Елемент форми держави: Форма державного правління

Міністерство освіти і науки України

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

 

 

Кафедра теорії держави та права

 

 

 

Реферат

З теорії держави та права

На тему:

Елемент форми держави:

Форма державного правління

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Харків 2008

 

Зміст.

РОЗДІЛ  І.Форма держави. Поняття та структура.

1.1.Дослідження форми держави.

1.2.Ознаки.

1.3. Різновиди.

1.4.Фактори впливу на специфіку форми держави.

РОЗДІЛ  ІІ. Форма державного правління . Поняття та види.

2.1.Монархія.Її види.

2.2. Республіка. Її види.

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 

РОЗДІЛ  І. Форма держави. Поняття та структура.

1.1.Форма держави є однією з головних категорій, які її характеризують. Форма надає буття змісту і сутності держави. Дослідження форми держави має давню історію. Ще у Древній Греції та Римі філософи і юристи висловлювали думки щодо розуміння форми держави. Так Платон поділяв держави за формою, виходячи з того, хто здійснює управління державою. Він виділяв пять форм держави: аристократія – справедливе правління найкращих, тимократія – правління найбільш сильних воїнів, олігархія – правління невеликою кількістю найбагатших членів суспільства, демократія – влада народу, тиранія – влада однієї особи. Він вказував на можливість поступового переростання однієї форми в іншу.

Арістотель поділяв форми держави за двома ознаками: кількість тих, хто править (один, декілька, багато); у чиїх інтересах здійснюється правління. Остання ознака була критерієм поділу держав на правильні – монархія, аристократія і політія, де правління здійснюється в інтересах усіх членів суспільства та неправильні –тиранія, олігархія і демократія, де правління здійснюється в інтересах тих, що правлять.

Ціцерон критерієм розмежування форм держави вбачав у характері і волі тих, що правлять у державі. За цим критерієм він розподіляв три прості форми: царську владу – монархію, владу оптиматів – аристократію та народну владу – демократію. Проте, ці три форми, за Цицероном, не є найкращими. Ідеальною формою держави він вважає змішану форму, де поєднані позитивні риси усіх простих форм держави.

У 18 сторіччі при аналізі  форм держави Ш.Л.Монтескьє звертав увагу на різницю методів здійснення державної влади в умовах різних її форм. На цій основі він визначав такі форми держави: республіка в якій організацію і здійснення державної влади визначають такі якості, як доброчесність і рівність, монархія, де основою влади є честь і деспотія, де основою влади є страх.

Жан-Жак  Руссо розглядав форму держави як структурну організацію вищих державних органів. Він виділяв наступні форми держави: монархію - влада здійснюється однією особою, аристократію – влада здійснюється невеликою групою найбагатших осіб та демократію – влада здійснюється усіма членами суспільства.

У подальшому наука виходила з того, що форма є способом існування держави як такої, відображенням змісту її діяльності, що сама по собі форма є змістовною. Був зроблений висновок, щодо як теоретичного, так і практичного значення проблеми форми держави, бо від організації і реалізації державної влади, взаємодії між субєктами державної влади залежить ефективність державного управління, стабільність у державі, стан законності і правопорядку. Форма держави має дуже істотне значення в політичному, економічному, соціальному та ідеологічному аспекті.

Юридична наука виробила універсальну конструкцію, що втілена в такому складному понятті як форма держави. Вона включає в себе три головних аспекти:  1) порядок створення вищих органів держави, взаємовідносини між ними та населенням країни (форма правління); 2) спосіб територіального устрою держави, тобто певний порядок взаємовідносин між центральними, регіональними та місцевими органами влади (державний устрій); прийоми та методи здійснення політичної державної влади (політичний режим). Відповідно, форма держави складається з трьох головних елементів: форми правління, форми державного устрою та форми політичного режиму, що характеризують систему взятих в єдності способів організації державної влади, територіального устрою і методів та способів  здійснення влади.

1.2. З цього визначення випливають ознаки, що властиві для даного поняття.

1. Вчення про форму  держави розкриває зовнішні істотні  особливості будь-якої держави,  які відрізняють її від інших  держав.

