2. Основні поняття і категорії соціології молоді

     Соціологія  молоді є окремою спеціальносоціологічною  галуззю знання і у процесі  свого інституціонального оформлення опирається на сучасне розуміння соціології та її предмету. У відповідності до загальної соціально-філософської гуманістичної орієнтації вітчизняної соціології, потреб сучасного суспільного розвитку і досягнутого рівня соціологічного знання, як центральне поняття, головна соціологічна категорія нині на перший план висувається галузь суб'єкта. Соціологія сьогодні, на думку відомого російського соціолога В.Ядова, розглядається, насамперед, як наука про. соціальні спільноти, механізми їх становлення, функціонування і взаємозв'язку. Однією з таких спільнот є молодь, об'єктивне положення якої та її суспільна роль вже давно переросли межі попередньовживаного до неї поняття «група», а зростаючі суспільні вимоги до молоді потребують її розгляду в першу чергу як соціального суб'єкта, який знаходиться в процесі становлення і соціального дозрівання і який дедалі більше стає реальним фактором суспільного поступу.

     Соціологія  молоді — це соціологічна дисципліна, яка функціонує на трьох рівнях: загальнометодологічному (базуючись на визнанні молоді як окремої спільноти та суб'єкта суспільного розвитку), спеціальнотеоретичному та емпіричному, що дає можливість дотримуватися єдності вихідних теоретичних понять.Соціологія молоді в науковій літературі визначається як галузь соціології, що досліджує специфічну соціально-демографічну спільноту, яка перебуває в процесі переходу від дитинства до світу дорослих і переживає важливий етап сімейної та позасімейної соціалізації та адаптації, інтеріоризації норм і цінностей, творення соціальних і професійних очікувань, соціальних ролей і статусу. Цей процес знаходить прояв у специфічно молодіжних формах поведінки й свідомості, у поняттях молодіжної субкультури, моди, музики, мови тощо. Активна роль молоді у процесах соціалізації зумовлюється тим, що вона не лише копіює усталені взірці адаптивної поведінки і взаємодії, але й здатна вносити в них новий зміст в залежності від умов життя, що постійно змінюються. Основними завданнями соціології молоді вважаються:

     • дослідження її ролі і місця в соціальному розвитку суспільства;

     • вивчення тенденцій зміни її соціального  обличчя, норм, цінностей та інтересів;

     • аналіз процесів, що відбуваються у  молодіжному середовищі;

     • виявлення і прогнозування на цій основі напрямків розвитку молодіжних проблем і розробка соціальної політики стосовно різних груп молоді.

     Молодь  — це суспільна диференційована соціально-демографічна спільнота, якій притаманні специфічні фізіологічні, психологічні, пізнавальні, культурно-освітні тощо властивості, що характеризують її біосоціальне дозрівання як здійснення самовиразу її внутрішніх сутнісних сил і соціальних якостей. Молодь тому і є специфічною спільнотою, що її суттєві характеристики і риси, на відміну від представників старших поколінь і вікових груп, знаходяться в стані формування і становлення. Сутністю молоді та проявом її головної соціальної якості є міра досягнення нею соціальної суб'єктності, ступінь засвоєння суспільних відносин та іно-ваційної діяльності.

     Розуміння молоді як субсоцієтальної спільноти, гетерогенної (тобто складної та багатовимірної) за характером, дозволяє виділити в її складі ряд внутрішніх гомогенних (тобто досить однорідних) груп, що об'єктивно займають в структурі суспільства відмінне положення, відрізняються широтою і змістом сфер діяльності, специфікою духовного світу і, відповідно, відіграють у процесі розвитку суспільства неоднакову роль. Такий підхід дає змогу більш адекватно і диференційовано проаналізувати окремі контингенти молоді в ході конкретно-соціологічних досліджень.

     Нині  в соціології молоді відбувається науковий пошук у напрямку виділення її сутнісних характеристик як особливої соціальної спільноти. Він може бути плідним у тому випадку, якщо піддати науковому аналізу провідні сфери життєдіяльності молоді і в кожній з них виділити найбільш характерні риси. Такий підхід значно відрізняється від тенденції, яка існувала в недалекому минулому, до значного звуження рамок соціального обличчя молоді її соціально-статусними характеристиками, яке випливало з відповідного звуження предмету соціології як науки про соціальну сферу в цілому до переважно соціально-структурної проблематики. Тепер на перший план, крім зазначених характеристик молоді,

     висуваються форми її життєдіяльності, спосіб життя, зміст спільнісної та групової свідомості, а також діяльність соціальних інститутів, що покликані не лише здійснювати функцію контролю і управління процесами в молодіжному середовищі, але, перш за все, визначати запити, потреби, інтереси молоді та сприяти створенню належних умов для її ефективного соціального старту.

