Фізична реабілітація при переломах нижіх кіцівок

 

Державний вищий навчальний заклад

«Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника»

 

Факультет фізичного виховання і спорту

 

Кафедра фізичної реабілітації

 

 

 

 

Курсова робота

 

на тему «Фізична реабілітація при переломах нижніх кінцівок»

 

 

 

 

Студенки 3-го курсу,

групи ЗЛ - 32

напрямку підготовки

(спеціальності) фізична реабілітація

Федорович Д.В.

 

 

Керівник:

К.фіз.вих., доц.каф.ФР

Левандовський О.С.

 

 

Національна шкала_________

Універсальна шкала_________

Оцінка ECTS_________

 

 

Члени комісії ________  _____________

________  _____________

________  _____________

 

 

 

 

 

м. Івано-Франківськ – 2013 рік

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП

Лікування хворих з множинними переломами довгих кісток нижніх кінцівок обумовлена прогресуючим ростом травматизму, невдалими результатами реабілітації, високою частотою незрощень, наявість контрактур і деформуючих артрозів(15-24%).

Наслідки реабілітації хворих з цією важкою патологією залежить від вибору методу лікування і зокрема разом стабільно-функціонального остеосинтезу, який дає можливість проводити раннє функціональне навантаження на пошкоджені кінцівки.  При проведенні реабілітаційного лікування потерпілих з множинними переломами нижніх кінцівок основну увагу слід приділити руховій активності хворих. З даними при тривалій гіпокінезії (до одного місяця і більше) виникає атрофия та зменшення сили скорочення м'язів, деміралізація кісткової тканини, що приводить до сповільненої консолідації, псевдоартрозів та контрактур суглобів. Саме тому найбільш дійовим фактором профілактики даних ускладнень є ходіння з навантаженням на кінцівки, яке прискорює відновні процеси, підвищує психоемоційний тонусі покращує умови регенерації кісткової тканини. Блокуючі інтрамедулярні металополімерні фіксатори (БМПФ), розроблені І.М.Рублеником забезпечують ротаційну  стабільність відламків, при умові їх динамічної осьової компресії, яка виникає при функціональному навантаженні на кінцівки, що починається через 2-3 тижні після операції . Диференційоване застосування клініко-біомеханічних варіантів БІМПО (динамічний,статико-динамічний, статичний і детензійний) в поєднанні з іншими функціональними косервативними та оперативними методами при множинних переломах нижніх кінцівок внесло суттєві зміни в тактику ведення цих хворих в післяопераційному періоді.

Актуальність  теми. Переломи кісток відносяться до найбільш розповсюджених травм опорно-рухового апарату, а складні оперативні втручання унаслідок травми призводять до суттєвих ускладнень і наслідків. Насамперед - це контрактури, атрофия м’язів, зниження працездатності, порушення ресорної здатності стопи та стереотипу правильної ходи, плоскостопість, деформуючі артрози. Вони збільшують термін лікування, обмежують забезпечення побутових потреб, призводять до інвалідності і

спричиняють суттєві  матеріальні витрати на лікування таких порушень.

Фізична реабілітація є  однин з основних чинників, що спрямований  на зменшення проявів травматичної хвороби при ушкодженнях опорно-рухового апарату та підвищення якості лікування. Тому необхідність застосування засобів ФР після переломів кісток доведено теорією і практикою більшості науковців, які особливу увагу приділяють гімнастичним вправам і лікувальному масажу.

Об’єкт дослідження - Хворий з переломом нижніх кінцівок.

Предмет дослідження. Фізична реабілітація при переломах нижніх кінцівок.

Мета дослідження: покращення анатомофункціональних результатів та зменшення строків лікування з переломами нижніх кінцівок та їх ускладненнями за рахунок стабільної фіксації уламків і забезпечення можливості їх різноплощинної динамічної корекції, за допомогою методів фізичної реабілітації.

Завдання дослідження:

1. Вивчити і знати етіологію, патогенез та діагностику при переломах нижніх кінцівок.

2. Ознайомитись з сучасними методами фізичної реабілітації при переломах нижніх кінцівок.

 

 

 

 

 

 

 РОЗДІЛ 1.

Основна характеристика переломів нижніх кнцівок

1. Анатомія нижніх кінцівок.

 

Скелет нижньої кінцівки складається з тазового пояса, або таза, і власне кінцівки, або ноги.

