Типи сімей, особливості соціальної роботи з різними типами сімей

Типи сімей, особливості соціальної роботи з різними типами сімей

ПЛАН

Вступ 3

1. Типи сімей  4

2. Особливості  соціальної роботи з різними  типами сімей 7

Висновок 14

Список  використаної літератури 15

Вступ Сім'я  — головний осередок суспільства. Вона відіграє надзвичайну роль у його життєдіяльності — через фізичну й соціокультурну зміну поколінь забезпечує можливість існування суспільства. У сім'ї створюється найбільше суспільне багатство — людина. Тут вона народжується і формується як особистість. Це та клітинка, з котрої розпочинається будь-яка держава. Немає країни без сім'ї, сімейно-родинних відносин. Без сім'ї неможливе відтворення населення, його соціалізація і, нарешті, неможливе утворення всіх інших соціальних інституцій. Саме рівень розвитку сім'ї разом з характером праці зумовлюють суспільний порядок, за яким живуть люди в різних державах, за різних історичних умов. Водночас функціонування сім'ї є результатом специфічних соціальних процесів, що відбуваються в суспільстві. Отже, сім'я — це ніби проміжний стан між суспільством та індивідом. Соціально-педагогічний патронаж – це особиста робота соціального робітника з неблагополучними осередками суспільства. Соціально-педагогічний патронаж заключається у спілкуванні з людьми, які з якихось причин стали соціально неблагополучними, відвідуваннях сімей, в яких люди потребують психологічної допомоги, медичного догляду, соціальної допомоги. Успішність соціальної роботи з молодою сім'єю забезпечується завдяки врахуванню типу сім'ї. Адже кожна сім'я яка належить до того чи іншого типу, має свої типові особливості, а значить потребує різних видів соціальної допомоги, застосування певних форм і методів роботи. Слід зазначити, що у науковій літературі типологія сімей достатньою мірою не розроблена, не визначені основні ознаки, які мають бути покладені в основу визначення типології сімей. Проте визначення типів сімей необхідне для практичної діяльності закладів освіти, соціальних служб для молоді. Різні типи сімей, які мають проблеми у взаємостосунках, вихованні дітей, організації своєї життєдіяльності, потребують соціальної допомоги, підтримки, у тому числі матеріального забезпечення, організації побуту, вирішення проблем репродуктивного здоров'я, вільного часу. 1. Типи сімей Я вважаю за доцільне визначати типи сімей залежно від функцій, яку виконує сім'я. І у той же час слід зазначити, що якусь конкретну сім'ю можна віднести до різних типів, залежно від того, під яким кутом зору вона розглядається. Отже, виходячи з основних функцій сім'ї, можна назвати такі типи сімей: 1. Залежно від виконання матеріально-економічної функції: - за рівнем матеріальної забезпеченості - бідні, малозабезпечені, забезпечені, багаті; - за професійною приналежністю, освітнім рівнем, віком, ставленням, до релігії та за особливими умовами сімейного життя - сім'ї робітників, службовців, акторів, вчителів та ін.; студентські сім'ї; неповнолітніх; баптистів, мусульманів; моряків, космонавтів, висококваліфікованих спортсменів, геологів та ін. 2. Залежно від виконання житлово-побутової функції, за структурою сім'ї та особливостей проживання: - за складом сім'ї (структурою): неповні, прості нуклеарні (батьки і діти), складні (батьки, діти, дідусі, бабусі - у різних варіантах); великі (батьківська пара, декілька дітей зі своїми сім'ями - три і більше подружніх пар). 3. Залежно від виконання демографічної функції: - за кількістю дітей в сім'ї: інфертильні (бездітні), однодітні, малодітні (2 дитини), багатодітні (3 і більше дітей до 16 років); - за однорідністю соціального вкладу: однорідні (сім'я складається з представників однакових соціальних прошарків - робітничі сім'ї, сім'ї інтелігентів, сім'ї вчених і т.д.) - їх налічують до 70 відсотків; різнорідні сім'ї (члени сім'ї мають різну освіту, професію. У таких сім'ях у їх членів загальних інтересів менше) за регіональними принципом (міські, сільські); - за тривалістю подружнього життя - сім'ї молодожонів (до 1 року); сім'ї з тривалістю подружнього життя від 1 до 3 років; і т.