Господарство Єгипту

Госодарство Эгипту

Вступ.

На сьогоднішній день єгипетська культура і цивілізація цікавить багатьох людей. Таємниця єгипетських пірамід  і по сьогоднішній день залишається  не розкритою. Люди досліджують їх знаходячи  все більше і більше різни загадок, відповіді на які знайти досить важко..

Суттєвим фактор розвитку стародавньої єгипетської цивілізації є природні умови: величезний контраст між позбавленою  життя пустелею і квітучим оазисом, яким країна зобов’язана Нілу.

1. Особливості господарської діяльності

 Специфіка географічного положення Стародавнього Єгипту визначила основу основ економічного життя стародавніх єгиптян - іригаційне землеробство. Про його значення свідчить той факт, що воно залишалося високоефективним навіть у періоди політичного занепаду держави. Іригаційне землеробство у Верхньому Єгипті характерне в основному для розвитку зернового господарства, землі Дельти (Нижнього Єгипту), відвойовані у боліт, більше придатні для пасовиськ. Тому мисливський промисел витіснило тваринництво У долині Нілу, з об'єднанням країни в єдину державу, єгиптяни побудували просту та надійну басейнову систему іригації, її призначення - якомога довше, упродовж усього посівного періоду, затримувати воду на полях

Переваги цієї системи такі. По-перше, вода у Нільській долині стояла в  каналах лише під час повені, упродовж 6 - 9 тижнів, решту часу вони залишалися сухими По-друге, після осідання мулу паводкову воду відводили назад  у річку, що давало змогу підживити  ґрунт, оберігаючи його від засолювання. По-третє, наявності вологи впродовж двох місяців цілком вистачало для  проростання й дозрівання зернових культур

Ще в IV тис. до н.е. єгиптяни винайшли ніломір, він допомагав хліборобам прогнозувати не лише час розливу Нілу, а й розміри паводка. В епоху Нового царства (1580-1555 рр. до н.е.) було винайдено шадуф, за допомогою якого два робітники за світловий день могли полити до пів гектара землі. Шадуф дав змогу єгиптянам інтенсивно освоювати високі поля і посприяв насамперед розвитку садівництва. Нарешті, у І тис. до н.е. єгиптяни почали використовувати для поливу землі водоналивне колесо сакіє, яким користуються і нинішні єгипетські селяни. Ремонт дамб, очищення каналів, регулювання послідовності багаторазового поливу полів, польові роботи, пов'язані з режимом зрошування, - усе це могло здійснюватися лише при жорсткому дотриманні графіка, при постійному контролі й управлінні з єдиного центру, здійснюваних державою.

2. Сільське господарство  і ремесла

  Впровадження штучного поливу землі забезпечувало високий валовий збір зернових у країні. Одна сім'я хліборобів могла прогодувати з єгипетських ґрунтів ще три сім'ї. Із зернових єгиптяни вирощували переважно пшеницю - емер (вид сорту), ячмінь і сорго, з городніх - часник, огірки, з технічних - льон, з волокон якого ткачі виробляли напівпрозору тканину. Розвивалися також садівництво та виноградарство, передусім вирощували фінікові пальми.

Культура землеробства в Єгипті була архіпримітивною. У Верхньому Єгипті сяк-так дряпали землю, щоб не утворилося солончаків, а у Нижньому зерно висівали прямо в не спушений мул і відразу ж вигонили на засіяне поле домашню худобу, щоб утоптати його в мулистий ґрунт. Жали високо, зрізуючи самі колоски, які потім лущили на току, ганяючи по ньому віслюків.

Основним багатством у Єгипті вважалися  худоба й домашня птиця, проте культура тваринництва та птахівництва єгиптян була вкрай примітивною. Вони протягом тривалого часу відгодовували на м'ясо приручених антилоп, газелей, гієн, журавлів, пеліканів, лебедів та ін. З домашньої птиці вирощували гусей і качок, тримали курей. Знали єгиптяни також бджільництво, яке, найімовірніше, саме вони й винайшли. Тримали коней. Уже в І тис. до н.е. єгиптяни почали постачати коней на середньоазіатський ринок. Займалися мисливством і рибальством [3.78].

У цілому сільськогосподарське виробництво  Стародавнього Єгипту розвивалося  інтенсивним шляхом і повністю залежало від стану іригаційного будівництва  в країні. Іригаційне землеробство об'єднувало єгиптян у монолітний трудовий колектив під егідою сильної  монархії.

Досить широко були розвинуті ремесла. Особливих успіхів єгиптяни досягли в таких ремеслах, як столярство, каменярство, чинбарство, будівництво, суднобудування, гончарство, ткацтво, ювелірна справа тощо. Уже в епоху Стародавнього царства (2800-2250 рр. до н.е.) вони виробляли за допомогою примітивних кам'яних та мідних інструментів п'ятишаровий дикт, будували надійні вітрильні та веслові судна з папірусу й деревини, з кедрової смоли виготовляли чудову ароматичну олію, навчилися ливарництва. Далеко за межами країни славилися вироби їхніх ювелірів із золота, срібла та електруму. Вражає майстерність каменярів, які споруджували над внутрішніми галереями й камерами пірамід надміцні перекриття, що надійно витримували колосальний тиск на них, а стіни гробниць і храмів прикрашали філігранними рельєфними зображеннями, використовували так ретельно відшліфовані й припасовані одна до одної багатотонні кам'яні брили, що між ними не можна просунути навіть кінчик цигаркового паперу. Більше того, єгипетські будівельники пробивали нові тунелі й камери в уже побудованих пірамідах. Приголомшує обсяг робіт, виконаних ними протягом доби Стародавнього царства, який лише на спорудженні пірамід перевищував 12 млн. м.

