Голодомор в Україні 1932-33 годах

 

Название реферата: Голодомор в Україні 1932-33 годах 

 

 

 

ЗМIСТ

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

Голодомор 1932–1933 років - масовий, навмисно організований радянською владою голод 1932–1933 років, що призвів до багатомільйоних людських втрат у сільській місцевості на території України та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.

Спланована конфіскація  урожаю зернових та усіх інших продуктів  харчування у селян представниками радянської влади впродовж Голодомору 1932-33 років безпосередньо призвела до вбивства селян голодом у мільйонних масштабах, при цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт за кордон під час Голодoмору. Злочинні дії представників сталінської влади, що спричинили смерть людей голодом, кваліфікувалися згідно з нормами тогочасного радянського кримінального законодавства як вбивство, причини цього масового злочину ніколи в СРСР не розслідувалися, та ніхто причетний до злочину, не поніс покарання при тому, що навіть найвище керівництво СРСР, включаючи Сталіна, знало про факти загибелі людей від голоду. Впродовж десятиліть масове вбивство людей штучним голодом не лише навмисно замовчувалося радянською владою, але й взагалі заборонялося про нього будь-де згадувати. Бездіяльність радянської прокуратури та інших органів влади стосовно факту злочину масового вбивства людей штучним голодом яскраво демонструє стан реалізації «радянської законності» у тоталітарній радянській державі.

 

1. ПРИЧИНИ ГОЛОДОМОРУ

 

 

Героїчна і  водночас трагічна історія українського народу. Давні джерела зберегли гіркі свідчення про голодні лихоліття українського народу.

"У нас  є окремі випадки і навіть  окремі села голодуючих, однак  це лише результат місцевого головотяпства, перегинів, особливо відносно колгоспів. Всілякі розмови про «голод» на Україні треба категорично відкинути." З листа генерального секретаря ЦК КП(б) У.С. Косіора Сталіну  25 квітня 1932 р.

Жахливою подією в історії людької цивілізації  постає голод  1931-1933 років.

Голод був спричинени  насильницькою суцільною колективізацією, хлібозаготівлями, людиноненависницькою політикою розкуркулення, відвертим масовим терором тоталітарного режиму проти селян Україні.

Велика армія партійної й державної номенклатури, яка була багатонаціональною за своїм складом, не обстоювали інтересів якоїсь однієї  нації, а дбали насамперед про зміцнення економічних підвалин комуністичної імперії.

Причиною голоду вважають його штучний характер, походження, тобто свідомо організований тодішнім політичним керівництвом. Існує  думка, що голод був наперед спланований задля фізичного винищення українських селян.

Голод стався внаслідок  насильницького  запровадження  комуністичної  доктрини у сільському господарстві, яку українські селяни  не сприйняли,  той що від діда - прадіда займалися хліборобством на власній землі. Дослідники доводять,  що це був наслідок безтямної політики  добування коштів на індустріалізацію, коли частка селян просто не бралася до уваги.

Очевидно одне - голод в Україні виник не в наслідок стихійного лиха, а був організований. Основною  причиною голоду  стала розвестка, яку повторно запровадили в січні 1928 р. далі, офіційно її називали хлібозаготівельним планом.  Хлібозаготівлі  супроводжувалися  репресіями,  фізичними та моральними знущаннями над селянами, яким  поступово  стало  брауквати все більше хліба. Селяни чинили опір, почали  ховати  хліб  на  «чорний день». Уряд вишукував нові форми і методи заготівель  сільськогосподарської продукції, щоб забезпечити шалені темпи  «соціалістичної  індустріалізації». Вихід було знайдено. Керівники партійних установ вирiшили, що саме масова  колективізація  сприятиме подоланню зернової проблеми.

Мета масової  колективізації це створення декількох  десятків тисяч   колгоспів замість 5 мільйонів розпорошених  селянських  господарств,   що   сприяло б швидкому виконанню хлібозаготівель. Колективізація призвела  до   різкого падіння продуктивності сільського  господарства. У 1930 році   валовий збір зерна в Україні становив 23 мільйони тон, в 1931 році -  18, в 1932 році - 13. Цього цілком вистачало, щоб прогодувати населення республіки,  однак союзний уряд  продовжував  встановлювати  для  Україні непомірні хлібозаготівельні плани. У 1931 році республіканське керівництво  звернулося до Москви з проханням знизити планові цифри. Сталін  погодився на незначне зменшення плану, але це не могло врятувати  ситуацію.  Як  наслідок, вже наприкінці 1931року в Україні почався голод.

 

2. Голод - геноцид в Україні

 

 

Ця трагедія, масштаби якої просто неможливо усвідомити, завдала Україні непоправного удару, соціальні, психологічні і демографічні  наслідки  якої давали знати багато рокiв. Вона також пiдiрвала успiхи радянської  системи і методи їх досягнення.

