Контрольна робота з «Правознавство»

Держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні  права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

Забезпечення матеріально-технічними ресурсами, що централізовано розподіляються державою, здійснюється тільки за умови  виконання підприємцем робіт  і поставок для державних потреб.

Спори про відшкодування збитків вирішуються судом загальної юрисдикції або арбітражним судом відповідно до їх компетенції.

Право на користування об'єктами державної та комунальної власності (статті 13, 41) означає, що кожний громадянин має право користування природними об'єктами права власності народу згідно із законом (ст. 13), а відповідно до ст. 41 громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами державної та комунальної власності на основі закону. Об'єктами як першої, так і другої форм власності громадяни користуються, як правило, безкоштовно (наприклад, закладами народної освіти, охорони здоров'я, шляхами, мостами, місцями загального відпочинку). Іншими об'єктами громадяни можуть користуватися за плату в порядку і за умов, встановлених органами, що управляють державним чи комунальним майном.

Право на працю (ст. 43) — одне з фундаментальних, пріоритетних соціальних прав, в ч. 1 ст. 43 дається загальне визначення цього права і передбачаються гаранти його здійснення.

Зокрема, у Конституції  зазначається, що кожен має право  на працю, що включає можливість заробляти  собі на життя працею, яку він  вільно обирає або на яку вільно погоджується. Гарантуючи це право, держава, як зазначається у ч. 2 ст. 43 Конституції, створює умови для повного  здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у  виборі професії та роду трудової, діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Право на працю, відповідно до ст. 43, включає право на належні, безпечні й здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Нарешті, проголошується також, що право на вчасне одержання винагороди за працю захищається законом.» У ст. 43 Основного Закону передбачена заборона використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах.

Державі належить контроль за організацією та умовами найманої праці. Юридичні гарантії права на працю містяться у поточному законодавстві (в нормах трудового, адміністративного, сільськогосподарського, кримінального права). Захист трудового права здійснюється державними органами, а також професійними спілками та іншими об'єднаннями громадян.

Право на страйк, (ст. 44) —  якісно нове для нашої країни право, яке тісно пов'язане з правом на працю. Зокрема, у ст. 44 зазначається, що ті, хто працює, мають право  на страйк для захисту своїх економічних  та соціальних інтересів. Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом  із врахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав та свобод інших людей. Страйк — добровільна справа. Ніхто не може бути примушений до участі або неучасті у страйку. Заборона страйку можлива лише на підставі закону.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Конституція України про захист соціально-економічних прав жінок та дітей.

Стаття  24.  Громадяни  мають  рівні  конституційні  права  і свободи та є рівними перед законом.  
 
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси,  кольору шкіри,  політичних,  релігійних  та  інших   переконань,    статі, етнічного  та  соціального  походження,  майнового  стану,   місця проживання, за мовними або іншими ознаками.  
 
Рівність  прав  жінки  і  чоловіка  забезпечується:  наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у  громадсько-політичній  і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці  та винагороді за неї;  спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок,  встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства,  включаючи  надання  оплачуваних  відпусток  та інших пільг вагітним жінкам і матерям

      Стаття 52 Конституції України передбачає: « Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. 
Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом. 
Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей. 
Правовий статус дитини, окрім Конституції України, визначають ряд законів і підзаконних нормативних актів, які забезпечують розвиток дітей, встановлення гарантій і пільг для “маленьких громадян” нашої держави. 
У Законі України “Про громадянство України” від 18.01.2001 року зазначено, що “дитина – особа віком до 18 років”. 
У цивільному та сімейному законодавсті України поняття особи, що не досягла 18 років, визначається поняттями “малолітньої” та “неповнолітньої”.

На сьогодні в Україні  головним чинником у механізмі забезпечення прав дитини є Конституція, яка проголошує рівність прав дітей (Cт. 24,52) , охорону  дитинства (Стаття 51. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. 
Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. 
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.) , заборону насильства над дитиною та її експлуатацію (Cт. 52) , право на життя (Стаття 27. Кожна людина має невід'ємне право на життя. 
Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. 
Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.), захист та допомогу держави дитині, позбавленій сімейного оточення (Cт. 52), право на освіту (Стаття 53. Кожен має право на освіту. 
Повна загальна середня освіта є обов'язковою. 
Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. 
(Офіційне тлумачення положень частини третьої статті 53 див. в Рішенні Конституційного Суду № 5-рп/2004 від 04.03.2004) 
Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі. 
Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.). Але практична реалізація конституційних норм, інших нормативних актів, що спрямовані на поліпшення становища дітей в Україні, має серйозні перешкоди, спричинені реформуванням суспільного устрою і, особливо, негативними процесами у сфері економіки, освіти, охорони здоров'я, культури тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                Практичне завдання

 

Кабінет Міністрів України направив до Верховної ради законопроект, в якому передбачалося позбавлення пільг певної категорії населення. Верховна Рада повернула законопроект без розгляду, як такий, що суперечить Конституції України.

 

          Запитання.              

1. Що гарантує Конституція України з приводу прав та свобод  людини та громадянина?
2. Якою статтею Конституції України скористалася Верховна Рада України при повернені законопроекту КМУ?

 

 

Відповідь.

     1. Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Стаття 22. Права і свободи людини і  громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або  внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

     2. Зупинення пільг, компенсацій і гарантій, які фінансуються із бюджетів усіх рівнів, насамперед для тих категорій громадян, пенсії, заробітні плати яких (з урахуванням інших джерел доходів) є нижчими від визначених законом чи від прожиткового мінімуму, встановленого законом, порушує вимоги частини четвертої статті 43 «Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.»;, частини третьої Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим  державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків  громадян, підприємств, установ і  організацій, а також бюджетних  та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду  за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати  рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

  та Стаття 48. Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Конституції  України. Конституція проголосила Україну соціальною, правовою державою, в якій людина, її життя і здоров'я визнаються найвищою соціальною цінністю, а права людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Тому утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Для значної кількості громадян України пільги, компенсації і  гарантії, право на які передбачене  чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права  на забезпечення життєвого рівня, який принаймні не може бути нижчим від  прожиткового мінімуму, встановленого  законом, то звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття  нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції  України не допускається.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

       Література

1. Конституція України від 28 червня 1996 р.
2. Коментар до Конституції України, Інститут законодавства Верховної ради, м. Київ, 1996р.
3. «Основи конституційного права України підручник за ред. проф. Копейчикова В.В., Юрінком, м.Київ, 2003р.