Пізніше єгиптяни почали освоювати  бронзове виробництво, хоча.в добу Середнього царства (2050-1750 рр. до н.е.) ще користувалися переважно кам'яними та мідними знаряддями праці, навчилися виготовляти скло, досконало освоїли технологію видобутку та обробки золота. Зі зростанням міст почалося будівництво захисних стін і фортифікаційне будівництво. Створили оригінальну архітектуру. Прикладом може слугувати храм Амона у Фівах (Карнаці), прикрашений 134 колонами, розміщеними у 16 рядів. Зал у храмі мав площу 50 тис. кв. м.

Періодом найвищого господарського розквіту країни стала епоха Нового царства (1580-1085 рр. до н.е.). У цей період найшвидше почали розвиватися ремесла. При дворі фараонів, у палацах створювали майстерні, в яких інколи працювало до 150 осіб. Виникли нові методи обробки золота: плетіння золотих ниток, виготовлення золотих ланцюжків, кування та ін. Єгиптяни вже виготовляли дуже тверду бронзу. У середині II тис. до н.е. в Єгипті появилися перші вироби із заліза, проте господарське використання цього металу гальмувалося, бо в країні не було залізної руди. Єгиптяни значно вдосконалювали виробництво скла, ливарництво, суднобудування, досягли справжніх вершин у мистецтві бальзамування. Ще в І тис. до н.е. вони навчилися виробляти з фарфороподібної маси особливий фаянс, який мав великий попит на міжнародному ринку [2.69].

Ремісники використовували промислову сировину Нільської долини. В Єгипет завозили лише дефіцитну промислову деревину (з Нубії та Східного Середземномор'я), срібло та олово (для виробництва  бронзи).

У Єгипті вперше було розроблено технологію виготовлення матеріалів для письма - папірусу. З цією метою на початку III тис. до н.е. використовували трав'янисту рослину папірус, стебло якої розрізали  на смужки, які накладали одна на одну. Перехрещені шари стискали під  пресом, а потім висушували. Як матеріал для письма їх використовували на Близькому Сході і в Європі навіть у середні віки.

 
3. Розвиток торгівлі 

У період Стародавнього  царства була примітивна обмінна  торгівля. На свої ювелірні вироби, ароматні олії, мед, тканини, алебастровий посуд  тощо єгиптяни вимінювали в нубійців бивні слона, хутра, пахощі, ебенове дерево; у жителів екзотичної країни Пунт - миррову смолу, дошки, електрум; у сирійських племен - промислову деревину; у жителів фінікійського міста Бібл, яке поступово стало найважливішим центром єгипетської торгівлі в Азії, - мідь, бронзу, лазурит, коней. Вели обмінну торгівлю з островом Крит. Проте це була торгівля у формі напівторговельних-напіввоєнних експедицій. За придбаний товар вони платили зерном (це було основне мірило вартості), одягом, часом міддю, а наприкінці Середнього царства - також золотом.

Майже увесь період існування Стародавнього  Єгипту його економіка залишалася натуральною. Товарного виробництва в країні не було, збували не товар, а надлишок продукції, виготовленої для власних  потреб. Забезпеченість країни та її географічна  ізольованість і можливість для  єгиптян легко грабувати суміжні  території були основним гальмом  розвитку торгівлі в період Пізнього царства (XI-IV ст. до н.е.).

Товарообмін залишався незначним  і в епоху Нового царства. Лише наприкінці цієї епохи став складатися загально єгипетський ринок, а в  І тис. почали розвиватися товарно-грошові  відносини. У цей період у країні почали використовувати одиницю вартості дебен (шматок міді - 90 г). Розвитку торгівлі великою мірою сприяли зв'язки з Грецією, жителі якої відзначалися комерційною жилкою, і зміна становища Єгипту - коли був могутньою середньоазіатською державою, він одержував залізо, мідь, олово, промислову деревину тощо як воєнну здобич та данину васальних народів, тепер усе це він мусив купувати.

Торгівля сприяла розвитку мореплавства. У Єгипті доби Пізнього царства процвітало лихварство з усіма його соціальними  наслідками.

  Висновок

Специфіка географічного положення  Стародавнього Єгипту визначила  основу основ економічного життя  стародавніх єгиптян - іригаційне землеробство. Воно залишалося високоефективним навіть в періоди занепаду держави та характерним переважно для розвитку зернового господарства. Єгиптяни створювали просту, надійну басейнову систему  іригації, яка довгий період зберігала  воду на полях, протягом якого зернові  культури проростали і дозрівали. Згодом вони винайшли ніломір, шадуф і колесо сакіє, що давало змогу інтенсивно освоювати високі поля.

В Єгипті функціонувало велике багатогалузеве царське господарство. Фараону належали великі маєтки, значну частину яких він роздавав своїм вельможам  у службове користування разом із селянами, зобов'язаними працювати  на них. Частина вельмож обзаводилися власним господарством. Храми також  були власниками землі.

Література

1.     Джохансон Д. Історики рода человеческого. - Москва, - 1984.

2.     Кадеев В.И., Сорочан С.Б. Экономические связи античных городов Северного Причорноморья в І в. до н.э. - V в. Нашей эры. - Харьков, - 1989.

3.     Леоненко П.М., Юхименко П.І. Економічна історія. Навчальний посібник. - Київ, - 2004. - 499 с.

4.     Поляка Г.Б., Марковой А.Н. История мировой економики. - Москва, - 1999. - 727 с.