Соціологічні технології в соціальній роботі

Тема 12. Соціологічні технології в соціальній роботі

1. Взаємозв'язок соціології та соціальної роботи.
2. Технологія моніторингу системи соціального обслуговування.
3. Ознаки соціологічного мислення соціальних працівників.

1. У підготовці соціальних працівників соціологія займає одне із провідних місць. Соціологія вивчає суспільство саме під кутом зору, що має принципове значення для соціальної роботи. Дві головні особливості соціології, що пізнає світ і людину, об'єктивно зближують її з соціальною роботою: 1) вивчення реального стану суспільства; 2) дослідження емпіричним шляхом соціальних відносин.

Вивчаючи суспільство  в цілому, всі види суспільних відносин, соціологія покликана дослідити, насамперед, соціальні аспекти суспільних процесів, соціальні явища, соціальні відносини як відносини, що визначаються життєдіяльністю, способом життя, соціальним становищем людини, груп, прошарків, класів у суспільстві.

Соціологія покликана  допомагати соціальним працівникам орієнтуватися у тому, в якому соціальному середовищі здійснюється соціальна діяльність (тобто що собою являє конкретне суспільство, в якому живуть люди, його основні інститути), якою є соціальна структура цього суспільства в цілому і що собою являють ті групи і прошарки, які вважаються не до сить соціально захищеними. Соціальна робота як наука порівняно з соціологією є переважно прикладною чи, можна сказати, більшою мірою прикладною, ніж соціологія (хоча рівень прикладної, емпіричної соціології також є достатньо вагомим у загальній системі соціологічного знання).

Говорячи про  провідну роль соціології як методології  соціальної роботи, слід також враховувати вагомий вплив знань соціальної роботи як науки на соціологію. Вони допомагають конкретизувати не лише зміст поняттєвого апарату соціології, поглиблюючи (опредмечуючи) філософсько-соціологічне трактування соціальних інститутів, соціальних явищ і процесів. Знання соціальної роботи як науки збагачують також розуміння соціальних закономірностей, досліджуваних соціологами, а також допомагають віднайти нові, ще не розкриті.

І соціологія, і  соціальна робота вивчають соціальний контекст життя людей, їх соціальну взаємодію, способи його корекції і удосконалення.

Мета соціальної роботи - як творення особистості, так  і формування комфортної для людини соціосфери, соціально доцільного суспільства, що дозволяє індивіду оптимально реалізувати себе у всіх суспільних підсистемах (праці, власності, владі, сім'ї, культурі).

Загальна соціологічна теорія, галузеві і спеціальні соціологічні теорії виступають фундаментом, основою соціальної роботи як науки і навчальної дисципліни. Особливу роль відіграє емпіричний рівень соціологічного знання, емпіричні дослідження (розробка програми дослідження, його організації, методи і техніка збору і обробки отриманого інформаційного матеріалу). При цьому емпіричний рівень соціального знання виступає ніби зв'язуючою ланкою між теоретичною соціологією та соціальною роботою як наукою і специфічним видом діяльності.

Все це говорить про тісний взаємозв'язок соціології та соціальної роботи. Це, насамперед, стосується таких галузевих соціологічних теорій, як соціологія соціальної сфери, соціологія духовного життя, соціологія управління. Особливо тісним є взаємозв'язок між соціальною роботою, з однієї сторони, а з іншої - такими спеціальними соціологічними теоріями, як соціологія шлюбу і сім'ї, соціологія виховання, соціологія дозвілля, соціологія девіантної поведінки, соціологія особистості, соціологія молоді, соціологія способу життя, соціологія моралі, соціологія праці, та ін.

Як свідчить досвід, соціологічні методи і техніка вивчення проблем соціальної роботи виконують  подвійну функцію. По-перше, це розширення і поглиблення соціологічної і соціальної освіти в цілому, по-друге - отримання важливої первинної соціальної інформації, без чого неможливий аналіз практичної соціальної роботи, неможливе нагромадження досвіду, його узагальнення і в цілому підвищення ефективності соціальної роботи не лише як специфічного виду практичної діяльності, а й як науки і навчальної дисципліни.

Основу теорії і практики соціальної роботи складають  найважливіші категорії соціології: "суспільство", "соціальна група", "особистість", "соціальний статус", "соціальна роль", "соціалізація", "соціальне самопочуття особистості", "аномія" та ін. Особливе місце серед категорій належить категорії соціальної захищеності.

Соціальний працівник  повинен мати знання з основ усіх наук про людину і суспільство - адже навіть не досить значні прогалини в системі цих знань шкідливі й невиправдані. Соціологія - одна із найважливіших наук, знання якої необхідні соціальному працівникові.

