Природне середовище та його роль у життєдіяльності людини

     Учені припускають, що реакція на зовнішні подразники, в тому числі й на погоду, залежить від конституції  людини. Багато людей страждають від  «фенної хвороби», яка звичайно проявляється за день-два до початку вітрів і триває, доки вони не минуть. Прояви симптомів хвороби збігаються з аномальним підвищенням вмісту в крові і тканинах біологічно активної речовини серотоніну, який впливає на передачу сигналів від нервових клітин до ЦНС. Це може бути пов’язане зі змінами екологічних властивостей повітря, часто із високим вмістом позитивних іонів. Відомо, що атмосферні іони являють собою молекули або атоми, які мають дуже мало електронів. В атмосфері завжди є велика кількість іонів — близько 1000 негативних іонів і понад 1200 позитивних іонів на 1см³ чистого зовнішнього повітря.

     Концентрації  позитивних та негативних іонів дуже змінюються залежно від стану  атмосфери і якраз є причинами  захворювань. Одним із засобів уникнення  фізичних та психологічних недуг, пов’язаних із погодою є спроба збільшення концентрації негативних іонів у навколишньому середовищі за рахунок різних типів генераторів негативних іонів.

     Одними  із найважливіших метеоелементів є  температура і вологість. Для  середньої здорової людини індекс комфорту чи дискомфорту в тиху погоду може бути виражений власне через температуру і відносну вологість повітря. В умовах низької відносної вологості більшості людей здається, що температура нижча, ніж насправді, і навпаки. Встановлено, що коли температура перевищує 38, більшості людей стає спекотно незалежно від рівня вологості. Коли відносна вологість перевищує за такої температури 30%, то умови можна назвати гнітючими. Температура 28оС стає гнітючою, якщо вологість перевищує 70%.

     Подібні відчуття можна пояснити наступним  чином. В умовах впливу підвищеної температури  і вологості повітря віддача  тепла з організму в навколишнє середовище ускладнена і може відбуватися  тільки при напружені механізмів фізичної терморегуляції (тобто посилення потовиділення, розширення периферійних судин). При підвищенні температури навколишнього середовища до 33 оС, що відповідає температурі шкіри, віддача тепла за рахунок проведення стає неефективною і здійснюється лише за рахунок випаровування. Якщо є вологість повітря збільшується ускладнюється і цей шлях тепловіддачі — внаслідок чого можливе перегрівання організму.

     Вплив високої температури на організм супроводжується пониженням уваги, порушенням точності і координації  рухів, змінами імунологічної реактивності організму (у крові утворюються особливі антитіла — теплові агглютини і гемолізини, які викликають склеювання і загибель власних еритроцитів). Розвивається анемія, а також гіпоавитамінози по групам С і В (вітаміни втрачаються з потом).

     Вплив низької температури навколишнього середовища також приводить до напруження системи терморегуляції. При тривалій дії низьких температур спостерігається переохолодження (гіпотермія). У стані гіпотермії спостерігаються пригнічення ЦНС, що понижує чутливість нервових клітин до нестачі кисню і подальшого пониження температури; послаблюється обмін речовин, що зменшує потребу у кисню, організм при цьому стає менш чутливий до інфекції і інтоксикації, нормально не функціонує імунна система, що може призвести врешті до загибелі організму.

     Адаптація людського організму до температурного фактору відбувається у 3–х напрямах:

     1. За рахунок загальних пристосувальних  фізіологічних реакції, які пов’язані  з функцією системи терморегуляції, тобто з механізмами хімічної  і фізичної терморегуляції, що забезпечують здатність організму працювати в самих різних температурних умовах середовища.

     2. У результаті спеціалізованих  фізіологічних та анатомічних  адаптивних реакцій, в основі  яких лежать особливості генотипу.

     3. Внаслідок культурних і соціальних адаптації, які пов’язані із забезпеченням людини житлом, теплом, системою вентиляції тощо.

     Водночас, не останню роль у розвитку психічних  захворювань та психосоматичних  розладів відіграють сезонні коливання  температури. Особливо небезпечні для здоров’я населення несподівані підвищення температури. До них найбільш чутливі хворі на серцево–судинні захворювання та люди похилого віку, смертність яких за таких умов різко зростає.

     Ще  одним із проявів впливу навколишнього  середовища на організм людини може бути так звана гірська хвороба. Вона розвивається в умовах високогір’я внаслідок падіння парціального тиску атмосферних газів, насамперед кисню. На висоті близько 3 тис. м н.р.м. насиченість гемоглобіну киснем забезпечується на 85%. В основі гірської хвороби лежить гіпоксія — нестача кисню у тканинах організму. При цьому виникає задишка, слабкість, запаморочення, головний біль, часто спостерігається і набряк легень, останнє може призвести до загибелі. На висоті 5 тис. м н.р.м. може настати коматозний стан: внаслідок гіпоксії мозку хворий непритомніє, порушується дихання та кровообіг, відбуваються глибокі зрушення в обміні речовин.

