Сучасна Україна : перехідне суспільство

Важливо, щоб громадянське суспільство не тільки в теорії, але й на практиці стало полем вільної життєдіяльності людей і взаємної волі народу. Воно може існувати і розвиватися лише в умовах консенсусу між його силами з ряду суспільних цінностей (форм власності, моментів демократії та інше). Адже сутність громадянського суспільства — це поєднання економічного, політичного і культурного плюралізму, який знаходить своє відображення в багатстві форм власності, в запереченні ідеологічних стереотипів, "в розкритті духовного життя у всьому обсязі.

Стану розвитку теорії громадянського суспільства на сьогодні відповідає і розвиток складових частин громадянського суспільства. Спробуємо визначити суттєвий момент, який дає можливість віднести певні суспільні відносини до основних елементів громадянського суспільства. Елементи громадянського суспільства мають відповідати таким вимогам:

1) економічна система  діє за принципами самоорганізації, саморегулювання, самоуправління;

2) соціальна система має  чітко виражене структурне оформлення;

3) політична система виступає, з одного боку, в формі механізму узгодження соціальних інтересів в суспільстві, а, з іншого — як найбільш повне вираження загального національного інтересу.

Особливістю державного розвитку України є розвиток національного руху після довгих років "пролетарського інтернаціоналізму", який насправді мав на меті придушення національної самобутності українського та й інших народів імперії. При цьому, розвиток деяких національних звичаїв і традицій штучно видавався за свідчення дотримання прав на розвиток національної самобутності. Як наслідок — спалах національного руху з початком демократичних перетворень. Тому одним із пріоритетних напрямків розвитку громадянського суспільства в Україні є наповнення національної ідеї нормативними регуляціями громадянського суспільства. Але при цьому слід пам'ятати, що національна ідея підносить колектив, а ідея громадянського суспільства — особу; різні тут і носії суверенності — нація і особа. Відмінним є відношення до держави. Національна ідея підносить державу як мету нації для власної реалізації, тоді як ідея громадянського суспільства передбачає обмеження держави, аби вона не загрожувала . цінності і суверенності особи. Щоб залучити певною мірою національну ідею до розвитку суспільства, необхідно насамперед демократизувати національну ідею. Основний напрямок — це співпраця з державою, яка б гарантувала не тільки звичайні економічні, громадянські та політичні права, але й забезпечувала якнайбільшу відкритість і свободу дискусій між максимально автономними індивідуумами, а саме:

— гарантування прав інтимності і приватності, щоб індивіди та групи мали простір на виявлення своєї самобутності;

— гарантування прав доступу до публічної сфери.

Громадянське  суспільство, в свою чергу, має також  дбати про права індивідууму на різні форми колективної діяльності, всіляко підтримувати розвиток національної ідеї, наповнюючи її принципами демократії.

Адже відомо, що історія не знає жодного громадянської  о суспільства, яке жило б відповідно до декларованих принципів.

Зміцнення громадянського суспільства на сьогодні передбачає:

— фінансування незалежних мас-медіа;

• встановлення контактів не лише з урядом, але й з опозиційними силами;
• надання допомоги задля зміцнення ключових інститутів громадянського суспільства, органів судочинства та охорони правопорядку;
• створення і розвиток благодійницьких та добровільних організацій, за допомогою яких населення менше сподівалося б на допомогу держави і більше покладалося на власні сили;
• розширення каналів обміну технічної та гуманітарної допомоги, обміну в галузі освіти та культури.

Підсумовуючи розмову, зазначимо, що проблема сутності та тенденцій розвитку громадянського суспільства надзвичайно актуальна, вона невіддільна від питань реформування суспільного життя в Україні. Адже наша держава пройшла складний шлях історичного розвитку. Тривала провінційна роль України, відсутність розвитку її державності стали причиною слабкого розвитку громадянського суспільства та його теорії. Тому проблема становлення громадянського суспільства безпосередньо пов'язана з необхідністю розбудови державності, оскільки вдосконалення суспільства і держави с необхідною умовою демократичного розвитку країни.