     Одною з провідних у соціології молоді виступає проблема дослідження молодіжної свідомості. При її з'ясуванні слід виходити з того, що свідомість молоді, як спільнісна, так і групова, —  це різновиди масової свідомості, які вивчаються соціологами шляхом аналізу її основних форм (лолітико-правової, економічної, екологічної, моральної тощо), які функціонують на когнітивному (або теоретико-пізнавально-му), емоційно-чуттєвому та конативному (або поведінково-му) рівнях.

     Окремої уваги заслуговує також з'ясування такого важливого поняття соціології молоді, як молодіжні проблеми. Висловлюється думка, що соціальні проблеми молоді — це не будь-які протиріччя її життєдіяльності, а лише такі, які поглиблюються і свідчать про недостатність існуючих способів їх вирішення, а значить, призводять до появи дезорганізу-ючих процесів у системі «суспільство — молодь». Молодіжні проблеми поділяються на два типи: в першому йдеться про зростаючі вимоги суспільства до молоді, в другому — про особистісні сподівання і прагнення молодих людей та складності з їх реалізацією.  

3. Стан дослідження молодіжних проблем та необхідність розвитку соціології молоді в Україні

       За останні часи з'явилась низка спеціальних дослідницьких центрів і осередків вивчення молоді та її проблем (як в межах академічної науки, так і при державних органах), що зрушило з місця справу наукового аналізу тенденцій у молодіжному середовищі. Перш за все слід відзначити появу спеціальної наукової служби при Міністерстві України у справах молоді і спорту, а саме Українського науково-дослідного інституту проблем молоді, заходами якого одержані цікаві соціологічні дані, що наводяться у цій темі. Основні напрямки його діяльності полягають у:

     • проведенні фундаментальних та пошукових  досліджень проблем молодого покоління, актуальних питань молодіжної політики, молодіжного та дитячого руху;

     • вивчення процесу соціалізації молоді в період зміни суспільно-економічних відносин;

     • дослідження запитів, інтересів  молоді, розвитку тенденцій в молодіжному  середовищі;

     • розробка економічних, соціальних, організаційно-правових механізмів формування і проведення державної молодіжної політики в  Україні.

     Крім  науково-дослідних підрозділів, у структурі інституту створені відділення підвищення кваліфікації працівників комітетів у справах молоді, підготовки працівників соціальних служб для молоді, вечірня жіноча гімназія, економічна школа та школа молодого політика. Остання за три роки свого існування підготувала 536 молодих політиків, які репрезентують 17 молодіжних та громадських організацій, 12 політичних партій в усіх регіонах України.

     У справі вироблення ефективної молодіжної політики велику роль відіграє з'ясування суті і змісту процесів життєвого самовизначення молодої людини. Ці процеси поділяються на:

     • соціальне,

     • політичне,

     • професійне та

     • економічне самовизначення. Складний комплекс проблем, пов'язаний з цими процесами, і досліджує соціологія молоді. 
 
 
 

4. Неформальний молодіжний рух   в Україні

   Сучасний  молодіжний рух в Україні представлений  не лише організованим рухом, а й  неформальною молодіжною ініціативою, інтегрованою в загальносвітовий неформальний молодіжний рух.

Неформальний  молодіжний рух - система молодіжних субкультур і широкої неорганізованої молодіжної активності в їх взаємозв'язку між собою та суспільством.

Молодіжна субкультура - система цінностей, установок, моделей поведінки, життєвого стилю певної соціальної групи (молоді), яка є цілісним утворенням у межах домінуючої культури.

   Субкультурні  атрибути, ритуали як стійкі зразки поведінки, а також цінності відрізняються  від цінностей панівної культури, хоча і пов'язані з ними. Молодіжні  субкультури є наслідком свідомого  пошуку нової ідентичності, вибудовування нового стилю. Джерелом їх є романтизовані та ідеалізовані образи іншої цивілізації, культури («культурні міфи», «культурні утопії»). «Культурні міфи» українських молодіжних субкультур в основному запозичені із Заходу. Їх носії будували свій «Захід» відповідно до власних уявлень про західну культуру та систему цінностей, перебуваючи при цьому в середовищі національних культурних традицій. Завдяки цьому відбувалося поєднання західних впливів, інноваційних елементів, національних традицій, особливостей, ментальності та рудиментів постсоюзного культурного середовища.

