Соціологія культури

Вступ

Розуміння культури як соціального  феномена дає право і можливість виокремлювати у великому світі  соціологічної науки особливий  напрямок - соціологія культури. Соціологи  культури як специфічна галузь загальної  соціології виникла як у ФРН і  Франції в 70-е р.р. ХХ століття. Вона спиралася на методологічні принципи М. Вебера (ідея про соціології як емпіричної науці про культуру), на вчення про динаміку культурних Р. Зіммеля, на погляди. Мангейма в області соціології знання і теорії ідеології.

Соціологія культури виникла як реакція на відому обмеженість позитивістської соціології, не справляється з аналізом складних соціальних процесів, в тому числі - процесів у сфері духовного життя, науки, мистецтва, релігії, ідеології. Своє завдання розробники соціології культури бачили в тому, щоб порівняти і пов'язати смислові конструкції з певними громадськими умовами, розкрити їх власну динаміку. Соціологія культури прагне до соціологічного розкриття історико-культурного матеріалу, накопиченого спорідненими культурологічними дисциплінами, з метою вивчення впливу ідей на соціальну структуру суспільства, на соціальні інститути, соціальні рухи, на швидкість і характер соціокультурного розвитку. Соціологія культури орієнтована не стільки на фіксування та опис тих чи інших явищ культури, скільки на дослідження genesis та історичних трансформацій різних культурних форм.

Що можна вважати  предметом соціології культури? Ймовірно, саму культуру як складне динамічне  освіту, має соціальну природу  і виражає соціальні відносини, спрямовані на створення, засвоєння, збереження і поширення предметів, ідей, ціннісних уявлень, за допомогою яких забезпечується взаєморозуміння людей в різних соціальних ситуаціях.

Культура як "друга  природа" породжується матеріальними  потребами людей, їх інтелектуальними, етичних, естетичних та іншими запитами, практичними інтересів різних соціальних спільнот, груп та осіб.

Соціологія культури активно вивчає тенденції культурного  розвитку суспільства. Вона виявляє  вплив науково-технічного прогресу на культурні процеси, досліджують соціально-культурних наслідки урбанізації, вплив засобів масової інформації на соціалізації особистості, на суспільні настрої. Соціологія культури фіксує зміни національних, духовних, сімейних, побутових відносинах, викликані розповсюдженням освіти, динамікою чисельності установ культури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Соціологія  культури – спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає закономірності функціонування культури в суспільстві. Сам термін культура (“cultura”) з’явився у Стародавньому Римі і означав для римлян не що інше як обробку землі, вирощування

Увійшовши в буденну людську  мову, в ході частого вживання, це слово втратило свій первісний зміст  і стало означати найрізноманітніші  аспекти людської поведінки, а також  види діяльності. Універсалізація терміну культура, тобто використання його щодо процесів розвитку і вдосконалення взагалі, розпочалось на рубежі ХVІІІ-ХІХ століть, а разом з цим розпочалась і багатоманітна і заплутана сучасна історія слова культура.

В Україні протягом останніх декілька десятиліть активно розробляються прикладні проблеми соціології культури М.В.Гончаренко, В.П.Івановим, Є.К.Бистрицьким, Г.М.Сивоконем, Л.А.Азою, Л.В.Сохань, О.М.Семашко, Н.О.Побєдою та ін. Певного розвитку набули дослідження окремих сфер культури – соціологія літератури, соціологія театру, соціологія кіно, соціологія музики, соціологія вільного часу, соціологія художньої культури, соціологія книги і читання та ін.

 В більшості праць зарубіжних  і вітчизняних соціологів культура  розглядалась як епіфеномен соціального. Панувала ідея про так званий культурний лаг – відставання культури від розвитку суспільства. Це ідея приховано регулювала ставлення соціології до культури, відсувала на другий план всю пов’язану з культурою проблематику. На перший план висувались проблеми соціальної структури, соціальної стратифікації, економіки, системної будови суспільства.

Лише з початку 60-х рр. на Заході, а з 90-х рр. – в Росії, Україні, Чехії, Польщі та ін. країнах Східної  і Центральної Європи відбуваються радикальні зміни в поглядах на культуру, на її роль в регуляції людської поведінки. Відходять в минуле уявлення про вторинність, відсталість культури.

У постмодерністських концепціях соціальні  зміни одержують в основному  культурну мотивацію. За висловлюванням сучасного російського соціолога П.Г.Іоніна “культура прогресуючим чином переймає функції мотора, рушія суспільної зміни і розвитку ”. Змінюється само розуміння культури. Це вже не стільки пасивне віддзеркалення соціальної реальності, скільки активна її форма, індивіди свідомо використовують культуру для організації і нормалізації власної дійсності. Тепер культура стає логічно і фактично попереду того, що відбувається в суспільстві. Як влучно сформулював німецький соціолог Г.Берлінг : “Там, де раніше було “ суспільство ” стала “ культура ”.