Вивчення поглядів на громадянське суспільство в політико-правовій думці, проведення порівняльного аналізу  основних концептуальних підходів до проблеми громадянського суспільства дає можливість визначити генетичний зв'язок між різними напрямками вчення про громадянське суспільство, узагальнити їх спільні та виділити особливі риси, що стало принципово новим напрямком вивчення проблеми громадянського суспільства. Аналіз структурних елементів громадянського суспільства в умовах розвитку суспільних інститутів дає можливість глибше зрозуміти їх природу.

3. Висновки. Проблеми та шляхи розвитку громадянського суспільства в Україні.

Після розвалу  Союзу та перших років незалежності, спроб визначити напрямок розвитку економіки та державності більшість аналітиків дійшли висновку, що альтернативи західним моделям суспільного розвитку практично не існує. Не заперечуючи в цілому слідування шляхом цінностей, вироблених людством, хотілось би застерегти від того, щоб новий підхід, як справедливо відмічається науковцями, не затінив "споконвічні обереги українського способу життя, якщо ці цінності сприяють утвердженню державності України, розвитку системи розумних потреб особи й суспільства, формуванню освіченої й високоморальної особистості".

Сьогодні гостро постала теоретична і практична  проблема вироблення перспективного підходу  до оцінки української історії і  незалежної, самостійної ідеологічної та політичної позиції щодо оцінки шляхів і засобів розвитку України. Демократизація створює можливості для прогресивного розвитку України. Але постає запитання: як найкраще скористатися цими можливостями, зберігши позитивну спадковість розвитку, подолавши одночасно негативну? Перед суспільною думкою України постало завдання — розробити концепцію нової історії України, спроможну дати відповіді на всі ті основоположні запитання суспільного розвитку.

В Україні Існують  групи політиків, які вважають, що лише національна ідея "вивезе" Україну на магістральні шляхи цивілізаційного розвитку. Справді, національна ідея — могутній локомотив історії. Національна ідея спроможна стати потужним мотивом і стимулом дій особистостей, соціальних груп і цілих народів. Але слід мати на увазі, що за революційним періодом завжди настають часи копіткої, наполегливої праці для налагодження нової системи господарювання, формування нової політичної системи суспільства, коли регулятивний вплив національної ідеї значно знижується, а на передній план виходять організаційні завдання, вирішувати які, щоправда без національне орієнтованої держави, неможливо.

Досі в Україні  тривають дискусії про вплив держави  та про баланс сил державної влади  й суспільства. Значна частина населення  вбачає в державі чужу, корумповану  силу, не довіряє державній владі, хоча і дотримується утопічного погляду, ніби винятково державними засобами можна створити нове громадянське суспільство. Між іншим, це типова утопія, поєднана з надією на мудрого вождя, авторитетного правителя, який, прийшовши до влади, владнає все справедливо й демократично. Державна влада дійсно може сприяти встановленню громадянського суспільства, але без ініціативи народу "знизу" її можливості обмежені.

Суть стратегії  конструктивних сил України може бути зведена до необхідності переходу від залишків пострадянського "тимчасового авторитаризму" центральної (особливо виконавчої) влади до "постійної демократії", в яку будуть інтенсивно втягнуті регіони та більшість населення.

Особливістю і  суперечливістю перехідного суспільства, яким є сучасна Україна, є те, що складнощі перехідних процесів, з одного боку, зумовлюють зміцнення регулюючої ролі держави, тобто самої держави, а, з другого — розбудова громадянського суспільства передбачає роздержавлення суспільних інститутів, зменшення державного впливу на них. Ця обставина і підкреслює необхідність наукових розробок ролі держави в перехідному суспільстві, розробки механізмів її впливу на соціальні процеси, визначення шляхів перетворення держави на правову, а перехідного суспільства — на громадянське.