   Виникнення  молодіжних субкультур зумовлене соціальними, політичними, психологічними та духовними  чинниками, найголовніший з яких — неадекватність суспільного буття  потребам молоді, духовна самотність.

   За  особливостями діяльності, внутрішніми  цінностями, впливом на молодіжне  середовище виділяють такі типи молодіжних субкультур:

   Хіппі. Заявили вони про себе на зламі 60—70 pp. XX ст., в Україні — у 1972 р. Цю групу складають прихильники музичного стилю панк-рок. Виділяються довгим волоссям (своєрідний виклик «соціальному сприйняттю»), «фенічками» (англ. thing — саморобні прикраси, плетені з бісеру браслети), одягом, романтикою автостопу, участю в тусовках, можливістю втекти від реалій життя (сім'ї, школи). У середовищі хіппі сформувалися різноманітні новітні молодіжні субкультури.

   Романтико-ескейпістські (англ. escape — втекти, уникнути, позбавитися) субкультури. Відрізняються орієнтацією на створення паралельного світу, витворення власного «міфу», вибудованого на основі певних творів (переважно «фентезі») чи запозичених світоглядних концепцій інших культур. Серед них виділяють ігрові молодіжні культури. Рольова гра (roleplaying) наближена до імпровізованої театральної вистави. Є втіленням постулату контркультури про ідею «театру» як єдності акторів та глядачів. «Глядач стає актором та автором одночасно» — ідеал контркультурного мистецтва. До ігрових субкультур належать:

   Індіаністи. Шанувальники традицій певної етнічної культури. Популярним для них є звернення до практики релігійних культів, описаних у творах авторів «фентезі» або притаманних індійцям США, чи до синтетичних, новітніх культів, розроблених на основі певних світоглядних концепцій.

   Толкієністи. Шанувальники конкретного автора Д. Толкієна (англійського автора «фентезі») і середньовічної холодної зброї. Живуть у вигаданому світі та наслідують своїх казкових героїв, тим самим «виходячи» за межі суспільства.

   Уніформісти. Шанувальники певної історичної події.

   Музичні молодіжні субкультури. Виникли навколо нових музичних стилів «peп», «рейв», «брейк». Переважно складаються з підлітків, яких об'єднують спільні музичні пристрасті, безтурботне ставлення до життя, намагання жити одним днем. Їх світоглядні цінності вульгаризовані, пристосовані до розуміння пересічних міських підлітків. Зовнішні ознаки приналежності до угруповань різняться відповідно до місця проживання. Одягаються вони за останньою тусовочною модою. Серед провідних бажань — відчуття ейфорії ритму, танцю, клубної атмосфери. Уподобання нестійкі, залежать від популярності певних напрямів музики, спортивних команд. Так, відійшли в минуле перші брейкери, поступово відходять трешери (прихильники музичних стилів треш-хеві-метал та дзе-хеві-метал, з відвертою асоціальною поведінкою, тяжінням до сатанізму, вандалізму, навіть людських жертвоприношень), бітломани (прихильники музики бітлз), поділилися металісти (прихильники західних груп важкого металевого року (хеві метал), На піднесенні перебувають репери, рейвери, нові брейкери.

   Репери. Як музичний напрям peп виник в середині 80-х, будучи музикою «чорних кварталів» міст США, реггі та суміші різних напрямів. Його називали — «що бачу, про те і співаю». В Україні поширився в 90-х pp. Репери — прихильники музичного стилю «peп», танцстилю хіп-хоп, сучасної негритянської культури. Характерна підвищена корпоративність та психологічна потреба в спілкуванні з однолітками. Найвище цінують індивідуальність. Класичний прикид українського репера: штани «дизелі» та дуті (пухові) короткі куртки, всі речі на кілька розмірів більші. Мають власні тусовки (в клубах), внутрітусовочні правила (знання біля 40 peп-груп та вміння розпізнавати їх за мелодіями). Переважно складаються з підлітків від 12 до 18 років.