Функції прокуратури

Міністерство освіти і науки України

Івано-Франківський інститут економіки, права та будівництва

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

ФУНКЦІЇ ПРОКУРАТУРИ

 

 

 

 

 

                                                                                  Виконав: студент

                                                                                   гр.-ЮС-2006-1

                                                                                   Рогожинський Р.Р.

 

                                                                                   Перевірив:

                                                                                   Ткачівський-Клич І.І.

 

 

 

 

Івано-Франківськ

2006

 

Зміст

 

Вступ………………………………………………………………………………….3

 

1. Поняття правового  статусу прокуратури України…………………..4

 

2. Функції прокуратури…………………………………………………..6

 

Висновок………………………………………………………………...19

 

Список використаної літератури………………………………………20

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

В Україні здійснюються великомасштабні перетворення, спрямовані на зміцнення демократії й створення правової держави. Однією з головних проблем громадянського розвитку є зміцнення законності та правопорядку.

Це висуває на перший план завдання забезпечення законності, захист прав і законних інтересів  громадян, верховенство закону. Зростає  протидія силам правопорядку.

Кримінальні структури  проникли у сферу економіки, зовнішньоекономічну  діяльність, кредитно-банківську систему. Рекет контролює діяльність суб’єктів  бізнесу.

За такої ситуації правоохоронні органи, інші державні органи в окремих випадках проявляють терпимість до грубих порушень громадського порядку та інших фактів беззаконня.

На стан закону та правопорядку негативно впливає відсутність  чіткого механізму виконання  законів, що поряд з халатністю, безвідповідальністю  та низькою дисципліною створює сприятливе для пограбування держави, для корупції, хабарництва, інших службових законів, формує негативну думку в суспільстві.

Органом на який покладено  завдання є прокуратура (від лат. “prokyro” – піклуюся, забезпечую, попереджую) – є державним правоохоронним органом, на який покладено здійснення нагляду за додержанням та правильним застосуванням законів в Україні.

Прокуратура в своїй  діяльності керується Конституцією України та Законом України “Про прокуратура”. Водночас співробітники  прокуратури незалежні від політичного впливу, не можуть бути членами партій, політичних рухів.

 

 

 

 

1. Поняття правового  статусу прокуратури України

 

У юридичній науці  України нема єдності у питанні, до якого виду влади належить прокуратура: законодавчої, виконавчої чи судової. Чине законодавство України також не дає чіткої відповіді на це питання. Досвід зарубіжних країн свідчить, що існують різні варіанти вирішення питання про місце прокуратури у системі державної влади. В одних країнах прокуратура перебуває у складі. Міністерства юстиції, в інших – при судах, в третіх – виділена в окрему систему.

Аналіз функцій прокуратури, визначених Конституцією України і  законом України “про прокуратуру”, показує що одні функції прокуратури  України тяжіють до виконавчої влади, інші – до судової. Виходячи з цього, а також враховуючи, що принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову не позбавлений умовності, логічним буде висновок, що в сучасному вигляді прокуратуру України ні до однієї гілки влади не можна віднести, вони за своєю державно – правовою природою є самостійним державним інститутом у механізмі влади, покликаним здійснювати визначені законодавством функції.

Закон України “ Про  прокуратуру ” закріплює принципи організації та діяльності прокуратури:

становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим;

здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції  України та чинних на території республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об’єднань чи їх органів;

захищає у межах своєї  компетенції права і свободи  громадян на засадах їх рівності перед  законом, незалежно від національного  чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак;

 

вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених  прав і притягнення у встановленому  законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення;

діють гласно, інформують державні органи влади, громадськість  про стан законності та заходи щодо її зміцнення.

Працівники прокуратури  не можуть належати до будь-яких політичних партій чи рухів.

Чинне законодавство України визначає гарантії незалежності прокуратури у здійснені повноважень. Забороняється втручання органів державної влади і управлінь, посадових осіб, засобів масової інформації, об’єднань громадян та їх представників у діяльність прокуратури по нагляду за додержанням законів або по розслідуванню діянь, що містять ознаки злочину. Вплив у будь-якій формі на працівників прокуратури з метою перешкодити виконанням ним службових обов’язків або вимаганням прийняття неправомірного рішення тягне за собою відповідальність, передбачену законом. Звернення представників влади, інших посадових осіб до прокурора з приводу конкретних справ і матеріалів, що перебувають у проваджені прокуратури, не можуть містити будь-яких вказівок або вимог щодо результатів їх вирішення. Ніхто не має права без дозволу прокурора або слідчого розголошувати дані перевірок і попереднього слідства до їх закінчення. Вимоги прокурора, які відповідають чинному законодавству, є обов’язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян і виконують невідкладно або у передбачені законом чи визначені прокурором строки, невиконання без поважних причин законних вимог прокурора тягне за собою передбачену законом відповідальності.

Повноваження прокурорів, організація, засади та порядок діяльності прокурора визначаються Конституцією України, Законом України “ про прокуратуру ” та іншими законодавчими актами. Органи прокуратури у встановленому порядку в межах своєї компетенції вирішують питання, що випливають із загальновизнаних норм міжнародного прав, а також у складених Україною міжнародних договорів.

2. Функції прокуратури

 

Конкретні функції прокуратури  слід розглядати в двох аспектах. По-перше, вони ґрунтуються на наявній нормативній  базі та перевірені практикою, а тому підлягають уточненню й удосконаленню відповідно до історичних умов формування правової держави. Сьогодні прокуратура залишається доступним для населення й надійним державним органом, що забезпечує захист прав і свобод громадян, інтереси держави.

На вимогу прокурорів щорічно поновлюють майнові, трудові, житлові та інші права сотень тисяч людей.