п. Деякі автори таку типологію розглядають дещо інакше і виділяють етапи життєвого циклу, що враховують тривалість спільного проживання й вік дитини: молоді сім'ї, сім'ї з дітьми певного віку, сім'ї пенсіонерів. В зарубіжній літературі визначаються відповідно такі типи сімей: сім'я двокар'єрна (чоловік і жінка - професіонали); сім'я середнього класу, сім'ї кольорових (в США), міжнаціональні сім'ї, сім'ї безробітних, гомосексуалістів, емігрантів, національних меншин у зоні конфлікту та ін. 4. Залежно від виконання комунікативної функції: - сім'ї за типом керівництва - гелітарні (рівноправні, демократичні); авторитарні (підпорядкування одного члена подружньої пари іншому); - за типом юридичних взаємостосунків - побудовані на шлюбних стосунках; позашлюбні (співжиття без оформлення шлюбу); оформлені юридичне, але проживають окремо; - за юридичними взаємостосунками батьків та дітей - чоловік і жінка живуть з різними дітьми; чоловік або жінка (чи обидва) мали дітей до вступу в шлюб, зведені діти; усиновлені діти; опікунські сім'ї; - за якістю емоційно-психологічних взаємостосунків у сім'ї: гармонійні; конфліктні; емоційно неврівноважені; дезорганізовані (панує страх, культ сили); - соціальне неблагополучні (мають негативні взаємостосунки з морально-правовими органами суспільства); - сім'ї зі специфічними проблемами - сім'ї з психічними та фізичними захворюваннями; сім'ї правопорушників; сім'ї алкоголіків, наркоманів; сім'ї з захворюваннями на СН1Д; сім'ї зі схильністю до суїциду; сім'ї інвалідів. 5. Залежно від виконання виховної функції: - благополучні; - неблагополучні (в тому числі, зовні благополучні); - сім'ї групи ризику. Таких типологій можна назвати значно більше. Крім того, у межах кожного типу можна ще визначити окремі види сімей. Наприклад, види неблагополучних (зовні благополучні, неповні). Свої типи мають також міські, сільські сім'ї. Але в основному сім'ї змішані, в яких поєднано кілька типів і видів. Наприклад, міські сім'ї можуть мати різний рівень матеріальної забезпеченості, різний характер взаємостосунків, різну структуру. Або неповна сім'я може бути матеріально забезпеченою або бідною, з хорошими взаємостосунками у сім'ї або поганими тощо. З точки зору соціальної роботи найбільшої уваги з боку соціальних служб потребують сім'ї, яким потрібна соціально-психологічна, соціально-педагогічна допомога. До таких відносяться типи сімей, залежно від виконання ними виховної функції. Це так звані неблагополучні сім'ї. До неблагополучних відносяться сім'ї, які повністю або частково втратили свої виховні можливості через ті чи інші причини. В результаті цього в таких сім'ях об'єктивно чи суб'єктивно складаються несприятливі умови для виховання дитини. Ці сім'ї характеризуються певними негативними проявами: - батьки зловживають спиртними напоями, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя, вступають у конфлікт з морально-правовими нормами суспільства (тобто припускають різні види правопорушень); - з низьким морально-культурним рівнем батьків; - неповні сім'ї; - зі стійкими конфліктами у взаємостосунках між батьками; - зовні благополучні сім'ї, які допускають серйозні помилки, прорахунки у системі сімейного виховання внаслідок низької педагогічної культури та неосвіченості. Причому, такі помилки і прорахунки в системі сімейного виховання носять не ситуативний, а стійкий характер. Тобто в таких сім'ях постійно порушуються певні педагогічні вимоги. До зовні благополучних можна віднести сім'ї, у яких: а) спілкування батьків з дітьми носить формальний характер; б) відсутня єдність вимог до дитини; в) безконтрольність з боку батьків за успішністю та поведінкою дитини або контроль носить однобічний характер; г) надмірна батьківська любов; д) надмірна суворість у вихованні, застосування фізичних покарань; є) має місце насильство стосовно до жінки, дитини; ж) не враховуються у процесі сімейного виховання вікові та індивідуально-психологічні особливості особистості дитини. Останнім часом стали звертати на себе увагу сім'ї так званих "нових українців", які основну увагу зосереджують на власному бізнесі, а сімейне виховання у них зводиться до купівлі дітям дорогих іграшок, одягу, видачі значних сум грошей. Їм не вистачає часу для збільшення духовного, морального впливу на дитину. Сімейне неблагополуччя негативно