Перші спортивні товариства

 

План

Вступ.

1. Молодіжні товариства «Січ», «Пласт», «Луг».
2. Товариство «Сокіл».

Висновки.

Список використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Спортивне товариство –  організація фізкультурно-спрямованості, завданням якої є сприйняття розвитку фізичної культури та спорту.

Спортивний рух у Західній Україні від свого зародження на початку ХХ століття був тісно пов’язаний із національно-визвольним рухом. Радянський денаціоналізований спорт в Україні, незважаючи на досягнення міжнародного рівня, припинив бути частиною національної культури. Спорт здатен виконати свою роль у державотворчих процесах в Україні за умови повернення йому національної сутності.

Перше спортивне товариство в Україні  створено у Львові. Перший спортивний клуб – також. Перші змагання з  основних видів спорту, які нині представлені в Олімпійських іграх (скажімо, футбол, хокей, баскетбол тощо) проведені у цьому місті. Перші  професійні стадіони та спортивні архітектурні об’єкти певного призначення  теж виникли тут. Перші широкомасштабні  спортивні змагання за участю регіональних представництв проводили у місті  Лева.

Тобто Львів із кінця ХІХ до 20-х  років ХХ століття відігравав вирішальну роль у спортивному розвитку сучасної України. Тепер важко сказати, яке  місце посідав львівський спорт  у Європі. Бо річ у тому, що вже  тоді існувало суддівство в лапках. Скажімо, за певними показниками  у легкій атлетиці львівські спортсмени випереджували провідних австрійських легкоатлетів – ці показники зафіксовано  в численних місцевих газетах. Але  Відень не хотів визнавати їх, користуючись примітивними відмовками на кшталт “на  ваших змаганнях не було представника з Відня, тому результати недійсні”. Хоча водночас окремі львівські спортсмени брали участь від Австрії у  всеєвропейських чемпіонатах”.

 

 

Молодіжні товариства «Січ», «Пласт», «Луг».

Молодіжні товариства діяли  на західноукраїнських землях. Їх виникненню сприяли відповідні соціально-економчні, політичні та ідеологічні передумови, які склалися у часи багатовікового поневолення українського народу.

Товариство “Січ” виникло  в 1900 р. (с. Завалля, Снятинський повіт  на Станіславщині). Головна мета діяльності “Січей”, крім гімнастично-пожежної, – ще й виховна, культурно-просвітницька. Якщо діяльність “Соколів” мала більше загальнослов’янський характер, то “Січі” – чисто національний. Організаційна побудова “Січей” нагадувала Запорізьку Січ. Січова хоругва (прапор) спочатку була малинового кольору, а з 1910 р. – синьо-жовтою.

Популярність “Січей”  серед населення Східної Галичини (особливо сільського) була великою. В 1914 р. діяло 916 осередків, які об’єднували  понад 30 тис. членів. При панській Польщі йде процес переслідування січовиків, тому цей рух слабшає. Більшість  січовиків перейшли в нову молодіжну  організацію “Луг” (1925 р.), яка була близькою за характером роботи до Січей.

Пластовий рух у Галичині був  започаткований в кінці 1911 р. у Львові. На відміну від “Соколів”, “Січей”, “Лугу”, які працювали переважно  із зрілою молоддю, “Пласт” починав  формувати власні і національні  риси характеру з дошкільного  і шкільного віку.

Отже, завдяки різноманітним формам роботи молодіжні товариства “Січ”, “Луг”, “Пласт” виховували свідомого, фізично здорового патріота України, сприяли захисту української  мови, історії, культури від асиміляторської політики австрійського та польського урядів, готували українську молодь до боротьби за державну самостійність.

 

 

 

Товариство «Сокіл».

