх наслідки, а також може нести юридичну відповідальність за їх здійснення. Особа повинна усвідомлювати, що вона діє протиправно, якщо вона цього не усвідомлює (через малоліття, неосудність або інші обставини), то не буде і правопорушення;

6) юридичне карне діяння, тобто за його вчинення передбачається певні вид і міра юридичної відповідальності у вигляді втрат особистого, майнового, організаційного чи матеріального характеру;

7) причинний зв'язок  між діянням і соціально небезпечними  наслідками, що наступили, тобто такі наслідки зумовлені саме цим діянням, а не іншими причинами.

Відсутність хоча б однієї з названих ознак не дозволяє розглядати діяння як правопорушення. Ознаки правопорушення повинні аналізуватись у сукупності, системно. Для того, щоб те чи інше конкретне діяння було визнано правопорушенням, необхідно, щоб воно відповідало певним ознакам, які дозволяють відмежовувати правопорушення від порушення інших соціальних норм і утворюють поняття "склад правопорушення".

Склад правопорушення —  це сукупність закріплених у законі об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких, суспільно небезпечне винне протиправне діяння визнається конкретним правопорушенням.

Склад правопорушення включає  чотири елементи:

1) об'єкт;

2) об'єктивну сторону;

3) суб'єкт;

4) суб'єктивну сторону.

Об'єкт правопорушення — це суспільні відносини, які  охороняються нормами права та на які посягає конкретне правопорушення.

Об'єктивна сторона  правопорушення — це зовнішнє вираження протиправного діяння, яке посягає на об'єкт, що охороняється нормами права, завдає йому шкоди чи створює загрозу заподіяння шкоди. Тобто об'єктивна сторона описує як здійснене правопорушення.

Прийнято розрізняти обов'язкові і факультативні ознаки об'єктивної сторони правопорушення. До обов'язкових ознак належать протиправність діяння, а також причиннонаслідковий зв'язок між діянням і його шкідливими наслідками.

До факультативних ознак  відносять місце, час, спосіб, обставини здійснення правопорушення і які набувають юридичного значення лише тоді, коли вказані в гіпотезі відповідної правової норми.

Суб'єкт правопорушення — це фізична чи юридична особа, яка вчинила правопорушення. Не кожна  особа визнається правопорушником, а лише та, що є деліктоздатною, тобто спроможна відповідати за свої діяння. Рівень деліктоздатності фізичної особи, на відміну від юридичних осіб, деліктоздатність яких виникає з моменту їх створення, визначається законом з урахуванням їх віку та психічного стану здоров'я.

Фізичні особи поділяються  на громадян, іноземних громадян, осіб без громадянства. Існують також поняття "приватна особа", "посадова особа", "службова особа", "спеціальний суб'єкт".

Суб'єктами деяких видів  правопорушення можуть бути не тільки фізичні особи, а й держані органи та громадські організації, але вони не можуть бути суб'єктами злочинів.

Суб'єктивна сторона  правопорушення — це внутрішнє психічне ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння та його негативних наслідків. Тобто суб'єктивна сторона описує, чому вчинене правопорушення.

Ознаками суб'єктивної сторони є вина, мотив і мета.

Вина може існувати у  формі умислу або необережності. У свою чергу умисел поділяється  на прямий і непрямий.

Прямий умисел має  місце тоді, коли особа усвідомлювала  суспільну небезпеку свого діяння, передбачала та бажала настання шкідливих наслідків своєї протиправної поведінки.

Непрямий умисел має  місце тоді, коли особа усвідомлювала  суспільну небезпеку свого діяння, передбачала та свідомо допускала  настання шкідливих наслідків своєї  протиправної поведінки.

Необережна форма вини відрізняється від умислу тим, що правопорушник не усвідомлює суспільної небезпеки своєї поведінки.

Розрізняють два види необережної форми вини — протиправна  самовпевненість та протиправна  недбалість.

Протиправна самовпевненість  має місце тоді, коли особа передбачала можливість настання шкідливих наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення.

Протиправна недбалість має місце тоді, коли особа не передбачала можливості настання шкідливих наслідків свого діяння, хоча була і могла їх передбачити.

Факультативними ознаками суб'єктивної сторони правопорушення є мотив — тобто внутрішнє спонукання особи до вчинення правопорушення, а також мета — тобто уявлення особи про бажаний результат, до якого вона прагне, вчиняючи протиправне діяння.

Залежно від ступеня  суспільної шкідливості чи небезпеки  правопорушення поділяють на злочини і проступки.

Злочин — це передбачене  кримінальним законом суспільно  небезпечне винне діяння (дія або  бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

Злочинами є тільки кримінальні  правопорушення, які посягають на суспільний лад держави, її політичну  й економічну систему, власність, особу, політичні, трудові та інші права і свободи громадян.

Злочини різняться між  собою за внутрішньою та за зовнішньою ознаками. У чинному кримінальному законодавстві України в основі поділу злочинів на певні категорії покладено два критерії: 1) матеріальний (характер і ступень суспільної небезпечності злочинного діяння); 2) формальний (вид покарання і розмір його санкцій, передбачених законом). За цими критеріями злочини поділяються на:

злочини невеликої тяжкості;

злочини середньої тяжкості;

тяжкі злочини;

особливо тяжкі злочини.

Проступок має зовнішню схожість зі злочином, але він має  меншу ступінь суспільної небезпеки.

Проступок — це суспільно  шкідлива протиправна винна (умисна або необережна) дія або бездіяльність, яка порушує приписи інших, крім Кримінального кодексу України, норм права.

Проступки поділяються  на такі основні види:

1) конституційні —  це правопорушення, які посягають на порядок організації та діяльності органів державної влади і управління, конституційні права і свободи громадян;

2) адміністративні —  це правопорушення, які посягають  на громадський або державний порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління;

3) дисциплінарні —  це правопорушення, які дезорганізують  нормальну діяльність підприємств, установ, організацій і посягають на трудову, військову, навчальну та інші види дисциплін;

4) цивільні — це  правопорушення, що виникають у сфері майнових та пов'язаних з ними особистих немайнових відносин.