Дипломатичні привілеї та імунітети

1. Дипломатичні  привілеї та імунітети. Функції дипломатичних  представництв.
2. Міжнародна законність і міжнародний правопорядок.
3. Розв’яжіть практичне завдання:

У спорі про  континентальний шельф Егейського моря Міжнародний суд зіткнувся  з безпрецедентним випадком, коли одна із сторін – Греція – вирішила обрати суддю ad hoc, тоді як Туреччина утрималася від участі в судовому розгляді. У такій ситуації можна було стверджувати, що участь у суді ad hoc тільки від однієї сторони могло порушити рівновагу у складі Суду і нашкодити принципу рівноваги сторін.

      Запитання до задачі:

1. Яка ваша точка зору з даного питання(обґрунтуйте її з посиланням на міжнародно-правові документи)?
2. Як ви розумієте використанням суддів ad hoc при розгляді справ у Міжнародному судді ООН?

Згідно зі ст. 31 Статуту Міжнародного Суду ООН, крім п'ятнадцяти членів Суду, при розгляді окремих справ можуть брати участь так звані судді ad hoc, тобто ті, які обираються за вибором держави-сторони у спорі, якщо вона не представлена у Суді.

Судді ad hoc не є постійними членами Суду і беруть участь у засіданні лише у конкретних справах, для розгляду яких вони призначені.

Суддів ad hoc мають  право голосу і обираються сторонами.

Якщо держава  зобов'язалася підкорятися компетенції  Суду, справа проти неї може бути розпочата за одностороннім письмовим зверненням держави-позивача.

Згідно зі ст. 25 Статуту, Міжнародний Суд може утворити три види камер:

- спрощеного  провадження,

- для розгляду певної категорії справ,

- для розбору  окремої справи.

Останній вид  камер має деяку подібність із арбітражем. Причому воно збільшується, якщо при створенні камер застосовується стаття 31 Статуту Суду, пункти 2 і 3 якої надають сторонам у суперечці право вибрати суддю по власному розсуду, якщо в складі судової присутності немає судді - громадянина однієї зі сторін або обох сторін. Отже, камера ad hoc може складатися із суддів - громадян кожної із сторін і третього судді, призначеного Судом. Число суддів, що утворять камеру ad hoc у відповідності зі Статутом “визначається Судом із схваленням сторін”.

Отже, можливе  створення камери, що складається  з одного судді.

Вирішення міжнародних  суперечок шляхом звертання до камер ad hoc, безсумнівно, сприяє активізації  діяльності Міжнародного Суду ООН. У  принципі, пункт 2 статті 26 Статуту не містить виражених обмежень відносно спірних питань, і, отже, у камеру ad hoc можуть передаватися будь-які суперечки, що мають або технічний (як у справах затоки Мен; ELSI), або регіональний аспект (Буркіна Фасо/Малі; Сальвадор/ Гондурас). Так само, відповідно до Статуту Суду камери не мають потреби в представництві всіх найголовніших форм цивілізації й основних правових систем миру. Але система звернень до камери ad hoc може бути сприйнята як можливість компромісу між судовим рішенням і арбітражем. Це неправильно, тому що камери ad hoc жодним чином не повинні бути прирівняні до арбітражного суду, оскільки сторони не цілком вільні у визначенні складу камери й правил судочинства. Камера є відгалуженням Суду, її рішення, як передбачає стаття 27 Статуту, є рішенням Суду. Таким чином, камери ad hoc можуть діяти тільки на підставі Статуту й Регламенту Суду. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1 питання

     Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 року приділяє значну увагу дипломатичним  привілеям та імунітетам. І це не випадково, тому що інститут привілеїв та імунітетів існує спеціально для забезпечення виконання дипломатичним представництвом і його персоналом своїх функцій. Цей інститут виник у глибокій давнині й спочатку його норми діяли в якості звичаєвих. В даний час вони зафіксовані в багатьох багатосторонніх і двосторонніх угодах.

     У міжнародній доктрині існує декілька принципових підходів до обґрунтування  надання дипломатичних привілеїв  та імунітетів: 
— принцип взаємності — у його основі лежить розуміння того, що надання дипломатичних привілеїв та імунітету здійснюється на взаємній основі; 
— принцип альтернативності — у його основі лежить твердження про те, що надання привілеїв та імунітетів є правом, а не обов'язком держави; 
— принцип функціональної необхідності — у його основі лежить визнання того, що в державі перебування дипломатичному представництву іноземної держави повинні бути створені належні умови для ефективної діяльності. Слід зазначити, що саме на такому підході базується Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 року.

     Під дипломатичними привілеями розуміються  особливі переваги і пільги, надані представництвам і їхнім співробітникам, у порівнянні з громадянами держави  перебування.

     Під дипломатичними імунітетами розуміють  вилучення представництва і його співробітників із юрисдикції і примусових дій із боку держави перебування.

     У міжнародному праві розрізняють  привілеї та імунітети дипломатичних  представництв і привілеї та імунітети  їхніх співробітників (особисті привілеї та імунітети).