2. Основу вивчення соціального обслуговування повинна складати така широка технологія, як моніторинг, тобто спостереження за станом параметрів всієї системи. Необхідним є соціологічний аналіз, який дозволив би мати загальноукраїнський банк таких даних:

- клієнт:

соціальний стан; вік; освіта (середня, вища, гуманітарна, технічна); стать; матеріальне становище; етнічна приналежність (компактне проживання, в іноетнічному середовищі); конфесійна орієнтація; поселенська характеристика (регіон, місто, село); сімейне становище (шлюб, діти і т.ін.); зайнятість (сфера), незайнятість (статус); медична характеристика (стан здоров'я, доступ до джерел медичної допомоги); основні причини звернення в соціальну службу (матеріальні, психологічні, соціокультурні проблеми і т.ін.); вид клієнта (індивідуальний, група, спільність); добровільність чи примусовість звернення в соціальну службу; зміст роботи з клієнтом; результати роботи та ін.;

- соціальний працівник:

вік; стать; рівень і спеціалізація  освіти; основна освіта; етнічна і конфесійна приналежність; поселенська характеристика; сімейне становище; галузь, в якій працював раніше; стаж роботи в соціальній сфері; проблеми і труднощі в роботі з клієнтами (власне бачення і оцінка); самооцінка успішності (неуспішності) роботи; ступінь задоволення напрямом соціальної політики, структурою соціальних органів; готовність (включеність) у нововведення, інноваційну діяльність; переважна орієнтація - на наукові розробки і самостійну творчість чи на виконавські функції; чинник впливу на вибір професії; самовідчуття професійно-психологічного комфорту (дискомфорту); оцінка ступеня успішності (невдачі) роботи з клієнтом; перевага певному видові клієнта (індивідуальний, група, спільність); оцінка рейтингу соціальної роботи в соціальних професіях;

- навчальний заклад:

вид вузу (класичний університет, медичний, юридичний, педагогічний вуз  і т.ін.); розміщення (місто); відомча  підпорядкованість; рік початку підготовки студентів з даної спеціальності; форми навчання; набір на держбюджетні місця; кількість "комерційних" студентів; наявність замовлення на спеціалістів від адміністративних органів; соціальний склад студентів (вік, стать, освіта, сфера зайнятості, кваліфікація, посада на момент вступу у вуз та ін.); наявність багаторівневої системи підготовки; наявність структур, що надають другу вищу освіту; кількість випускників; кількість кафедр; соціально-професійна характеристика викладачів (вчені ступені, звання, стаж, стать, базова освіта); матеріально-технічне оснащення; забезпечення навчально-методичною і науковою літературою; наявність видавничої бази; наявність бази для виробничої практики студентів; ефективність наукової роботи (монографії, підручники, посібники, конференції та ін.); моделі навчальних програм, що взяті за основу; парадигма соціальної політики і соціальної роботи, якої притримуються викладачі; ступінь самостійності навчально-методичного процесу; мотивація підготовки вузами спеціалістів в галузі соціальної роботи (прагнення до засвоєння нових форм роботи; задоволення інтересу до нового соціального знання; усвідомлення суспільної значущості нової спеціальності; наявність соціального замовлення; удосконалення вищої освіти через розширення переліку соціогуманітарних дисциплін; вплив західних освітніх систем; прагнення зміцнити позиції в системі вищої школи).

Соціологічний моніторинг всіх компонентів соціальної роботи забезпечить  її надійність, здатність до саморозвитку.

3. Виходячи з того, що соціальний ракурс присутній у всіх сферах життєдіяльності особистості, групи, спільності, суспільства, всім слід оволодіти соціологічним стилем мислення. Природно, він є обов'язковим для соціологів, але він необхідний і для професіоналів, діяльність яких пов'язана з соціальною роботою.

Ознаками соціологічного мислення можуть бути:

