Жіночий рух в Україні

1. Виникнення  руху

ЖІНОЧИЙ РУХ В УКРАЇНІ 

Перші жіночі організації на українських землях почали з’являтися в 2-й пол. 19 ст. Поштовхом до цього стало поширення тут ідей загальноєвропейського жіночого руху, що поєднував у собі низку суспільних рухів, ініціаторами, лідерами й учасниками яких були жінки. Це й рух проти дискримінаційних щодо жінок суспільних звичаїв та законів, і рух за формування жіночих організацій з підтримки тієї чи іншої публічної активності жінок, і рух за переосмислення усталених — патріархальних — понять про роль статі в суспільстві. 

На початку  свого зародження на укр. землях, що перебували в межах кордонів Російської імперії, жін. рух був досить однорідним і не завжди організаційно самостійним: жінки об’єднувалися переважно  задля спільної освітянської, літ. та доброчинної (див. Доброчинність) діяльності. Перша жін. орг-ція в Україні — Т-во допомоги вищій жін. освіті — виникла 1840 у Харкові як відгалуження всерос. жін. та громад. орг-цій, які виборювали право доступу жінок до вищої освіти (1860 такий дозвіл було здобуто; значно пізніше, 1878, через всілякі блокування з боку царського уряду, було засновано Вищі жін. курси в Києві, 1880 — у Харкові). Перший укр. жін. гурток почав діяти 1884 у Києві, його очолила укр. громад. діячка О.Доброграєва. 1901 утворилися жін. громада (див. статтю про Громади) в Києві (1919 ця орг-ція виборола для українок членство в Міжнар. раді жінок; членство було припинено 1929, відновлено 1996) та Т-во захисту працюючих жінок у Києві й Харкові (ці жін. т-ва, будучи за ідеологією не стільки феміністичними, як соціаліст., вважали другорядним питання про права жінок, віддаючи перевагу питанням прав робітників узагалі). 1905 з ініціативи невеликої групи українок, які брали участь у Всерос. жін. з’їзді, останній ухвалив рішення про створення нац.-регіональних підвідділів Спілки рівноуправління жінок (ця спілка, однак, через слабкість феміністичного руху в Росії практично не мала впливу серед нац. меншин у Рос. імперії). 

Від 1867 жінки  розгорнули широку доброчинну діяльність: спочатку в Т-ві Червоного Хреста, а від 1895 — також у Попечительстві будинками працелюбства й робітними  домами та в багатьох ін. орг-ціях допомоги нужденним (роздача одягу, їжі тощо). 

Стараннями Т-ва Червоного Хреста на кошти О.Пирогової 1882 був заснований притулок для осіб, що одужали. 1891 за підтримки графині С.Ігнатьєвої засновано лікарню (будівлю зведено коштом М.А.Терещенка), де ліки видавалися безплатно. При Київ. Маріїнській громаді сестер-жалібниць Т-ва Червоного Хреста діяла лікарня з амбулаторією та філіалом, вагому роль в їх утриманні відігравали приватні пожертвування. Активно працювали укр. жінки в Київ. від. Рос. т-ва боротьби з дитячою смертністю (засн. 1912), Т-ві надання допомоги хворим дітям, Т-ві лікарень для хронічно хворих дітей, Попечительстві глухонімих. 