Hе відзначити, що у нинішній Конституції  і згадки немає про громадянське  суспільство, на формування якого  зрештою має бути спрямований  весь державно-правовий механізм. Цей, м'яко кажучи, недолік нинішньої Конституції, безумовно, негативно відбиватиметься на процесі формування громадянського суспільства, серцевини правової держави. Проголошуючи своє прагнення досягти ідеалів правової держави, не пов'язавши це на конституційному рівні з формуванням громадянського суспільства, не є просто нелогічним, а й стратегічно неприпустимим. Адже неможливо донести до людей сутність переваг правової держави, не пов'язуючи це із громадянським суспільством, яке є гарантом захисту його членів від втручання державних інститутів в їх приватне і особисте життя, особливо у тих випадках, коли ці інститути при певних обставинах перетворюються на самодостатні і діють для самих себе, а нерідко й проти суспільства. Однією з перших змін до Конституції України має бути її доповнення новим розділом про громадянське суспільство.

У кінцевому  рахунку все ж таки є всі  підстави сказати, що молода українська держава обрала в цілому правильний шлях, шлях цивілізованого суспільства, яке ґрунтується на загальнолюдських цінностях. Передусім, і це найголовніше, Україна стала незалежною державою з перспективними конституційними намірами стати демократичною і правовою. Стосовно ж перехідного суспільства, яким є сучасна Україна, то попередньо узагальнюючі його характеристики є такими:

• усі сфери  життєдіяльності охоплені системною кризою, особливо вражені економіка і соціальна сфера;

• на рівні керівництва  державою відсутнє цілісне уявлення про шляхи виходу із кризи, не розроблена відповідна Урядова Програма Дій.

Підбиваючи  підсумок, можна сказати, що сьогодні основними шляхами побудови громадянського суспільства в Україні є:

• розширення масової бази влади, підвищення політичної культури населення, створення нових можливостей участі громадян в управлінні державними і суспільними справами;

• активізація  процесу роздержавлення усіх сфер суспільного життя, формування справжніх інститутів громадянського суспільства як ринкового, так і неринкового характеру (благодійні фонди, споживчі товариства, клуби за інтересами, товариства, асоціації тощо), розвиток різних форм громадського самоврядування і самодіяльності. До речі, у США існують сотні тисяч центральних, штатних, регіональних і місцевих асоціацій (політичних, культурних, релігійних, воєнно-патріотичних і т. п.), які охоплюють 2/3 населення США. Це і є соціальна база громадянського суспільства;

• постійне удосконалення контрольних механізмів, тобто механізмів зворотного зв'язку від суспільства до держави;

• максимальне  розширення сфери судового захисту  прав і свобод людини, формування поваги до права і до закону;

• в виховання нормального природного патріотизму — національного і державного — на основі поваги до національної історико-культурної спадщини;

• зміцнення  свободи інформації і гласності, відкритості суспільства на основі щонайширших зв'язків із зарубіжним світом; в піднесення рівня суспільної свідомості, подолання явищ соціальної пасивності, оскільки справа не тільки в наявності демократичних установ і процедур та інформованості населення, але й в умінні жити в умовах демократії, користуватися її благами, в готовності до постійного удосконалення політичної системи у відповідності зі зміною конкретно-історичних умов.

Іншими словами, має відбутися максимальне роздержавлення усіх сфер суспільного життя. Проте  це роздержавлення зовсім не означає  повної відмови від державного в  межах закону регулювання соціального життя.

Роздержавлення  суспільства на базі Конституції  України передбачається по таких  напрямках:

- в галузі політичній — закріплення багатопартійності, створення державою на основі закону рівних умов для діяльності політичних партій, інших громадських об'єднань; заборона будь-якій політичній партії чи організації привласнювати собі право здійснювати державну владу; проведення виборів на багатопартійній основі;

- в галузі економічній — приватизація державних і комунальних підприємств на основі приватної власності (індивідуальної і колективної); ^невтручання держави і її структур в безпосередню господарську діяльність підприємств незалежно від форм власності; свобода підприємництва і договорів;

- в галузі ідеологічній — будь-яка ідеологія не може зводитися до рангу державної і закріплюватись у законному порядку, не кажучи про конституційний рівень, як це було в попередніх радянських конституціях; відокремлення церкви від держави, невтручання держави у справи релігії; роздержавлення і деідеологізація освіти, науки і культури, всієї духовної сфери суспільства на основі конституційного гарантованого права на свободу думки, совісті і релігії;