Соціолінгвістика, її предмет

1. Мова і культура

Складним  є питання впливу мови на культуру. Е. Сепір зазначав: «Не можу я визнати  і справжньої причинної залежності між культурою і мовою. Культуру можна визначити як те, що суспільство робить і думає. Мова є те, як думають. Важко визначити, яких особливих причинних залежностей між відібраним інвентарем досвіду (культура як ціннісний вибір суспільства) і тим особливим прийомом, за допомогою якого суспільство виражає різний свій досвід, можна очікувати [...]. Зрозуміло, що зміст мови нерозривно пов'язаний з культурою [...]. Мова у своїй лексиці більш-менш точно відображає культуру, якої не обслуговує; цілком справедливим є і те, що історія мови й історія культури розвиваються паралельно» [Сепир 1934: 171—172]. Отже, впевнено можна стверджувати лише те, що культура визначає план змісту знакової системи мови. У семантиці мови відображаються загальні, універсальні компоненти загальнолюдської культури і своєрідність культури конкретного народу.

Відмінності мов, зумовлені своєрідністю культури, зводяться:

1) до відмінностей у лексиці й фразеології. У кожній мові наявна безеквівалентна лексика, до якої належать слова, що позначають специфічні явища культури і не мають однослівного перекладу на іншу мову. При перекладі вони передаються описово або запозичуються. Запозичені безеквівалентні слова називають екзотизмами. Так, слова стерлінг, біг-бен, шилінг, крикет пов'язані з англійською матеріальною і духовною культурою, конклав, сентимо, спагеті, тарантела — з італійською, песо, конквістадор, тореадор, корида, болеро — з іспанською, ковбой, рейнджерси, авеню, барбі — з американською, сарафан, щі, боярин, балалайка, ямщик — з російською, кишлак, арик, дехканин, кобуз, домбра — з середньоазіатською, сакура, гейша, ікебана, саке, кімоно — з японською і т. д. До української безеквівален-тної лексики відносять такі слова, як чумак, гривня, ушник, галушки, вареники, борщ, бандура, кобзар, коломийка, гопак, вечорниці, тризуб. Як правило, безеквіва-лентна лексика в кожній мові становить не більше 6— 7% від загальної кількості активно вживаних слів, а фразеологія майже вся ідіоматична;

2) до відмінностей у лексичних фонах слів з тотожним денотативним значенням. Такі слова можуть мати різні конотації (емоційні й оцінні відтінки), а також різні асоціативні зв'язки. Зрідка ці відмінності зумовлені відмінностями і в самих реаліях, як, наприклад, укр. хата і рос. изба (різна форма, оздоблення тощо), укр. призьба і рос. завалинка, укр. личаки і рос. лапти. Часто спостерігається розбіжність у символічних значеннях. Так, зокрема, укр. лебідь і рос. лебедь символізують дівчину, однак укр. лебідь символізує ще жінку, молодицю, а інколи й батька; укр. зозуля і рос. кукушка — це вісниця, провидиця, однак укр. зозуля — ще символ безпритульності, самітності, а також дружини, сестри, матері; укр. калина — символ краси, здоров'я, дівчини, дівоцтва, любові, України, рос. калина символізує розлуку і невдале заміжжя.

Найбільші розбіжності слова-відповідники в  різних мовах мають у семантичних  асоціаціях, при цьому специфічні семантичні асоціації властиві не тільки лексиці, у значенні якої наявний національно-культурний компонент, а й звичайним нейтральним загальновживаним словам на означення речей і понять, поширених у всіх культурах. Як показав проведений психолінгвістичний експеримент з трьома групами реципієнтів — українцями, росіянами, туркменами, такі слова, як хозяин, отец, мать, бабушка, дедушка, свадьба, молоко дали різні асоціації. Так, слово хозяин у росіян викликало асоціації человек, мужчина, владелец, сад, деревня, город, в українців — муж, владелец, предприниматель, хозяйство, дом, слуга, пьеса Карпенко-Карого, у туркменів — огромный человек с бородой, большой человек с бородой и усами, солидный мужчина в халате, официант. Слово свадьба у студентів-туркменів асоціюється, на відміну від українців і росіян, не тільки з веселістю, а й з утратою, із змаганням. Слово молоко викликає в них більш захоплюючі асоціації (белое счастье); у словах отец, мать, бабушка, дедушка яскраво відчутний «компонент поваги» (бабушка — голова, серебро, уважение; отец — золото, гора, главарь, уважение). Навіть таке, здавалося б, нейтральне в цьому плані слово солнце отримало різний емо-

ційно-оцінний  ореол. У туркменів воно пов'язується з неприємними асоціаціями (жара, жарко, скрыться, комната, парк), тоді як в українців і росіян у нього позитивна, навіть висока оцінка (золотое, радость, кайф, глаза, мама).