позначається на формуванні особистості дитини. Дитяче виховання в умовах негативного емоційно-психологічного сімейного мікроклімату визначається ранньою втратою потреби у спілкуванні з батьками, егоїзмом, замкненістю, конфліктністю, впертістю, неадекватною самооцінкою (завищеною чи заниженою), озлобленістю, невпевненістю у своїх силах, недисциплінованістю, втечами з дому, бродяжництвом та ін. Все це свідчить, що діти з неблагополучних сімей мають більше причин для поповнення рядів важковиховуваних, правопорушників, наркозалежних. Благополучна сім'я міцна своїми внутрішніми зв'язками, високим рівнем координації. У такій сім'ї існують взаєморозуміння, взаємна повага, між усіма її членами, позитивна моральна атмосфера, спільність поглядів на більшість сфер духовного життя, врахування у сімейному житті інтересів кожного, душевних переживань, психологічна взаємна підтримка, трудова співдружність, задоволення почуття власної гідності, своєї значущості, взаємна довіра, доброта, чуйність, раціональні способи вирішення всіх сімейних проблем, розуміння завдань сімейного виховання та ін. Та сім'я позитивно впливає на формування особистості дитини, яка допомагає дитині відчувати себе рівноправним членом сімейного колективу, де її люблять; вона має у сім'ї свої права і свої обов'язки; до її потреб ставляться з розумінням. Така сім'я створює душевний комфорт, рятує від нервових переживань. Саме в таких сім'ях діти найбільше цінують поради і допомогу батьків, наслідують їх особистий приклад. У нормальній сімейній обстановці дитина виростає доброзичливою, гуманною, здібною до співчуття, спокійною, оптимістичною, добрим товаришем, з почуттям гумору, має тверді етичні правила. Отже, для нормального розвитку дитини потрібна щаслива, повноцінна сім'я, де щасливі між собою батьки, батьки і діти. 2. Особливості соціальної роботи з різними типами сімей Кожна із зазначених категорій проблемних сімей вимагає адекватної соціально-психологічної допомоги соціальної служби у підтримці та подоланні конфліктних ситуацій. Завдання полягає в тому, щоб захистити дітей, які зазнають різного роду насильства, від несприятливого впливу середовища, а також допомогти батькам у розв'язуванні складних питань у сімейному вихованні, налагодити взаємостосунки цих батьків зі школою. Тобто допомогти батькам і дітям адаптуватися в оточуючому середовищі, налагодити систему взаємостосунків з державними органами та громадськими організаціями, безконфліктно розв'язувати проблеми. Відомо, що одним з найбільш значущих і масових базових майданчиків для соціально-педагогічної роботи є школа, що часто допускає прорахунки в роботі з неблагополучними сім'ями, дітьми з таких сімей, важковиховуваними учнями внаслідок професійної непідготовленості до такої роботи, і тому вона потребує підтримки, допомоги у проведенні соціально-педагогічної, психолого-педагогічної та медико-психологічної роботи. Взаємодія соціальних служб зі школою сприяє раціональному розв'язанню складних шкільно-сімейних проблем, які школа не спроможна розв'язати самостійно. Практика свідчить, що діти, які прийшли до школи, не завжди достатньо підготовлені до навчання і перебування в шкільному колективі. В основному це стосується дітей, які не відвідували дитячих садків, часто хворіли, дітей із затримками психічного розвитку, сором'язливих, боязких. Тому завданням соціального педагога є зниження емоційної напруги таких дітей, навчаючи вчителів використовувати прийоми захисту від психологічних та соціальних стресів, контролю за способом життя дітей у неблагополучних сім'ях, допомагати в поліпшенні сімейного мікроклімату, оцінювати індивідуально-психологічні особливості і можливості дитини, створювати програми оптимізації її розвитку. Робота з неповною сім'єю передбачає надання допомоги у вихованні дитини, запобігання негативному впливу, який може справляти така сім'я на формування особистості дитини. Особливо важливо розв'язувати такі питання, як: нормалізація взаємостосунків дитини з обома батьками, встановлення нормального мікроклімату в тій сім'ї, у якій залишилась дитина; відповідальність батьків за виховання; особисте життя матері і дитини: розв'язання юридичних проблем, які мають місце в такій сім'ї. Коли