2. Елементи форми держави  органічно взаємопов’язані і  харaктеризують з різних боків єдине явище, в рамках якого здійснюють взаємний вплив один на одного.

3. Форма держави через  характеристику власних елементів  (форми правління, державного  устрою і державно-правового режиму) відображає суттєві ознаки держави  як організації конкретного суспільства на певному історичному етапі його розвитку.

4. Форма держави пов’язана  з її сутністю і призначенням. Існує опосередкований вплив  форми держави на розвиток  демократичних засад, громадянського  суспільства, правової соціальної  державності тощо.

5. Форма держави багато  в чому визначає сутність і  призначення держави. Хоча в  цьому сенсі немає прямого  зв’язку між формою і сутністю  держави, проте існує опосередкований  вплив форми держави на розвиток  демократичних засад, громадянського  суспільства, правової соціальної державності тощо.

1.3. З метою подолання недостатньої роздробленості категорії форма держави в літературі здійснено її системний аналіз та запроваджено різновиди:

1. Монократична форма держави – заснована на принципі єдиновладдя. Державна влада зосереджена в руках однієї особи, органа або  їх системи, влада і в цілому державне життя засноване на принципі монізму, однопартійності, та на принципі незмінності правлячої еліти. До цього виду відносять такі форми держави:

• Теократична, яка характерна для країн мусульманської релігії
• Екстремістська (фашистська)
• Мілітаристська – влада в руках певної військової ради
• Монократична форма держави тоталітарного соціалізму

2. Полікратична форма держави – заснована на принципі розподілу влад, децентралізації влади , демократичних засадах управління при партиці нації громадян.

3. Сегментарна форма держави – (межева форма держави) - це держава в якій сформувався доволі широкий прошарок олігархії,але влада концентрується в руках замкненої політичної еліти. Існує не тоталітарна та не соціо-примирювальна , а обмежено- змагальна політична системи.

 

 

 

 

1.4. На специфіку форми держави впливає велика кількість факторів. До таких факторів, що значною мірою визначають конкретну форму держави слід віднести: Політичні фактори - ступінь розвитку суспільного та державного життя, завдання і цілі, що ставить перед собою держава, співвідношення політичних сил, які визначають внутрішню суспільно-політичну ситуацію в країні, характер діяльності владних еліт. Економічні фактори – економічний устрій держави, матеріальні умови життя суспільства, економічні зв’язки держави. Ідеологічно-культурні фактори – домінування у суспільстві певних ідеологій, культурний рівень народу, характер релігійних міркувань, історичні традиції. Соціально-національні фактори – наявність у державі різних національностей, соціальних груп і класів, які здатні впливати на розвиток форми держави. Міжнародні фактори – вплив інших країн, міжнародних організацій,  міжнародного співробітництва щодо конкретної держави.

 

 

РОЗДІЛ  ІІ. Форма державного правління . Поняття та види.

Форма державного правління  виступає одним із структурних елементів форми держави.

Форма правління – це елемент форми держави, який характеризує способи формування вищих органів державної влади, їх компетенцію, структуру, принципи взаємовідносин та ступінь участі населення в їх формуванні.

Вона вказує на:

• Структуру вищих органів державної влади
• Порядок їх формування
• Розподіл компетенції між ними
• Ступінь та форми участі населення у формуванні вищих органів державної влади та контролю за їх діяльністю

Форма державного правління  характеризує наступні питання:

1. Який існує порядок утворення органів державної влади
2. Яка побудова вищих органів державної влади, тобто їх структура
3. Який обсяг повноважень вищих органів державної влади
4. Який принцип в основі взаємодії вищих органів державної влади
5. За якими принципами здійснюється взаємодія між населенням та вищими органами державної влади
6. Який ступінь участі у їх формуванні
7. Який строк повноважень та характер змінюваності вищих органів державної влади

 

Традиційно в науці розрізняють  дві форми правління – монархію і республіку.

2.1. Монархія – це форма державного правління, при якій вища державна влада фактично або формально належить одній особі (монарху) і, як правило, передається у спадок представникам правлячої династії.