Тазовий пояс. Тазовий пояс утворений парою плоских тазових кісток і крижами.

Тазова кістка — найширша у всьому скелеті. До 16-17 років вона складається з трьох кісток, відокремлених одна  від одної хрящем. Поступово хрящ костеніє, і кістки зливаються в одну. На місці їх сполучення є досить велика суглобова западина. Спереду тазові кістки сполучені одна з одною, а ззаду утворюють малорухомий суглоб з крижами.

У зв’язку з вертикальним положенням тіла таз людини відносно ширший і масивніший, ніж таз ссавців, бо підтримує органи, що лежать над ним. Від захисної і опорної функцій таза залежать і форма його кісток у вигляді товстих зігнутих пластин, і нерухомість сполучення між ними. Власне кінцівка. Скелет ноги складається з стегнової кістки, кісток гомілки і стопи.

Стегнова кістка — найдовша в скелеті. Верхній кінець її має форму кулі і називається головкою. Нижче від головки є два бугри, розвиток яких залежить від прикріплення тут дуже великих м’язів.

Головка кістки входить  у суглобову западину таза, утворюючи кульшовий суглоб, що належить до кулястих. Як і плечовий суглоб, він допускає дуже різноманітні рухи, але розмах їх значно менший.

Гомілка складається  з двох довгих кісток: великої гомілкової і розміщеної назовні від неї  малої гомілкової.

Стегнова кістка з  великою гомілковою утворюють колінний суглоб, до складу якого входить і колінна чашечка — маленька кістка трикутної форми. Колінний суглоб допускає лише згинання і розгинання.

Стопу утворюють кістки передплесна, плесна і фаланги.

Передплесно має кілька кісток, з яких найбільшою є п’яткова. З однією з них гомілкові кістки утворюють суглоб, що допускає рухи, головним чином, у формі згинання і розгинання.

Плесно складається  з п’яти довгих кісточок.

Фаланги — утворюють скелет пальців. Кількість їх така сама, як і в руці.

Скелет ноги людини має ті самі кістки, що й скелет задньої кінцівки наземних хребетних. Але, займаючи вертикальне положення, людина спирається тільки на одну пару кінцівок. В зв’язку з цим кістки її ніг набагато довші і масивніші, ніж кістки рук; дуже сильно розвинені передплеснові кістки, особливо п’яткова; стопа в своїй середній частині трохи піднята і має склепінчасту форму, що значно пом’якшує поштовхи, які передаються тілу під час ходіння. У більшості ссавців кістки передніх і задніх кінцівок розвинені майже однаково, а стопа ніколи не має особливостей, властивих стопі людини.

Порівнюючи скелети  руки й ноги людини, не можна не відзначити схожості їх будови. Кожний з цих  скелетів має три відділи, з яких верхній утворює одна кістка (плечова, стегнова), середній — дві (ліктьова, променева;( велика й мала гомілкові) і нижній відділ утворюють численні кістки (кисть, стопа). Проте руки є орган праці і кістки їх значно коротші, тонші і більш рухомо сполучені одна з одною, ніж кістки ніг, які служать для опори і пересування тіла.

Форма кісток і їх функція. Кістки, які захищають внутрішні  органи від дії зовнішнього середовища, мають форму зігнутих пластин. З  таких плоских кісток складається  і череп, і таз. Форму пластин, досить товстих і вузьких, мають  і ребра, що входять до складу грудної клітки.

Скелет кінцівок, що роблять  швидкі і широкі рухи, складається  з довгих кісток. Такими є стегнова, плечова, гомілкові, ліктьова і променева  кістки.

Там, де скелет забезпечує стійкість і разом з тим  деяку рухомість, він складається  з коротких, неправильної форми кісток. Таку будову має хребет.

Отже, між формою кісток і їх функцією існує тісна взаємна  залежність.

М’язи, що приводять у рух стегно, починаються на тазі, утворюючи сідниці, і прикріплюються до стегна. До них належать сідничні м’язи. Від скорочення їх виникають рухи в кульшовому суглобі. Відіграючи велику роль у підтриманні вертикального положення тіла, вони розвинені в людини так сильно, як ні в одної тварини.

М’язи, що приводять у  рух гомілку, утворюють м’якоть  стегна. На передній поверхні його лежить чотириголовий м’яз — розгинач гомілки, а на задній — двоголовий — згинач.