«Сокіл», тіловиховне (руханкового  профіля) товариство, яке відограло значну ролю у національному відродженні слов’янських народів, зокрема чехів. Перший «Сокіл» постав 1862 у Празі (засновник Мирослав Тирш), з метою поширення не тільки фізкультури (на зразок нім. «турнферайнів»), але й пробудження національної свідомості чеського народу у 1930-их pp. чес. «Сокіл» нараховував 600 000 чл.). За прикладом чехів інші слов’янські народи перебрали сокільську ідею, засновуючи свої національно-сокільські організації; 1907 вони об'єдналися у Всесловний сокільський союз, який відбував масові сокільські здвиги з участю «Сокіл» слов’янських народів. По окупації «Сокіл» ліквідовано як реакційні буржуазно-національні товариства; те саме в сателітних державах і в Югославії (деякі з них діють у діяспорі).

Будинок «Сокіл-Батько» у Львові

 

«Сокіл» у 1894—1914 рр. постав 11.02.1894 у Львові (Польське Товариство Руханкове «Сокіл» у Львові — 1867; до нього належали і дехто з українців). Статут «Сокіл» взорувався на честь статуті «Сокіл», територією діяльности були Галичина й Буковина. Перший гол. Василь Нагірний (до 1900), справник — Володимир Лаврівський (обидва піонери сокільськоґо руху). Метою «Сокіл» було виховувати в укр. народі єдність, народився силу і почуття чести шляхом плекання фізкультури, а разом з тим витривалість, рухливість, підприемність, розуміння праці в спільному гурті, дисципліну. За ініціативою А. Будзиновського «Сокіл», поряд руханки і змагань, присвятив увагу пожежній справі (до 1932), мандрівництву, а також фехтуванню, «наколесництву» — вельосипедному спортові, з 1912 — вправам у стрілянні. Великі заслуги для розбудови «Сокіл» поклав І. Боберський, з 1901 — керівник учительського гуртка «Сокіл», 1908 — 14 гол. «Сокіл». Тоді ж «Сокіл» поширив свою діяльність на всю Галичину; по містах виникли переважно руханкові «Сокіл» (перший засновано 1902 у Станиславові), по селах — руханково-пожежні філії (ін. назва «гнізда») п. п. «Січ» або «Сокіл» (вибір назви залишався за засновниками філій). Зростання ч. «Сокіл» і «Січей», об'єднаних у централі «Сокіл-Батько» (з 1909 назва централі у Львові), таке: 1902 — 6, 1903 — 70, 1905 — 243, 1907 — 373, 1910 — 601, 1914 — 974. Найгустішою було мережа у Львівському пов. і на Поділлі, рідка — на Покутті й Буковині (2 клітини), на яких насамперед була поширена організація «Січ»; кількість чл. бл. 33 000. Додатком до тіловиховної діяльности «Сокіл» було плекання співу, музики, аматорського театру тощо. З 1912 «Сокіл-Батько» організував Стрілецькі сокільські курені (організатор С. Ґорук); тому і деколи назва — Руханково-стрілецьке товариство «Сокіл».

Так само, як друга тіловиховна  організація «Січ», «Сокіл-Батько» влаштовував масові окружні (перший у Стрию 1906, в Тернополі 1910) і крайові (у Львові — 1911, 1914) здвиги. Здвиг 28. 6. 1914 (т. зв. Шевченківський) був масовою маніфестацією бл. 12000 чл. «Сокіл», Укр. Січ. Союзу Пласту та спортових дружин; він відбувся на площі «Сокіл-Батько» — «Укр. городі». 1912 укр. «Сокіл» брав участь у Всеслов. сокільському здвизі у Празі (знагоди 50-ліття чес. «Сокіл»).

Важливіші діячі «Сокіл» (крім уже  згаданих) до 1914: К. Ґутковський, В. Шухевич, Ю. Вінцковський (головний секції фотографічної і наколесників), Я. Вінцковський (псевд. Ярославенко, композитор сокільського гімну «Соколи, соколи, ставайте в ряди» та сокільських пісень), М. Волошин, Й. Доманик, Л. Лепкий, Р. Дигдалевич, Ціпановський та ін.

На Наддніпрянщині було кільканадцять  клітин рос. «Сокіл» (найбільша у  Києві), до яких належали також деякі  українці.

