Неволін

Вступ

  Історія правничої думки України  ХІХ  – початку ХХ ст. є однією з  найцікавіших. Саме у цей період працювали багато видатних вчених-юристів, які зробили величезний внесок у розробку теорії права і створили свої школи у науці кримінального, цивільного та інших галузей права, вивчали енциклопедію та філософію права. Усі ці розробки нерозривно пов’язані з видатними професорами Київського університету імені Св. Володимира.

  Першим  видатним вченим Київського університету в галузі теорії права, був Констянтин Олексійович Неволін – фундатор нової науки правознавства не тільки в Україні, але й у Росії. Одним із найважливіших напрямів його робіт було звернення до проблем виникнення та історичного розвитку права, зокрема, спроба пояснення його закономірностей, кодифікація та ін. Ідея вченого, постановка ним теоретичних питань тією чи іншою мірою вийшли за межі законодавства царської Росії, що сприяло розвитку вітчизняної правової науки, розробці оригінальних концепцій з використанням елементів різних правових шкіл і течій.  Констянтин Неволін був  чудовим керівником вузу, з яким пов’язані не лише значні новації вищої освіти, але й істотні розробки в галузі законодавства.

  До  нас дійшло багато праць, що віддзеркалюють його особистий погляд на розвиток правової науки. Найвидатнішими з них є «Енциклопедія законодавства», «Історія російських цивільних законів», «Освіта управління в Росії від Івана III до Петра Великого» , «Про юрисдикцію церковного суду в Росії до Петра Великого», «Про спадкоємство великокнязівського Київського престолу» і «Про п'ятини і погости Новгородські в XV ст.». 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  Про початок життєвого шляху Костянтина Олексійовича Неволіна відомо небагато. Народився він 1806 року в місті  Орлові В’ятської губернії у сім’ї  священника. Початкову освіту здобув у духовній семінарії у В’ятечі. Семінаристи навчалися словесності, філософії, цивільної історії, математики, грецької та німецької мов. У семінарській бібліотеці був відмінний підбір книг, деякі з яких залишилися ще від сподвижника Петра I і Феофана Прокоповича єпископа Лаврентія Горки, засновника слов'яно-латинської школи в Хлинове, що стала пізніше духовною семінарією.

  Згодом  Констянтин Неволін був переведений до Московської духовної академії, але ще до її закінчення обраний серед кращих студентів для підготовки на кафедру законодавства. Заняття там почалися навесні 1828р. під керівництвом професора М.А.Балуг’янського. План підготовки правознавців розробив М.М.Сперанський. Склад викладачів був чудовий. Лекції з цивільного права читав видатний юрист А.П. Куніцин. Курс історії вів чудовий статистик, географ, історик К.А. Арсеньєв. Лекції з фінансових питань читав М.Г. Пліс, римське право викладав В.В. Шнейдер, грецьку і римську словесність - Ф.Б. Грефе. Вивчали майбутні правники і нові мови. В травні 1829 року К.О. Неволін отримує направлення до Берлінського університету, де протягом трьох років слухає лекції відомих німецьких вчених-юристів. У Німеччині видатний вчений зацікавився енциклопедією та філософією права. Він вивчав римське, німецьке, загальноєвропейське і міжнародне право.

  1832 року Констянтин Неволін повертається на батьківщину. Він був відправлений до II відділення Імператорської канцелярії для вивчення зводу законів і закінчення зводу привілеїв і законів остзейських губерній. 1934 року в присутності М.А. Балуг’янського, О.П. Куніцина і М.Г. Пліскова склав іспити на отримання ступеня доктора права і захистив дисертацію на тему: «Рассуждения о философии законодательства у древних». У програму випробування входили:

• енциклопедія законознавства;
• російське державне право;
• закони російські, що визначають громадянські права;
• закони, що охороняють права як державні, так і цивільні;
• римське законодавство і його історія;
• історія німецького законодавства.

  В своїй дисертаційній роботі К.О. Неволін звертає увагу на історичний зв’язок минулого і сучасності. Особливу увагу вчений приділяє досягненням давньогрецької філософії, що поєднала в собі «промені сходу і промені заходу, стародавньої Індії і Риму». Він зазначає, що без філософського пізнання права неможливе правильне розуміння існуючих законів та їх застосування. Цей факт підтверджується багатовіковим історичним досвідом. Неволін говорив: «Вивчаючи закони, ми повинні й завжди будемо вивчати, передусім і більше за все те, що завжди знаходиться у нас перед очима, що уявляється нам чітко, до чого ми відчуваємо найбільшу прихильність. Це є порядок життя, існуючий в нашій вітчизні, влаштований нашими вітчизняними законами». Прибувши до Києва, на урочистих зборах Імператорського університету імені Св. Володимира 15 липня 1835 року вчений виголосив промову «О соединении теории с практикой в изучении законов и в делопроизводстве». Неволін зазначав, що практична діяльність не повинна відволікати від науки, а навпаки, сприяти її безперервному розвитку. Він вважав, що у виявленні законів з теорією повинна бути поєднана практика; з діловодством повинна бути поєднана теорія. Вчений зазначав, що поєднання теоретичних знань і їх практичного застосування – одна з фундаментальних методологічних проблем. Теорія окремо від практики не дає нам повного знання про закони. Практика стає досвідом минулого, визначає тенденції теперішнього і майбутнього розвитку науки. Вона є тою основою, на якій перевіряється обґрунтованість теоретичних розробок.

