Передумови розвитку конституційного процесу

   Історичні передумови розвитку конституційного процесу в Україні сягають часів Київської Русі і біля його витоків лежить збірка стародавнього українського права «Руська Правда», а також відомі науковому світові пізніші історичні пам'ятки правової культури України — «Литовські статути», акти періоду козацької держави Богдана Хмельницького"Березневі статті" (інші назви — «Статті Богдана Хмельницького», «Березневі статті Богдана Хмельницького», «Статті війська Запорізького»).

   У новий час особливу роль у формуванні конституційних ідей в Україні відіграла Конституція Пилипа Орлика 1710 р., яка, хоч і не розглядала Україну як цілком самостійну державу, водночас установлювала низку демократичних для тієї доби державних Інститутів. Конституція закріплювала створення незалежної української козацької держави в межах етнографічної національної території визнану Зборівською угодою 1649 року. Державна влада поділялася на законодавчу — Генеральна Рада, виконавчу — гетьман та його уряд і судову — Генеральний Суд. Визнавалося право міст на самоврядування та державу, право соціального захисту малозабезпечених. Хоча не вдалося у повній мірі реалізувати Конституцію, вона діяла на Правобережній Україні до 1714 року. На думку як вітчизняних, так і зарубіжних фахівців, це була перша європейська конституція у сучасному її розумінні.

  У подальшому в Україні розроблялися такі конституційні проекти, як "Начерки конституції республіки" одного з членів Кирило-Мефодіївського братства Георгія Андрузького (1827-?) , де передбачалося що Україна — суверенне державне утворення у конфедерації слов'янських народів.

    У 1884 році український вчений та політичний діяч М. Драгоманов представив фундаментальну роботу «Вольный Союз — Вільна Спілка», де пропонував реорганізувати царську Росію у федеративну республіку, в якій громадянам були б забезпечені особисті і політичні права. У травні 1905 року М. Грушевським опубліковано статтю «Конституційне питання і українство в Росії», де розвинуті основи, закладені М. Драгомановим, децентралізації Російської імперії та конституційного-правового будівництва в Україні. У вересні 1905 році Микола Міхновський публікує в першому номері часопису Української народної партії «Самостійна Україна» проект Конституції України «Основний закон Самостійної України — спілки народу українського». Проект передбачав повну незалежність України.

   Початок реального конституційного процесу в Україні слід пов'язувати з поваленням самодержавства та організацією у березні 1917р. Української Центральної Ради. Керівництво Центральної Ради очолює Михайло Грушевський — голова, Володимир Винниченко й Сергій Єфремов- заступники.З березня 1917 року перестають діяти всі заборони щодо української мови й культури. Починає видаватися масова українська преса. Організовуються курси для вчителів. 31 березня 1917 року відкривається перша українська гімназія.

   23 червня на Другому Військовому З'їзді Центральна Рада ухвалює І-й «Універсал Української Центральної Ради до українського народу, в Україні й по-за Україною сущого», який декларує «статут автономії України», здійснюваної за принципом: «Українські справи вирішують Українські Збори (Сойм), загальноросійські — Центральне Російське Правительство».

   Віхою в розвитку конституційного процесу стало прийняття 3 липня 1917 р. II Універсалу Української Центральної Ради, що його можна розглядати як договір про порозуміння між Центральною Радою і Тимчасовим урядом у Петрограді. У II Універсалі проголошувався намір підготувати проекти законів про автономний устрій України.

   Важливим політико-правовим кроком стало прийняття Центральною Радою 20 листопада 1917 р. ІІІ Універсалу, який проголошував установлення вже не автономних, а федеративних стосунків з Росією. Але така позиція Центральної Ради не знайшла розуміння ні в російського Тимчасового уряду, ні в більшовицької влади, яка відхилила всі демократичні пропозиції України й почала проти Української Центральної Ради воєнні дії. За цих умов 9 січня 1918 р. було прийнято IV Універсал Центральної Ради, в якому проголошувалося, що "однині Українська Народна Республіка стає самостійною і від нікого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу". Генеральний Секретаріат перетворюється у Раду Народних Міністрів. Його головою стає Всеволод Голубович.