1915 — 39 pp. Працю «Сокіл» унеможливила  війна, пізніше утруднювала поль. влада (до 1921 працювала лише централя  «Сокіл-Батько»), вона не дозволила  поширення «Сокіл» на північно-західних землях і на Лемківщині, а нові закони про товариства 1933 загальмували розвиток «Сокіл», врешті 1938 відібрала нібито «для військових цілей» площу «Сокіл-Батько» у Львові (найкраща площа в Галичині). Це вплинуло на зменшення «Сокіл»: 1923 — 37, 1927 — 493, 1929 — 486, 1934 — 370, 1936 — 233 (з 23 000 чл.), 1939 до 300 з бл. 35 000 чл. (числа приблизні). З 1933 «Сокіл» перетворився на триступневу організацію: «Сокіл-Батько», пов. осередки і місц. гнізда. Тоді, крім руханки, більше уваги звертали на спортивну діяльність (відбиванка, кошівка, легкоатлетика, бокс та ін.), якою керувала спортивна секція (гол. О. Навроцький), що при ній гуртувалися і спорт. клуби Галичини, які створили 1925 Український Спортивний Союз. По його ліквідації (1937) польською владою «Сокіл-Батько» знову став спортивною централею. 1923 він влаштував «Запор. ігрища», 1934 скликав III Крайовий здвиг. І далі він влаштував сокільські різні окружні здвиги і виступи, провадив інструкторські курси.

 

Висновки

“Якщо говорити про спорт Львова, то жодне місто світу не мало такої  кількості спортивних національних товариств, як ми, – розповів Олесь  Нога. – І це теж є суто львівською ознакою.

Скажімо, перший спортивний клуб євреїв утворили саме у Львові 1907 року –  це знаменита “Гасмонея”, яка впродовж трьох наступних десятиліть успішно  розвивала спорт у різних його видах.

Окрім того, у Львові існували австрійські  спортивні товариства, англійські, чеські, польські та, звісно, українські. Розвиток національних видів спорту призвів до того, що український  національний спорт набув надзвичайно  цікавого звучання. Скажімо, на всеспортивних  іграх у Кракові був такий  вид спорту, як кидання гуцульського топірця в мішень.

Причому участь у цих змаганнях  брали спортсмени з усієї Галичини. Існувало чимало інваріантних видів  спорту, яких сьогодні, може, й немає. Але тоді вони були популярними й  викликали чималий інтерес, як-от кінно-лижний спорт (коли до коня, на якому  сидів вершник, на пасах причіпляли лижника та влаштовували перегони). Взагалі в той час спорт  мав дещо інше забарвлення, ніж нині. Скажімо, звичайний політ на аеропланах вважали спортом, бо на нього могли  погодитися лише відважні люди. І ще те, що справді приємно здивувало: перший спортивний широкомасштабний клуб – Товариство забав рухових –  створили 1904 року за активної участі, зокрема  й фінансової, Митрополита Андрея Шептицького”.

Історія олімпійського руху в Україні  розпочалася в 1952 році, коли спортсмени України у складі збірної команди  Радянського Союзу вперше прийняли участь в Іграх XV Олімпіади в Хельсінкі.

 

 

 

Список використаної літератури:

1. Андрусів І.  Західноукраїнські молодіжні товариства  “Сокіл”, “Січ”, “Пласт”, “Луг”. –  Львів, 2003
2. Вацеба О.  Сокільський рух в Галичині наприкінці ХІХ –  початку ХХ ст. // “Сокіл-Батько”. Спортивно-руханкове товариство у Львові: Альманах 1984–1994. – Львів, 1996.
3. Дем’янюк О. Український молодіжний рух Західної України: від зародження до боротьби за Українську державність: Монографія. – Луцьк: ПВД “Твердиня,” 2007.
4. Петрова В. Організація і діяльність українського товариства  “Сокіл-Батько” (1894–1914 рр.) // Наукові записки / Львівський історичний музей. – Вип. VI. – Ч. 2. – Львів, 1997
5. Трофим’як Б. Фізичне виховання і спортивний рух в Західній Україні. – К., 1997.
6. Трофим’як Б. Гімнастично-спортивні організації в національно-визвольному русі Галичини (друга пол. ХІХ ст. – перша пол. ХХ ст.). – Тернопіль: Економічна думка, 2001