Методология теории государства и права

1. Правотворча - державна діяльність, що виражається в розробці і прийнятті юридичних норм, у яких закріплюються програми діяльності людей. Вона полягає у виданні нормативних актів, тобто актів, що встановлюють нові норми, чи змінюють скасовують старі.

2. Правовиконавча - державна діяльність, що виражається у вживання заходів по виконанню норм права. Вона складається головним чином у виданні владних індивідуальних актів, тобто актів, розрахованих тільки на даний, індивідуальний випадок (наприклад, видання разового планового акта по будівництву, призначення громадянина на посаду.)

3. Правозабезпечувальна (правоохоронна) - державна діяльність, що виражається головним чином  у контролі і нагляді за  дотриманням і виконанням норм , а також у застосування примусових  мір до їхніх порушників. У процесі здійснення даної функції зважуються юридичні справи, зв'язані з застосуванням юридичних санкцій, суперечками між окремими особами і т.д.

Методи здійснення функцій  можна розділити на правові і  неправові (організаційні).

Правовий метод реалізується за допомогою трьох вищезгаданих форм, а з числа неправових варто виділити: економічні (дотації, держзамовлення, кредитування, регулювання цін і ін.); політичні (узгодження позицій різних політичних плинів, міжнародні переговори й ін.); ідеологічні (звертання до населення, заклики і т.д.); власне організаційні (планування, програмування, контроль і ін.).

Важливо, що неправові  методи нерідко реалізуються через  правове регулювання (напр., твердження плану наказом, нормативне закріплення  цін і т.д.)

 

 

 

Соціальна (публічна) влада - вольові (керівництва - підкорення) відносини між людьми з приводу організації їх спільної діяльності, вироблення та здійснення спільної для даного соціального колективу волі (інтересу).

 

Державна влада є  особливим різновидом соціальної влади. Якщо у первісному суспільстві соціальна влада має публічний (суспільний) характер, то в класово-організованому - політичний. У державі ми маємо справу з політичною владою. В аналізі політичних систем суспільства влада посідає таке саме місце, як гроші в економічних системах: вона має міцні корені в суспільному і приватному житті громадян.

 

Яке співвідношення політичної та державної влади?

 

Є дві точки зору з  цього питання:

 

— "політична влада" і "державна влада" - поняття тотожні, оскільки політична влада походить від держави і здійснюється за її прямої або опосередкованої участі;

 

— "політична влада" і "державна влада" - поняття не тотожні, однак усяка державна влада  є політичною.

 

Дійсно, політична влада  нерозривно пов'язана із владою державною, знаходить у ній своє продовження. Державна влада - головний, типовий засіб здійснення політичної влади.

 

Відмінності політичної та державної влади важко виділити, проте вони є.

 

1. Всяка державна влада  має політичний характер, але  не всяка політична влада є державною. Прикладом може служити двовладдя в Росії 1917 р. — влада Тимчасового уряду і влада Рад. Володіючи політичною владою, Ради на той час не мали самостійної державної влади. Інший приклад - політична влада в Анголі, Гвінеї-Бісау, Мозамбіку, які перестали бути колоніями Португалії (до проголошення незалежності в 1974 і 1975 pp.). Таку владу можна назвати переддержав-ною, або додержавною. Лише згодом вона стає державною, набуває загального характеру.

 

2. Державна влада виконує  роль арбітра у відносинах між різними соціальними верствами суспільства, пом 'якшує їх протиборство, виконує "спільні справи". Держава - центральний інститут політичної влади. Ядром політики як сфери діяльності, пов'язаної з відносинами між класами, націями та іншими соціальними групами, є проблема завоювання, утримання і використання державної влади. Термін "політична влада" покликаний підкреслити реальну здатність і можливість класу (соціальної верстви, соціальної групи), який не має влади, вести боротьбу за її завоювання, проводити свою волю в політику - в межах правових норм і за їх допомогою.

 

Політична діяльність не вичерпується державною діяльністю. Вона здійснюється в рамках різних політичних партій, профспілок, міжнародних  організацій. За допомогою політичної влади реалізуються життєво важливі інтереси значних і впливових груп суспільства (класів, націй, етнічних спільнот та ін.).

 

На відміну від державної  влади, політична влада класу, іншої  соціальної спільноти не спроможна  виконати роль умиротворителя протиборних сил суспільства або здійснювати "спільні справи".

 

3. Політична і державна  влада мають різні механізми  здійснення. Державна влада характеризується  наявністю апарату

 

управління і апарату  примусу. Вона має владний примусовий вплив на поведінку людей та їх організацій, забезпечених державно-правовими методами.