• прагнення і готовність осмислювати процес перманентного (безперервного) ускладнення соціальної системи. Системність мислення не може поєднуватися із спрощеним сприйняттям проблем життя суспільства. Слід уникати категоричних аксіологічних суджень, заснованих на послідовно-лінійних причинно-наслідкових показниках, а прагнути до усвідомлення багатоманітності і складності, суперечливості і неоднозначності, змінюваності суспільства;
• засноване на соціологічній ерудиції і інформаційній культурі усвідомлення способу існування і збереження суспільної системи як сукупності цілеспрямованого регулювання і самоуправління, саморегуляції, саморозвитку, котрі надають широкі можливості для творчої і активної участі особистості в управлінні;
• відсутність вияву монізму у вивченні соціального світу, розуміння того, що будь-яка окрема теорія спрощує соціальну реальність;
• наявність самостійних поглядів і оцінок у галузі пізнання світу, нетабуйоване мислення - в іншому разі людина не застрахована від маніпулювання її волею і поведінкою;
• орієнтація на гуманістичні основи суспільства;
• вироблення самооцінки, що є адекватною особистісним вимогам і загальноприйнятим соціальним нормам;
• наявність трьохвимірного сприйняття соціального часу, що гармонійно поєднує минуле (ретроспективне), сьогоднішнє (актуальне) і майбутнє;
• чітке самовизначення в своїй соціальній ролі, готовність до зміни ролей через вікові, мікро- і макросоціальні зміни;
• неконфліктність, толерантність, співробітництво, відсутність насильства як імперативи поведінки. Слід не просто поважати думку іншого (що досить складно), а хотіти його почути,   щоб з ним рахуватися, ним збагачуватися;
• розуміння того, що неправильно вибраний соціальний засіб не може привести до позитивних соціальних наслідків.

Також невід'ємною  рисою соціологічно мислячої людини є вольові зусилля в досягненні життєвого успіху, розрахунок насамперед на свої сили, знання.

Отже, значення соціології полягає в тому, що вона сприяє формуванню знань про соціальну дійсність  та зміни в ній, пояснює логіку процесів соціального розвитку, допомагає людині визначити своє місце в суспільстві, обрати життєвий шлях і з'ясувати життєві перспективи, сконцентрувати особисті зусилля на вирішенні соціальних суперечностей.

Роль соціології особливо зросла в наші дні, після  розпаду радянського блоку і утворення незалежних держав. Ми живемо в умовах велетенських соціальних трансформацій, коли здійснюється перехід від тоталітарного, авторитарного суспільства до ліберально-демократичного суспільного устрою. Це час, коли зруйновано підвалини старого суспільного ладу й у важких муках народжується новий. В Україні до цих кардинальних змін додаються процеси побудови держави й консолідації нації. Ситуацію ускладнює те, що і дотепер зберігаються залишки тоталітарної системи та відповідної їй ментальності "радянської людини". Все це потрібно якнайшвидше перебороти для успішного становлення демократичного суспільства в Україні та її повноправного входження до світового співтовариства. Посильну роль в цих процесах повинні відіграти працівники соціальної сфери.

Тема 13. Соціально-педагогічні технології в соціальній роботі

1. Соціально-педагогічна компетентність спеціаліста з соціальної роботи.
2. Соціально-педагогічна технологія.
3. Педагогічні методи і технології в соціальній роботі.

1. Формування  особистості - це процес становлення людського індивіда під впливом як цілеспрямованої дії суспільства і сім'ї (виховання у власному розумінні цього слова), так і різноманітних, нерідко суперечливих впливів оточуючого середовища.

Соціальна педагогіка - особливий розділ педагогічного знання, який вивчає вплив соціального середовища на виховання і формування особистості. Процес соціального виховання відбувається не тільки в дитинстві, а й протягом усього життя людини. Він здійснюється соціальними інститутами - як спеціально призначеними для цього (сім'я, школа і т. ін.), так і такими, для яких виховання не є основною функцією (трудові, військові колективи, церква і т. ін.).

Предмет соціальної педагогіки - виховання людини в- соціумі, формування самостійної, морально-гармонійної особистості, яка відчуває відповідальність за вибір свого життєвого шляху, творчу реалізацію своїх здібностей, прагнень. Соціальна педагогіка покликана надавати освітньо-виховну допомогу соціальному становленню людини. Соціальний працівник повинен знати основи соціальної педагогіки і вміти здійснювати соціально-педагогічний вплив. Науковці стверджують, що ефективність соціальної роботи цілком залежить від позитивного ставлення до соціальної допомоги якщо не всіх, то хоча б більшості громадян країни, від їхньої людяності, активності у вдосконаленні суспільного життя. А формування цих рис та усвідомлення взаємодопомоги як соціально цінної поведінки ґрунтується на успіхах соціальної педагогіки, котра покликана науково забезпечувати та регулювати процес соціального виховання. Вітчизняне соціальне виховання інформаційного періоду має гармонізувати ставлення індивіда до суспільного життя та держави до індивіда, створити умови, щоб індивід розвинув відчуття того, що він є провідним соціальним суб'єктом і навчився діяти відповідно до цього статусу. Без соціального виховання, регульованого соціальною педагогікою, соціальна робота перетворюється на сизифову працю подолання наслідків, коли причини їх весь час посилюються.