  Після захисту дисертації Неволін 1936 року затверджений ординарним професором кафедри «энциклопедии прав и учреждений Российской империи» університету святого Володимира, з 1835 по 1843 рік викладає енциклопедію права, а протягом 1835-1838 років –ще й державне мито. Під  час головування Неволіна у комітеті училищ при університеті були вироблені програми викладання та випробувань з усіх предметів для гімназій і повітових училищ. Завдяки йому було розширено викладання на юридичному факультеті. З 1837 по 1843 рік Неволін був ректором Київського університету. Саме в цей період, дякуючи величезним зусиллям вченого, збудований головний червоний корпус університету. Крім викладацької, К.О. Неволін плідно займався і науковою роботою. На особливу увагу заслуговує його двотомна праця «Енциклопедія законодавства», яка вийшла 1839-1840рр. Вона була призначена для усіх освічених людей, які прагнуть здобути розуміння у царині права, а також для законодавців. Важливим досягненням у роботі мислителя є аналіз історії філософії законодавства та філософії права, практичне та теоретичне значення законів для людини. Праця була змістовною, написана з використанням першоджерел, приведених у певну систему, глибоким аналізом багатьох теоретичних питань. «Енциклопедія законодавства» К. Неволіна за рівнем не поступалася відомим юридичним енциклопедіям зарубіжних країн, а в деяких питаннях і перевершили їх. Жоден твір на той період не охопив стільки відомостей з теорії права, як ця фундаментальна праця. Предметом енциклопедії законодавства є систематичний виклад всього складу науки законів. «Енциклопедія законодавства» складалася із загальної частини, де розкривалися методологія юридичних наук, походження і суть держави і права, а також розділів з історії філософії законодавства. Констянтин Неволін в «Енциклопедії права» приділяє увагу різноманітності законодавства в різні періоди історії, розкриває розвиток законів усередині однієї держави, виділяє фізичні і моральні норми. Ще одна проблема, яку дослідив у своїй праці видатний юрист, є проблема прав людини. Саме тут він звернув увагу на досягнення світової науки з цього питання.

  Викладаючи основи права і їх всесвітній розвиток у відповідності до традицій історичної школи права, Констянтин Неволін укоренив в університеті дух історизму. Як прихильник історичної школи права, під формою закону він розумів «або звичаї, або закони у вузькому розумінні, або вчення законодавця». У всякому законодавстві вчений розрізняв дві частини: закони природні і закони позитивні. Перші утворюють ідею законодавства, другі служать її виявам. На думку науковця, метою закону є не тільки турбота про відновлення порушеного права, а й попередження порушення прав.

  Неволін виховав багато поколінь юристів, багато з них стали науковими працівниками, освіченими державними діячами. За визначні заслуги в галузі науки в 1840 році Неволін був нагороджений орденом Святого Володимира четвертого ступеня.

  Від 1843 року Констянтин Неволін викладав у Санкт-Петербурзькому університеті. Він був ординарним професором кафедри російських цивільних законів; проректором і деканом юридичного факультету; завідувачем кафедри енциклопедії законодавства. З 1845 р. викладав історію російського законодавства для студентів філософського факультету, а з 1848 р. - цей же предмет і енциклопедію законознавства в училищі правознавства.Вчений був членом багатьох урядових комітетів і комісій. У 1852 р. Неволін відправлений до військового міністерства для участі у виправленні військово-кримінальних законів. З 1953 року Неволін член-кореспондент Санкт-Петербурзької Академії наук. 5 березня 1854 року був обраний почесним членом Київського університету. Того ж року призначений членом консультації при Міністерстві юстиції.

  Констянтин Неволін написав багато цінних історичних монографій. Найвизначнішою з них стала «Історія російських цивільних законів». Саме за неї вченому-юристу було присвоєно повну Демидівську премію. Неволін першим скористався великими, щойно оприлюдненими тоді джерелами з російської історії : «Повним зібранням законів», «Повним зібранням літописів» (т. I-IV) та актами археографічної комісії, - і дав прекрасний приклад, як повинен дослідник користуватися такими виданнями. За повнотою і багатством матеріалу, за старанностю добору окремих фактів, за обережностю висновків «Історія російських цивільних законів» до цих пір вважається зразком вчених робіт. Слід зазначити, що на той час в російській юридичній літературі не було такої праці, яка б вміщувала усю систему цивільних законів від стародавніх часів до його днів.

