Шкідливі та виробничі фактори виробництва

Зміст

1. Сутність та фактори виробничого середовища
2. Фактори та елементи умов праці
3. Складові мікроклімату виробничих приміщень та їх вплив на працівника
4. Забрудненість повітря як виробнича шкідливість
5. Промислові отрути та їх вплив на працівників

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

Проблема працездатності є центральною у фізіології і психології праці, оскільки ефективна трудова діяльність може бути забезпечена лише на основі врахування фізіологічних і психологічних закономірностей функціонування людського фактора. Саме завдяки працездатності можлива реалізація знань, умінь і досвіду людини. Працездатність людини є фізіологічною основою продуктивності праці. 

1. Сутність  та фактори виробничого середовища

  Стан здоров’я і рівень працездатності працівників великою мірою залежить від виробничого середовища, в якому відбувається трудова діяльність. Виробниче середовище безпосередньо вливає на продуктивність праці. У несприятливих умовах виробничого середовища працівник не тільки виконує трудові дії, але й зазнає додаткового навантаження на організм у зв’язку з необхідністю виконувати фізіологічну роботу з метою пристосування до тих чи інших факторів.

    Під виробничим середовищем розуміють взаємопов’язаний комплекс технічних, технологічних та організаційних факторів, які впорядковують на енергетичні затрати, нервово - м’язову і психічну діяльність працівника, його здоров’я та продуктивність праці.

   Найважливішими  факторами виробничого середовища є фізичні, біологічні та психофізіологічні, які за певних умов можуть бути небезпечними і шкідливими називаються фактори, які при контакті з організмом людини у випадку порушення вимог безпеки можуть викликати виробничі травми, професійні захворювання або відхилення у стані здоров’я, що виявляються сучасними методами, як у процесі праці, так і у віддалені періоди життя сучасного та майбутнього поколінь.

   До  групи фізичних небезпечних та шкідливих  виробничих факторів належать: забрудненість  і загазованість повітря, підвищена  або знижена температура, підвищений рівень шуму і вібрації, підвищений або знижений атмосферний тиск, рух і вологість повітря, іонізація повітря, недостатнє освітлення, підвищена яскравість, знижена контрастність.

   Група хімічних небезпечних та шкідливих  виробничих факторів представлена загальнотоксичними, подразнюючими та канцерогенними речовинами.

   Групу біологічних небезпечних та шкідливих  виробничих факторів становлять мікро- та макроорганізми.

   Психофізіологічні небезпечні та шкідливі виробничі фактори  пов’язані з фізичними та нервово-психічними перевантаженнями працівника.

   Фактори виробничого середовища справляють як прямий, так і опосередкований  вплив на стан, продуктивність та якість роботи працівника. Наприклад, прямий вплив шуму виявляється у створенні  перешкод для спілкування працівників, прийому звукових сигналів, а також у пониженні гостроти слуху. Опосередкований вплив шуму виявляється в погіршенні пам’яті і концентрації уваги, зниженні швидкості сенсомоторних реакцій, негативних емоційних станах працівників.

   Вплив факторів виробничого середовища залежить від їхньої фізичної суті, сили і тривалості дії.

   За  характером впливу на організм працівника фактори виробничого середовища поділяються на дві групи:

1. адаптивні;
2. неадаптивні.

   До  адаптивних належать фактори, до яких організм людини може в певних межах  пристосуватися шляхом мобілізації енергії для переборення їхнього негативного впливу. Знижена працездатність відновлюється завдяки запровадженню перерв на відпочинок та реалізації фізкультурно-гігієнічних заходів.

   До  неадаптивних належать фактори виробничого  середовища, які справляють незворотний вплив на організм людини (промисловий пил, промислові отрути, канцерогенні та іонізуючі речовини, випромінювання).

   Зі  збільшенням сили впливу фактора  підвищується реакція тієї функціональної системи, яка підтримує рівень регуляції найбільш важливих для організму функцій. Щодо діяльності, то за рахунок другорядних її параметрів підтримуються на достатньому рівні основні параметри роботи.

   Завдяки компенсаторним механізмам організму  можливе підтримання працездатності на попередньому рівні, незважаючи на дію фактора. Однак компенсаторні можливості організму мають певні межі і зменшуються по мірі збільшення сили і тривалості дії фактора. Саме цими межами визначається допустимий час дії того чи іншого фактора.

   Фактори виробничого середовища мають як фізіологічні, так і психологічні межі. Фізіологічна межа характеризується такими нормативами, перевищення яких потребує припинення роботи. Психологічна межа характеризується певними нормативами, перевищення яких викликає у працівника відчуття дискомфорту.

   Якщо  дія фактора триватиме понад  допустимий час, то у стані здоров’я працівника наступить погіршення і  знизиться його працездатність. Звідси випливає необхідність нормування факторів виробничого середовища і підтримання  їх на належному рівні, тобто створення сприятливих умов праці.

2. Фактори та елементи умов праці

Під умовами праці розуміють сукупність елементів виробничого середовища, які впливають на функціональний стан і працездатність людини, її здоров’я, розвиток, ставлення до праці та ефективність виробництва.

Факторами умов праці є:

1. психофізіологічні — обумовлюють фізичні та нервово-психічні навантаження на працівника, монотонність, темп і ритм роботи;
2. санітарно-гігієнічні — визначають загальний стан виробничих приміщень, санітарно-гігієнічну обстановку на робочих місцях, наявність (відсутність) шкідливих і небезпечних виробничих факторів, санітарно-побутове обслуговування працівників;
3. естетичні — сприяють формуванню у працівників позитивних емоцій;
4. соціально-психологічні — характеризують взаємовідносини, стиль і методи керівництва, участь працівників в управлінні організацією, рівень мотивації і ставлення до праці.

