Спеціальна фізична підготовка

34/ Спеціальна фізична підготовка

1. Сила. Для розвитку силових якостей необхідно насамперед регулярно виконувати такі основні вправи: підтягування на перекладині; відтискання від брусів та від підлоги; піднімання та жими різноманітних тягарів: штанга, гантелі, гирі, мішок з піском та інші; лазіння по канату; присідання з вантажем; рукоборство; боротьба.2. Швидкість. Для розвитку швидкісних якостей необхідно використовувати арсенал різноманітних рухливих ігор - таких як: волейбол, баскетбол, теніс, метання легких предметів на дальність та точність, різноманітні вправи, що моделюють реальний рукопашний бій, а також біг на короткі дистанції з максимальними зусиллями. 3. Витривалість. Слід зазначити, що витривалість поділяється на швидкісну та силову і виконання однієї і тієї ж вправи з різним часом та різними зусиллями впливає на розвиток того чи іншого виду витривалості. Рекомендовані вправи: біг на різні дистанції, різноманітні марш-кидки, походи в гори, плавання, боротьба. 4. Спритність. Для розвитку спритності найкраще підходить вправляння на смузі перешкод, різноманітні спортивні ігри, поєдинки з рукопашного бою та інші, схожі за змістом, вправи. 5. Гнучкість. Вправи для розвитку гнучкості поділяють на динамічні та статичні. До динамічних відносяться різноманітні махи, розтяжки з допомогою партнера - до статичних такі позиції: прямий та поперечний шпагат, та різноманітні йогівські пози. Для кращого розвитку гнучкості ці вправи корисно поєднувати. 6. Точність. Для розвитку точності найкраще підходять різноманітні метання, стрільба з різної зброї та заняття контактними одноборствами.Для того, щоб всі перелічені якості були розвинуті на необхідному рівні рекомендується вести щоденник самоконтролю, в якому слід активно відслідковувати свої успіхи в кожній якості. А також регулярно записувати виконані нормативи і кожен місяць порівнювати їх з попередніми результатами.

46    Витривалість - це спроможність організму людини переборювати наступаюче стомлення. Розрізняють фізичне, емоційне, сенсорне і розумове стомлення. Фізичне стомлення підрозділяється на локальне, регіональне і глобальне (у залежності від обсягу м'язової маси, що бере участь у роботі, тобто відповідно до l/з. до 2/з і понад 2/з), гостре і комулятивне ( накопичене) і, нарешті, компенсоване (без зниження працездатності) і декомпенсоване (коли крива працездатності неухильно знижується).

Види витривалості відповідають різновидам м'язової роботи. Наприклад, локальної, регіональної і глобальної м'язової діяльності відповідають локальна, регіональна і глобальна витривалість і т.д. Витривалість визначається властивостями центральної нервової системи і процесами, що відбуваються в ній при м'язовій діяльності (вивчені поки дуже мало), а також енергетичним обміном в організмі.

Енергообмін в організмі людини базується на законі зберігання енергії, на перетворенні хімічної енергії в механічну і визначається такими чинниками: потужністю м'язової роботи, тобто максимальною кількістю енергії, виділеної організмом в одиницю часу; об'ємом, тобто загальною кількістю роботи, виконаної за рахунок того або іншого джерела енергії; ефективністю, тобто ступенем корисності енерговитрат при м'язовій роботі.

Органами, що лімітують в організмі виділення і постачання тканинам кисню і живильних речовин, є серце, печінка м'язи. Від потужності роботи серця залежить кількість поставляемого до тканин кисню, а отже, і кількість продуктів харчування, що окислюються. Печінка містить визначену кількість гликогену, від швидкості й ефективності розпаду котрого (процеси гликолизу) залежить розмір виділяємої енергії. М'язи містять енергетичне багаті фосфатині з'єднання, розпад яких миттєво виділяє енергію. Якщо серце працює в аеробному (кисневому) режимі, то печінка і м'язи використовують анаеробну енергетику, при якій різноманітні біохімічні перетворення здійснюються без участі кисню.

Тому, спираючись на механізми енергетичних перетворень, варто розрізняти три види витривалості (м'язової працездатності): аеробну, анаеробно-лактатну і анаеробно-алактатну. Перший із них  ще іменують вегетативною витривалістю, а другі дві - м'язовою витривалістю.