Психолінгвістичний  експеримент з українцями, росіянами й американцями виявив, що навіть слова на позначення частин тіла людини викликали в кожній групі специфічні асоціації. Українці й росіяни, як правило, наводили слова, що вказували на розмір, форму, колір, естетичну оцінку, тоді як американці, крім зорових, наводили дотикові реакції. Пор.: найчастотніші реакції до слів таз і ніготь (відповідно рос. таз, ноготь, англ. pelvis, nail): укр. таз — великий, круглий, широкий, вузький, коло, фундамент; рос. таз — широкий, маленький, большой, ноги, штаны; амер. pelvis — крім подібних до наведених, firm «пружний», handfull «такий, що приємно доторкнутися»; укр. ніготь — гострий, довгий, круглий, червоний, блискучий, красивий; рос. ноготь — длинный, острый, крашеный, красивый, овальный, гладкий, лакированный; американці, крім цього, навели ще cracked «зламаний», fragile «крихкий». Особливо національна специфіка асоціювання виявилася в реакціях-порівняннях: укр. очі — як волошки, терен, вишні, озера, сонце, небо; рос. глаза — как бусы, искры, звезды, небо, шары, как у совы; амер. eyes — like pools «ковбані», coins «монети», marble balls «мармурові кулі», ocean «океан». Як бачимо, саме національні асоціації зумовлюють входження тих чи інших слів до специфічних для кожної мови порівняльних зворотів (див. ще укр. стрункий, як тополя, рос. стройный, как береза).

Семантичний ореол слова не фіксується в лексикографічних працях, однак він значною мірою зумовлює реальне функціонування слова в певному соціумі. Цей ореол зумовлений всією історією слова, його етно-соціальним і етнокультурним контекстом. Як зазначає Л. Мкртчян, «слово тисячами невидимих ниток пов'язане з літературними й культурними традиціями мови оригіналу. Слово живе в контексті даного речення, абзацу, твору, в контексті всієї творчості даного автора і ширше — в контексті всієї літератури, а, можливо, й даної цивілізації» [Мкртчян 1976: 4].

Наведені  факти свідчать про те, що ґрунтовне  оволодіння мовою неможливе без засвоєння культури народу — носія мови;

3. до типологічних особливостей літературних мов. Культурою зумовлена форма літературної мови, її зв'язок з народно-розмовною мовою. Очевидним є вплив культури на стилістичну диференціацію мовних засобів (історія писемності, літератури, школи, народного світогляду, різних суспільних ідеологічних течій тощо). Цей вплив не так помітний, як у лексичній системі, він прихований, але має значно глибший характер. Наприклад, досить виразною є відмінність української та російської мов у стилістичній маркованості спільних за походженням слів. Оскільки на російську літературну мову значний вплив мала старослов'янська мова, а українська літературна мова сформувалася на народній основі, то відповідно в російській мові словами високого стилю є старослов'янізми, а в українській — одне із синонімічних народних слів. Старослов'янізми, яких в українській мові дуже мало, часто використовуються як засіб комічного, насмішки тощо;
4. до своєрідності самого процесу спілкування в різних культурах. Мовний етикет, тобто мовна поведінка в певних ситуаціях, у різних культурах різна. Йдеться про правила мовного спілкування дітей з батьками, чоловіка з дружиною, господаря і гостя тощо. Так, англійським і американським мовними етикетами передбачається, що в магазині чи будь-якій іншій установі першим вітається господар, а в нас — навпаки. Оголошуючи по радіо про прибуття чи відправлення поїзда, літака тощо, диктор у кінці оголошення дякує, що зовсім не властиве, наприклад, слов'янській культурі. Різними є моделі мовленнєвої поведінки гостя і господаря в північноамериканських індіанців і китайців. У корейській і японській мовах існують, зокрема, категорії поваги з особливими граматичними, словотвірними та лексичними показниками. Навіть у таких близькоспорідне-них мовах, як українська і російська, є відмінності у мовному етикеті. Здавна, скажімо, в Україні діти звертались до батьків тільки на Ви, а в третій особі, коли йшлося про батьків чи старших поважаних людей, вживали форму множини (батько пішли, вони [мама] казали).

Отже, вплив  культури позначається на своєрідності лексико-фразеологічних засобів, на особливостях нормативно-стилістичної системи та мовленнєвого етикету. Дехто з мовознавців уважає, що діапазон впливу культури на мову є значно ширшим. Так, зокрема,

М. А. Кондратов  стверджує, що з культурним розвитком пов'язане «багатство функцій мови і сфер її використання, взаємовідношення між літературною мовою і діалектами, стилістичне розшарування мови, наявність великої кількості абстрактних та інтернаціональних слів, особливі структурні типи речень» [Кондратов 1974: 128].

