Форма держави

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Запорізький національний університет

 

 

 

 

Форма держави

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Студентки групи 3421-1

Лебідь Аліни Анатоліївни

Юридичний факультет

Запоріжжя

2011

 

План

І.  Вступ.

ІІ. Основна частина

      1. Поняття та елементи форми держави.

      2. Форма державного правління.

      3. Форма держаного устрою.

      4. Деожавно-політичний режим.

ІІІ. Висновок.

ІV. Використана література.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

У сучасній теорії держави  категорія “форма держави” є однією з найважливіших і ємний понять. Як відомо, уже за давніх часів – на Древному Сході і в Стародавній Греції та Римі – у дослідників державно - правових явищ виникла потреба щодо визначення поняття, яке було б достатньо ємним і давало хоча б загальне уявлення про основні шляхи здійснення в ній державної влади. Таким чином за різних часів різними дослідниками у категорії “форма держави” вкладався неоднаковий зміст.

З давніх давен найбільш відомою класифікацією форм держави  була та, яку дав Арістотель. Він розрізняв форми держави за двома ознаками:

а) кількістю тих хто  править (один, кілька, багато);

б) в чиїх інтересах  здійснюється управління.

Друга ознака була критерієм  розподілу форм держави на правильні  – правління здійснюється в інтересах  усіх і неправильні – правління здійснюється в інтересах тільки тих, хто править. На думку Аристотеля правильними формами були: монархія, аристократія, політія; неправильними – тиранія, олігархія, демократія.

У новий час питання  про форму держави пов’язане, насамперед з ім’ям Ш. Монтеск’є, який під цим терміном розумів ті чинники, що визначають методи здійснення державної влади. Він на основі цього визначив такі форми держави:

республіканська – форма держави, в якій організацію і здійснення державної влади визначають такі якості, як доброчесність і рівність;

монархія, де основа влади – чесність;

деспотія, де основа влади – страх.

Отже, під формою держави  Монтеск’є розумів лише те, що в  сучасній науці називається державно-правовим режимом.

Ж.-Ж. Руссо розумів  форму держави як структурну організацію вищих державних органів і на основі цього виділяв такі форми держави:

монархію – форму держави, в якій владу здійснює одна особа;

аристократія  – владу здійснює невелика група осіб;

демократія – владу здійснюють всі члени суспільства.

Отже, Ж.-Ж. Руссо під  формою держави розумів те, що на сьогоднішній день ми називаємо формою правління.

Категорія “форма держави” дає загальне уявлення про особливості  організації державної влади, порядок  утворення державних органів  та їх відносини між собою та населенням.

Наукою вироблена певна  універсальна система, що виражена в  понятті форми держави для  характеристики способів організації  влади будь-якої держави, якщо держава  –організація політичної влади, то форма  держави розкривається через  спосіб організації, існування.

Категорія “форми держави” вироблена політичною та юридичною  наукою, яка відображає взаємозв’язок  трьох найважливіших сторін державної  влади. Форма держави правління  відображає поняття про способи  та порядок утворень вищих органів. Способи територіального устрою відображає поняття форма державного устрою. Сукупність способів і методів здійснення державної влади розкривається через поняття державно - політичного режиму.

Провідне місце в  теорії держави і права займає інститут форми держави. Дослідження питання “форми держави” має дуже важливе значення у формуванні та розвитку суверенної і незалежної держави.

Таким чином, на основі методу порівняння, аналізу визначається особливості  кожного типу держави. Її устрою та здійснення державної влади.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поняття та елементи форми держави

Державний лад характеризує державу з погляду форм: правління, територіального устрою та політичного  режиму. Держаний лад, як правило, закріплюється  у конституції держави. Невипадково  конституцію іноді називають паспортом держави. Привертає увагу і те, що тема про державний лад у підручниках з теорії держави і права та основ правознавства називається “форма держави”, що із урахуванням позицій деяких винних є не цілком правильним. Адже загально відомо, що форма – це зовнішній прояв об’єкта, при чому один і той же об’єкт не може мати декілька форм одночасно. А з позицій “форм держави” виходить, що може. Крім того, вести мову про форму політичного режиму проблематично взагалі. Адже можна сказати, що політичний режим – це фактично характер держави. А якщо згадати, що характер є у кожного з нас та спробувати визначити його форму, то виникне багато незрозумілих проблем. Не випадково при розгляді цих проблем іноді використовуються і поняття “державний устрій”. І в цілому це правильно. Але якщо взяти до уваги, що поняття “державний устрій” іноді тлумачиться і як територіальний устрій, то виникає плутанина – так вважає кандидат юридичних наук І.І.Котюк (1., с.35).[1]

