Олігархія в Україні

Олігархія ( греч. ὀλιγαρχία (Oligarchia) - "влада небагатьох", від др.-греч. ὀλίγος (Oligos) - "немногий" і др.-греч. ἀρχή (Arche) - "влада") - політичний режим, при якому влада зосереджена в руках порівняно нечисленної групи громадян (наприклад, представників великого монополізованого капіталу) і, часом, обслуговує їх особисті та / або групові інтереси, а не інтереси всіх громадян.

Так само як мон(о)-архія — влада одного, полі-архія — влада багатьох (форма роззосередженого правління, що забезпечує панування принципів плюралістичної демократії), оліг(о)-архія — це влада кількох, небагатьох.

В усіх цих термінах наявне вказування на кількість володарів (один, багато, кілька) та саме слово володарювання (старогрецьке archein). Це означає, що без політичного панування олігархів не буває. Тому не слід їх плутати з багатими бізнесменами чи просто підприємливими людьми.

Оліга́рх — особа, що володіє великою власністю в країні, та має вагомий вплив на державні органи влади. З політологічної точки зору олігархи — це можновладці, які використовують монополізовані ними сектори економіки для концентрації у своїх руках політичної влади, а політичну владу — для збільшення власних капіталів. Сучасні олігархи володіють багатоманітними суспільними ресурсами: економічними (промислові та фінансові підприємства й установи), інформаційними (друковані та електронні ЗМІ), політичними (партії, парламентські групи й фракції, важливі державні посади, вплив на перших осіб у державі).

У світі

У порівняльній політології серед різноманітних класифікаційних систем, за якими ранжирують сучасні держави, є індекс концентрації економічної влади Ванганена, який деякі дослідники вважають індексом олігархізації суспільної системи. Индекс демократии = (уровень конкурентности * уровень электорального участия) / 100 , где: уровень конкурентности = отношение голосов за оппозицию к голосам за правящую партию уровень электорального участия = уровень проголосовавших в ходе выборов). В узагальненому вигляді по континентах цей індекс виглядає так: Африка — 83,7; Америка (Північна і Південна) — 69,2; Азія — 76,6; Океанія — 43,3; Європа — 56,0.

Олігархічні групи у тій чи іншій формі існують у більшості країн, де економіка базується на приватній власності. Однак відмінності між країнами полягають якраз у мірі політичного домінування олігархічних груп та у ступені збігання розподілу влади й власності.

1. Олігархія в античній політиці

Термін спочатку почали використовувати в Древній Греції філософи Платон і Аристотель. Аристотель використовував термін "олігархія" в значенні "влада багатих", протиставляючи при цьому олігархію аристократії. Аристотель вважав, що існують три ідеальних форми правління: монархія, аристократія і політія і вважав олігархію відхиленням від аристократії ^[2] :

Аристотель вважав демократію меншим злом, ніж олігархія, завдяки більшій стабільності демократичного державного устрою (там же):

Аристотель вважав будь-яку олігархію недосконалою. Так, описуючи державний устрій Спарти з її "ротаційної" олігархією ефорів, що обмежували владу царів, він писав: «до складу уряду потрапляють найчастіше люди зовсім бідні, яких ... легко можна підкупити».

Втім, і поширене в його час думка про необхідність майнового цензу при обранні найдостойніших - як це відбувалося в Карфагені - Арістотель також відкидав через фактичну "покупки влади" .

Особливою формою олігархії є плутократія. Власне її-то, можливо, Аристотель і мав можливість спостерігати.

2. Приклади олігархії

Види олігархії:

1. Коли власність помірна, знаходиться в руках більшості, в силу чого власники мають можливість приймати участь в державному управлінні, а оскільки число таких людей велике, то верховна влада неминуче знаходиться в руках не людей, а закону
2. Число людей, що володіють власністю, менше числа людей при першому виді олігархії, але самий розмір власності більше. Володіючи великим економічним ресурсом, ці власники пред'являють і більше політичних вимог. Тому вони самі обирають з числа решти громадян тих, хто допускається до державного управління. Але внаслідок того, що вони не настільки ще сильні, щоб керувати без застосування закону, вони встановлюють відповідний для них закон. Якщо положення стає більш напруженим у тому відношенні, що число власників зменшується, а розмір власності в руках кожного одиничного власника зростає.
3. Всі посади зосереджуються в руках власників, причому закон наказує, щоб після їх смерті сини успадковували їм на посадах.
4. Коли ж власність їх розростається до величезних розмірів і вони обирають собі масу прихильників, то виходить династична олігархія, близька до монархії, і тоді володарями стають люди - олігархи, - а не закон - це і є четвертий вид олігархії.

3. Переваги олігархії як форми правління

Серед властивостей, характерних для будь-якої олігархії, в першу чергу слід відзначити відносну миролюбність. На відміну від самодержця кожен одиничний олігарх не може бачити у війні жаданого розширення. Війна для олігархів - завжди руйнівна і ризикованасправа. Перемога не дасть олігархам ніяких реальних вигод, зате поразка може позбавити всього - впливу, влади, життя. Тому олігархія масу енергії і ресурсів витрачає на підвищення обороноздатності країни, але в війни вплутується неохоче. Так, могутність Спарти не привело ні разу до розширення її території, зате і відвоювати у неї більш-менш значну частину нікому не вдалося. 

4. Сучасні визначення

У 1911 році видатний соціолог Роберт Міхельс сформулював " залізний закон олігархії ", згідно з яким демократія (можливо мається на увазі пряма демократія) в принципі неможлива у великих суспільствах, і будь-який демократичний режим неминуче вироджується в олігархію.