У Зх. Україні  першою жін. орг-цією стало засноване  за ініціативою Н.Кобринської 1884 у  М. Станіслав (нині М. Івано-Франківськ) «Товариство руських женщин». Н.Кобринській  вдалося налагодити співпрацю з  українками на теренах Рос. імперії — 1887 вона разом з Оленою Пчілкою видала спільний альманах українок обабіч р. Збруч (прит. Дністра; по ній проходив тогочасний кордон між Рос. імперією та Австро-Угорщиною) — «Перший вінок». Книга ввійшла в укр. історію як перша жін. збірка. 1893 виник Клуб русинок у Львові, що провадив свою роботу серед жінок, які мешкали в селах. Подібний клуб виник також у Чернівцях. 1906 за ініціативою К.Малицької створено Жін. громаду у Львові, 1908 — Кружок укр. дівчат у Львові та Чернівцях. 1909 львів. орг-ції об’єдналися в Жін. громаду, яку очолила К.Малицька. В роки Першої світової війни укр. жінки заснували у Відні К-т допомоги пораненим воякам (голова — О.Ціпановська). 1917 і повторно 1921 жін. орг-ції об’єдналися в Союз україноК. Союз українок Волині, очолюваний П.Багрянівською, діяв у Рівному. Союз українок Галичини очолювала М.Рудницька (завдяки зв’язкам М.Рудницької з міжнар. жін. рухом одна з комісій Ліги Націй порушила питання про голодомор 1932—1933 в УСРР). До Союзу українок згодом долучилися жін. орг-ції Волині, Польщі, Чехословаччини, Австралії, США, Канади. (На базі цього Союзу 1934 було створено Всесвітній союз українок, який 1937 був офіційно затверджений польс. владою.) В 1930-х рр. на Буковині активізувалася діяльність Жін. громади, яку очолювала О.Гузар. У роки Другої світової війни у Львові 1941 створено Жін. службу України, якою керували К.Малицька й М.Біляк. 

В УСРР—УРСР  кер-во жін. рухом повністю перебрала  на себе КП(б)У—КПУ. Так, 1919 за рішенням ЦК РКП(б) в УСРР почали створюватися жінвідділи, які у своїй діяльності в першу чергу провадили комуніст. агітацію серед жінок, боролися з безграмотністю й лише в другу чергу опікувалися вирішенням деяких «жіночих питань». Їхні центр. органи видавали журнали «Селянка України» та «Трудівниця». Оскільки комуніст. кер-во у своїй владотворчій діяльності використовувало принцип квот, то жінки в УСРР—УРСР завжди мали певну кількість місць у місц. та центр. представницьких органах влади. Разом з тим, хоча жінки за рад. влади й могли здобути найрізноманітніші професії, однак лише окремим з них вдавалося посісти керівні посади. 

У 1930-х рр. було започатковано рух за створення  жін. вироб. бригад (див. статтю про П.Ангеліну). В 1960-х рр. в УРСР за ініціативою КПРС була утворена система жін. рад — громад. орг-цій, що діяли під безпосереднім кер-вом парторганізацій та представляли Україну на міжнар. жін. з’їздах. 

Діяльність укр. жін. орг-цій у зх. країнах, де мешкала українська діаспора, поступово набула виразного феміністичного характеру, українки з діаспори активно включилися в міжнар. жін. рух. Так, у 1980-х рр. на міжнар. жін. з’їздах делегати від жін. орг-цій укр. діаспори заперечували твердження представників укр. жін. орг-цій УРСР про рівноправність статусу жінок і чоловіків у республіці. В період 1945—91 жін. орг-ції укр. діаспори намагалися репрезентувати жінок усієї України. 1948 вони створили Світову федерацію українських жіночих організацій і через свої орг-ції в країнах свого постійного проживання намагалися говорити про українців як окремий народ Європи. З перших років незалежності України укр. жін. орг-ції в Україні та укр. жін. орг-ції діаспори почали співпрацювати. 

