Современная социолингвистика

Сучасна соціолінгвістика - це галузь мовознавства. Поки ця наука тільки формувалася, ставала на ноги, можна було сперечатися про її статус. Але до кінця 20 ст., Коли в соціолінгвістика не тільки визначилися об'єкт, цілі та завдання досліджень, але і отримані відчутні результати, стала абсолютно очевидна "мовознавча" природа цієї науки. Інша річ, що соціолінгвістів запозичили багато методи у соціологів, наприклад, методи масових обстежень, анкетування, усних опитувань та інтерв'ю. Але, запозичуючи у соціологів ці методи, соціолінгвістів використовують їх стосовно до завдань вивчення мови, а крім того, на їх основі виробляються власні методичні прийоми роботи з мовними фактами і з носіями мови.

Один з основоположників сучасної соціолінгвістики американський  дослідник Вільям Лабов визначає соціолінгвістики як науку, яка вивчає "мову у його соціальному контексті". Якщо розшифрувати це лапідарні визначення, то треба сказати, що увага соціолінгвістів звернено не на власне мова, не на його внутрішній устрій, а на те, як користуються мовою люди, що складають те чи інше суспільство. При цьому враховуються всі фактори, що можуть впливати на використання мови, - від різних характеристик самих мовців (їхнього віку, статі, рівня освіти і культури, виду професії тощо) до особливостей конкретного мовного акту.

Стосовно існуючих напрямів соціолінгвістики, слід зазначити, що в її межах вирізняють синхронійну  соціолінгвістику, яка займається вивченням  переважно відносин між мовою  і соціальними інститутами, та соціолінгвістику діахронійну, яка вивчає процеси, що характеризують розвиток мови у зв'язку з розвитком суспільства. Залежно від масштабності об'єктів, якими цікавиться соціолінгвістика, розрізняють макросоціолінгвістику і мікросоціолінгвістику. Перша вивчає мовні відносини і процеси, що відбуваються в крупних соціальних об'єднаннях – державах, регіонах, великих соціальних групах, що нерідко виділяються умовно, за тією або іншою соціальною ознакою (наприклад, за віком, рівнем освіти тощо). Мікросоціолінгвістика займається аналізом мовних процесів і відносин, що мають місце в реальних і при цьому невеликих за чисельністю групах носіїв мови, – в сім'ї, виробничій бригаді, ігрових групах підлітків тощо.

Залежно від того, на що спрямовані соціолінгвістичні дослідження, – на розробку за-гальних проблем, пов'язаних з відношенням "мова – суспільство", або на експерименталь-ну перевірку теоретичних гіпотез, – розрізняють теоретичну і експериментальну соціолінгвістику. Теоретична соціолінгвістика займається вивченням найбільш загальних проблем – таких, наприклад, як:

- виявлення найбільш істотних закономірностей мовного розвитку і доведення їх соціальної природи (разом із закономірностями, які зумовлені саморозвитком мови);

- дослідження соціальної обумовленості функціонування мови, залежності її викори-стання в різних сферах спілкування від соціальних і ситуативних змінних;

- аналіз процесів мовного спілкування, в яких вирішальне значення мають такі чинники, як набір соціальних ролей, що виконуються учасниками комунікації, соціально-

психологічні умови реалізації тих або інших мовних актів, їх ілокутивна сила, уміння мовців переключатися з одного коду на інші тощо;

- вивчення взаємодії і взаємовпливу мов в умовах їх існування в одному соціумі; проблеми інтерференції і запозичення елементів контактної мови; теоретичне обґрунтування процесів формування проміжних мовних утворень – інтердіалектів, а також ряд інших проблем.

Теоретики соціолінгвістики достатньо рано усвідомили необхідність підкріплювати загальні положення  про залежність мови від соціальних чинників масовим емпіричним матеріалом (те, що цей матеріал повинен був бути масовим, цілком природно, оскільки потрібно довести соціальні, групові, а не індивідуальні зв'язки носіїв мови з характером використання ними мовних засобів). М.В. Панов у Росії і У. Лабов у США були, мабуть, першими соціолінгвістами, які на початку 1960-х років незалежно один від одного зверну-лися до експерименту як необхідного етапу в соціолінгвістичних дослідженнях і способу доказу певних теоретичних побудов.

Так був даний поштовх розвитку експериментальної соціолінгвістики.

Сучасний соціолінгвістичний експеримент  – справа вельми трудомістка, вимагає  ве-ликих організаційних зусиль і  чималих фінансових витрат. Адже експериментатор  ставить перед собою завдання отримати достатньо репрезентативні і по можливості об'єктивні дані про мовну поведінку людей або про інші сторони життя мовного співтовариства, і такі дані повинні характеризувати різні соціальні групи, що створюють мовне співтовариство. Отже, потрібні надійні інструменти експериментального дослідження, ви-пробувана методика його проведення, навчені інтерв'юери, здатні неухильно слідувати наміченій програмі експерименту, і, нарешті, правильно вибрана сукупність обстежуваних інформантів, від яких і треба отримати необхідні дані.

Багато наук, крім теоретичної розробки завдань, вирішують завдання, пов'язані  з практикою; зазвичай напрями, що займаються цим, називаються прикладними. Існує  і прикладна соціолінгвістика.

Це, наприклад, проблеми навчання рідній і іноземним мовам. Традиційна методика викладання мов базується на словниках і граматиках, які фіксують головним чином внутрішньоструктурні властивості мови і обумовлені самою її системою правила викори-стання слів і синтаксичних конструкцій. Тим часом реальне вживання мови регулюється ще принаймні двома класами змінних – соціальними характеристиками мовців і обставинами, в яких відбувається мовне спілкування. Отже, навчання мові є найефективнішим тоді, коли в методиці її викладання, в навчальній літературі враховуються не тільки власне лінгвістичні правила і рекомендації, але і різного роду "зовнішні" чинники.

Ступінь внеску соціолінгвістичної теорії і результатів соціолінгвістичних досліджень до вирішення завдань суспільної практики нерідко залежить від характеру мовної ситуації в тій або іншій країні. В одномовних країнах виникають одні проблеми, у багатомовних – зовсім інші. В умовах багатомовності гостро стоять питання вибору однієї мови-макропосередника, яка служила б засобом спілкування для всіх націй, що населяють країну, і, можливо, володіла б статусом державної мови; в умовах мовної однорідності актуальні проблеми нормування і кодифікування літературної мови, її відносин з іншими підсистемами національної мови. Звідси – різні акценти в розробці соціолінгвістичних проблем, в орієнтації прикладних напрямів соціолінгвістики.

Необхідність проведення соціолінгвістичних досліджень, висвітлення специфіки  взаємозв’язку між мовцем та суспільством, встановлення особливостей соціального  коду-вання мови не викликає сумнівів і окреслює перспективи подальших наукових розвідок у площині соціолінгвістичного аналізу.