Типология политического поведения

Найбільш загальну типологію політичної поведінки  здійснив М. Вебер. Залежно від ступеня  участі людей у здійсненні влади  він розрізняв три типи політичної поведінки: політики за випадком, політики за сумісництвом і політики за професією. Політиками за випадком є більшість громадян. Участь у політиці для них не є ні професійним, ні постійним заняттям і виявляється лише час від часу: під час голосування, присутності на політичних зборах тощо. Політики за сумісництвом ведуть політичну діяльність лише в разі необхідності, і вона не є для них першочерговою справою життя ні в матеріальному, ні в інтелектуальному аспектах. Вони беруть участь у роботі представницьких органів, політичних партій, обговоренні та прийнятті рішень. Політики за професією живуть «для» або «за рахунок» політики. Політична діяльність є для них професійним заняттям і основним джерелом засобів існування. Вона проявляється в постійній роботі в політичних організаціях або в політичному лідерстві. 

Поширеною є  типологія політичної поведінки, запропонована польськими дослідниками. Вони розрізняють два основних типи: відкритий (політична дія) і закритий (політична бездіяльність, або іммобільність). У межах відкритої політичної поведінки особа може виконувати такі політичні ролі: 

звичайний член суспільства, громадянин із незначним політичним впливом, незначною активністю та інтересом до політики; 

громадянин -- член громадської організації, суспільного  руху або декількох організацій; 

громадянин -- член суто політичної організації (політичної партії або подібної), який цілеспрямовано і з власної волі бере участь у політичному житті; 

громадський, особливо політичний, діяч; професійний політик, для якого політична діяльність є не лише єдиним чи основним заняттям, засобом існування, а й сенсом життя; 

політичний лідер -- загальновизнаний політичний діяч, керівник політичної партії, громадсько-політичної організації чи суспільно-політичного руху. 

Закрита політична  поведінка (політична іммобільність) також може проявлятися в різних формах, а саме: економічних, їхній вплив на політичне життя суспільства, особливо в разі ангажованості тими чи іншими політичними силами, не завжди сприятливий. 

Ці форми закритої політичної поведінки є виявами  політичної відчуженості, яка полягає  в зосередженні зусиль індивіда на розв'язанні проблем особистого життя та їх відриві і протиставленні життю суспільному й політичному, зокрема. В міру зростання політичної відчуженості укорінюється згубна для існування політичної системи суспільства ідея, що кожен захищає себе сам, що надіятися на підтримку офіційних владних структур немає сенсу. 

У політичній поведінці  як колективній дії залежно від  ступеня активності її учасників  можна виокремити такі основні групи: 

лідери -- очолюють політичні організації і рухи, своїми діями та авторитетом сприяють їх згуртуванню й досягненню накреслених цілей; 

послідовники -- підтримують висунуті лідерами цілі як такі, що відповідають їхнім інтересам; їх політична поведінка характеризується різним ступенем активності та участі в організаціях і рухах; 

активісти -- є  посередниками між лідерами й  послідовниками, організують учасників  політичного руху, постачають лідерам  інформацію про його розвиток; 

лідери думки -- справляють на політичну організацію  чи рух, політичне життя в цілому не організаційний, а інтелектуальний вплив. Це, наприклад, публіцисти, письменники, поети, відомі актори й журналісти, ведучі популярних теле- і радіопрограм та ін. Будучи широковідомими та вміючи володіти аудиторією, вони через засоби масової інформації справляють величезний вплив на політичне життя суспільства. Проте за браком у більшості представників зазначених професій ґрунтовних знань, потрібних для політичного керівництва, -- політологічних, правових,