"Емфізема легень"

Емфізема

Термін  «емфізема» (роздутість, надутість  повітрям), як правило, стосується легенів (легенева емфізема), та іноді повітря  може потрапити до середостіння (медіастинальна емфізема), у проміжні тканини легенів, що трапляється у пацієнтів з тяжкою бронхіальною астмою, після розриву занадто розтягнутих альвеол або після розриву стравоходу. Якщо велика кількість повітря раптово надходить до середостіння, може трапитися тампонада серця; проте у більшості пацієнтів повітря, не завдаючи шкоди, переміщується вгору, до м’яких тканин шиї, де під час пальпації виникає характерне відчуття хрусту (підшкірна емфізема). Поранення стінки грудної клітки також можуть призвести до підшкірної емфіземи. Якщо при спонтанному пневмотораксі проводиться плевральна декомпресія за допомогою міжреберної трубки, то може виникнути велика підшкірна емфізема - тривожне, але не дуже небезпечне ускладнення.

 

Легенева  емфізема

 

Визначення. Легенева емфізема визначається як розширення (роздутість) повітряних просторів, розташованих за кінцевими бронхіолами (переважно  альвеол).

 

Для емфіземи характерні різноманітні патологічні  процеси: від надмірного розтягування альвеол у випадку нападу бронхіальної астми до розриву альвеолярних стінок, що трапляється при більш серйозних  формах легеневої емфіземи. Існує  міцний зв’язок між легеневою  емфіземою і хронічним бронхітом, проте фізикальні ознаки і рентгенографічні зміни можуть бути більш виразними при емфіземі.

 

Етіологія. У деяких молодих людей емфізема може бути пов’язана з генетично  визначеною недостатністю альфа-1-антитрипсину. Вважається, що сполучна тканина в  легенях перетравлюється протеолітичними  ферментами, які за нормальних умов пригнічуються альфа-1-антитрипсином. Цей тип емфіземи спостерігається  рідко. У більшості пацієнтів  відсутня недостатність альфа-1-антитрипсину, а захворювання спричинюється курінням і пов’язане з хронічним бронхітом. Внаслі док вдихання тютюнового диму альвеолярні макрофаги скупчуються біля кінцевих бронхіол і руйнуються з виділенням ендогенних протеолітичних ферментів. У результаті контакту з тютюновим димом лейкоцити у периферичних частинах легенів виділяють ферменти, наприклад, такі як еластаза. Кінцевий результат цих процесів - руйнування альвеолярних стінок шляхом «перетравлювання».

 

Патогенез. У деяких випадках основною патологічною змі ною буде загальне руйнування альвеолярних стінок (панацинозна емфізема). Якщо емфізема супроводжується головними компонентами хронічного бронхіту, то її називають «центролобулярною», або «центроацинарною». Така емфізема впливає головним чином на альвеоли, що найбільш міцно пов’язані з респіраторними бронхіолами.

 

 

Ознаки

Клінічні  ознаки емфіземи легенів та синдрому емфіземи при хронічному бронхіті. Хоча два типи емфіземи розвиваються різними шляхами, їхні ознаки можуть приховуватися такими факторами, як бактеріальна інфекція, надмірне розтягування альвеол і деформація дихальних  шляхів. Проте загальновизнаними  є два окремі чіткі клінічні варіанти. В одному з них переважають  кашель і харкотиння, інфекційні загострення, ціаноз з артеріальною гіпоксемією та гіперкапнією, а також правошлуночкова недостатність із периферичним набряком. В іншому варіанті - задишка під час фізичного навантаження може виникнути на багато років раніше, ніж дихальна та серцева недостатність, причому кашель і ціаноз є не дуже помітними. Проте змішаний синдром хронічного бронхіту та емфіземи спостерігається набагато частіше, ніж будьякий з цих двох окремих синдромів.

 

Клінічні  ознаки. Більшість пацієнтів із легеневою  емфіземою скаржаться на задишку  під час фізичного навантаження, однак при цьому часто співіснують  інші причини порушення дихання, такі, як хронічний бронхіт та бронхіальна  астма. Тому неможливо оцінити вплив  емфіземи на цей симптом. Порушення  дихання поглиблюється, але швидкість  такого процесу для різних пацієнтів  є дуже різною.

