Тенденції розвитку етнонаціональних відносин в сучасній Україні

У політико-правовій сфері:

1. Забезпечення рівності  етнічних спільнот та громадян, що до них належать, у праві  на соціальний і культурний  розвиток та всебічне сприяння  у реалізації цього права.

2. Надання рівного доступу  громадян до соціальних і культурних  благ незалежно від їх етнічної  і конфесійної приналежності.

3. Активна державна підтримка  органів, організацій та заходів,  які забезпечують постійний діалог  між етнічними спільнотами.

4. Захист громадян від  дискримінації за етнічною, мовною, расовою, конфесійною ознаками, від  проявів ксенофобії, расової та  релігійної нетерпимості, зокрема,  шляхом вдосконалення відповідної  законодавчої бази, та її неухильного  застосування.

5. Забезпечення рівної  участі громадян у формуванні  та діяльності органів державної  влади і місцевого самоврядування  незалежно від їх етнічної  і конфесійної приналежності.

У гуманітарній (мовно-культурно-освітній) сфері:

1. Забезпечення всебічного  розвитку та функціонування української  мови в усіх сферах суспільного  життя, створення сприятливих  умов для опанування нею всім  населенням, підвищення її суспільного  престижу, подолання негативних  соціально-психологічних стереотипів  і деформацій у мовній сфері.

2. Створення умов для  вивчення громадянами України,  які належать до національних  меншин та корінних народів,  їхніх рідних мов, історії,  культури, а також для навчання  рідною мовою національних меншин.

3. Забезпечення права  громадян на створення та одержання  інформації рідною мовою.

4. Збереження історичної  спадщини, виховання поваги до  культури, історії, мови, національних  звичаїв, традицій та обрядів  різних етнічних спільнот, а також  до надбань світової цивілізації.

У сфері зовнішніх зносин:

1. Сприяння закордонним  українцям у збереженні та  розвитку етнічної культури, мови, традицій та звичаїв із дотриманням  національного законодавства країн  їх постійного проживання.

2. Заохочення закордонних  українців до здійснення функції  зв’язуючої ланки між країнами їх проживання та Україною.

3. Заохочення національних  меншин України до здійснення  функції зв’язуючої ланки між Україною та їхніми історичними батьківщинами.

У сфері міграції:

1. Надання правової, фінансової  та матеріальної підтримки репатріантам  та реемігрантам.

2. Здійснення довгострокового  квотування і вибіркового заохочення  імміграції в Україну.

3. Забезпечення умов для  органічної інтеграції представників  етнічних груп в українське  суспільство з урахуванням потреб  народного господарства та їхніх  етнокультурних традицій [8].

 

 

Висновки

Етнонаціональні відносини — відносини між суб´єктами національно-етнічного розвитку — націями, народностями, національними групами та їх державними утвореннями.

На сучасному етапі  розвитку України національно-етнічна  сфера стає невід´ємним виміром суспільно-політичних реалій. У зв´язку з цим етнонаціональний розвиток українського суспільства потребує адекватного забезпечення політичними засобами і механізмами. Першочерговими потребами є:

- наукове осмислення вітчизняної  етнонаціональної самоорганізації, проблем національної державності й державного управління національною структурою;

- формування соціально-політичних  важелів розв´язання суперечностей у сфері етнонаціональних відносин;

- всебічний аналіз існуючих  форм національного об´єднання і моделювання нових, їх реалізація в поєднанні з фундаментальними цінностями українського демократичного самовідродження.

Вирішення національного  питання в Україні на сучасному  етапі можна визначити як:

а) суверенізацію особистості, втілення в життя національних прав людини;

б) політико-правове закріплення  демократичного розвитку української  нації;

в) забезпечення колективних  прав етнічних меншин.

Вдосконалення життєдіяльності  української нації на сучасному  етапі передбачає повноцінне національне  буття, гармонійний розвиток і ефективне  функціонування української мови, культури, фольклору, етнографічного елемента. Національне  відродження є своєрідною формою створення можливостей для реалізації неповторності й самодостатності  людської особистості. Етнонаціональна політика в Україні означає відродження й збереження духовної та культурної спадщини не тільки українців, а кожного з етносів, що населяють її територію.

Можливо, через те що Україна  майже не має власного досвіду  вирішення проблем відносин держави  і нації, розв´язання національного питання, її етнонаціональний розвиток в умовах перехідного періоду, по суті, не вийшов за межі конституювання атрибутики держави. Не відбулося самоідентифікації українського суспільства, самоусвідомлення його справжньої сутності, відсутній цілісний стратегічний план його розвитку. Тому і надалі залишається відчутною незбалансованість інтересів, цінностей і традицій населення різних регіонів України, внаслідок чого не вдається подолати в деяких з них — особливо східних та південних — відцентрових тенденцій. За відсутності загальнонаціональної доктрини, етнонаціональної політики в Україні енергія національної самосвідомості недостатньо задіяна у процесі державного будівництва. Звідси — накопичення в суспільстві соціального та національного незадоволення, духовно-морального пригнічення, соціально-політичного розчарування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Брегеда А. Ю. Політологія: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 1999. — 108 с.
2. Політологія: курс лекцій Навчальний посібник / - Тернопіль: Магнолія-плюс, 2004.- 236 c.
3. Этносоциология: Учебное пособие для вузов/ Арутюнян Ю.В., Дробижева Л. И., Сусоколов А.А. – М.: Аспект Пресс, 1998
4. Панина Н. Фактори национальнойидентичности, толерантности ксенофоби и антисемитизма в современнойУкраине // Социология: теория, методы, маркетинг.- 2005.-№ 4. С.13-27.
5. Паращевін М. Церква в суспільстві : масштаби впливу// Людина і світ.-2000. №5.-48-50С.
6. Середа В.В. Етносоціологія: Навчальний посібник.- Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2007.- 160 с.
7. Хантингтон С. Столкновениецивилизаций? // ПОЛИС.- 1994.- №1.- С. 226-240.
8. Хмелько В. Лінгво – етнічнаструктура України: регіональні особливості та тенденції змін за роки незалежності.