порушується справа про розлучення і розвивається конфлікт з приводу того, з ким залишається дитина, то тут важлива присутність соціального педагога чи соціального працівника. Його допомога необхідна для того, щоб об'єктивно обрати для дитини варіант, де вона матиме кращі умови для виховання. Крім того, він допоможе у регулюванні взаємин дитини з тим із батьків, хто залишив сім'ю, а також з іншими родичами. Необхідність цього потребує Конвенція про права дитини. При цьому слід враховувати, що неповна сім'я може перебувати у стані хронічних стресів, а це негативно позначається на стані здоров'я матері та дитини: постійне відчуття себе |й нещасливим, невпевненість у майбутньому (своєму і дитини), підвищена роздратованість. Такий хронічний стрес може призводити до кризових станів, що мають прояв у відчутті безвихіддя, апатії. Допомога соціального працівника полягає у проведенні спеціальної корекційної роботи, яка може допомагати батькам підтримувати високу самооцінку та переборювати труднощі. Бажано, щоб діти з таких сімей перебували під постійним захистом школи, соціальної служби. Їм слід допомогти розширювати соціальний досвід, організовувати вільний час тощо. Значної уваги соціальних служб потребують багатодітні молоді сім'ї. Це сім'ї, які мають трьох і більше дітей. Основні проблеми сучасної багатодітної сім'ї - це матеріальні, житлово-побутові, на які, без сумніву, накладаються виховні, рекреативні та комунікативні. Крім того, слід враховувати, що існують різні типи багатодітних сімей, в тому числі й неблагополучні (їх значна кількість), у яких діти з'являються випадково, є небажані або є засобом для одержання різних матеріальних благ. Проте багатодітна сім'я, навіть неблагополучна, має чимало своїх проблем, які їй важче розв'язувати в наш час, коли утримання та виховання навіть одного-двох дітей позбавляє можливості задовольнити культурні потреби, що, звичайно, позначається на вихованні дітей. Неабияке значення, крім матеріальних і житлово-побутових, має розв'язання виховних проблем. Часто молоді батьки не мають спеціальних знань і навичок у плані виховання, а це призводить до того, що в багатодітних сім'ях значною проблемою часто є навіть виховання дітей. Багато дітей з таких сімей не відвідують дошкільних закладів. Важко зараз розв'язувати і проблеми відпочинку цих дітей внаслідок того, що сім'я не в змозі оплатити й путівки, і заняття в гуртках, спортом. Можна сказати, що тут є і своя моральна проблема. У результаті змін, що відбуваються в суспільстві, змінилося ставлення до багатодітних сімей, вони позбавлені багатьох пільг, які мали раніше. В такій ситуації багатодітна сім'я потребує до себе уваги й допомоги з боку суспільства. Завдання соціальних служб полягають в тому, щоб допомогти багатодітним сім'ям. Такі сім'ї більшою мірою, ніж інші, мають потребу в сімейному лікареві. Їм необхідна допомога і в працевлаштуванні батьків, наданні дітям можливості підробити, в організації їх літнього відпочинку. Батьки з таких сімей потребують спеціальних педагогічних консультацій. У завдання соціальних служб по роботі з багатодітними сім'ями входить організаційна робота із залученням організацій і служб, які можуть допомогти такій сім'ї. Важливо співпрацювати з іншими службами, які займаються багатодітними сім'ями (служби соціального забезпечення, профспілки, різні фонди тощо). Але слід сказати, що конкретної допомоги з боку соціальної служби потребує кожна конкретна сім'я. Насамперед, це виявлення соціальних, економічних, побутових, психолого-педагогічних, правових, медичних та інших проблем, що існують у кожній сім'ї. Особливого значення для багатодітної сім'ї набуває вирішення проблеми влаштування матері на роботу. Адже в сучасних умовах чимало багатодітних сімей розв'язують свої матеріально-економічні проблеми так: чоловік повністю бере на себе забезпечення сім'ї, вважаючи, що жінка повинна займатися домашнім господарством, і від того буде більше користі, ніж від тих незначних грошей, які вона заробить. Проте, як свідчать дослідження, заняття матері професійною діяльністю позитивно позначається на вихованні дітей, на їх інтелектуальному розвитку, бо в мами з'являється більше знань і соціального досвіду. Вона швидше