 

Нижче перелічено клінічні відхилення, які  спостерігаються на розвинутих фазах  будьякого хронічного стану, що призводить до обмеження дихальних шляхів (враховуючи хронічний бронхіт, емфізему та бронхіальну астму).

 

Клінічні  відхилення, які виявляються під  час огляду пацієнтів з прогресуючим порушенням дихання:

1. Скорочення  грудино-соскоподібних та драбинчастих  м’язів під час вдиху.

 

2. Екскавація  надключичної та надгрудинної ямок під час вдиху.

 

3. Наповнення  яремної вени під час видиху.

 

4. Втягнення  реберного краю під час видиху.

 

5. Збільшення  передньозаднього діаметра грудної клітки порівняно з її поперечним діаметром.

 

Ці ознаки характерні для емфіземи легенів.

 

Фізикальні ознаки. Екскурсія грудної клітки - симетрично зменшена; перкусія - на ранніх стадіях емфіземи - легеневий звук, при прогресуванні процесу - з коробковим відтінком; аускультація - ослаблене везикулярне дихання з тривалим видихом; голосовий резонанс - нормальний або зменшений; додаткові звуки - в більшості випадків відсутні, іноді вислуховуються сухі хрипи під час видиху. Дуже характерним є зменшення або зникнення серцевої тупості при перкусії. Дихання зі стуленими губами типове для емфіземи, і вважається, що ним користуються пацієнти для сприяння видиху шляхом подолання опору «захопленого» повітря. Для тяжкохворих характерним є симптом «задування свічки» - неможливість видихнути з достатньою силою, щоб задути свічку.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Обстеження

 

Рентгенографія. Діагноз емфіземи можливий за наявності  перелічених нижче відхилень:

 

    1. Надзвичайно прозорі легеневі  поля; периферична судинна тінь  втрачена.

 

    2. Низька плоска діафрагма.

 

    3. Помітність легеневих артеріальних  тіней в обох воротах.

 

    4. Булла. 

 

Діагноз емфіземи майже не можна точно  визначити, грунтуючись лише на результатах рентгенографічного обстеження грудної клітки, якщо не спостерігаються явні булли. На пізніх стадіях захворювання, коли виникають легенева гіпертензія і правошлуночкова недостатність, виявляється збільшення головної легеневої артерії та серця, що можна спостерігати на звичайному рентгенографічному зображенні грудної клітки.

 

Комп’ютерна томографія (КТ). Комп’ютерна томографія дозволяє точно виявити емфізему, але цей метод не набув широкого застосування у діагностиці емфіземи.

 

Функціональні легеневі проби. Вентиляційна місткість. Виміри ОФВ1 та ЖЄЛ виявляють ваду закупорки зі зменшеним співвідношенням  ОФВ 1/ЖЄЛ. Максимальна швидкість  видиху зменшується, і подальші виміри не виявляють жодних змін протягом доби. Об’єми легенів. Збільшуються загальна ємність легенів (ЗЄЛ), залишковий об’єм (ЗО) та співвідношення ЗО/ЗЄЛ.

 

Виміри  газів артеріальної крові . Відносно нормальний тиск газів крові зберігається при емфіземі довше, ніж при хронічному бронхіті. Проте під час фізичних навантажень може виникнути гіпоксемія. Згодом розвивається дихальна недостатність I та II типів.

 
 
 

Ускладнення

 Легенева  булла. Булли можуть бути окремими  або численними, великими або  малими, причому вони можуть розвиватися  в емфізематозній тканині легенів  незалежно від первинної патології.  Булли - це роздуті тонкостінні  простори, що утворилися внаслідок  розривів альвеолярних стінок. Вони  розташовані під плеврою, уздовж  передніх меж легенів. Підплевральна булла може розірватися і призвести до спонтанного пневмотораксу. За інших обставин булли, прогресуючи, можуть збільшуватися за розмірами і, зрештою, стати настільки великими, що заважатимуть легеневій вентиляції.

 

Дихальна  та правошлуночкова недостатність. Це звичні пізні ускладнення у пацієнтів, хворих на емфізему легенів.

