Державний (політичний) режим

    Більшість дослідників використовують, укрупнену  класифікацію виходячи з сукупності ознак, які не залежать від географічних чинників. З цієї точки зору розрізняють три головні різновиди політичного режиму: демократичний, авторитарний і тоталітарний.

      Античний  філософ Арістотель дає два критерії, по яких можна провести класифікацію:

1. по тому, в чиїх руках влада;
2. по тому, як ця влада використовується.

      При цьому він виділяв три  “правильні” форми держави: монархія (влада однієї людини ), аристократія (влада в руках небагатьох "кращих" ), політія (влада більшості з середніх в майновому відношенні людей ). А також "неправильні" форми держави - ті, при яких люди, що стоять при владі, діють у власних інтересах, не піклуючись про блага суспільства. До "неправильних"  форм  відносяться:  тиранія (влада в руках тирана ), олігархія (при владі знаходиться багата меншина ) і демократія ( контроль суспільства – більшості  над владою).

    Також, у відповідності з двома типами політичних систем сучасна теорія держави  розрізняє два типи політичних режимів: демократичний і тоталітарний. Ця класифікація походить ще від Платона, який виділяв окрім “найкращої держави”, тімократію (панування шляхетних воїнів), олігархію (правління заможних сімей), демократію й тиранію; остання, якщо користуватися сучасною термінологією, є тоталітаризмом.

       Тімократія  й олігархія були історією подолані (перша – повністю, друга –  частково), а демократичний і тоталітарний режим перетворилися сьогодні в пануючу форму. [17, c.78]

    На  сьогодні вчені поділяють державні режими на демократичні й антидемократичні (тоталітарні, авторитарні, расистські), тому основним критерієм класифікації держав по даній ознаці є демократизм форм і методів здійснення державної влади. Для рабовласницьких держав характерні і деспотія й демократія; для феодалізму - необмежена влада феодала, монарха, і народні збори; для сучасної держави - тоталітаризм, і правова демократія.

   Своєрідну класифікацію державних режимів запропонував В. Якушик, він радить їх ділити на:

1. режими постійні та тимчасові,
2. режими нормально та надзвичайного функціонування,
3. конституційні та неконституційні;
4. режими функціонування правової держави, режими революційної законності та режими свавілля (відсутність законності);
5. світські, релігійні, атеїстичні;
6. безпартійні, одно- , дво- та багатопартійні;
7. цивільні та воєнні;
8. режими, що мають досить стабільну та надійну внутрішню опори на такі, що постійно потребують постійної підтримки ззовні;
9. режими, котрі опираються лише на національні інститути влади та такі, що підтримуються за допомогою діючих на території інститутів, які представляють законні сили;
10. режими, що мають реально постійною і активною сферами своєї діяльності у весь світ на такі, котрі у своїй діяльності фактично обмежені рамками своєї країни і мають лише окремі компоненти загально планетарної системи забезпечення національних інтересів. [12, c.91-92]

 

РОЗДІЛ 2: Характеристика особливостей антидемократичних  режимів.

 

   2.1 Особливості та  форми прояву авторитарного  режиму

      Одним з найпоширеніших в історії типів  політичної системи є авторитаризм. По своїх характерних рисах він  займає проміжне положення між тоталітаризмом і демократією. З тоталітаризмом його ріднить  автократичний, не обмежений законами характер влади, з демократією - наявність автономних, не регульованих державою суспільних відносин, особливо  в економіці і приватному житті, збереження елементів громадянського суспільства.

      Авторитарній  політичній системі властиві наступні риси:

    -авторитарна  влада має своїм джерелом насильне  захоплення влади. Вона не формується  народом і не обмежується правом  – кодифікованим або звичайним,  спирається на традицію;

    - для неї характерне  злиття законодавчою, виконавчої і судової влади, або їх формальний, показовий розподіл;

    - при авторитаризмі влада спирається  на адміністративний, поліцейський  і військово-каральний апарат, тримається  на відкритому насильстві або  можливості його безпосереднього  застосування;

    - авторитаризм припускає жорсткий централізм управління, монополізацію влади в руках правлячої еліти або вождя;

    - в соціальному плані авторитаризм  намагається стати вищим за  класові відмінності, виразити  загальнонаціональний інтерес, що  супроводжується соціальною демагогією, популізмом;

    - в зовнішній політиці для нього  характерні агресивні імперські  установки.