знаходить контакт з дітьми, усуває сімейні конфлікти. У зв'язку з цим таким сім'ям слід допомагати у працевлаштуванні чоловіків, дітям дати можливість підробити, а матері - працювати неповний день за плинним графіком. Педагогічні консультації для цих батьків можуть вміщувати такі питання: харчування дітей і збереження їх здоров'я; роль матері і батька в організації правильних взаємостосунків у сім'ї; найбільш поширені помилки у вихованні; виховання дітей з психічними та фізичними вадами. Заохочення і покарання дітей у багатодітній сім'ї має свою специфіку, тому батьки повинні здобувати спеціальні педагогічні знання у вигляді лекцій та індивідуальних консультацій. Уваги соціальних працівників вимагають і ті сім'ї, в яких діти страждають від різних видів насильств з боку батьків або родичів: незадоволення потреб дитини в харчуванні, одязі, медичному догляді, чистоті, режимі дня; застосування фізичних покарань, жорстоке виховання (відсутність тепла, надмірна вимогливість без урахування фізичних, емоційних та інтелектуальних можливостей дитини, постійні зауваження, насмішки). Усе це призводить до емоційних травм, відбивається на психічному розвитку дитини, збільшується кількість дитячих суїцидів, випадків бродяжництва, втеч з дому. Виявити такі сім'ї соціальному педагогові можуть допомогти вихователі дошкільних установ, учителі шкіл, лікарі в поліклініках, сусіди. Дітям у таких випадках можуть допомогти притулки, у яких дитина, яка пішла з дому, може мешкати якийсь час, отримати допомогу, пораду. Такі притулки с зараз майже в кожному великому місті. Крім того, існує практика, коли дитину бере до себе інша сім'я і тримає її деякий час у випадку насильства над нею власних батьків. Сім'ї, які мають дітей-інвалідів, потребують конкретної допомоги соціальних служб. Це влаштування таких дітей в інтернати, спеціальні школи та дитячі будинки; педагогічне консультування батьків щодо виховання дітей-інвалідів залежно від типу та групи інвалідності. Проте постають проблеми, які не завжди можна раціонально розв'язати. Наприклад, з метою створення соціальної і трудової реабілітації дітей-інвалідів із захворюваннями опорно-рухового апарату в Дніпропетровській області реалізується програма "Соціальний гувернер". Вона передбачає підготовку спеціалістів для медико-соціальної реабілітації дітей, хворих на церебральний параліч, для роботи в сім'ях, які мають дітей-інвалідів, і для соціальних закладів. Крім того, передбачається навчання батьків доглядати за дитиною. Необхідність цього продиктована тим, що в нашому суспільстві не приділяють належної уваги соціалізації дітей-інвалідів, спілкуванню з оточуючими (батьками, лікарями, соціальними працівниками, однолітками), особливостям психічних проявів. Інвалідність призводить до обмеження життєдіяльності людини, її соціальної дезадаптації внаслідок відхилень у фізичному та психічному розвитку, обмеженої здатності до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, спілкування, майбутньої трудової діяльності. Система навчання і виховання цих дітей недосконала. У зв'язку із цим має створюватись комплекс соціальних та психолого-, медико-педагогічних проблем із соціальної орієнтації таких дітей. Корекційну роботу найчастіше виконують самі батьки, проте багато з них не володіють спеціальними знаннями з дефектології та медико-соціальної реабілітації. Підготовка соціального гувернера до роботи з дитиною-інвалідом удома до надання йому загальноосвітніх знань (у межах можливого), прищеплення навичок самостійної роботи і самообслуговування, адаптації до потреб сучасного життя є сьогодні виходом із скрутного становища сім'ї яка виховує дітей-інвалідів. Робота соціального гувернера з дітьми-інвалідами в сім'ях забезпечуватиме їм можливість здобути освіту та професію, займатися громадською діяльністю, розширювати спілкування з однолітками, дорослими. Це сприяє створенню оптимальних умов для коригування відхилень у розвитку дитини, для її навчання, виховання, соціально-трудової адаптації. Соціальний гувернер розв'язує питання соціального забезпечення дитини-інваліда, допомагає розв'язувати житлово-побутові, транспортні, морально-психологічні проблеми, організовувати вільний час, заняття спортом, задоволення