Автор: Пользователь скрыл имя, 03 Ноября 2011 в 12:23, реферат
Функціонування суспільної системи знаменується чергуванням періодів відносної стабільності та соціальних зрушень. Існування цих двох взаємозалежних процесів обумовлюється самою природою соціальної системи. Реалії сучасного життя передбачають динамічні зміни, які пронизують всі рівні суспільних систем, постійний розвиток та взаємодію нових елементів та підсистем всередині соціальної структури.
Функціонування суспільної системи знаменується чергуванням періодів відносної стабільності та соціальних зрушень. Існування цих двох взаємозалежних процесів обумовлюється самою природою соціальної системи. Реалії сучасного життя передбачають динамічні зміни, які пронизують всі рівні суспільних систем, постійний розвиток та взаємодію нових елементів та підсистем всередині соціальної структури. Явища, які виникають та функціонують в середині суспільства, можуть знаходити неоднозначну оцінку з точки зору членів суспільної системи, що згодом має можливість відобразитися у різноманітних видозмінах, кризах, перетвореннях, а особливо – в революційних змінах як найрадикальніших виявах суспільної незгоди. Різноманітні суспільні зрушення, зміни політичного, економічного курсу країни викликають значний інтерес у фахівців різних наукових галузей до проблем специфіки протікання, логіки функціонування та причин виникнення цих процесів. Проблеми революцій цікавлять соціологію через те, що такі суспільні явища мають характер масового соціального руху, а також призводять до широкомасштабних реформ та змін шляхом загрози насилля або його використання, тому, здійснюючи безпосередній прямий вплив на функціонування соціальної системи, соціологія має досліджувати причини зародження та перебігу соціальних революцій, відслідковувати загальні тенденції розвитку, а також проводити аналіз їхніх наслідків.
Серед представників різних теоретико-методологічних напрямів в соціології революції важливе місце займають наукові здобутки відомого соціолога П. Сорокіна, який розробляв концепцію соціології революції у своїх працях «Соціологія революції» (1925) і автобіографії «Дальня дорога». Вивчення феномену революції, за Сорокіним, має основуватися на об’єктивному, позбавленого оціночних суджень аналізі, що передбачає врахування всіх реалій даного явища. Будучи активним спостерігачем російської революції, Сорокін вважає, що сучасники революційних подій є найкращими суддями історії, оскільки вони більше застраховані від помилок, ніж історики, які досліджують фрагментарні, безособові знання. В будь-якому випадку, для Сорокіна революція є найгіршим способом покращення матеріальних або духовних умов життя суспільства, оскільки вона є різновидом соціальної хвороби, яка біологізує, погіршує економічне становище соціальних груп, «карає» за ухилення виконання соціальних обов’язків.
Виникнення революції характеризується змінами в поведінці людей, їхній психології, ідеології, цінностях; змінами біологічного складу населення; деформацією всієї соціальної структури суспільства. Зміни поведінкових характеристик обумовлюються деформацією психіки членів суспільства:
При вивченні змін, які відбуваються у соціальних процесах, Сорокін аналізує три основні сфери життєдіяльності суспільства: політику, економіку та культуру, серед яких він відзначає падіння всіх показників: наприклад, скорочення виробництва, збіднення населення, зростання експлуатації. Спостерігається дезорганізація освітніх і виховних систем, знижується рівень грамотності населення.
Підходячи до аналізу основних причин революції, Сорокін зазначає, що у випадку відхилення поведінки членів суспільства, «саме суспільство повинне зазнавати подібних змін, оскільки воно уявляє собою суму взаємодіючих індивідів». Такі причини виступають у комплексі, являють собою зв'язок певних подій, але безпосередньою передумовою будь-якої революції є збільшення подавлених базових інстинктів більшості населення, а також неможливість навіть мінімального їхнього задоволення. Серед базових інстинктів дослідник виділяє такі рефлекси: харчовий, індивідуального самозбереження, групового самозбереження; статеві потреби, потреба власності, самовираження, власної гідності. Репресії, які супроводжують перший етап революції, Сорокін називає відносним явищем, оскільки вони «зростають не тільки зі збільшенням труднощів на шляху задоволення інстинктів, але й тоді, коли збільшуються з різницею в темпах у різних індивідів і груп». Але, окрім придушення базових інстинктів, необхідним елементом виникнення революції має бути наявність певних соціальних груп, здатних виступати за збереження існуючого порядку.
Аналізуючи репресійний механізм базових інстинктів, Сорокін визначає, що голод є одним з головних чинників, що супроводжує революційні ситуації, але «придушення голоду не повинне доходити до крайньої межі, оскільки в іншому випадку маси просто фізично будуть нездатними на революційну активність». Найбільш революційним, на думку дослідника, стають групи, базові інстинкти яких подавляються найбільш інтенсивно, тому вони стають носіями найбільш радикальних настроїв. Таким класом є пролетаріат, оскільки він «нічим не володіє, якщо взагалі володіє будь-чим». Аналізуючи механізм подавлення інстинкту самозбереження, Сорокін зазначає, що найчастіше він діє під час воєн, які він називає «інструментом смерті», оскільки вони змушують людину вчиняти поти її волі. Такий репресований імпульс самозбереження, як індивідуального, так і групового, порушує дисципліну, порядок та інші цивілізовані форми поведінки людей, та слугує поясненням виникнення революційних ситуацій після або під час невдалих воєн. Взагалі, можна сказати, що Сорокін головну роль відводив репресованим вродженим рефлексам, від яких залежить «чи буде розігрувана п’єса називатися «революцією», або ні», тобто значення безумовних імпульсів є важливішим, ніж вся сукупність умовних рефлексів. Навіть ідеологічні чинники, такі як письмова або усна пропаганда, стають дієвими лише у випадку попередньої репресії базових інстинктів мас. Але, окрім цього, немаловажне значення має відсутність супротиву з боку влади до революційного підйому репресованих мас. Послаблення груп соціального контролю є наслідком загальної деградації влади, що породжується як біологічними, так і соціальними причинами. Таким чином, Сорокін позначає іншу причину виникнення революції через виродження еліти суспільства, що несе загрозу для суспільства в періоди кризи. Відбувається знищення попередньо створених бар’єрів новими соціальними силами, що знаменує початок другого етапу революції – контрреволюції, і тоді «вимога безмежної свободи замінюється вимогою порядку; хвала «визволителів» від старого режиму змінюється вихвалянням… організаторів порядку». Повернення до функціональної стабільності обумовлюється властивістю самого суспільства пристосовуватися до середовища існування та індивідів один до одного. Отже, у суспільстві, яке обирає єдиний напрямок подальшого розвитку, відбувається завершення революційної стадії.
Отже, на основі об’єктивного аналізу концепції соціології революції, яку розробив П. Сорокін, можна погодитися з рядом його тверджень щодо пояснення природи революції як соціального явища, проте цей підхід, на мою думку, занадто абсолютизує принципи біхевіоризму та рефлексології, обумовлюючи всі причини виникнення суспільної кризи придушенням базових інстинктів. В наш час виникнення революції може зумовлюватися суспільним невдоволенням, що виникає не тільки через репресію основних рефлексів чи інстинктів, але й внаслідок існування більш глибоких та усвідомлених причин.