Соціологія – наука про

Соціологія – наука про…

Минув вже той час, коли соціологія, пройшовши шлях своєї інституціоналізації, у класичному своєму варіанті функціонувала як наука, що досліджувала суспільство з огляду на його цілісність, подібність до біологічних організмів, незалежних від людини. Засновники соціології визнавали предметом своїх теоретизувань особливу цілісну реальність, що є, за своєю природою, надіндивідуальною, всеохоплюючою або ж як таке утворення, що виникає в процесі взаємодії, взаємозв’язків між учасниками цих процесів, результатом яких є утворення соціального – особливого типу взаємовідносин. Визначальну роль у цьому сенсі відігравало власне світобачення дослідника, прихильність до особливого філософського підходу, що скеровував його діяльність у відповідний науково-дослідницький напрям.

З розвитком методології соціологічних досліджень, що давало змогу активно використовувати здобуті емпіричні знання для підтвердження або спростування конструйованих теорій, соціологія частково відійшла від абстрактно-філософського теоретизування і, певною мірою, суб’єктивізувалася, застосовуючи нову «розуміючу» методологію та вводячи поняття соціальної дії, соціальних спільнот, соціальних взаємодій. Саме в цей час сформувалися найбільш вагомі концепції трьох теоретиків – Е. Дюркгейма, М. Вебера та В. Парето, які стали стійким підґрунтям для розвитку сучасних теоретичних напрацювань. Крім того, це був час активного створення теорій так званого «середнього» рівня, що стали проміжною і, в той же час, – об’єднуючою ланкою між «високим» та «низьким» - теоретичним та емпіричним рівнем соціологічного знання. Для сучасної соціології такий класичний трьохрівневий поділ здійснив неабиякий вплив на розвиток дослідницького кола питань, оскільки в наш час майже вся кількість соціологічних знань (не беручи до уваги загальносоціологічні теорії, підходи та концепції) концентрується в межах створених галузевих соціологій, які охоплюють все суспільне буття, при вивченні якого виокремлюють в ньому окремі сфери життєдіяльності суспільства. Таким чином, по-перше, соціум та його складові елементи не розглядається як єдина, неподільна абстрактна реальність, для пізнання якої можна застосувати єдинообраний підхід, а по-друге, внаслідок цього, виділяється велика кількість диференційованого специфікованого знання щодо окремої галузі соціального, що містить комбінований погляд на вивчення досліджуваних проблем. Але з іншої сторони існує проблема невпорядкованого виникнення безлічі галузевих соціологій, які об’єктом свого дослідження обирають будь-який феномен соціального характеру, претендуючи на статус окремої наукової галузі, при цьому часто такі новоутворені «соціології» не мають ні історії досліджень свого предмету, ні теоретичних напрацювань. Тому часто можна почути таку думку, що соціологія може займається будь-чим, варто тільки додати ключове слово «соціологія». Це не сприяє створенню позитивного іміджу для науки, оскільки формує легковажне ставлення до неї, а також розмиває межі специфіки соціологічного знання, що втрачає свою сутність всередині самої дисципліни.

Якщо говорити про сучасну соціологію в цілому, то в центрі її уваги знаходяться соціальні суб’єкти як активно діючі особистості в умовах постійно змінної реальності, яку формують власними діями та взаємовідношеннями з іншими індивідами. Акцент зміщується із дослідження суспільства як цілісного об’єкту на окремі утворення, структури, суб’єкти. У зв’язку із мінливістю соціальних, політичних, економічних та інших умов, соціологія відмовляється від вивчення сталих закономірностей та законів соціального світу, тим самим зачіпаючи прогностичну функцію науки. Головний принцип – вивчати те, що існує тут і зараз. Крім того, побутує розповсюджена думка про соціологію як науку, яка займається або виключно соціологічними дослідженнями (зазвичай на практичному рівні), тобто ототожнюється з маркетинговими дослідженнями, або постає як засіб маніпулювання суспільною свідомістю, створення ідеології, тому, в першу чергу, соціологія має зберігати свою науковість та мати почуття реальності, в якій має існувати як незалежна, експертна наука, до компетенції якої повинні відноситися питання щодо оцінки та обґрунтування різноманітних соціальних явищ з точки свого специфічного соціологічного зору зі збереженням національних умов існування соціології як науки в межах єдиного міжнародного наукового простору.

Соціологія не займається дослідженнями реальних людей, її цікавлять глибинні процеси, передумови, причини виникнення явищ, зовнішній прояв яких досліджують інші соціально орієнтовані науки – економіка, політологія, соціальна психологія та інші, натомість завдання соціології полягає у виявленні латентного, недоступного для прямого спостереження. Результати такого соціологічного пізнання мають існувати не лише як академічні висновки, але й бути проінтерпретованими та адаптовані для звичайних людей, тобто теорії повинні певною мірою стати «публічними» і бути взмозі дати відповіді на питання чому, що, як виникає та відбувається в суспільному житті, таким чином, соціологія має стати наукою для суспільства та про суспільство.

2