 

Втрата  ваги. У деяких пацієнтів спостерігається  значна втрата ваги, що призводить до виснаження організму. Причини цього процесу  ще не з’ясовані, хоч у деяких випадках виявлено порушення секреції тестостерону.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Лікування

Не існує  особливого лікувального засобу проти  загальної емфіземи, але дуже корисним може виявитися лікування супровідного хронічного бронхіту. Дихальна та правосерцева недостатність - пізні ускладнення, що потребують терапії у міру їх виникнення.

 

Фізіотерапія. Фізіотерапія може сприяти релаксації церві кальних м’язів і допомагає  пацієнту робити повільний та рівномірний  видих крізь стиснуті губи. Фізіотерапія також сприяє відхаркуванню, а регулярні  помірні фізичні навантаження підвищують рухливість навіть у непрацездатних пацієнтів.

 

Хірургічне  лікування великої булли. Хірургічне усунення великої були дозволяє розширитися  порівняно нормальній тканині легенів, що була стиснута буллою, і може помітно  поліпшити легеневу функцію.

 

Трансплантація  серця і легенів. У молодих  пацієнтів з тяжкою емфіземою, спричиненою  недостатністю альфа-1-антитрипсину, може виникнути необхідність у трансплантації легенів.

 

Висновок

Підсумовуючу  усе вище викладене,хочу зробити  висновки щодо емфіземи легень.

Емфізема (здуття) легенів характеризується патологічним (хворобливим) розширенням  повітряних просторів альвеол легенів  зі зміною структури їхньої стінки

Вона  може виникати як ускладнення захворювань  бронхів та легенів, травм, операцій на органах грудної клітки або  розвиватися самостійно внаслідок  дії тютюнового диму, пилу, газоподібних речовин (сполук кадмію, окислів азоту), вродженого дефіциту специфічного ферменту.

Під дією цих факторів ослаблюється еластичність ле­генів, підвищується внутрішньогрудинний тиск, пору­шується вентиляція легенів, газообмін, збільшується за­гальна місткість легенів, розвивається хронічна дихальна недостатність.

Чоловіки  хворіють на емфізему легенів удвічі-тричі  частіше за жінок. Хоча вона розвивається переважно в похилому віці, проте  може бути і в молодих людей, які  страж­дають на хронічний бронхіт, бронхіальну астму тощо.

Основний  симптом при емфіземі легенів - задишка, яка часто супроводжується кашлем. Спочатку вона з'яв­ляється лише при  фізичному навантаженні, потім поступо­во посилюється та стає постійною. При  цьому утруднений видих, а в акті дихання беруть участь допоміжні  м'язи. У важких випадках типовий  вигляд хворих на емфізему ле­генів: коротка  шия, грудна клітка розширена, особливо в нижніх відділах (бочкоподібна), обличчя  синюшне.

Емфізема  легенів має тенденцію до постійного прогресування, її тяжкість обумовлена наявністю запальних змін у бронхах  та легенях та явищами легеневої  недостатності. Прогноз залежить від  раннього розпізнання та інтенсив­ного  лікування основного захворювання. Необхідно мати на увазі також  умови праці та побуту. Якщо вдається убе­регти хворого від загострень бронхолегеневого процесу, то протягом багатьох років у нього зберігається за­довільний стан.

Лікування полягає насамперед в успішному  подоланні захворювань бронхів  та легеневої недостатності. Необхідна  дихальна гімнастика, спрямована на максимальне  включення діафрагми в процес дихання. Виключається паління, інші шкідливі впливи, втому числі і професійні; об­межується фізичне навантаження. При приєднанні бронхо-легеневої інфекції призначаються антибіотики.

Профілактика  полягає у своєчасній діагностиці  та лікуванні хронічних захворюваннях  бронхів та легенів, насамперед хронічного бронхіту. Велике значення має оздоровлення носоглотки. Суттєвим є загартовування хворого: сухі обтирання всього тіла з поступовим переходом до вологих, щоденне миття ніг з поступовим охо­лодженням води.

 

Використана література:

1. Внутрішні хвороби / Під. ред. проф. Г.І. Бурчинський. - 4-е вид., Перераб. і доп. - К.: Вища шк. Головне вид-во, 2000. - 656 с.

2. Медична енциклопедія : tutmedic.com.

3. ХОБЛ. Бронхит и эмфизема.Игнатьев В.А., Издательство: АСТ, 2006г., Серия: Здоровье - это просто!

 

 

МІНІСТЕРСТВО  НАУКИ ТА ОСВІТИ,МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