   На  сучасному етапі відмічається загострення  проблем у сфері умов праці. Це зумовлено тим, що значна частина  працівників зайнята або у шкідливих умовах, або фізичною важкою та монотонною працею. Збільшується застосування хімічних і біологічних речовин та нових, маловивчених видів енергії. Разом з тим медичні нормативи розроблені лише для 1,2 тис. речовин (менш ніж для 1 % широко застосовуваних хімічних компонентів). Обслуговування складної техніки та об’єктів підвищеної небезпеки збільшує психофізіологічне напруження працівників, що виявляється у збільшенні серцево-судинних та психічних захворювань. Широке впровадження гнучких виробничих систем, що працюють під контролем електронно-обчислювальних машин, дисплейної техніки, форми адаптації людини до яких не вивчені, супроводжується підвищенням інтенсивності та монотонності праці і, як наслідок, захворюваннями м’язової, нервової, серцево-судинної систем, психічними розладами, лазерним та ін. опроміненням.

   Серед причин несприятливих умов праці в Україні слід назвати такі:

1. невідповідність значної частини техніки санітарно-гігієнічним нормам, ергономічним або технічним вимогам безпеки;
2. моральний і фізичний знос більшості функціонуючого обладнання;
3. соціально-трудові відносини щодо умов праці не стимулюють роботодавців до покращання виробничого середовища.

   В зв’язку з цим значні кошти  витрачаються на пільги і компенсації  працівникам, які працюють у несприятливих умовах.

   Оцінка  умов праці на виробництві здійснюється шляхом прямих вимірювань параметрів виробничого середовища і зіставлення  їх з нормативами, а також шляхом контролю за функціональним станом, працездатністю і здоров’ям працівників.

   Умови праці залежно від кількісних характеристик елементів виробничого середовища можуть бути оптимальними, допустимими, несприятливими та шкідливими.

   Оптимальними  вважаються умови, які не завдають ніякої шкоди здоров’ю більшості працівників  протягом декількох десятків років.

   Допустимі умови праці не завдають шкоди  здоров’ю працівникам певного віку і статі протягом багатьох років  за умови їхнього медичного відбору  на основі списку протипоказань та забезпечення систематичного нагляду.

   Несприятливі  умови праці, не будучи причиною явних професійних захворювань, викликають під час роботи значні напруження фізіологічних систем, погіршують самопочуття працівника, збільшують тривалість відновлювального періоду, знижують опірність організму до захворювань, не пов’язаних з характером професійної діяльності.

   Шкідливими  вважаються умови праці, при яких у певної частини працівників, що пройшли медичний відбір, протягом кількох років виникають професійні захворювання.

   Отже, створення сприятливих умов праці  забезпечує збереження високої працездатності і здоров’я працівників, сприяє розвитку творчої ініціативи та підвищенню ефективності праці.

   Основними елементами умов праці на виробництві  є мікроклімат виробничих приміщень, шум, вібрація, стан повітряного середовища, електромагнітні поля, іонізуючі випромінювання, освітлення тощо.

3. Складові мікроклімату виробничих приміщень та їх вплив на працівника

   Мікроклімат виробничих приміщень характеризується температурою, вологістю повітря, швидкістю переміщення повітряних мас, а також тепловим випромінюванням від нагрітих обладнання, машин, предметів праці. Від комплексного впливу цих елементів залежать теплові відчуття і зумовлені ними фізіологічні та психічні стани працівників.

   Визначальним  метеорологічним елементом є  температура повітря, дія якої може посилюватися або послаблюватися іншими факторами. Посилення несприятливого впливу одного фактора дією інших факторів характеризується як їхня синергічна взаємодія. При антагоністичній взаємодії несприятливий вплив одного фактора послаблюється іншим, що діє в цей час.

   Мікроклімат виробничих приміщень зумовлюється технологічним процесом і певною мірою зовнішніми метеорологічними умовами. Цехи, в яких тепловиділення від обладнання, матеріалів, людей, сонця перевищують 20 ккал на 1 м3 за годину, відносяться до гарячих. Як правило, основними при цьому є теплові випромінювання від нагрітих поверхонь обладнання і матеріалів. Так, 500-тонна мартенівська піч віддає 15 млн ккал/год, з яких 10 млн ккал припадає на випромінювання. Теплове навантаження складає 250—300 ккал на 1 м3 за годину. Біля 100 ккал на 1 м3 за годину становлять тепловиділення в сушильних цехах заводів будівельних матеріалів, на деяких дільницях виробництва штучного волокна, капрону, в легкій, нафтопереробній, харчовій промисловості.

   Виконання роботи в умовах теплового випромінювання і високих температур викликає різко  виражені фізіологічні зрушення в організмі  працюючих. Їхня працездатність в таких умовах знижується на 50 %. Фізіологами встановлено, що температура 22°С є тією межею, за якою починається прогресивне зниження працездатності. Так, при підвищенні температури до 26°С вона зменшується на 4 % з кожним градусом, а при подальшому її підвищенні до 30°С — на 6 %. А. В. Васильєвою виділені три температурних режими: від 0 до 25°С; від 25 до 35°С і від 35 до 50°С. Кожному режиму властивий певний характер зрушень фізіологічних функцій працівника. При першому режимі ці зрушення знаходяться в зоні допустимих показників; при другому відмічаються підвищені показники, а при третьому — парадоксальні реакції.

   В умовах, коли температура повітря дорівнює або перевищує температуру тіла працівника, віддача тепла організмом відбувається шляхом випаровування вологи. Так, при виконанні важкої фізичної роботи при високій температурі повітря кількість виділеного поту може сягати 1,0—1,5 л/год.