Монархія характеризується рядом ознак:

1. Главою держави є монарх (цар,  король, шах, імператор).

2. Влада, як правило, набувається  у спадок і зберігається пожиттєво.  Існують монархії, де монарх набуває владу шляхом виборів пожиттєво чи на певний строк (Малайзія, де монарх обирається строком на 5 років з числа правителів штатів-султанатів по черзі, також Ватикан).

3. Монарх уособлює вищу державну  владу за власним правом, а  не в порядку делегування від народу.

4. Монарх є непідлеглим будь-яким  іншим суб`єктам влади.

5. Монарх не несе конкретної  політичної і юридичної відповідальності  за результати свого правління.

В науці розрізняють необмежені та обмежені монархії.

Необмежена монархія – це форма правління, при якій влада монарха   не обмежується іншими органами. Монарх володіє усією повнотою вищої державної влади. ЇЇ різновидами є деспотична та абсолютна монархії. Деспотична монархія характеризується тим, що влада монарха деспота опирається на могутній військово-бюрократичний апарат, монарх обожнюється, наділяється особливими надлюдськими якостями (Др. Єгипет, Вавілон, Ассирія і ін.).

Абсолютна монархія є характерною для останнього етапу існування феодальних держав, виступає на противагу феодальній роздробленості (Росія 17-18 ст., Франція перед революцією 1789 р.). В абсолютних монархіях державна влада,  концентрується в руках монарха. Станово-представницькі установи відіграють незначну роль. В сучасному світі абсолютними монархіями, наприклад, є Оман, Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати.

Різновидом необмеженої монархії є теократична монархія, коли світська влада монарха поєднується з духовною владою (Ватикан).

Обмежена  монархія влада монарха обмежена повноваженнями інших державних органів, коли в державі відсутня писана конституція як окремий акт (Великобританія) або конституцією за наявності писаної конституції (Іспанія). До обмежених монархій відносяться: станово-представницькі, дуалістичні, конституційні та парламентські монархії.

Станово-представницька монархія – це форма правління, при якій влада монарха обмежена станово-представницькими органами (наприклад, Земськими Соборами в Росії).

Дуалістина монархія – це форма правління при якій влада монарха обмежена законодавчими повноваженнями парламенту. Такі монархії інколи називають дарованими, оскільки дуже часто вони виникали внаслідок видання указу монарха про дарування представницькому органу народу (парламенту) законодавчих повноважень (наприклад, Росія з 1905 по 1917 р.р., Прусія в 19 ст.). В дуалістичних монархіях за монархом залишається виконавча влада і ряд інших повноважень. Такі монархії можна розглядати перехідними до конституційних і парламентських монархій.

В конституційних монархіях влада монарха обмежена конституцією (Бєльгія, Швеція, Іспанія і ін.), а в парламентських, при відсутності конституції – повноваженнями парламента (наприклад, Великобританія). В таких державах монарх є главою держави і здійснює виключно представницькі функції. Щодо нього діє формула: «монарх царствує, але не править», усі акти, які видаються від імені монарха, створюються виконавчою владою і попередньо схвалюються міністрами. Головною політичною фігурою у державі є, як правило, прем’єр-міністр, який обирається парламентом і формально затверджується монархом. Так, наприклад, у Великобританії монарх своїм указом призначає того прем’єр-міністра, якого обере парламент. Такі монархії в умовах сучасності є демократичними державами, в яких реалізовані на практиці такі демократичні принципи, як виборність, поділ влади, підконтрольність і підзвітність влади народу тощо. Монарх  виступає своєрідним історичним атрибутом цих суспільств, «батьком нації», сприяє повазі до історичного минулого і власної державності.

Як показує досвід останніх десятиліть, монархічна форма правління, яка проіснувала не одну сотню років має відповідний життєвий потенціал для подальшого існування. Так, наприклад, в листопаді 1975 р. народ Іспанії на плебісциті висловився за встановлення монархії.

На сьогодні типовою і найбільш розповсюдженою є республіканська форма правління. Республіка є найбільш демократичною формою правління, оскільки заснована на тому, що повноваження будь-якого вищого органу влади в кінцевому рахунку базуються на мандаті народу.