     На  людину впливає і зміна у атмосфері  концентрації озону. Виснаження озонового  шару призводить до підвищення рівня  ультрафіолетового випромінювання і, як вже раніше вказувалось, може призвести до таких патологій, як рак шкіри, пригнічення імунної системи та катаракти. Великі концентрації озону в повітрі спричиняють отруєння людини (втома, роздратованість, задушливий кашель, запаморочення і т.п.).

     Необхідно відмітити, що дія фізичних факторів навколишнього середовища не завжди є лише прямою, досить часто вони впливають на організм людини опосередковано. Наприклад, підвищення вмісту СО2 у  повітрі змінює характер теплового  випромінювання з атмосфери у космос, спричинюючи так званий парниковий ефект. Аналіз впливу процесу глобального потепління, яке відбувається на планеті, засвідчив вірогідний його зв’язок із поширеністю паразитів та збудників інших інфекційних захворювань. Підвищення температури у результаті потепління посилює біологічну активність і сприяє розмноженню переносників інфекційних хвороб — комарів, мух та ін.

     Таким чином, основою впливу навколишнього  середовища на організм людини є геліофізична активність, яка проявляється на Землі як безпосередньо (радіовипромінювання, інфрачервоне випромінювання Сонця та видиме світло), так і опосередковано (зміна метеочинників). Зовнішнє середовище передусім впливає на нервову систему організму.

     Біотичний компонент

     Питання взаємовідносин людини з тваринним світом, у тому числі існування та поширення низки небезпечних заразних хвороб, які передаються від тварин до людей, також належать до медичних проблем екології.

     Академік  Павловський створив вчення про  природні осередки низки інфекційних хвороб. Вчений показав, що в природі існують осередки багатьох заразних хвороб, в яких збудник зберігається завдяки переходу від однієї тварини до іншої. Багато природно–опосередкованих інфекцій передаються кровосисними комахами (кліщі, блохи, москіти, комарі), наприклад: чума, жовта лихоманка, малярія.

     Природний осередок заразної хвороби являє  собою ділянку території з  певним географічним ландшафтом, на якому  в процесі еволюції збудників  інфекції, тварин і переносників склалися стійкі міжвидові взаємовідносини, які не залежать від існування людини.

     Проте у процесі антропогенних змін у навколишньому середовищі можливе  виникнення несподіваних епідеміологічних ситуацій та процесів внаслідок впливу людини на природу. Вчені виділяють  наступні 3 типи цих наслідків:

     1. Безпосередні, за типом “короткого замикання” (наприклад, захворювання серед осіб, які прибувають на території, що розташована в межах не виявлених ареалів хвороб, — завезені спалахи захворювань); мають, як правило, локальну пристосованість; виявляють їх досить швидко.

     2. Опосередковані (наприклад, зміна  ареалів зоонозів та їх структури  внаслідок розвитку тваринництва  і меліорації земель; зміна ролі  водного чинника в епідеміологічному  процесі внаслідок урбанізації); мають багато східцеві просторові причино–наслідкові зв’язки і “розлиту” територіальну пристосованість, виявляють їх повільніше.

     3. Віддалені (пов’язані з антропогенними  змінами ландшафтів та екосистем,  шляхів циркуляції збудників  і умов формування їх генофонду); часто мають планетарний та віковий характер.

      Висновки

     Сформулюємо тепер деякі основні висновки, до яких можна прийти внаслідок аналізу  вищевикладеного матеріалу. Головний з них полягає в тому, що подолання  існуючих труднощів в принципі можливе. Воно витікає як з аналізу взаємовідносин людини і природи, так і з потенцій сучасного етапу цих взаємовідносин, можливостей науки, техніки, культури в широкому значенні цього слова. Однак, для подолання існуючих екологічних труднощів – необхідні істотні зміни в напрямках розвитку науки і техніки, а токож виробництва і управління.

     Потрібно  пам’ятати, що біосфера існувала до появи  на Землі людини, і може існувати без неї. Але людина без біосфери існувати не може – це аксіома. Значить, виконання принципу спільного розвитку, забезпечення коеволюції біосфери і суспільства вимагає від людини певної регламентації в своїх діях, визначених обмежень.

     Чи  буде здатне наше суспільство поставити  свій розвиток в певні рамки, підпорядкувати його тим чи іншим умовам «екологічного  імператива»? Відповідь на це питання може дати тільки історія.

     Список  використаної літератури

1. Г. О. Білявський «Основи загальної екології», Київ 1995.

2. Шевчук В.Сталий економічний розвиток і збереження довкілля. 1997.

      3.  Гунько С.І. Природне середовище  та його охорона/ Основи екологічних  знань// за ред В.І.Поліщука, Л.П.Царика. – Тернопіль, 1994.