  Найбільш видатні з інших історичних творів Неволіна:

• "Освіта управління в Росії від Івана III до Петра Великого" (1844)
• " Про юрисдикцію церковного суду в Росії до Петра Великого" (1847)
• "Про спадкоємство великокнязівського Київського престолу" (1851)
• "Про п’ятини і погости Новгородські" (1853, в "Записках Російського Географічного Товариства").

    Всі вони, крім докторської дисертації та " Про п’ятини і погости Новгородські", видані І.Є.Андріївським в 1857 - 1859 роки.

  Характерною рисою досліджень Констянтина Неволіна було те, що він широко використовував як зарубіжні, так і вітчизняні джерела. Своїми дослідженнями, які проводив протягом 16 років він намагався заповнити прогалини у вітчизняному законодавстві, підносячи його на рівень світового. На вчення К.О.Неволіна про певний вплив мала історична школа права. Її прихильниками були Густав Гуго – професор Геттінського університету, Фрідріх Савіньї – відомий цивіліст, професор Берлінського університету, Георг Фрідріх Пухта – наступник Савіньї по університетській кафедрі та багато інших.

  Слід  відмітити, що підхід Неволіна до розуміння права і причин його розвитку набагато ширший, ніж у прихильників історичної школи, основні ідеї якої були викладені професором Гуго, а пізніше Савіньї в таких творах як «Beruf unserer Zeit zur Gesetzgebung» і «System des heutigen romischen Recht». Савіньї вважав, що історичний процес відбувається незалежно від індивідуальної волі, а також він заперечував участь людської волі в історичному розвитку. На його думку, право народжується у певного народу разом з його мовою, звичаями, характером суспільного життя . Воно є виразом його свідомості на тому чи іншому етапі розвитку, а не свідомою діяльністю законодавця.

  Головною  відмінністю поглядів К.О.Неволіна від представників історичної школи  було те, що вони намагалися зрозуміти  лише закони сучасності, що діяли в країні, натомість не приділяли уваги законам минулих часів та інших країн, не зверталися до першоджерел, як це робив учений. Слід відмітити і своєрідне новаторство Констянтина Неволіна у дослідженні правових проблем. Так, він перший із вчених Київського університету застосовує порівняльний метод у вивченні вітчизняного та зарубіжного законодавства. Вчений вважав, що право можна вивчати лише спів зіставляючи закони одного народу і одного часу з законами інших народів і інших часів. Його основною метою було не тільки порівняння, а й вдосконалення законодавства.

       У ряд найважливіших правових проблем  К.О.Неволін ставить проблему правового виховання та правової культури. Він вважає за необхідне вивчення громадянами основоположних ідей права і розуміння загальнолюдських категорій правди. Вчений стверджує, що закони повинні вивчатися  для теоретичних так і практичних цілей. Оскільки людина живе в суспільстві, то повинна відповідати його законам, якщо не хоче бути покараною.

       Висновок

       Отже, Констянтин Олексійович Неволін – видатний вчений-юрист, що зробив великий внесок у розвиток світової юриспруденції, фундатор юридичної науки і особливо теорії права у Київському університеті, який у своїх наукових розробках застосовував ідеї історичного розвитку права, ідеї природного права та філософії права Гегеля, а також елементи соціологічного підходу, намагаючись об‘єднати їх  і знайти новий напрям в теорії права, який можна назвати історико-філософським. З його ім’ям пов’язане професійне становлення української школи права у Київському університеті імені святого Володимири. Саме Неволін запровадив тут курс з енциклопедії законодавства, чим прискорив розвиток вітчизняної юриспруденції.

       Погляди мислителя не обмежуються виключно правовими дослідженнями, а охоплюють також і історію філософії законодавства та виходять на рівень філософії права. Філософсько-правове вчення К.О.Неволіна ілюструє твердження самостійної, вільної, свобідної та моральної особистості, яка не просто механічно підкорюється приписам, а здатна здійснювати свідомий вибір і сповідувати ідею правди, волі і верховенства закону і права. Основними теоретичними джерелами поглядів вченого стали правові погляди відомого кодифікатора законів М.М. Сперанського, також історико-філософські погляди І. Канта, Г. Гегеля, які були критично переосмислені мислителем. Дослідження спадщини К.О. Неволіна ілюструють нам важливе значення і роль мислителя у становленні і розвитку правознавства, філософії права та історії філософії законодавства у вітчизняній традиції. Праці вченого-юриста є значущими для сьогодення, адже ілюструють практичне та теоретичне значення длякожної свідомої людини.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаної літератури:

1. Ковальчук О.М. «Теорія права у працях вчених Київського університету (ХІХ - початок ХХ століття)»
2. Омельченко В.Ю. «Основні принципи філософсько-правового вчення К.О.Неволіна»
3. Ковальчук О.М «Неволін – перший теоретик права Київського університету»
4. Безклубий І.А., Ковальчук О.М., Котюк В.О. «Літопис кафедри теорії та історії держави і права»
5. Гриценко І.С., Короткий В.А. «Юридичний факультет університету святого Володимира 1834-1920рр.»