По-друге, конституційні  положення дещо звужують сферу діяльності прокуратури. Як уже було зазначено, крім передбачених у ст. 121 Конституції  України та ст. 5 Закону України "Про прокуратуру" функцій, прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів і функцію попереднього слідства. Це також закріплено в Перехідних положеннях до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про прокуратуру".

Принципово важливим є законодавче застереження про  те, що на прокуратуру не може бути покладено  виконання функцій, не передбачених Конституцією України та Законом  України "Про прокуратуру".

Підтримання державного обвинувачення в суді. Однією з основних функцій діяльності прокуратури є підтримання державного обвинувачення в суді. Конституційне положення про визнання винним і про застосування кримінального покарання тільки судом визначає судовий розгляд центральною вирішальною стадією кримінального процесу.

Державне обвинувачення  формують і формулюють до розгляду справи в суді, й прокурор стає державним  обвинувачем саме в цей період. Участь прокурора в судовому розгляді є однією з найважливіших ділянок  його діяльності. Підтримання прокурором державного обвинувачення в суді - важлива гарантія винесення судом законного, обґрунтованого вироку й додержання передбачених законом прав та інтересів громадян. Слід відзначити, що суд і прокуратура під час розгляду кримінальних справ мають схожі завдання, але прокурор сприяє їх виконанню згідно з принципом змагальності особливими методами.

У державах із високорозвинутою системою права не виникає питання  про необхідність участі прокурора  під час розгляду кримінальних справ  у суді. Без обвинувача справу не розглядають, а неявка прокурора в судове засідання тягне за собою відкладення розгляду справи. В чинному кримінально-процесуальному законодавстві, яке теж передбачає змагальність як одну з найважливіших засад, це положення не передбачено.

Сьогодні прокуратура  ще не має реальних можливостей забезпечити  підтримання державного обвинувачення  в кожній справі (за останніми даними прокурорами в першому півріччі 2006 року підтримано державне обвинувачення по 96,6 % справ, провадження в яких закінчено й які надійшли до судів з обвинувальними висновками чи постановами для розв'язання питання про застосування примусових заходів медичного характеру, тобто прокурори не брали участі в розгляді 3,4 % справ публічного обвинувачення, що складає 3,3 тис. справ) у зв'язку з відсутністю бюджетного фінансування для введення до штату додаткових працівників. Але демократичні зміни, деякі позитивні зрушення в сфері економічних реформ в Україні найближчим часом, очевидно, таки приведуть до безумовного виконання обов'язку підтримання державного обвинувачення прокурором у кожній кримінальній справі, що її розглядає суд.

Державне обвинувачення  завжди спрямовано проти конкретної особи В кожному випадку воно є персоніфікованим і складається  з виявлення (встановлення) цієї особи. Сутність державного обвинувачення полягає в сукупності дій прокурора з відстоювання перед судом обвинувального висновку про передбачений законом злочин, що його вчинила особа, яка перебуває на лаві підсудних. "Захисник, як і обвинувачений, не зобов'язаний доказувати невинність або меншу винність обвинуваченого, а також обставини, що виключають його кримінальну відповідальність. Слідчий і суд також не вправі перекладати, а точніше покладати, обов'язок доказування на захисника, як і на обвинуваченого".

У суді, крім прокурора, в  ролі обвинувача можуть виступати й  інші особи - потерпілий або його представник, причому вони виконують функцію  обвинувачення не тільки в справах, порушених за скаргою потерпілого, а й у інших кримінальних справах, користуючися правами сторони в процесі та маючи свій власний інтерес. Термін "державне обвинувачення" вживає законодавець тільки при регламентації діяльності прокурора.

Джерелом державного обвинувачення є діяльність органів  дізнання та досудового слідства, зусиллями яких особа, викрита як така, що вчинила злочин, у зв'язку з чим має постати перед судом. Підтримуючи обвинувачення в суді, прокурор привселюдно обвинувачує підсудного та наполягає на застосуванні до нього справедливого покарання, допомагає суду в кваліфікованому вирішенні справи, привертає увагу до причин і умов, що сприяли вчиненню злочину.

Державний обвинувач  бере участь у допитах підсудного, потерпілого, свідків, у дослідженні  висновків експертів і речових  доказів. Він розпочинає судові дебати після судового слідства, виступаючи з обвинувальною промовою.

У ній прокурор аналізує матеріали справи, докази, характеристику особистості підсудного, висловлює  міркування з питання призначення  міри покарання. Об'єктивність і незалежність прокурора в суді гарантовано передбаченою законом можливістю для прокурора відмовитися від підтримання державного обвинувачення, якщо дані судового слідства не підтверджують пред'явленого підсудному обвинувачення, виклавши в своїй постанові мотиви відмови.

Гласний і змагальний судовий процес створює сприятливі умови для оцінки доказів, виявлення обставин, які були раніше невідомі чи не піддавалися дослідженню або які відображено в процесуальних документах із суттєвими порушеннями закону. Зосередження в один час і в одному місці всіх процесуальних осіб, які мають відомості про злочин, перевірка їхніх показань під різними кутами зору прокурором і захисником, послідовний та безперервний допит підсудного, потерпілого, свідків, експертів дозволяють з'ясувати розбіжності в їхніх показаннях і сприяють логічному аналізу та синтезу всієї сукупності доказів.

Прокурору для відмови  від обвинувачення не обов'язково переконатися в невинності особи, йому досить втратити переконання в провині, оскільки невинність не з'ясовують, а  презюмують. Відмова від обвинувачення означає, що, на думку прокурора, підсудний має бути виправданий. Проте чинне законодавство (ст. 264 КПК України) передбачає обов'язок суду роз'яснити потерпілому та його представнику їхнє право вимагати продовження розгляду справи та підтримувати обвинувачення.