Психомоторний розвиток людини,психомоторні здібностіі

вона стала рутинною, є вже сама по собі результатом творчого розвитку

людини. Усе це спонукає до поглибленого вивчення дії, до перенесення на неї розумової і чуттєвої активності з мети дії, зосередження уваги на процесі дії. Така перестановка створює можливості ефективнішого використання почуттів, їх синтезу із знаннями.

       У такому методичному контексті естетичне почуття зумовлюватиметься

не просто зовнішньою недієвістю рухів, а проникненням у них на всю глибину. А ставши особливо проникливим засобом розуміння дії, усвідом-люваною частиною її структури, естетичне перетворюється також на інструмент її побудови, подальшого вдосконалення.

       Отже, органічна взаємна обумовленість, взаємопов’язаність естетичного і

психомоторного стане для людини не просто теоретично засвоєною істиною,

що залишається гіпотетичною, доки не перевіриться на практиці, а фактом

особистого досвіду. Цей досвід збагачуватиметься, результативнішою стане

активізація творчого процесу засвоєння психомоторної дії. Серед них

виокремлюють такі прийоми:

       усвідомлення можливості творити – потенційні можливості психомо-торики виховувати здатність регулювати дії незалежно від віку та

набутої майстерності людини;

       формування активної психологічної установки – готовності до творчості, яка ґрунтується на високій точності відображення;

       організації предметної дії так, щоб вона сприяла свідомому збагаченню

образу-уяви додатковою інформацією й активізувала розумову активність

виконавця.

       У формуванні свідомого ставлення людини до творчості у навчанні

психомоторної дії та її вдосконаленні важливу роль відіграє характер

ініціативності. Вирізняють: а) ініціативність, яка внутрішньо зумовлена метою діяння; б) ініціативність, що формується за першопричинами зовнішніх впливів; в) інертність, безініціативність.

       Ініціативність, яка внутрішньо зумовлена метою праці, народжується

безпосередньо в суб’єкті дії і від нього спрямована на формування процесу

творчості у психомоторній дії. Ініціативність, що зумовлена зовнішніми впливами, є вторинною.

        Першому типу ініціативних людей властива схильність ставити завдання та знаходити способи їх вирішення, другому – виявляти засоби реалізації відомих і чітко сформульованих завдань. Для інертних не існує ні проблем, ні бажання взяти участь навіть на кінцевих етапах реалізації провідного завдання. Усе уявляється само собою зрозумілим, оскільки творчість розуму ще не виявлялась або вже “спить”. Ініціатива ззовні відкидається, чужа воля не виконується, а своя зосереджена на вузькому колі неглибоких інтересів.

       Формування активної психологічної установки готовності до творчості у

психомоторній активності відбувається ефективніше за умов виконання

системи мовно-літературних завдань, які спрямовані на формування здіб-ностей володіти словом: описувати, складати твори на матеріалі психомо-торної дії або психічних станів, подій у тренуванні та змаганнях, що надає можливість для самопізнання в різноманітних виявах життєдіяльності:

      образотворчих, які сприяють формуванню здібностей у малюванні

окремих рухів, психомоторних дій (за типом мультиплікації), групових дій

тощо;

       науково-літературних – вивчення текстів, які також є відображенням

певних аспектів психомоторної активності людини, що прокладає шлях до її

вдосконалення у психомоторній активності.

       Мовно-літературне відображення рухів. Опанування мовно-

літературного відображення рухів і відповідних виявів психіки відбувається у три етапи.

      Перший етап – найменування основних властивостей психомоторних дій,

елементів, фаз та окремих рухів. Дати імена емоціям, знанням і почуттям в їх

зародженні на основі чуттєвого матеріалу означає зрозуміти “мову м’язів” і

використати її для оптимального формування образів дії, її регуляторів.

      Другий етап – опис співвідношень, взаємних залежностей названого.

Інформація вже систематизується до рівня формулювання певних

закономірностей рухів (на першому етапі вона не забезпечувала пояснення

енергоструктури рухів та керування ними).

      Третій етап – опанування словесного зображення рухів. Воно охоплює

всю інформацію про рухи, указує магістральний шлях до вершини

досконалості, тому стає безпосереднім регулятором цілісної дії.     Поступаючись у конкретності найменуванню, в абстрактності опису, словесне зображення рухів виграє в символічному узагальненні інформації, яке надає можливість виокремити основні властивості рухів і визначити їх у формі розумової моделі, що забезпечує опанування нового якісного рівня їх енергоструктури та продуктивності.