     До привілеїв та імунітетів дипломатичних представництв належать такі:

     — недоторканність помешкань представництва —вона означає, що власті держави  перебування не можуть ступати в  це помешкання без згоди глави  представництва. Більш того, на країні перебування лежить спеціальний обов'язок приймати всіх належних заходів для захисту помешкань представництва від усякого нанесення шкоди і вторгнення та запобігання всякого порушення спокою або образи його гідності. Помешкання представництв, предмети їхньої обстановки й інше майно, що знаходиться в них, а також засоби пересування користуються імунітетом від обшуків, арешту, реквізиції і виконавчих дій. При цьому термін «помешкання» тлумачиться розширювально й охоплює будинки або частини будинків, використовувані для представництва, включаючи резиденцію глави представництва, кому б не належало право власності на них, включаючи обслуговуючу даний будинок або частину будинку земельну ділянку. Але це ні в якій мірі не означає, що помешкання дипломатичного представництва є суверенною частиною території держави, що акредитує. Територія дипломатичного представництва знаходиться під суверенітетом держави перебування, але їй, відповідно до міжнародного права, наданий особливий правовий режим (режим екстериторіальності) із метою успішного виконання функцій, покладених на представництво;

     — фіскальний імунітет (від латин, fiscalis — казенний) означає звільнення дипломатичних представництв від  усіх державних, районних і муніципальних  податків, зборів і мит, крім зборів за конкретні види обслуговування. Збори, стягнуті представництвом при виконанні своїх обов'язків (наприклад, за видачу віз), звільняються від усіх податків і мит держави перебування;

     — недоторканність архівів і документів представництва — ці об'єкти недоторканні у будь-який час і незалежно від їхнього місцезнаходження, тобто де б вони теоретично не знаходилися. Офіційна кореспонденція представництва недоторканна. Дипломатична пошта не підлягає ні розпечатуванню, ні затримці;

     — свобода зносин представництва —  означає, що дипломатичне представництво має свободу зносин із своїм урядом, іншими представниками і консульствами акредитованої держави, де б вони не знаходилися. Для здійснення цих зносин дипломатичні представництва вправі користуватися всіма засобами, які підходять, включаючи дипломатичних кур'єрів, закодованими або шифрованими депешами. Дипломатичні кур'єри користуються особистою недоторканністю і підлягають особливому захисту з боку держави перебування. Державою, що акредитує, або представництвом може бути призначений дипломатичний кур'єр (наприклад, командир цивільного повітряного або морського судна, що несе прапор держави, що акредитує). У цьому випадку імунітети припиняються в момент доставки дипломатичної пошти за призначенням. Дипломатичні представництва вправі за згодою країни перебування встановити радіостанцію і використовувати її, а також володіють позачерговим правом користування засобами цивільного електрозв'язку. У свою чергу, держава перебування для належного й ефективного виконання функцій дипломатичних представництв зобов'язана сприяти полегшенню їхньої роботи, забезпечити свободу пересувань і повідомлень, надати всі можливості для виконання функцій дипломатичних представництв;

     — право користування прапором і емблемою держави, що акредитує, — це право належить як самому представництву, так і його главі. Ці символи держави, що акредитує, розміщуються на помешканнях представництва, включаючи резиденцію глави представництва, а також на його засобах пересування.

     До  особистих привілеїв та імунітетів належать:

     — недоторканість особи дипломата  — особа дипломатичного агента недоторканна, він не підлягає арешту або затримці в будь-якій іншій формі. Держава  перебування зобов'язана ставитися  до нього з належною повагою і  приймати належних заходів для запобігання  яких-небудь зазіхань на його особу, свободу, гідність.

     — недоторканність житла — приватна резиденція дипломатичного агента користується тією ж недоторканністю і захистом, що і помешкання дипломатичного представництва (приватна резиденція дипломатичного агента містить у собі будь-яке помешкання, у якому може мешкати дипломат: квартиру, номер у готелі, будинок). Папери дипломатичного агента, його кореспонденція, крім ряду випадків, пов'язаних із цивільною юрисдикцією держави перебування, є недоторканними;

     — імунітет від юрисдикції — дипломатичний агент користується імунітетом від карної, цивільної й адміністративної юрисдикції держави перебування. Він має абсолютний імунітет від карної юрисдикції.

     За  загальним правилом дипломат не повинен  порушувати законів держави перебування, проте у випадку вчинення ним кримінально караного діяння кримінальна справа стосовно нього не порушується в силу даного імунітету. Така особа оголошується persona non grata і їй пропонується залишити територію держави перебування. Разом з тим, сторона, що приймає, може клопотатися перед урядом держави, що акредитує, про відмову в імунітеті дипломату, що вчинив злочин. При його одержанні така відмова повинна бути ясно і точно виражена.

     На  дипломатів також поширюється імунітет від цивільної юрисдикції, крім таких випадків:

     а) речових позовів, що належать до приватного не рухомого майна на території країни перебування, якщо він не володіє  цим майном для цілей представництва;

     б) позовів, що стосуються спадкування, стосовно яких він виступає в якості виконавця  заповіту, попечителя, спадкоємця або  відмовоодержувача спадщини. Таким  чином, дипломатичний агент не може посилатися на дипломатичний імунітет як підставу для відмови від явки при розгляді позову або іншої справи, що належить до спадкування;

     в) позовів; що належать до будь-якої фахової  або комерційної діяльності дипломатичного агента за межами його офіційних функцій.

     Дипломати також користуються імунітетом від  адміністративної юрисдикції держави перебування і тому на них не можуть накладатися штрафи й інші адміністративні стягнення.

     Водночас  слід мати на увазі, що імунітет дипломатичного агента від юрисдикції держави перебування  не звільняє його від юрисдикції акредитованої  держави;

     — фіскальний імунітет — дипломатичний  агент звільняється від усіх мит  і податків, особистих і майнових, державних, районних і муніципальних, за винятком:

     а) непрямих податків, що включаються  в ціну товару й обслуговування;

     б) збору податків на приватне нерухоме майно, що знаходиться в акредитованій державі, якщо він не володіє ним від імені акредитованої держави, або з метою представництва;

     в) податків на спадщину і мита на спадкування, що стягуються країною перебування;

     г) зборів і податків на приватний прибуток, джерело яких знаходиться в країні перебування;

     д) судових, реєстрових зборів, іпотечних  зборів і гербового збору стосовно нерухомого майна, що знаходиться на території держави перебування.