М’язи, що приводять в  рух стопу і пальці, розміщені  на задній і зовнішній поверхнях  гомілки, а також на стопі. Найбільшим серед них є литковий м’яз, який згинає стопу [17].

2. Етіологія

 

Переломи кісток виникають в результаті навантаження, що перевищує межу їхньої міцності. Для кожної кістки, по різних осях, величини граничного навантаження відрізняються. Тип перелому в кожному конкретному випадку залежить від напрямку вектора прикладеної сили. Наприклад, якщо удар припадає перпендикулярно трубчастої кістки, то виникає поперечний перелом, при додатку вектора сили паралельно осі кістки виникають поздовжні і осколкові переломи.

Співвідношення різних типів переломів змінювалося з часом, так, наприклад, якщо до масового впровадження автомобільного транспорту бамперні переломи гомілки і розгинальні переломи шийних хребців зустрічалися досить рідко, то тепер вони становлять значний відсоток переломів при автомобільних травмах.

З розвитком техніки  зростає кінетична енергія, якою може керувати людство. Потужність сучасних технічних пристроїв значно перевищує  міцність людського скелета. Зараз  стало цілком буденним вплив на людину енергії такого порядку, яка всього лише сто років тому була б унікальною або зовсім неможливою. У зв'язку з цим, у міру зростання рівня технічного розвитку, перед травматології та ортопедії ставляться нові, все більш складні завдання.

Існують типові місця  переломів. Як правило, вони знаходяться  в тих місцях, де кістка відчуває найбільше навантаження, або там, де її міцність нижче. До найбільш поширених переломів відносяться:

Перелом променевої кістки в типовому місці. У 70% випадках за механізмом травми він є розгинальних переломом.

Осколковий перелом гомілки в середній третині - так званий «бамперна перелом» - широко розповсюджений вид травми, що виникає, як правило, при автодорожніх травмах.

Перелом медіальної і  латеральної кісточок.

Перелом шийки стегна. Важко виліковний, але досить поширений перелом, особливо у літніх людей. Найбільш ефективний спосіб лікування - установка штучного кульшового суглобу.

Крім цих місць переломів  можливі і багато інших. Фактично, будь-яка кістка може бути зламана  в будь-якій точці на всьому її протязі [2; 5].

3. Патогенез

 

Кісткова тканина складається  з мінерального й органічного  компонентів. Склад кістки досить складний, органічна частина кістки становить 30% її маси, мінеральна 60%, на воду доводиться 10%. Мінеральний компонент забезпечує міцність і складається переважно з кальцію, фосфору і мікроелементів. Органічний компонент являє собою колаген, який робить кістка більш еластичною. Міцність колагену на розтяг - 150 кг / см ?, міцність при надрізі - 680 кг / см ?, розривне подовження - 20-25%. При нагріванні колагенові волокна скорочуються приблизно на третину своєї довжини.  Трубчасті кістки найбільш стійкі до навантаження уздовж своєї осі. Губчасті менш міцні, але однаково стійкі до навантаження в усіх напрямках.

При переломі кісткової  тканини виникає кровотеча, яка погано зупиняється через те, що судини фіксовані в мінеральній частині кістки і не можуть спадати. Обсяг кровотечі залежить від типу перелому і його локалізації, так, наприклад, при переломах кісток гомілки постраждалий втрачає 500-700 мл крові. В результаті цього крововиливи формується гематома, яка згодом оточує кісткові відламки.

У місці кровотечі  виникає набряк і відбувається випадання  ниток фібрину, які служать згодом основою для формування білкового  матриксу кісткової тканини. Зупинка  кровотечі з кісткової тканини являє собою нелегке завдання та при складних осколкових відкритих переломах можлива тільки в обладнаній операційній [1].

4. Перелом. Стадії перелому, види перелому

 

Перелом - порушення цілості кістки під впливом одномоментної дії травмуючої сили. При переломі кістки в зоні травми виникає вогнище роздратування, яке приводить в дію механізми репаративної регенерації - загоєння кісткової рани (мозолеутвореня). Процес загоєння перелому протікає стадійно. Клінічно розрізняють чотири стадії зрощення кістки після перелому.

1 стадія - первинне «спаяння» уламків (у перші 3-10 днів). Відламки рухливі і легко зміщуються.

        2 стадія - з'єднання уламків за допомогою м'якої мозолі (через 10-50 днів і більше після травми).