При розвитку витривалості необхідно вирішення  таких завдань:

1. Удосконалювання  витривалості до локальної, регіональної  і глобальної м'язової роботи.

2. Удосконалювання  статичної і динамічної витривалості. 3. Удосконалювання витривалості  до рівномірної і нерівномірної м'язової роботи.

4. Удосконалювання  витривалості до м'язової роботи: максимальної (10-30 секунд), субмаксимальної (ЗО секунд - 4 хвилини), великої (4-30 хвилин) і помірної (більш ЗО хвилин) потужності.

У процесі  удосконалювання витривалості необхідно  враховувати, що вона залежить від рівня функціональних можливостей різноманітних систем організму і від ступеню стійкості до несприятливих чинників його внутрішнього середовища. Тому варто приділяти увагу підвищенню стійкості до несприятливих зрушень у внутрішньому середовищі.

Підвищення рівня утримання молочної кислоти в організмі при м'язовій діяльності призводить до зсуву крові в «кислу» сторону, при цьому включаються буферні системи крові для нейтралізації кислоти, але їхня ємкість незначна і стомлення буде наростати. Тому працездатність буде залежати також від фізіологічних меж стійкості і психологічних чинників.

Завдання  підвищення стійкості організму до несприятливих зсувів у внутрішньому середовищі може вирішуватися за допомогою спеціальних прийомів, таких, як дозовані затримки подиху при виконанні тренувальних завдань, штучне збільшення простору легень, тренування в гірських умовах.

У статті 1 Закону України "Про фізичну  культуру і спорт" сказано, що "фізична культура - складова частина загальної культури суспільства, яка спрямована на зміцнення здоров'я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини з метою гармонійного формування її особистості".

Фізична культура виникла одночасно із загальною  культурою на ранніх ступенях розвитку цивілізації. На перших порах засоби фізичної культури відбивали матеріальний рівень життя людини, випливали, як правило, з природних форм руху (ходьби, бігу по пересіченій місцевості, кидання каміння і палок, стрибків, плавання тощо) і використовувалися, головним чином, для підготовки людей до існування. 

З розвитком суспільства та матеріальних цінностей розвивається як загальна, так і фізична культура. При цьому ступінь розвитку однієї значно позначається на вираженість другої.

Водночас  з розвитком суспільства фізична  культура відгалужується від загальної  культури в самостійну галузь. Уже  в первісному суспільстві вона набуває  цілеспрямованого характеру і використовується для підготовки до виконання окремих видів діяльності. У цей час виникає і один з основних її компонентів - фізичне виховання, метою якого був розвиток рухових якостей, морально-вольових, розумових та інших здібностей, а також професійно-прикладних навичок тощо.

На сучасному  етапі розвитку суспільства фізична культура - це самостійна і особлива галузь загальної культури, яка спрямована, головним чином, на зміцнення здоров'я людини, продовження її творчої активності та життя, а також на зростання і вдосконалення її всебічного і гармонійного розвитку та використання набутих якостей в суспільній, трудовій та інших видах діяльності.

Головними чинниками всебічного розвитку, перш за все, є розвиток усіх видів діяльності людини та вміння використовувати їх у повсякденному житті. Ступінь  їх вираженості визначається багатьма чинниками, головними з яких е  прояв різноманітності змісту, форм, методів і засобів діяльності людини та їх оптимальне поєднання.

У своїй  основі фізична культура, як і кожна  з видів культури, має духовну  і матеріальну форми вираження, її духовна сторона проявляється у зростанні загального інтелекту  людини, у зміні її психоемоційного  стану, розумових здібностей, у надбанні науково-теоретичних знань з галузі фізичної культури та спорту, інших  гуманітарних та біологічних наук (психології, педагогіки, соціальної психології, анатомії, фізіології, гігієни, біомеханіки) та їх раціональне використання в повсякденному житті.

Матеріальна форма прояву фізичної культури - це розвиток фізичних якостей людини, зміни структурно-функціональних параметрів людського організму в цілому та його окремих систем і органів, а також вираження функціонального  взаємозв'язку між ними.Ступінь вираження як духовної, так і матеріальної форм прояву фізичної культури залежить від рівня розвитку суспільства (соціального, політичного, економічного, наукового, духовного тощо), а також наявності та стану матеріальної бази (стадіонів, басейнів, спортивних кортів і майданчиків, залів, палаців, спортивних приладів та інвентарю, спортивної форми тощо).