культурних потреб. Крім того, він проводить Незначну роботу із сім'єю, у якій виховується дитина-інвалід: оздоровлення інших дітей у сім'ї, які внаслідок недостатнього догляду, матеріальної незабезпеченості чи зайнятості батьків часто хворіють, навчаються гірше своїх можливостей, мають менше часу на дозвілля. Таким сім'ям необхідні медико-генетичні консультації, допомога у створенні нормального сімейного мікроклімату, подоланні пригніченості, невпевненості, конфліктності між батьками та дітьми, у вихованні правильного ставлення до такої дитини усіх членів сім'ї. У роботі із сім'ями інвалідів дуже важливо організувати службу знайомств і не обов'язково з метою одруження (хоч і це не відкидається). Особливу увагу соціальні служби повинні приділяти роботі з асоціальними сім'ями (сім'ями алкоголіків, наркоманів, які ведуть аморальний спосіб життя). Така сім'я не може нормально функціонувати, адже за умов псевдоблагополуччя спостерігаються відсутність довір'я у стосунках, розподілу ролей у сім'ї та конфліктність. У таких сім'ях має місце співзалежність інших членів сім'ї від хворого на алкоголізм, що полягає у постійній зайнятості його проблемами, тривозі, почутті вини та сорому, безнадії, відчаю, низькій самооцінці. З'являється страх перед тим, що можна залишитись без чоловіка, що в дітей не буде батька, що скажуть сусіди та ін. Усе це створює нервову обстановку в сім'ї. Такі сім'ї потребують спеціальної допомоги. Але насамперед їх треба виявити. Подальша робота полягає у налагодженні контактів з органами внутрішніх справ з метою примусового лікування, позбавлення батьківських прав, захисту дітей. Дуже важливо позбавити дітей від негативного впливу батьків-алкоголіків, інакше руйнівний вплив такої сім'ї призведе і їх до алкоголізму, бродяжництва, злочинності. З цією метою дітей влаштовують до дитячих будинків, у школи-інтернати, благополучні сім'ї. Допомагає в роботі влаштування в дитячому притулку, в якому дитина може перебувати деякий час, поки вирішаться її справи. Там вона може отримати медичну, психолого-педагогічну, корекційну допомогу. Соціальної підтримки вимагають і одинокі матері, в тому числі неповнолітні, яких в Україні останнім часом стає все більше. Значну кількість дітей ними покинуто. Крім того, ці матері палять, вживають алкоголь, тому діти в них часто народжуються кволими, недоношеними, з аномаліями розвитку, мають хронічні захворювання. Низька медична культура і медична активність призводять до того, що вони не звертають уваги на ознаки невротизації дитини. Неповнолітні матері, як і їх діти, потребують корекційної психологічної допомоги, бо народження дитини, крім позитивних емоцій, якщо мати збирається сама виховувати дитину, може мати й негативні: небажана дитина, стреси внаслідок психологічної непідготовленості, переляку, невпевненості в майбутньому. Корекційна робота з цими матерями полягає у наданні їм допомоги щодо виховання дитини, психологічної підтримки у становленні до себе як особистості, працевлаштування та ін. Крім того, таким сім'ям потрібна медико-соціальна допомога, медико-соціальний патронаж, а для неповнолітніх матерів - роз'яснення питань планування сім'ї, профілактики вагітності. Значна увага має приділятися сім'ям, що перебувають на грані розлучення. Причинами розлучень можуть бути соціально-економічні, соціальні й біологічні, психолого-педагогічні й фізіологічні прояви. До соціально-економічних причин належать матеріальні нестатки, відсутність нормальних житлово-побутових умов для проживання сім'ї. Причини соціального й біологічного характеру - хвороби членів сім'ї, несерйозність у ставленні до шлюбу, наявність другої сім'ї, подружня невірність, пияцтво, алкоголізм, наркотична залежність тощо. Причини психофізіологічні - фізіологічна несумісність, імпотенція, фригідність, велика різниця у віці, небажання мати дітей; соціальні психолого-педагогічні причини - соціальна та психологічна несумісність; різниця в рівні культури; різні характери, погляди на сімейне життя і виховання дітей; відсутність взаємодопомоги та взаєморозуміння; неповага один до одного; різні цілі життя й життєві цінності; складний характер (ревнощі, жорстокість, скупість). Як свідчить практика, переважають