   29 квітня відбувається сесія Центральної Ради, на якій приймається конституція УНР і вибирається президент УНР — Михайло Грушевський.

   У той же день, за підтримкою Німеччини владу у Україні захоплює генерал Павло Скоропадський. Проголошується гетьманська держава та приймається «Грамота до всього українського народу» і установчий правовий акт «Закони про тимчасовий державний устрій України» які скасовують усі акти, прийняті Центральною Радою, у тому числі й Конституцію, врегульовують питання «про гетьманську владу», «про Раду Міністрів і проміністрів», «про фінансову Раду», «про Генеральний Суд», «про віру», визначаються «права і обов'язки українських козаків і громадян», визнається право приватної власності, проголошується свобода торгу і широкий простір для приватного підприємництва та ініціативи.Відповідно до прийнятих актів уся повнота державної влади зосереджується в руках гетьмана. Він управляє державою, затверджує закони, призначає голову і членів Ради Міністрів, являвся «Верховним Воєводою Української Армії і Флоту», має право помилування засуджених. Затверджується також закон «Тимчасовий закон про верховне управління державою на випадок смерті, тяжкої хвороби і перебування поза межами ясновельможного пана Гетьмана всієї України» прийнятий Радою Міністрів. По якому управління державою, при даних обставинах, здійснюється трьома її верховними правителями, одного з яких заздалегідь визначає гетьман, Другого обирає Державний Сенат, а третього — Рада Міністрів.

   Західноукраїнські землі Східна Галичина, Північна Буковина й Закарпаття, на початку XX століття знаходяться у складі Австро-Угорської монархії. Цісарський уряд маніфестом від 16 жовтня 1918 року, декларує перебудову монархії на федеративних засадах, що спричиняє активізацію національних рухів. 18 жовтня у Львові утворюється Українська Національна Рада та затверджується Статут Української Національної Ради.19 жовтня Українська Національна Рада ухвалює Прокламацію Української Національної Ради спираючись на передбачене 14 пунктами Вільсона право націй на самовизначення в якій проголошує Українську Державу на етнічних українських землях Галичини, Буковини й Закарпаття.

   13 листопада 1918 року Українською Національною Радою приймається «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії» та проголошується про утворення — Західно Української Народної Республіки. Керівництво ЗУНР на чолі з Є. Петрушевичем приймає закони про організацію війська, про тимчасову адміністрацію, про тимчасову організацію судочинства, про державну мову, про громадянство, про земельну реформу, про освіту. Уряд ЗУНР, Тимчасовий державний секретаріат на чолі з К. Левицьким, формує систему управління центральних та місцевих органів. Створюється Українська Галицька армія. 1 грудня 1918 р. делегація ЗУНР підписує у Фастові з Директорією УНР «Передвступний договір», договір про злуку двох українських республік, яка була урочисто проголошена 22 січня 1919 року на Софійському майдані у Києві. У відповідності до закону «Про форму влади в Україні», прийнятого Трудовим Конгресом України, ЗУНР перейменовувалася в Західну область Української Народної республіки (ЗОУНР).

   Створення в Харкові більшовиками українського радянського уряду та падіння Директорії 1919 році засвідчило початок в Україні нового етапу розвитку конституційного процесу. Радянська Конституція України, прийнята ВУЦВК у березні 1919 р., здебільшого лише повторювала Конституцію Російської Федерації 1918 р., а також положення про основи державного устрою, проголошені в Маніфесті Тимчасового робітничо-селянського уряду України на початку січня 1919 р. 
 