 

Політична влада класу  та іншої соціальної спільноти здійснюється через: а) їх організації (опосередкований  шлях); б) політичні виступи (безпосередній  шлях). Якщо влада класу реалізується за допомогою державного апарату зі спиранням на апарат примусу, можна говорити про державну владу. Державна влада не може протиставлятися політичній владі, оскільки політичну владу в суспільстві не можна уявити без держави. Держава є основним універсальним акумулятором політичної влади, тому що має можливість:

 

а) надавати інтересу (волі) влади загальнообов'язкового характеру;

 

б) використовувати спеціальні органи (апарат) для його (її) здійснення;

 

в) вдаватися в разі потреби до примусу.

 

Зазвичай державна влада є основним напрямком здійснення політичної влади класу (соціальної верстви, соціальної групи) у державних формах за допомогою властивих лише їй засобів і методів.

 

Політична влада - публічні, вольові (керівництва - підкорення) відносини, що утворюються між суб'єктами політичної системи суспільства (у тому числі державою) на основі політичних і правових норм.

 

Державна влада - публічно-політичні, вольові (керівництва - підкорення) відносини, що утворюються між державним  апаратом і суб'єктами політичної системи суспільства на підґрунті правових норм, зі спиранням, у разі потреби, на державний примус. Державна влада відносно самостійна і складає основу функціонування державного апарату.

 

У різних суспільствах і  державах характер влади відрізняється: в одних "керівництво" з боку держави означає пряме насильство, в інших - прихований примус, у третіх - організацію і переконання. Має місце й поєднання різних засобів здійснення державної волі.

 

Панування, систематичне насильство, примус - влада антидемократична.

 

Переконання, авторитет, служіння суспільству, дотримання загальнолюдських цінностей - влада демократична.

 

Будь-яка державна діяльність потребує керівництва, керівництво - влади, а будь-яка влада - легітимності'. Ознаки (риси) державної влади:

 

1) публічна влада - виступає від імені всього суспільства (народу), має "публічну" основу своєї діяльності (казенне майно, власні прибутки, податки);

 

2) апаратна влада - концентрується в апараті, системі  органів держави і через ці  органи здійснюється;

 

3) верховна влада - юридичне уособлює загальнообов'язкову волю всього суспільства, має у своєму розпорядженні монопольне право видавати закони і спиратися на апарат примусу як на один із засобів дотримання законів та інших правових актів;

 

4) універсальна влада  - поширює владні рішення на усе суспільство: вони є загальнообов'язковими для всіх колективних і індивідуальних суб'єктів;

 

5) суверенна влада  - відділена від інших видів  влади усередині країни (від партійної,  церковної та ін., від влади  інших держав). Вона незалежна від них і має виключне монопольне становище у сфері державних справ;

 

6) легітимна влада  - юридичне (конституційне) обгрунтована  і визнана народом країни, а  також світовою спільнотою. Наприклад,  представницькі органи набувають  легітимності в результаті проведення виборів, передбачених і регламентованих законом.

 

Нелегітимна влада вважається узурпаторською. Узурпацією є порушення  правових процедур при проведенні виборів  або їх фальсифікація. Зловживання  легітимною владою, тобто використання її в протизаконних цілях на лихо суспільству і державі, перевищення владних повноважень, є також узурпацією влади.

 

Легітимність (у широкому розумінні) - це визнання правомірності державної  влади населенням і міжнародним  співтовариством. Визнання законності її походження і способу встановлення означає одержання владою кредиту довіри з боку народу, згоду народу підкорятися. У вузькому розумінні - це визнання законності влади, утворення її відповідно до процедури, передбаченої правовими нормами. Вимога легітимності виникла як реакція проти насильницької зміни влади в державі, усвідомлення суспільством переваги порядку і стабільності над порушенням загальновизнаних норм, захопленням влади силою. Є дві позиції в розумінні легітимності влади: 1) ліберально-демократична позиція полягає у визнанні влади, що сформувалася в результаті демократичних процедур; 2) прагматична позиція віддає перевагу влади не стільки виборній, скільки здатній опанувати складну ситуацію і підтримувати в суспільстві порядок.

 

Стаття 5 Конституції України говорить: "Ніхто не може узурпувати державну владу";

 

7) легальна влада - узаконена  у своїй діяльності, в тому  числі у застосуванні сили  в межах держави (наявність  спеціально створених органів  для утримання влади і втілення  її рішень у життя). Легальність - це юридичне вираження легітимності: здатність втілюватися в нормах права, функціонувати в межах закону. Діяльність легальної влади спрямована на стабілізацію суспільства. Нелегальна влада (наприклад, мафіозна, злочинна) діє поза рамками закону, вносить беззаконня і безладдя до суспільства.