Залежно від того, в якій сфері діяльності використовується фізична культура, вона отримує відповідну назву: "дошкільна  фізична культура", "шкільна  фізична культура", "фізична  культура в професійно-технічних  училищах та спеціальних середніх навчальних закладах", "фізична культура у  вузах", "лікувальна фізична культура", "виробнича фізична культура", "особиста фізична культура" тощо.

Таким чином, можна вважати, що фізична  культура - це сукупність досягнень  суспільства у створенні та раціональному  використанні спеціальних засобів, методів і умов цілеспрямованого вдосконалення людини.

Основними показниками розвитку фізичної культури на даному етапі розвитку нашої держави, як це сказано в главі 2 Закону України "Про фізичну культуру і спорт", є рівень здоров'я, фізичний розвиток та підготовленість різних верств населення; ступінь використання фізичної культури в різних сферах діяльності; рівень розвитку системи фізичного виховання; рівень розвитку самодіяльного масового спорту; рівень забезпеченості кваліфікованими кадрами; рівень впровадження у фізичну культуру досягнень науково-технічного прогресу; відображення явищ фізичної культури в засобах масової інформації, у творах мистецтва і літератури; матеріальна база; рівень спортивних досягнень тощо.

Фізичне виховання

Фізичне виховання - органічна  частина загального виховання і тому воно характеризується всіма загальними ознаками, що притаманні педагогічному процесу, який спрямований на вирішення певних конкретних завдань. Головним напрямком фізичного виховання є формування здорової, розумове підготовленої, соціально-активної, морально стійкої, фізично вдосконаленої і підготовленої до майбутньої професії людини.

Отже, основними  завданнями фізичного виховання  є: — підвищення функціональних можливостей організму студентів засобами фізичної культури;

— сприяння всебічному гармонійному розвитку, відмова  від шкідливих звичок, покращання розумової і фізичної працездатності;

— формування у студентів думки про систематичні заняття фізичними вправами з урахуванням особливостей їх майбутньої професії, фізичне самовдосконалення та здоровий спосіб життя;

— отримання  студентами необхідних знань, умінь  та навиків у галузі фізичної культури з метою профілактики захворювань, відновлення здоров'я та підвищення професійної працездатності;

— використання засобів фізичної культури в лікувально-профілактичній діяльності;

— оволодіння методами визначення фізичного стану  та самоконтролю;

— виховання  організаторських навичків, особистої гігієни тазагартовування організму;

— уміння складати та виконувати вправи з комплексів ранкової гігієнічної гімнастики;

— виховання  патріотичних, морально-вольових і  естетичних якостей;

— удосконалення  спортивної майстерності студентів, що займаютьсяобраними видами спорту.

Для вирішення  поставлених завдань використовуються різноманітні засоби фізичного виховання, головними з яких для студентів  медсестринського факультету є гімнастика (різні її види: загальна, спортивна, гігієнічна, лікувальна тощо), легка атлетика, спортивні та рухові ігри, лижна підготовка, плавання, туризм, походи вихідного дня та інші види спорту. Лише засобами фізичної культури фізичне виховання вирішує завдання зміцнення здоров'я, розвитку фізичних і духовних сил, підвищення фізичної і розумової працездатності, продовження трудового довголіття і життя людини тощо.

истема  фізичного виховання

Для формування фізично здорової та всебічно розвиненої людини виникла система фізичного  виховання. Вона включає в себе ідеологічні, наукові, методичні, організаційні, правові, нормативні, контролюючі та інші елементи.

Фізичний  розвитокФізичний розвиток – це сукупність ознак, які характеризують морфофункціональний стан людського організму в даний період життя. Сюди відносяться антропометричні дані (зріст, вага тіла, окружність різних частин тіла, життєва ємність легень, динамометрія, станова сила тощо), морфофункціональні показники окремих систем і органів людського організму (серцево-судинна, дихальна, нервова системи, системи травлення та виділення, серце, легені, нирки тощо) та розвиток рухових якостей (сили, витривалості, спритності, гнучкості).