   З створенням у 1922 році Союзу радянських республік і прийняття у 1924 році Конституції СРСР до Конституції УСРР 1919 року вносяться зміни, пов'язані із розподілом компетенції. У грудні 1936 р., тобто в розпал сталінських репресій, було прийнято нову Конституцію СРСР, проголошену "найдемократичнішою у світі". Конституція Української РСР, прийнята 1937 р. на основі "сталінської Конституції", повністю повторювала її основні положення. Засудження "культу особи" Сталіна, певне розширення повноважень союзних республік наприкінці 50-х рр. декларування того, що Радянський Союз із держави "диктатури пролетаріату" перетворився на загальнонародну державу, деякі кроки в бік поширення демократичних інститутів, виникнення у країні відверто опозиційних рухів - усе це вимагало принаймні косметичних конституційних змін. За таких умов почався новий етап розвитку конституційного процесу в Україні. Його повністю було зорієнтовано на норми й положення Конституції СРСР 1977 р. Загалом Конституція України 1978 р. не внесла принципових змін у державне й громадське життя України.

   Після розпаду СРСР і здобуття нашою країною незалежності розпочався новий етап у розвиткові конституційного процесу в Україні. Його вихідним пунктом стало проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990р. Декларація «проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах» та визначає:

-Українська РСР як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення.

-Українська РСР є самостійною у вирішенні будь-яких питань свого державного життя.

-Українська РСР має своє громадянство і гарантує кожному громадянину право на збереження громадянства СРСР.

-Українська РСР здійснює верховенство на всій своїй території.

-Українська РСР самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в законах.

-Українська РСР самостійно встановлює порядок організації охорони природи на території Республіки та порядок використання природних ресурсів.

-Українська РСР є самостійною у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації, гарантує всім національностям, що проживають на території Республіки, право їх вільного національно-культурного розвитку.

-Українська РСР має право на власні Збройні Сили.

-Українська РСР як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів Республіки у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній сферах.

-Відносини Української РСР з іншими радянськими республіками будуються на основі договорів, укладених на принципах рівноправності, взаємоповаги і невтручання у внутрішні справи.

-Декларація є основою для нової Конституції, законів України і визначає позиції -Республіки при укладанні міжнародних угод.

-Принципи Декларації про суверенітет України використовуються для укладання союзного договору.

Із 385 депутатів, присутніх на засіданні Верховної  Ради, за Декларацію проголосували  — 355, проти — чотири, не взяли  участі у голосуванні — 26 (18 з  них звернулися до секретаріату з  проханням приєднати їхні голоси до голосів «за»). 

   Також у цей день приймається постанова Верховної Ради Української РСР Про День проголошення незалежності України.

   Незважаючи на прийняття Декларації про державний суверенітет та оголошення Дня незалежності, Україна продовжує залишатися у складі Союзу РСР, але з цього часу починає діяти більш незалежніше та на підкріплення суверенітету Верховною Радою Української РСР приймається ряд Постанов:

29 листопада  Про захист суверенних прав  власності Української РСР.

25 грудня Про  реалізацію Декларації про державний  суверенітет України в сфері  зовнішніх зноси.

8 лютого 1991 року  Про деякі заходи по захисту  державного суверенітету Української  РСР.

   Позачергова сесія Верховної Ради України 24 серпня розглянула надзвичайно важливі для долі народу питання: про політичну ситуацію в республіці й заходи, які необхідно вжити. Сесія приймає Постанови:

Про політичну  обстановку в Україні і негайні  дії Верховної Ради України по створенню умов неповторення надалі військового перевороту

Про департизацію державних органів, установ та організацій.

Про військові  формування в Україні

   Та приймає історичний документ — Акт проголошення незалежності України, яким "постановляє:

Проголосити 24 серпня 1991 року Україну незалежною демократичною державою.

   З моменту проголошення незалежності чинними на території України є тільки її Конституція, закони, постанови Уряду та інші акти законодавства республіки.

   1 грудня 1991 року провести республіканський референдум на підтвердження акта проголошення незалежності.

   26 серпня Президія Верховної Ради Української РСР приймає Постанову Про Звернення Президії Верховної Ради України до громадян України всіх національностей.

   Конституцію України було прийнято Верховною Радою України на її п'ятій сесії 28 червня 1996 р. Цей день тоді ж було проголошено державним святом українського народу, оскільки Конституція є Основним Законом держави, який визначає та закріплює підвалини всього суспільного життя, статус людини й громадянина, основи організації та принципи діяльності державного апарату України.