Саме жахливе  в голодоморі  1932-1933 рр.  те,  що  його  можна було  уникнути. Сам Сталін заявляв: «Ніхто не може заперечувати, що  загальний урожай зерна 1932 р. перевищує 1931 р.». Як  відмічають  Роберт  Конквест  і  Богдан Кравченко, урожай 1932 р. всього лише на 12 % був  менше  середніх  показників 1926 і 1930 рр.  Інакше  кажучи,  продуктів  вистачало.  Однак  держава систематично вилучала  велику  їх  частину.

Незважаючи  на прохання і попередження українських керiвникiв,  Сталін  підняв завдання по хлібозаготівлям в Україні на 44 %. Його рішення і та  жорстокість, з якою воно виконувалося, прирекли мільйони людей на  смерть  від штучно створеного голоду.

Молотов на політбюро ЦК КП(б)У  30  жовтня  1932  р.  інформував,  що  зобов'язання  України  меншають  на  70  млн.  пудів   і  встановлюється  остаточний хлібозаготовчий план в об'ємі 282 млн. пудів, в тому числі по  селянському сектору 261 млн. Іншими словами,  у селян   потрібно  було  вилучити стільки ж, скільки вже було заготовлено з червня  по  жовтень.

Зрив заготівель пояснювався відсутністю не хліба, а боротьби за  хліб.  І дійсно, боротьби не було. Партійні, радянські і господарські працівники,  яких майже в повному складі кинули  на хлібозаготівлю, бачили власними  очима трагізм ситуації.  Багато хто з них не міг залишатися лише  гвинтиками бездушної державної машини.  Сталін  на  січневому  (1933  р.)  об'єднаному пленумі ЦК і ЦКК ВКП(б)  прямо  звинуватив  місцеві  кадри  в  саботажі: «Наші сільські комуністи, принаймні більшість з них...  почали  боятися того, що селяни не здогадаються притримати хліб для  вивозу  його  потім на ринок по лінії колгоспної торгівлі і, чого доброго, візьмуть так  і здадуть весь свій хліб на елеватори».

Свідченням повної байдужості режиму до людських життів, що  приносяться в жертву його політиці, стала серія заходів,  здійснених  в 1932 р. У серпні партійні активісти дістали право конфісковувати зерно  в  особистих селянських господарствах; тоді ж був ухвалений закон  «про  три  колоски»,  що передбачав смертну страту за  крадіжку соціалістичної  власності. Будь-який дорослий і навіть дитина, спіймані хоч би з  жменею  зерна біля державної комори або колгоспного поля,  могли  бути  страчені.  При пом'якшувальних обставинах подібні «злочини проти держави»  каралися десятьма роками таборів. Щоб перешкодити  відходу  селян  з  колгоспів в пошуках продуктів,  вводилася  паспортна  система.  У  листопаді  Москва  ухвалила закон, по якому колгосп не міг видавати селянам зерно,  поки  не  був виконаний план здачі хліба державі.

1 січня 1933 р. Запропонувати ЦК КП(б)У і СНК УССР широко оповістити через сільраду  колгоспи, колгоспників і трудящих одноосібників, що:

- ті з них, які добровільно здають  державі  раніше  розкрадений  і  прихований хліб, не будуть зазнавати репресій;

- відносно колгоспників, колгоспів і одноосібників,  що  наполегливо  продовжують вкривати розкрадення і прихований  від  обліку  хліб,  будуть  застосовуватися найсуворіші заходи стягнення, передбачені постановою  ЦИК і СНК СРСР від 7 серпня 1932 р. (про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації і зміцненні суспільної соціалістичної власності). Секретар ЦК ВКП(б) І. Сталін.

Надзвичайна комісія перевела Україну на блокадне положення. У  поїздах і на станціях бригади  працівників  ГПУ  перевіряли  багаж  пасажирів  і  конфісковували продовольство, яке селяни придбали  за  великі  гроші  або  обміняли на цінні речі в сусідніх з Україною  місцевостях,  щоб привезти  голодуючим сім'ям. Деякі села заносилися на «чорну дошку».  У  цих  селах селяни позбавлялися права на  виїзд,  і  якщо  в  селі  не  було  запасів  продовольства, населення вимирало. Зокрема,  на  Дніпропетровщині  велике  село Гаврилівка Межевського району вимерло повністю,  село Вербки  Павлоградського   району - наполовину. Під   загальним керівництвом  надзвичайної  хлібозаготівельної  комісії Молотова загони партійних активістів в пошуках хліба обшарювали кожний будинок, зламували  підлоги,  залізали  в  колодязі.  Навіть  тим,  хто  вже  пухнув  від  голоду,   не  дозволялося залишати собі зерна. Марфа Іванівна Затуливітер з села Товмач Шполянського району на Черкащині згадувала: “…Ходила така комісія-  “макогонщики”, і все в людей забирали-грабували.  Навіть  зерно з динь,  кавунів і гарбузів у вузликах забирали. Це була  страшна весна 1933-го.