Про багатоманітність, багатошаровість і культури як основного поняття соціологічного аналізу свідчить хоча б той факт, що лише в одному із американських довідників з соціології міститься понад 400 визначень культури. Американські соціологи А.Кребер і К.Клаксон у своїй книжці “ Культура ” розділили всі зібрані ними визначення культури на шість основних типів:

1. Описові визначення, в яких акцент робиться на перелік всього того, що охоплює поняття культура. Згідно Е.Тейлора (родоначальника такого типу визначення культури), культура складається в цілому із знань, вірувань, мистецтва, моральності, законів, звичаїв і деяких здібностей і звичок, засвоєних людиною як членом суспільства;

2. Історичні визначення, в яких акцентуються процеси соціального наслідування, традиція;

3. Нормативні визначення. Ці визначення діляться на  дві групи:

Перша з них – визначення, які орієнтуються на ідею способу життя. За визначенням, яке дає К.Уіслер, “ спосіб життя, кого дотримується община або плем’я, вважається культурою ”.

Друга група – визначення, які орієнтуються на уявлення про  ідеали і цінності. Наприклад, соціолог У.Томас називає культурою матеріальні і соціальні цінності будь-якої групи людей (інститути, звичаї, установки) незалежно від того, чи йде мова про дикунів чи цивілізованих людей.

4. Психологічні визначення, в яких наголос робиться або на процес адаптації до середовища, або на процес навчання, або на формування звичаїв;

5. Структурні визначення, в яких увага акцентується на структурній організації культури. Тут характерні такі визначення:

а) культура – це в кінцевому рахунку не більш, ніж організовані повторювальні реакції членів суспільства;

б) культура – це поєднання навченої поведінки і поведінкових результатів, компоненти яких розділяються і передаються за спадщиною членам даного суспільства.

6. Генетичні визначення, в яких культура визначається з позицій її виникнення. Ці визначення поділяються на чотири групи:

• перша розглядає культуру як продукт або артефакт. “В найширшому розумінні слова культура означає сукупність всього, що створено або модифіковано діяльністю двох або більше індивідів, які взаємодіють один з одним ” (П.Сорокін);
• друга наголос робить на ідеях. “Культура – це відносно постійний нематеріальний зміст, який передається в суспільстві за допомогою процесів усуспільнення ” (Г.Беккер);
• третя підкреслює роль символів. “Культура – це ім’я особливого порядку або класу феноменів, а саме: таких речей, явищ, які залежать від реалізації розумової здібності, специфічної для людського роду, яку ми називаємо символізацією ” (Л.Уайт);
• четверта визначає культуру як щось, що виникає з того, що не є культурою. “Те, що відрізняє людину від тварини, ми називаємо культурою ” (В.Освальд).

З чотирьох груп запропонованих Кребером і Клаксоном у їхній  книзі я більше схильна до четвертої  групи. Бо саме наші якості, цінності сформовані в процесі духовного та культурного  розвитку відрізняють нас від тварин.

З усіх визначень культури найбільш повним для мене є те, що характеризує її як сукупність матеріальних, духовних та не матеріальних цінностей, створених людиною протягом її існування.

 

В соціології виділяються  такі основні функції культури:

• Гуманістична, тобто розвиток творчого потенціалу людини, у всіх формах її життєдіяльності ;
• Пізнавальна. Культура є засобом пізнання і самопізнання суспільства, соціальної групи і окремої людини.
• Інформаційна. Допомагає передати накопичений соціальний досвід, тим самим забезпечує зв’язок між поколіннями.
• Комунікативна. Забезпечує  спілкування. Окрема особа може творити культуру лише коли перебуває в культурному середовищі. Люди творять культуру спільними зусиллями, вона є процесом спілкування і її результатом. У спілкуванні люди обмінюються вмінням користуватись знаковими системами, досягненнями інших.
• Ціннісно-орієнтаційна. Реалізується через систему цінностей. Цінності можуть бути тимчасовими і вічними. За допомогою цієї функції формуються ціннісні потреби й орієнтації. Моральний та інтелектуальний зміст цінностей формують критерії певних поведінок. Цінності є не лише духовними. І тоді ціннісна функція мала б реалізуватись на справедливих принципах творення й розподілу матеріальних і естетичних цінностей, права насолоджуватись їх творенням, спогляданням чи споживання.
• Нормативно-регулююча (управлінська), яка проявляється в тому, що культура виступає засобом соціального контролю за поведінкою людини.

На мою думку головною функцією є гуманістична або світоглядна функція (називають її ще людинотворчою). Вона формує світогляд людини, людський дух, емоції, допомагає їй  зрозуміти своє місце в світі, осягнути сенс свого життя.

Отже, культура не лише поступово  стає для соціологів головним інструментом пояснення поточних соціокультурних трансформацій, але й важливою передумовою соціально-економічного зростання суспільства, мірою соціального прогресу чи регресу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

Соціологію культури цікавить передусім  взаємодія культури і суспільства. Вона концентрується на соціальному «вимірі» культури, ЇЇ впливі на соціальну поведінку, загальних правилах, зразках поведінки, засобах мотивації.

Соціологія культури намагається  соціологічними засобами інтерпретувати історико-культурний матеріал, висвітлюючи процеси та закономірності суспільного розвитку, взаємодію культури та суспільства на різних етапах його розвитку.

Новий тип духовного виробництва  і засвоєння культурних цінностей  хоча і формується на основі старого  ідейного багажу, але не виростає з нього, а будується заново разом з становленням нових суспільних відносин, яке зумовлює культура як рушійна сила не тільки мистецтва і науки, а й суспільного життя.

Тому культура є елементом дослідження  соціології.