      Текст і є мовною моделлю, здатною через суб’єкт її сприйняття та

реалізації породжувати дію з усіма можливими властивостями і виявами. У

ньому враховується все, що в ній є. Ви скажете, що для жодної дії такого

ідеального тексту ще немає. Правильно, але діалектично нескінченний шлях до ідеалу – шлях будь-якої науки, зокрема науки про рухи. Дещо подібне за сутністю, але незрівнянно обмеженіше за обсягом та ступенем узагальнення відбувається тоді, коли людина видобуває квадратний корінь з чисел “2” або “3”. Адже результат виражається числом, у якому після  коми йде ряд цифр, що можна продовжувати безкінечно. Але ми обмежуємо цю нескінченність тією мірою точності, яка нам потрібна відповідно до конкретної мети. Так вчитель, який знає зміст відображення дії з тексту, має водночас і безмежну кількість різних виразів рухів, але допомагає учневі виконати дію із заданим ступенем точності.

      Текст – це система знань, започаткованих у поняттях, концепціях та

теоріях. Його можна порівняти з чудодійним пирогом: скільки б до нього не

підсідало їдоків (учнів, вчителів і батьків) – усім буде місце, і кожний з’їсть

стільки, скільки спроможний. Усі наситяться. А “пиріг” залишиться таким,

яким був до цього. Проте він має ще одну не менш чудодійну властивість –

здатність до збільшення: чим більше людей його споживатимуть, тим швидше він збільшуватиметься – поповнюватиметься його енергія, упорядковуватиметься інформація.

       Малюнок рухів – теж ефективне їх відображення. Якщо чіткість, глибина

та конкретність мовного образу – це, насамперед, розумова ясність, глибина

почуттів і конкретність думки, то в малюнку є більше зовнішньої конкретності станів фігури суб’єкта дії, але деталі процесу не зображені.     Фігура людини є складним комплексом різних взаємопов’язаних та взаємозумовлених форм. Зміна положення однієї групи м’язів спричиняє зміну й інших, визначає моменти руху всього тіла. Ось чому потрібно добре знати анатомію людини, уміти орієнтуватись у лабіринтах складних форм і правильно відтворювати в малюнку все те, що є в реальному русі. Велике значення для малюнка має знання пропорцій тіла.

      Практичне використання зодчими, художниками, композиторами

пропорцій “золотого перерізу” не є випадковим. Адже композиція та зміст їх

творів пов’язані із закономірностями людського сприйняття, якому властиве

прагнення до естетичного, гармонійного, цілісного. І коли найдосконаліша в

природі духовна та тілесна гармонія людини збігається з гармонією створених нею предметів, вона переживає особливий стан – почуття гармонії.

       Малювання рухів людського тіла потребує глибоких знань не лише з

анатомії, а й з фізики. Потрібно визначити також напрямок рухів, їх

прискорення, послідовність взаємодії різних станів системи рухів тощо.

Пропонуємо деякі рекомендації щодо малюнка рухів. Він, як відомо,

починається із зображення співвідношення основних композиційних елементів.

       Водночас передаються загальний характер і форма рухів. Виникають два

завдання: правильно розташувати компоненти тіла та додержуватися пропорцій їх розмірів. Спершу бажано робити малюнок у формі лінійно-конструктивної схеми. Згодом набуте вміння надасть змогу розташувати на скелеті основні робочі м’язи. Ще через певний час спробуйте відтворювати тонші відтінки психомоторної активності, тобто від схеми переходити до вираження експресії, збагачувати зображення думкою, яка викликала його до життя.

      Отже, цілісне і розподілене навчання психомоторних дій, метод навчання

аналоговими вправами, мовно-літературне відображення рухів, малювання

рухів людського тіла мають свої переваги та недоліки. Застосування кожного із способів навчання має здійснюватись з урахуванням його психологічних

механізмів впливу на систему рухів і завдань педагогічного процесу.

                         Список використаних джерел

     1. Бернштейн, Н. А. О построении движений / Н. А. Бернштейн. – М. : Медгиз,1947. – 255 с.

     2. Бернштейн, Н. А. Очерки по физиологии движений и физиологии активности/ Н. А. Бернштейн. – М. : Медицина, 1966. – 349 с.

     3. Давыдов, В. В. Принцип развития в психологии / В. В. Давыдов,

В. П. Зинченко // Вопросы философии. – 1980. – №12. – С. 47–60.

     4. Клименко, В. В. Механізми психомоторики людини / В. В. Клименко. – К. : 1997. – 192 с.

     5. Клименко, В. В. Психологія спорту : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. /В. В. Клименко. – К. : МАУП, 2007. – 432 с.

     6. Озеров, В. П. Психомоторное развитие спортсменов / В. П. Озеров. –

Кишенев : Штиинца, 1983. – 140 с.

     7. Рудык, П. А. Психология / П. А. Рудык. – М. : ФИС, 1974. – 496 с.

     8. Сеченов, И. М. Избранные философские и психологические произведения / И. М. Сеченов – М. : Гос. изд-во полит. лит., 1947. – 647 с.

     9. Чхаидзе, Л. В. Об управлении движениями человека / Л. В. Чхаидзе. – М. :Физкультура и спорт, 1970. – 136 с.

2