Якщо  вплив культури на мову є очевидним, то вплив мови на культуру не піддається звичайному спостереженню. Ця проблема була порушена В. фон Гумбольдтом, а за ним Е. Сепіром і Б. Уорфом. їхню гіпотезу лінгвальної відносності остаточно ще ніхто не довів. Висловлювали й інші цікаві думки, наприклад, про те, що певними типами культури зумовлені деякі мовні структури. Однак це не теорії, а лише гіпотези.

Соціолінгвістика, її предмет, завдання і проблеми

Зв'язок мови і суспільства не одразу став предметом спеціального наукового дослідження. Теорія про співвідношення мовних і соціальних чинників ґрунтується на праці представників соціологічного напряму французького мовознавства, особливо А. Мейє. Істотну роль у цьому плані відіграли дослідження американських етнолінгвістів, які розвивали ідеї Ф. Боаса і Е. Се-піра про зв'язок мовних і соціокультурних систем; праці представників Празької лінгвістичної школи В. Ма-тезіуса, Б. Гавранка, Й. Вахка, які довели зв'язок мови із соціальними процесами і соціальну роль літературної мови; дослідження німецьких учених Лейпцизької лінгвістичної школи Т. Фрінгса, які обґрунтували соціально-історичний підхід до мови і необхідність включення соціального аспекту в діалектологію, а також праці японської школи «мовного існування» з проблем мовної ситуації. Слід згадати й роботу Поля Лафарга «Мова і революція» (1894), у якій доведено, що відмінність соціальних різновидів мови є наслідком суспільних суперечностей епохи французької буржуазної революції. У Росії проблема взаємодії мови і суспільства була предметом дослідження О. О. Шахматова, І. О. Бодуена де Куртене, М. Я. Марра, В. М. Жир-мунського, Л. П. Якубинського, Є. Д. Поливанова та ін. евний внесок у вивчення цього питання зробили українські вчені О. С. Мельничук, В. М. Русанівський, Ю. О. Жлуктенко та ін. У 60-х роках XX ст. до питання зв'язку мови і суспільства повертаються американські мовознавці В. Лабов, Д. Хаймс, присвятивши свої дослідження вивченню мовної ситуації в багатомовних країнах. Так сформувалася соціолінгвістика.

Соціолінгвістика — наука, яка вивчає проблеми, пов'язані із соціальною природою мови, її суспільними функціями, механізмом впливу соціальних чинників на мову і роллю мови в житті суспільства.

Увесь комплекс соціолінгвістичних проблем у загальному вигляді можна звести до таких питань: 1) як соціальний чинник впливає на функціонування мов; 2) як він відображається в мовній структурі; 3) як мови взаємодіють.

Традиційно  в соціолінгвістиці виділяли три  розділи: психолінгвістику, етнолінгвістику й інтерлінгвістику. На сучасному етапі розвитку мовознавства намітилась тенденція до виокремлення цих розділів у самостійні науки.

Соціолінгвістика  розглядає такі поняття, як мовна ситуація і мовна політика.

Мовна ситуація — сукупність форм існування однієї мови або сукупність мов у їх територіально-соціальному взаємовідношенні і функціональній взаємодії в межах певних географічних регіонів або адміністративно-політичних утворень.

Іншими  словами, це взаємовідношення використовуваних на певній території різних мов чи різних мовних варіантів. Мовна ситуація охоплює соціальні умови функціонування мови, сферу і середовище вживання мови, форми її існування.

Мовну ситуацію описують за кількісними, якісними й оцінними критеріями.

До кількісних критеріїв належать:

а) кількість мов у певній мовній ситуації;

б) кількість мовців, що говорять певною мовою;

в) кількість комунікативних сфер, які обслуговує кожна мова.

Якісними  критеріями є:

а) характер мовних форм: різновиди однієї мови чи різні мови (одномовність і багатомовність);

б) структурно-генетичні відношення між мовами (споріднені і неспоріднені, морфологічний тип мови);

в) функціональна рівнозначність — нерівнозначність мов;

г) характер панівної мови (місцева чи іноземна).

Під оцінними критеріями розуміють внутрішню  і зовнішню оцінку мов. Внутрішня оцінка — це оцінка споконвічними носіями мови її комунікативної придатності, естетичної престижності тощо, тобто ступінь прихильності мовців до рідної мови. Зовнішня оцінка — це характеристика названих параметрів мови носіями інших мов. На основі цих критеріїв будується типологія мовних ситуацій.

Усі мовні  ситуації поділяють на прості (одномов-ні) і складні (багатомовні). Одномовні ситуації ще називають ендоглосними, а багатомовні — екзо-глосними. У випадку ендоглосної ситуації мовець залежно від середовища користується то літературною мовою, то говіркою, а в разі екзоглосної — різними мовами.