    Всі ці характеристики показують загальну картину авторитаризму тільки в  тому випадку, якщо є наявним його духовна і практична основа - авторитет. Під авторитетом розуміється загальновизнаний неформальний вплив окремої особи або якоїсь організації на різні сфери життя суспільства. В більш вузькому значенні авторитет - одна з форм здійснення влади, яка стоїть вище права. М. Бебер виділяв три типи авторитету: 1) заснований на раціональному знанні, 2) на традиції, 3) на харизмі вождя. В першому випадку носієм авторитету є вчитель-пророк, в другому – проповідник в третьому - вождь. Без особи такого роду авторитаризм неможливий. Вона є знаком, символізуючим єдність нації, її суверенітет, її велике минуле, теперішній час і майбутнє.

    Зважаючи  на зазначені вище ознаки можна зробити  висновок, що авторитаризм - політичний режим, при якому необмежена влада сконцентрована в руках однієї людини або групи осіб, які не допускають політичної опозиції, але зберігають автономію особи і суспільства в інших   сферах суспільного життя. [21, c.95]

Авторитарний  режим може бути двох видів:

•  революційний — спрямований на зміну типу суспільно-політичного розвитку;

•  стабілізаційний — орієнтований на збереження існуючого суспільно-політичного ладу.

Авторитарний  стабілізаційний режим може мати на меті проведення мобілізаційних заходів  на подолання труднощів, що виникли  внаслідок надзвичайних обставин, а  також у зв'язку з:

а)  революційними рухами (прогресивними, консервативними або реакційними);

б)  рухами, що прагнуть відновити старі, віджиті порядки;

в)  загальносоціальною кримінальною злочинністю;

г)  іноземним утручанням.

Авторитарний  режим встановлюється в державах, які:

- відкидають  демократичні принципи організації і здійснення державної влади;

- намагаються  створити передумови для демократизації  суспільства, але не встигли  відпрацювати механізм демократичної  влади;

- є демократичними, проте змушені, з огляду на  обставини, вводити модель надзвичайного функціонування державної влади.

      Слабкі  сторони авторитаризму: повна залежність політики від позиції глави держави  або групи вищих керівників, відсутність  у громадян можливостей уникнення  політичних авантюр чи свавілля, обмеженість політичного виразу суспільних інтересів.

      Переваги  авторитарного режиму: здатність  забезпечувати політичну стабільність і громадський порядок, мобілізовувати суспільні ресурси на вирішення  певних задач, долати опір політичних супротивників.

      Авторитарні режими дуже різноманітні. Це монархії, диктаторські режими, військові хунти  і ін. Монархії - вже зникаюча категорія  авторитарних режимів. Не всі монархії авторитарні. В Європі ( Великобританія, Норвегія, Данія, Бельгія, Люксембург, Іспанія) монархії, у принципі, є парламентськими демократіями. Але коли говорять про монархізм, як про підтип авторитарних держав, то мають на увазі монархію в найменш розвинутих країнах, де монархи є реальними правителями (Йорданія, Марокко, Саудівська Аравія). Військове правління: військові беруть владу і правлять країною. Політична діяльність або взагалі заборонена, або обмежена.

      В сучасних умовах постсоціалістичних країн  "чистий" авторитаризм, що не спирається на активну масову підтримку і  деякі демократичні інститути, навряд чи може бути інструментом прогресивного реформування суспільства і здатний перетворитися на кримінальний диктаторський режим влади. [8,c.45]

 

      2.2 Сутність та різновиди  тоталітарного режиму.

 

      Поняття    тоталітаризму   походить від  латинських слів    "TOTALITAS"- цілісність, повнота і "TOTALIS" - весь, повний, цілий. Звичайно  під тоталітаризмом розуміють політичний режим, заснований на прагненні керівництва країни підпорядкувати життя людей одній пануючій ідеї і організувати політичну систему влади так, щоб вона допомагала її реалізації.