соціально-психологічні причини, що стають основою сімейних конфліктів і призводять до розлучення. Психологи виділяють такі варіанти розв'язання конфліктних ситуацій у сім'ї: - примус, коли нав'язується таке розв'язання конфліктної ситуації, що задовольняє лише ініціатора конфлікту ("Я сказав, і буде так, як я хочу..."). Такий спосіб має найбільш несприятливі наслідки, бо це позначається на інших членах сім'ї, принижується гідність. І коли навіть настає зовнішнє благополуччя, у будь-який момент конфлікт може спалахнути з новою силою; - конфронтація. Ніхто не приймає позиції іншого, кожний залишається при своїй думці. Посилюється роздратованість, бо один одного не розуміють ("Я буду так...", "А ти такий...", "А ти така..."). Розв'язання конфлікту відтягується на невизначений час; - втеча від роз'яснення суперечностей, тобто розв'язання конфліктної ситуації відкладається, а конфлікт залишається. Проте позитивне тут, що залишається час на обдумування, прийняття якогось рішення і поновлення процесу розв'язання конфліктної ситуації; - згладжування напруги - подекуди це дає змогу зняти напругу зовсім і досягти нормальних взаємостосунків, проте іноді конфлікт може відновитися; - компроміс - це найкращий спосіб розв'язання конфліктної ситуації, пошук найбільш сприятливого і справедливого для обох сторін рішення. У результаті компромісу вимоги стають відвертими, намічаються взаємні поступки, має місце рівність прав і обов'язків обох членів подружжя. Проте для ефективного компромісу необхідно звузити предмет суперечки до мінімуму; управляти своїми негативними емоціями; пам'ятати, що з'ясування відносин поглиблює конфлікт; у сварці ніколи немає правих; прагнути зрозуміти позицію іншого; вирішувати конфлікт з позиції доброти; не приклеювати один одному ярлики ("Ти завжди,.."); розв'язуючи конфліктну ситуацію, не з'ясовувати, хто винен, а шукати виходу зі становища (як нам бути). Дуже допомагає в цьому випадку почуття гумору. Але, звичайно, найкраще - це попередити конфлікт, не загострювати ситуацію. Звичайно, наявність стійких конфліктів негативно зазначається на вихованні дітей, деформує їх особистість, сприяє формуванню цілого ряду негативних якостей особистості, а також появі нервово-психічних захворювань у всіх членів сім'ї. Робота з такими сім'ями, як вже зазначалося, має індивідуальний характер і полягає у проведенні психологічних консультацій, комунікативних та поведінкових тренінгів. Наведемо приклади таких тренінгів. Висновок Соціальний педагог у роботі із сім'єю повинен дотримуватися принципів, які допомагають йому в розв'язанні професійних завдань. Це гуманізм, віра в людину, кращі виявлення її особистості та потенційні можливості, які допоможуть розв'язати ті складні проблеми, які вона має; це віра в те, що людина має великі можливості щодо самовдосконалення. Здатність до емпатії допомагає соціальному педагогові зрозуміти внутрішній світ іншої людини, отже, правильно оцінити її особистість, знайти в ній внутрішні можливості для розв'язання особистісних проблем. Соціальний педагог має бути толерантним, доброзичливо ставитися до клієнта, оцінювати його в цілому, а не окремі його вчинки. Якщо соціальний педагог застосовує авторитарність, не має гнучкої педагогічної позиції, не вміє об'єктивно оцінювати виховні можливості сім'ї і кожного з батьків, добре орієнтуватися в обстановці, це, звичайно, гальмуватиме встановлення його взаємостосунків з клієнтами. Крім того, якщо батьки мають низьку загальну та педагогічну культуру, суб'єктивно оцінюють поведінку та особистість дитини, безвідповідально ставляться до виховання, це теж дуже утруднює спілкування соціального педагога з батьками. Список використаної літератури 1. Дворецькі Г.В. Соціологія. – К., 2002. 2. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: Навч. посібник. — К.: Вища школа, 1997. 3. Коваль А.Г., Звєрєва І.Д., Хлебік С.Р. Соціальна педагогіка. Соціальна робота. — К., 1997. 4. Нісімчук А.С., Падалка О.С., Шпак О.Т. Сучасні педагогічні технології. — К., 2000. 5. Батіщева Г. О., Зайцева 3. Г. Робота соціальних служб для молоді з молодою сім'єю. Методичні рекомендації. - К.,1996. 6. Піча В.М. Соціологія. – К., 2000. 7. Фіцула Н.М. Педагогіка. – 2001., К.