Категорія “форми держави” містить сукупність загальних ознак і взаємозв’язків, які характеризують державу як суспільний феномен. З позиції А.М.Колодія – доктора юридичних наук, професора, який вважає, що ознаки які характеризують порядок організації і взаємодії вищих органів державної вали і управління. Сукупність цих ознак називається формую державного правління (2,с.9).[2]

Цікаво, що дослідники часів  царської Росії і перших років  післяжовтневого періоду визначали  форму держави виключно за ознакою  форми правління, на основі чого вони визначають декілька форм держави: деспотія, самодержавство, дуалістична монархія, парламентська республіка, президентська республіка. Ознаки, що характеризують територіальний устрій держави або інакше кажучи співвідношення держави як цілого з її складовими частинами та організацією державних органів. Сукупність цих ознак розкриває форму державного устрою.

Ознаки, що характеризують форми і методи здійснення державної  влади, рівень участі громадян в управлінні справами держави і суспільства. В сукупності вони дають характеристику державно - правового режиму.

Отже, форма держави  – поняття складне. Воно характеризує державу з погляду існуючих у  ній форм правління, державного устрою та державно – правового режиму. Форма держави завжди має відповідне правове закріплення. Усі її елементи (форма правління, державний устрій, державний режим) мають правову основу – вони фіксуються в конституції, законах і підзаконних актах. Але слід мати на увазі, що зміст правових настанов не завжди відповідає дійсному характеру наявних відносин.

Таким чином, форма держави – це взяти в єдності способи організації державної влади, її устрою і методів її здійснення. Це вироблена юридичною і політичною науками категорія, що відбиває сукупність і взаємообумовленість трьох найважливіших сторін організації державної влади (3, с. 86).[3]

Форма правління  держави

Форма правління будь-якої держави вказує: на структуру і  повноваження вищих органів державної  влади; порядок їх утворення і  характер взаємовідносин між ними; ступінь і форми участі громадян у формуванні вищих органів влади; вплив населення на прийняття державних рішень (4, с.87).[4]

Розрізняють дві основні  форми державного правління монархію і республіку.

Монархія – це форма  державного правління, за якою вища державна влада зосереджується (повністю або  частково) в руках однієї особи – монарха, і, як правило, передається у спадщину серед представників правлячої династії або формується якимось іншим шляхом.

Монархії властиві такі юридичні ознаки:

а) безстроковість влади  монарха;

б) володіння монархом владою за спадком по праву крові;

в) монарх представляє  державу не за дорученням, а за власним  правом;

г) не підпорядкованість  влади монарха будь-яким іншим  суб’єктом.

Монархії поділяють  на дві групи: необмежені і обмежені.

Необмежені монархії – це монархії, за яких влада монарха ніколи і нічим не обмежена. Інакше кажучи, у країні не існує ні державних органів, ні законів, що могли б якоюсь мірою змінити або відмінити волю монарха.

Існують такі різновиди  необмеженої монархії:

а) деспотична монархія, за якою влада монарха обожнюється, а він сам офіціально визначається божеством. Цей різновид монархії був поширений у державах рабовласницького типу і насамперед на Древньому Сході (Єгипет, Вавилон, Ассирія тощо);

б) абсолютна монархія характерна для більш пізніх часів  і свого розквіту досягла в епоху феодалізму. Тут монарху вже не надаються божественні почесті, але за ним визначається необмежена влада, що обумовлюється його належністю до правлячої династії, яка, як вважається, вищу владу в державі одержала від божества (5, с. 80).[5]

Відомими мені прикладами абсолютної монархії була царська Росія, а у нас час – Саудівська Аравія, Кувейт.

В обляжених монархіях  влада монарха обмежена повноваженнями інших державних органів, що може закріплюватись в конституціях.

Різновидами обмежених монархій є:

а) дуалістична монархія, за якої монарх уже не має законодавчої влади, але в його руках зосереджена  вся виконавча влада. Ця монархія була характерна для періоду переходу від феодалізму до капіталізму. Найбільш відомою і в сучасному періоді є.