Люди паслися на траві, як худоба, їли листя з  липи,  і  очерет  жали  на  ставках  та варили “капусту”, і так рятувалися. Але кожний  третій  падав -  умирав з голоду”

Люди,  що  не  виглядали  голодними,  підозрювалися в прихованні  продуктів. Звертаючись до подій того часу, один  з  партійних  активістів  так змальовував мотиви своїх  дій: «Ми  вірили в мудрість Сталіна як  керівника... Ми були обдурені, але ми  хотіли  бути  обдуреними.  Ми  так  беззавітно вірили в комунізм, що були готові на  будь-який  злочин,  якщо  його хоч трохи прикрашали комуністичною фразеологією».

Розповсюджуючись протягом всього  1932  року,  голод  досяг  піка  на  початку 1933-го. Підрахунки показують, що  на  початку  зими  на  середню  селянську сім'ю  в п'ять чоловік доводилося біля 80 кг зерна до наступного  урожаю. Іншими словами, кожний член сім'ї отримував для виживання 1,7  кг  зерна в місяць. Залишившись без хліба, селяни  поїдали домашніх  тварин,  пацюків,  ялини,  кору  і листя дерев,  харчувалися покидьками   кухонь  начальства,  що  добре  забезпечені. Як пише один радянський автор: «Спочатку вмирали  чоловіки. Потім діти. Останніми вмирали жінки. Однак ще перед  смертю  багато  хто  божеволів,  втрачав людський вигляд». Незважаючи на те, що вимирали вже цілі села, партійні активісти продовжували відбирати зерно. Один  з них, Віктор Кравченко, пізніше писав: «На полі битви люди вмирають швидко,  їх  підтримують товариші і почуття обов'язку. Тут я побачив людей,  вмираючих в самотності, поступово, вмираючих жахливо, безцільно, без надії,  що  їх  жертва оправдана. Вони попали в капкан  і  залишилися  там  вмирати  від  голоду, кожний в себе в будинку, за політичним рішенням, прийнятим десь в  далекій столиці.  Не  було  навіть  утіхи  неминучості, щоб полегшити цей жах...

З 1 листопада 1932  р. по  1 лютого 1933 р.  молотовська  комісія  додатково «заготовила» в Україні всього 104,6 млн. пудів зерна.  Загальна  кількість хліба, вилученого державою з урожаю 1932 р., становила  260,7 млн. пудів. Таким чином. Молотов справився з виконанням  хлібозаготовительного плану, хоч вивіз з республіки майже всі готівкові  запаси. На початку 1933 р. практично ніде в Україні  хлібних запасів  не  залишилося, а треба  було ще дожити до нового урожаю. Зимова  хлібозаготівля фактично  відривала останній  шматок  хліба у тих,  що  голодують.

У архивах не виявлено документації надзвичайної хлібозаготівельної  комісії. Тому що її і не було. Молотів, а іноді Каганович, здійснювали інспекційні поїздки по Україні, давали  усні  вказівки, а  всі  письмові  постанови відносно «посилення» хлібозаготовок,   які   вони   вважали  потрібними  прийняти,  йшли  під  грифом  республіканських   органів   за  підписами генерального секретаря ЦК КП(б)УС. Косіора,  голови  Совнаркома УССР В. Чубаря і інш. У постанові Совнаркома УССР «Про  заходи по посиленню  хлібозаготовок»  від  20  листопада  1932 р.  був  пункт  про застосування «натуральних штрафів». Йшла мова про штрафування м'ясом тих  колгоспів, які «заборгували» по хлібозаготовкам, але не мали  хліба,  щоб розрахуватися з державою.

Штрафи повинні були стягуватися  не тільки  спільною  худобою,  але  і  худобою колгоспників. Санкцію на них в кожному окремому випадку  повинен  був давати облвиконком.

Керуючись цією нормою, власті почали відбирати у селян, що  не  мали   хліба, всі інші продовольчі запаси.

У всіх  місцевостях  України,  крім   прикордонних,   розповсюдилися  подвірні обшуки з конфіскацією, крім хліба, будь-яких апасів  продовольства: сухарів, картоплі, буряка, сала, соління, фруктової сушки і т.п., заготовленого селянами до нового урожаю. Конфіскація застосовувалася як покарання за  «куркульський саботаж»  хлібозаготовок.  Під виглядом хлібозаготівельної кампанії на величезній території України був розгорнений небачений терор голодом, щоб  навчити  тих, хто виживе,   «розуму-розуму»,  тобто добросовісному труду на державу в суспільному господарстві колгоспів.

Те, що відбувалося в  Україні  в  1933 р.,  ніде  не  відображене  в документах  офіційних установ. Причиною є те, що Сталін наказав відноситися до голоду як до неіснуючого явища.  Навіть  в стенографічних  звітах пленумів ЦК КП(б)У і протоколах політбюро ЦК КП(би)У цього періоду слово «голод» не згадується.

Не  підлягає  сумніву,  що  до  загибелі  мільйонів   селян   привело холоднокровне рішення Сталіна вилучити у українських  селян  всі  з’їстні запаси, а потім обкутати тих, що голодують завісою  мовчання,  заборонити  яку-небудь допомогу їм з боку міжнародної або  радянської  громадськості.