      Тоталітарними є режими, при яких :

1. існує масова партія (з жорсткою, напіввійськовою структурою, яка претендує на повне підкорення своїх членів вождям  і символам віри). Ця партія поєднується з державою і концентрує в собі реальну владу в суспільстві;
2. партія організована недемократичним способом - вона будується навколо лідера. Має вертикальний характер і спрямована вниз - від лідера, а не вгору - від мас;
3. домінує роль ідеології. Тоталітарний режим - це ідеологічний режим, де завжди є своя " Біблія". Ідеологія режиму відображається також в тому, що політичний лідер визначає ідеологію. Він протягом доби може змінити своє рішення, як це трапилося влітку 1939 роки, коли радянські люди несподівано дізнались, що нацистська Німеччина більше не є ворогом соціалізму. Навпаки, її система оголошувалася кращою, ніж демократії буржуазного Заходу. Ця несподівана інтерпретація підтримувалася протягом двох років до несподіваного нападу нацистської Німеччини на СРСР.
4. тоталітаризм будується на монопольному контролі виробництва і економіки, а також на подібному контролі всіх інших сфер життя, включаючи освіту, культуру, засоби масової інформації і т.д.
5. при тоталітаризмі існує поліцейський терор. Поліція існує при різних режимах, проте, при тоталітаризмі поліцейський терор полягає  в тому, що ніхто не стане доводити вину, щоб убити людину.

      Всі вищеперелічені характеристики професор з Хайденберга Карл Фрідріх (сумісна  праця  К.Фрідріха і його молодого польського колеги Збігнева Бжезінського "Тоталітарна диктатура і автократия",1956 р.) називає "синдромом". Наявність однієї або декількох з цих характеристик є  недостатньою для того, щоб система стала тоталітарною. Наприклад, існують режими, де поліція здійснює терор, проте вони не тоталітарні, пригадаємо Чилі: на початку правління президента Піночета 15 тисяч чоловік загинуло в концтаборах. Але Чилі не тоталітарна держава, тому що там були відсутні інші "синдроми" тоталітаризму: не було масової партії, не було "священної" ідеології, економіка залишалася вільною і ринковою. Уряд лише частково контролював освіту і засоби масової інформації.

        У визначенні Фрідріха є одне  слабке місце. Чи може тоталітарна  система змінюватися і еволюціонувати? Фрідріх і Бжезінській твердили, що тоталітарний режим не змінюється, його лише можна знищити ззовні. Вони запевняли, що всі тоталітарні держави гинуть, як загинув нацистський режим в Німеччині. В результаті життя показало, що така думка хибна. Тоталітарні режими здатні змінюватися, еволюціонувати. Після смерті Сталіна СРСР змінився. Правління Брежнева Л.І. заслуговує критики. Проте не можна сказати, що вони однакові. Це так званий “посттоталітаризм”. Пост тоталітарний режим - це система, коли  тоталітаризм втрачає частину своїх елементів і дещо розмивається та послаблюється (наприклад, СРСР при Хрущові.  Отже, тоталітарний режим слід поділяти на чисто тоталітарний і посттоталітарний. [8, c. 24-28]

      Залежно від пануючої ідеології тоталітаризм звичайно поділяють на комунізм, фашизм і націонал-соціалізм.

      Комунізм (соціалізм) більшою мірою, ніж інші різновиди тоталітаризму, виражає основні риси цього ладу,  оскільки  припускає  абсолютну  владу  держави, повне усунення приватної власності а, отже, всякої автономії особи. Не дивлячись на переважно тоталітарні форми політичної організації соціалістичній системі властиві і гуманні політичні цілі. Так, наприклад, в СРСР різко підвищився демографічний рівень, громадянам стали доступні  досягнення науки і культури, була забезпечена соціальна захищеність населення, розвивалася економіка, космічна і військова промисловість і т.д., різко скоротився рівень злочинності, до того ж протягом десятиріч система майже не вдавалася до масових репресій.

      Фашизм - правоекстремістський політичний рух, що виник в обстановці революційних процесів, які охопили країни Західної Європи після першої світової війни і перемоги революції в Росії. Вперше він був утверджений в Італії в 1922 р. Італійський фашизм тяжів до відродження величі римської імперії, встановленню порядку, твердої державної влади. Фашизм претендує на відновлення або очищення "народної душі", забезпечення колективної ідентичності на культурному або етнічному грунті. До кінця 30-х років фашистські режими розповсюдились в Італії, Німеччині, Португалії, Іспанії і низці країн Східної і Центральної Європи. При всіх своїх національних особливостях фашизм скрізь був однаковий: він виражав інтереси найреакційніших кругів суспільства, що надавали фашистським рухам фінансову і політичну підтримку, прагнучих використовувати їх для придушення революційних виступів трудящих мас, збереження існуючого ладу і здійснення своїх загарбницьких амбіцій на міжнародній арені.