б) парламентська (конституційна) монархія, за якою влада монарха  суттєво обмежена у всіх сферах здійснення державної влади. Виконавча влада  належить уряду, який формується парламентом  і лише йому підзвітний. Сучасними  конституційними монархіями є Великобританія, Швеція, Японія, Данія, Іспанія. Їх існування обумовлено національними традиціями.

Поняття “республіка”, яке вперше було запроваджене у Стародавньому  Римі, дослівно означає “справа  народу”, але пізніше стало тлумачитися  як “влада народу”. Різноманітність республіканських форм правління залежить від того якою мірою народ впливає на формування та діяльність органів держави (6, с. 84).[6]

Республіка – форма  державного правління, за якої всі вищі органи державної влади обираються громадянами – виборцями або формуються загально - національними представницькими уставами (7,с.88)[7].

Відомі два види республік  – президентська і парламентська. Перша характерна тим, що поєднує  в одних руках повноваження глави  держави і глави уряду, обираючи президента шляхом прямих виборів або непрямих і формує уряд поза парламентським способом. У нас час президентські республіки фактично не існують. Як президентські формувалися республіки у США, Франції, Аргентині., Ірані та в ряді інших країн.

У другої в основу системи вищих органів державної влади покладено принцип верховенства парламенту, який утворює уряд і контролює його діяльність (8, с. 105-106)[8].

В сучасному світі  парламентськими республіками є  Італія, Греція, Індія та інші. Але  в парламентській республіці можливе існування поста президента. На відміну від президентської республіки тут він обирається не населенням, а парламентом, йому підзвітний і має представницькі функції. (ФРН, Індія). Слід зазначити, що в сучасних умовах президентські та парламентські республіки порівняно рідкі. Поширення дістали змішані форми – президентсько-парламентські та парламентсько-президентські республіки.

За формою правління  Україна є республікою, що передбачено  в Конституції України стаття 5. Україна є президентсько-парламентською республікою. Тут вбачаються ознаки як президентської так і парламентської республіки.

На сьогоднішній день проводиться багато дискусій і дебатів  з приводу зміни форми правління  України. Багато політичних діячів вступають  за проведення конституційної та політичної реформи. Нещодавно Верховною Радою України був розглянутий законопроект про внесення змін до Конституції України про зміну порядку виборів Президента, але більшість голосів були проти, законопроект був відхилений.

Таким чином, саме ідея народного  представництва як засіб обмеження правління верховної влади надзвичайно важлива, адже саме народу належить перинна, установча влада, саме він може вирішувати питання про зміну форм правління.

Форма державного устрою

Проблема державного устрою є важливою для будь-якої держави. На жаль дуже мало уваги у науковій літературі приділяється цій проблемі. Хоча в кожному підручнику, з основ правознавства чи теорії держави і права тлумачиться види державного устрою. Різні гіпотези висували вчені науковці, характеризуючи поняття територіального і державного устрою.

Наприклад, російський радянський вчений В. Ржевський, який був впевнений  в тому, що поняття територіального  устрою треба використовувати замість  поняття державного устрою в його не широкому значенні (9, с. 19)[9]. Деякі дослідники взагалі ототожнювали поняття державного і територіального устрою (10, с.197)[10].

Форма державного устрою характеризує державу з точки  зору її територіального поділу та відповідної організації державних  органів. Державний устрій може виявитись у простій і складній формі. Простою формою державного устрою є унітарна (єдина) держава.

Унітарна держава (від  лат. “unus” - один) – це єдина централізована держава, територія якої поділяється  на адміністративно-територіальні  одиниці, що не мають ознак суверенітету (державності) (11, с.46)[11].

До унітарних держав належать країни Балтії, Польща, Білорусія  та багато інших. найважливіші юридичні ознаки унітарної держави:

до складу унітарної  держави не входять державні утворення, наділені ознаками суверенітету;

єдина система державних  органів;

в унітарній державі  діють єдина конституція і  єдина система законодавства;

єдине громадянство;

у міжнародних стосунках  унітарна держава виступає як єдиний представник. (12,с.121)[12].

Федерація – це складна  союзна держава, що містить державні утворення (суб’єкти федерації, які мають юридично визначену політичну самостійність. У науковій літературі розглядають два різновиди федерації: