Автор: Пользователь скрыл имя, 26 Марта 2012 в 22:03, реферат
Соціологія праці — галузь соціології, що вивчає соціально типові процеси, які знаходять своє вираження у відношенні людини до праці, його соціальної активності, взаєминах людей і соціальних груп у виробничих колективах. У вузькому сенсі соціологія праці досліджує поведінку роботодавців і найманих працівників у відповідь на дію економічних і соціальних стимулів до праці .
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ,
МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
Реферат
з дисципліни «Соціологія»
«Соціологія праці»
Значення поняття соціологія праці
Соціологія праці — галузь соціології, що вивчає соціально типові процеси, які знаходять своє вираження у відношенні людини до праці, його соціальної активності, взаєминах людей і соціальних груп у виробничих колективах. У вузькому сенсі соціологія праці досліджує поведінку роботодавців і найманих працівників у відповідь на дію економічних і соціальних стимулів до праці [7].
В широкому розумінні вона включає в себе соціологію підприємництва і охоплює такі сфери [2]:
а) соціологічне осмислення мотивів і результатів праці;
б) структурні підрозділи праці як соціальні системи;
в) соціально-психологічні конфлікти на робочих місцях.
Об'єктом соціології праці є праця як суспільно значиме явище зі всіма її ознаками, завдяки яким вона відрізняється від інших суспільних явищ.
Предметом соціології праці є структура і механізм взаємовідносин й діяльності людей на робочих місцях, соціально-психологічні відносини в трудових колективах, що формують в працюючих особистість, усвідомлення особистістю свого значення в житті фірми і, навпаки, оцінка місця праці в системі суспільних цінностей [2].
Предметом вивчення соціології праці є [6]:
соціальні спільності, тобто різні соціальні групи (суб’єкти праці), які беруть участь у трудовій діяльності, а саме: підприємці, менеджери, інженерно-технічні працівники, службовці, робітники та ін;
соціальні інститути в сфері праці, тобто історично сформовані специфічні форми спільної діяльності людей, а саме: праця, трудова діяльність та поведінка, трудовий колектив та ін.;
соціально-трудові процеси, тобто процеси, що відбуваються безпосередньо в трудових колективах, у процесі праці і пов’язані з функціонуванням та зміною станів соціальних груп, окремих працівників, пов’язаних з їх трудовою діяльністю.
Вітчизняний соціолог В. Полторак виокремлює три складові предмета соціології праці [4]:
1) соціальні закономірності взаємодії людей із засобами і предметами праці, зокрема, механізми дії і форми прояву цих закономірностей у діяльності трудових колективів і особистості. Це проблеми, зв’язані з діяльністю людини й колективу за умов науково-технічної революції, комплексної механізації та автоматизації трудових процесів, зі ставленням людей до роботи на конвеєрі, за екстремальних умов (на висоті, у темряві, на хімічному виробництві, за підвищеного рівня радіації тощо);
2) ставлення людини й колективу до праці, її змісту, характеру, умов. Ідеться насамперед про мотиватори ставлення до праці, зв’язані з матеріальною заінтересованістю, змістом праці, взаєминами в колективі тощо, тобто суто соціологічні проблеми;
3) соціальна організація підприємства, колективу, тобто та особлива система відносин, яку утворює сукупність позицій, ролей, цінностей, взаємодіючих між собою працівників. Це проблеми структури трудового колективу, його функцій, взаємин між членами колективу, зокрема між підлеглими і керівниками, проблеми керівництва й лідерства, соціально-психологічного клімату, конфліктів тощо.
Функції соціології праці
Соціологія праці, як і будь-яка наука, виконує певні функції в життєдіяльності суспільства. Найважливіша з них — інформаційна, яка полягає в забезпеченні управлінських структур суспільства соціологічною інформацією, що дає об´єктивну і повну картину соціальної ситуації на підприємстві, в галузі і виробничій сфері в цілому.
Пізнавальна функція соціології праці пов´язана з розширенням пізнання закономірностей соціально-трудових відносин, створенням теоретичного обгрунтування практичного менеджменту.
Описова функція пов´язана з викладом і публікацією результатів соціологічних досліджень у різних звітах, статтях, монографіях [3].
Освітня функція реалізується через поширення сучасних наукових знань, теоретичних і методологічних основ, уявлень про соціальні механізми процесів у сфері праці серед дедалі більшої кількості спеціалістів-менеджерів та інших працівників.
Прогностична функція соціології праці пов´язана з можливостями спостерігати завдяки конкретно-соціологічним дослідженням тенденції в зміні сукупності соціальних показників, які характеризують відхилення від нормального стану соціально-трудових відносин, своєчасно передбачати розвиток негативних тенденцій в соціальному житті колективу.
Перетворювальна функція соціології полягає в розробці на основі даних соціальної діагностики стану соціально-трудових відносин найефективніших соціальних технологій, у виробленні на основі цих технологій систем соціального управління трудовими колективами в напрямі задіяння для їх соціального розвитку всієї сукупності соціальних резервів [3].
Соціологи Г.Янушек і Я.Сікора визначають такі функції соціології праці [2]:
Діагностична. Це оцінка діяльності конкретної організації з точки зору її ефективності та здатності до конкуренції.
Соціотехнічна. Завдяки аналітичному підходу до процесу діяльності в організації у людей формується переконання про необхідність уникнення, гальмування дезінтеграційних процесів і пропагування позитивних, інтеграційних її форм, що сприяють зростанню продуктивності.
Гуманістична. Завдяки привнесенню в діяльність організації гуманістичних принципів, стосунки між її членами набирають якісно нового вигляду. Організація для працівників стає другою домівкою, її члени через призму гуманізму зовсім по-іншому сприймають своє місце і місце свого підприємства в життєдіяльності суспільства. Зростає довіра людей один до одного, а це призводить до того, що збільшується кількість і якість виробленої продукції, людина повністю зосереджує свою увагу на трудовому процесі, не витрачаючи зусилля на непотрібне з'ясування між особових стосунків.
Ціннісна. Важлива роль належить ціннісній функції праці, пов'язаній із формуванням у працівників ціннісних настанов, мотиваційної сфери, життєвих цілей та планів.
Ще одна функція праці пов'язана з формуванням особистості. Розвиток виробництва, зазначає український соціолог Л.І. Швидка, не повинен бути самоціллю, він передусім має забезпечувати вільний розвиток сутнісних сил особистості [2].
Основні поняття соціології праці
В соціологічному розумінні працею є кожна цілеспрямована, усвідомлена дія, яка визначає позицію її суб'єкта, його місце в суспільстві. Це означає, що не всяка діяльність є працею в соціологічному її виразі. Аналізуючи зміст поняття праці, соціологи звертають увагу на таке [9]:
1. Праця — це процес, який відбувається між людиною і природою, в якому людина своєю діяльністю опосередковує, регулює та контролює обмін речовин між собою та природою.
2. Праця — це соціальна діяльність, детермінована тим, що визначення певної мети, засобів та методів її досягнення, навіть в умовах індивідуальних дій, відображається на інтересах і діях різного роду соціальних груп та окремих людей.
3. Праця здійснюється з метою задоволення різного роду потреб (біологічних, економічних, політичних, культурних тощо), але ці потреби реалізовуються завдяки структурі і можливостям організацій, до яких людина належить, та тих інституцій, що сприяють цій реалізації.
4. Праця є фундаментом на якому базуються соціальні процеси. Засоби реалізації цілей праці детерміновані суспільством, організацією, групою.
Як соціальна категорія, праця охоплює здатності, вміння, способи організації трудового процесу, знаряддя для виконання певних операцій, технічне устаткування, а також вироблену продукцію. Власне кінцевий результат в значній мірі є свідченням рівня культури праці того чи іншого суспільства.
Соціологи приділяють велику увагу умовам праці. Це комплекс соціально-економічних, техніко-організаційних і природно-природних факторів, в яких відбувається трудовий процес. Вони впливають на здоров'я і працездатність людини, на його ставлення до праці і ступінь задоволеності працею і ефективність праці, плинність кадрів [9].
Мотивація виражається в трудових мотивах і установках, якими керується працівник у своєму трудовому поведінці. Мотивація - це вербальне поведінка, направлена на вибір мотивів (суджень) для пояснення трудового поведінки.
Найважливіше значення для підвищення ефективності трудового процесу має стимулювання праці. Це метод впливу на трудове поводження працівника через мотивацію. Стимулювання праці грунтується переважно на матеріальних засобах винагороди, заохочення і санкцій, у якості яких виступає заробітна плата. Але не будь-яка оплата праці є одночасно і його стимулюванням. Спостереження і дослідження фахівців показують, що існує безліч ситуацій, коли оплата праці не стимулює [9].
Трудовий колектив — це група людей, що об'єднані для спільної соціально значущої та корисної для суспільства трудової діяльності, кінцеві результати якої залежать від кожного і яка зумовлена певною системою економічних, соціальних і психологічних відносин. Колектив характеризується спільними інтересами і цілями, почуттям солідарності, самовизначенням.
Соціологи розглядають трудовий колектив як соціальну організацію і як соціальну спільноту.
Трудовий колектив як соціальна організація є різновидом соціального інституту, і йому притаманна управлінська ієрархія.
Трудовий колектив як соціальна спільнота є елементом соціальної структури суспільства, і йому притаманний розподіл на соціальні групи [1].
Вчені, які займалися розробкою напряму соціологія праці, їх основний вклад
На початку XIX століття з'явилися перші наукові роботи з дослідження праці, носили емпіричний характер.
У другій половині XIX століття з'явилися перші систематичні роботи з дослідження праці. Мета таких досліджень, розпочатих американським інженером Фредеріком Тейлором, полягала спочатку в пошуку методів раціонального виконання виробничих операцій. Згодом виник науковий напрямок, отримав назву «наукова організація праці». У рамках даного наукового напрямку виникли поняття «нормування праці», «заробітна плата», «професійний відбір» та ін. Великий внесок у розвиток вітчизняної соціології праці вніс керівник Центрального інституту праці Олексій Гаст [8].
Ф.-В. Тейлор першим спробував виробити соціотехнічну систему, яка об'єднала технічний і соціальний аспекти виробництва, обґрунтував головні засади наукового менеджменту, які були реалізовані на багатьох підприємствах світу.
Згодом виникає теорія «людських стосунків», розроблена у 20—30-ті роки професором індустріальної соціології Гарвардського університету Елтоном Мейо. Е. Мейо запропонував методи, які були спрямовані на вдосконалення соціально-психологічних стосунків між робітниками в групі та між робітниками і керівниками, поліпшення морально-психологічного клімату.
Головними елементами теорії «людських стосунків» є:
— орієнтація на людей, а не на технічний аспект виробництва;
— заміна індивідуальної винагороди колективною;
— формування позитивного морально-психологічного клімату, підвищення задоволеності робітників своєю працею;
— гуманізація праці, участь робітників в управлінні виробництвом.
У 1950 р. була розроблена теорія «збагачення праці», її автор, американський вчений Фредерік Херцберг, вважав, що існує дві незалежні системи чинників, які по-різному впливають на трудову поведінку людей. До першої належать «гігієнічні» чинники, які не стосуються змісту роботи. Якщо на підприємстві створено нормальні умови праці, побуту, вироблено режим роботи, працівники належно забезпечені різними пільгами, житлом, встановлені комфортні психологічні стосунки між ними, то слід очікувати не високого задоволення роботою чи зацікавлення у ній, а лише відсутності невдоволення. Отже, за Ф. Херцбергом, хороші «гігієнічні» умови праці стабілізують персонал, але не обов'язково спонукають його до підвищення продуктивності праці [5].
Другу групу чинників становлять так звані мотиватори, що задовольняють потреби людини. Вони полягають у визнанні досягнутих нею успіхів у роботі, інтересі до її змісту, відповідальності, самостійності та ін. Саме ці чинники зумовлюють задоволення роботою і підвищують трудову активність. Звідси випливає, що за допомогою профілактичних («гігієнічних») заходів, поліпшення трудового середовища можна усунути невдоволеність працівників. Для підвищення зацікавленості у праці потрібні додаткові заходи, пов'язані з її сутнісними, змістовими характеристиками. На підставі цієї теорії Херцберг виробив концепцію збагачення праці.
Наприкінці 50-х років значного поширення набула також теорія управління «X» і «У» американського вченого Дугласа Макгрегора. Теорія «X» пропагує риси авторитарного стилю: акцент на матеріальні стимули, жорсткий контроль, примусову працю, негативні санкції тощо. Теорія «У» акцентує увагу на демократичному стилі керівництва: використання творчих здібностей, участь працівників в управлінні, застосування соціальних і соціально-психологічних стимулів тощо. Доцільність використання авторитарного чи демократичного стилю управління визначають на підставі детальної діагностики умов, функціонування колективу, організації.
У формуванні сучасної соціології праці помітну роль відіграла теорія «якості життя», що постала наприкінці 50-х років завдяки працям Д. Рісмена і Дж. Гелбрейта [5].