На поЧ. 1990-х  рр. у ході розвитку в Україні  громад.-політ. рухів, зокрема Народного руху України, жінки почали відновлювати жін. орг-ції, що в роки репресій у СРСР припинили свою діяльність. Водночас Ж.р. в У. набув виразних феміністичних ознак унаслідок стихійно прогресуючої в ході ринкових перетворень економіки дискримінації жінок в політ. сфері та на ринку праці. Метою та змістом діяльності відновленої в груд. 1991 добровільної громад.-просвітницької позапарт. й позаконфесійної орг-ції Союз українок стало спрямування творчих сил укр. жіноцтва на утвердження в сусп-ві нац. святинь та ідеалів, сприяння розвиткові духовної к-ри народу, виховання нової генерації молоді, здатної будувати правову демократ. д-ву. 1992 (після 50-річної перерви) відновила свою діяльність в Україні всеукр. орг-ція Жін. громада. До своєї програми «Відродження культури і будівництво незалежної України» Жін. громада додала гасло «Від добробуту кожної родини — до добробуту Української держави». Ця орг-ція має свої осередки у всіх областях України, а також д-вах Європи, Пн. Америки та Австралії. 1994 створено Всеукр. жін. т-во іМ. Олени Теліги. В складі т-ва діють дві орг-ції — Юнацька ліга (об’єднує дівчат до 18 років) та як асоційований чл. — ліга «Матері і сестри — воїнам України». Соціальним захистом жінок, дітей та сімей в умовах переходу до ринкової економіки опікується Спілка жінок України, що до 1991 була респ. підрозділом К-ту рад. жінок, а нині діє як неурядова громад. орг-ція. 

Від 2-ї пол. 1990-х  рр. Ж.р. в У. набув значного поширення. Почали діяти регіональні об-ня та клуби, зокрема: Асоц. жінок в агробізнесі в Луцьку, Донец. обласна ліга ділових жінок, Харків. місьК. центр солідарності жінок творчої орієнтації, Клуб одес. дам (об’єднує жінок—директорів підпр-в та орг-цій, а також діячів к-ри, медицини й арх-ри), «Відродження нації» в Тернополі, «Дочки-матері» в Сімферополі, татар. жін. клуб «Ізгелік» у Києві, Клуб ділових жінок у Ялті. Виникли жін. партії: «Жінки України», Всеукр. партія жін. ініціатив, Жін. нар. партія об’єднана. На кін. 1990-х рр. в Україні вже було зареєстровано понад 100 громад. жін. об-нь — регіональних, всеукр. та міжнар. (серед останніх — вже згадана Жін. громада, міжнар. федерація ділових жінок «Либідь», «Надія», міжнар. фонд «Панна»). 

До останнього часу розвиток Ж.р. в У. ілюстрував різновид розвитку активізації громад. діяльності жінок, що виростає з актуальних для певного істор. періоду конкретного сусп-ва потреб, а не з нового для всієї історії людства розуміння (актуалізованого фемінізмом) леґальних прав. Саме цим цей різновид жін. руху відрізняється від фемінізму англо-саксонського типу, який розвивався в правовому сусп-ві й тільки в такому сусп-ві міг з’явитися. Ж.р. в У. намагався відстояти права жінок в укр. громад. житті. Він не був орієнтований, як це було притаманно фемінізмові англосаксонського типу, на глибинну феміністичну перебудову всіх сусп. відносин. Сьогодні Ж.р. в У. розвивається повномасштабно, укр. жін. орг-ції стають політ. та громад. силою, роблять значні кроки в розвитку гендерних студій в Україні. 
 
 
 

Літ.: Благотворительные  общества города Киева на Киевской Всероссийской выставке 1913 года. К., 1913; Віднова: До 100-річчя українського жіночого руху: 1884—1984. Мюнхен, 1984; Полонська-Василенко  Н. Видатні жінки України. Вінніпег — Мюнхен, 1969; «Українка і демократія»  Перша міжнародна жіноча конференція 7—11 лип. 1993 р. К., 1994; Жінка і демократія: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. Україна, Київ, 2—5 черв. 1995 р. К., 1995; Богачевська-Хомяк М. Білим по білому: Жінки в Громадському Житті України. 1884—1939. К., 1995; Веселова О. Жіночий рух в умовах незалежної України. В кн.: Незалежність України: історичні витоки та перспективи. Матеріали науково-практичної конференції 22 серп. 1996 р. К., 1997; Жіночі студії в Україні: жінка в історії та сьогодні. Одеса, 1999; Веселова О.М. Жіночий рух. В кн.: Нарис історії України ХХ століття. К., 2002; Скорик М.М. Основи теорії гендеру. К., 2005. 

М. Богачевська-Хомяк, О.М. Веселова.