Соціальне проектування

Соціальне проектування бере свій початок з розробки інновацій та інноватики в соціальній роботі. Дослівний переклад англійського слова innovation — введення нового в практику. Узагальнене визначення може бути таким: інновація (нововведення)

— це внесена, впроваджена в практику новинка, завдяки якій відбуваються позитивні зміни і досягається необхідний ефект. Інновація — це продукт уяви, наслідок фантазій щодо можливих змін у технології того чи іншого процесу чи способу дій, це нові ідеї, які можна практично використовувати, це зміни й перетворення, що призводять до вдосконалення діяльності.

Нововведення  — це спосіб розв'язання суперечностей  між заперечуваним старим, що вичерпало  себе, та перспективним новим, що утверджує  себе. Методологічною основою інновацій у різних сферах життя є діалектичний закон заперечення запереченням.

Останніми роками активно розвивається нова галузь знання

— інноватика, яка досліджує питання теорії та практики нововведень. Інноватика —  механізм прилаштування до змінного навколишнього середовища, перетворення та інновацій.

Нововведення  в соціальній роботі класифікують таким  чином:

· винахід нових  технологій (наприклад, нового інструментарію оцінювання потреб клієнтів, заняття  з іпотерапії тощо);

· адаптація  чи зміна наявних технологій (наприклад, модифікація експертного оцінювання роботи з дорослими для використання його в роботі з дітьми);

· нові сфери  використання наявних технологій, що називають технологічним перенесенням (наприклад, використання наукового  інструментарію для практичних оцінок);

· використання існуючого методу іншою групою користувачів;

· соціальне  проектування.

Класифікації  нововведень

За сферами  громадського життя: соціальні, політичні, економічні інновації, інновації у  культурно-духовній сфері. Coціальні  інновації в свою чергу класифікують за тим, у якому структурному компоненті соціальної сфери вони відбулися: пенсійному забезпеченні, соціальному обслуговуванні, зайнятості населення, охороні праці, житловій політиці, сімейній політиці, медичному обслуговуванні, освіті тощо.

За предметним змістом  інновації поділяють на: продуктні, технологічні та інноваційні сфери  послуг.

За масштабами використання: одиничні (виконуються на одному об'єкті) та дифузні (розповсюджені на кількох  об'єктах).

Інноваційний процес — процес пошуку або винайдення нової ідеї, її розробки та експериментальної апробації (первинного запровадження), поширення та використання.

Завдання управління інноваційним процесом:

· ознайомлення з методами подолання опору в організації;

· знання етапів планування та здійснення змін;

· знання стратегії управління у перехідний період;

· розуміння необхідності управління.

Інноваційний процес вбирає в себе інноваційну діяльність, спрямовану на використання наукового  знання і практичного досвіду  з метою вдосконалення наявної практики (наприклад, соціального обслуговування).

Етапи інноваційного  процесу: інноваційний задум; проект; план; оцінювання; експеримент та впровадження.

У науковій літературі виділяють  методи пошуку та генерування ідей: "мозковий штурм", метод номінальної групи (МНГ), метод Дельфі, метод віднесеного деструктивного оцінювання, метод цільових обговорень, круговий збір ідей, метод конкретних випадків, метод "вогонь по керівнику", метод вільних асоціацій, метод порівняльного оцінювання, метод розстановки проблеми за значущістю, "круговий метод", метод поіменного висування, "мета-план", метод матричного структурування, метод "за-проти", метод утопічних ігор, метод латентного мислення, метод блокнота, "піраміда ідей".

Соціальне проектування — це різновид усвідомленої інноваційної діяльності.

Соціальний проект — це сконструйоване ініціатором проекту соціальне нововведення, метою якого є створення, модернізація або підтримання в середовищі, що змінюється, матеріальної або духовної цінності. Це нововведення мусить мати просторово-часові кордони, а його влив на людей визнаватися позитивним за соціальним значенням.

Проекти надають можливість апробації (пілотування) ідей, пошуку та концентрації відповідних ресурсів. Проект соціальної роботи інколи розуміють як інтегровану систему, що складається зі: сформульованих проектних цілей; створених для цих цілей соціальних установ, фізичних об'єктів, систем соціального захисту; розроблених та затверджених відповідних документів — програм, планів, кошторисів, розрахунків тощо; розрахованих матеріальних ресурсів — матеріальних, фінансових, трудових, часових; комплексу управлінських рішень, заходів з досягнення цілей.

Типи проектів. За характером запланованих змін: інноваційні проекти, підтримуючі  проекти; за характером діяльності: освітні, науково-технічні, культурні проекти, інші послуги; за масштабами: мікропроекти — до 10 тис. дол. СІЛА, малі проекти —10—100 тис. дол. США, мегапроекти — понад 100 тис. дол. США; за особливостями фінансування (інвестиційні, спонсорські, кредитні, бюджетні, субсидійовані, благодійні); за термінами реалізації: короткотермінові (1—2 роки), середньо термінові (2—б років), довготермінові (понад 5 років).

Життєвий цикл проекту, оцінювання ситуації, що склалася, поява ідеї; планування проекту; впровадження проекту; оцінювання результатів; моніторинг виконання проекту; нові ідеї.

Етапи виникнення нововведень:

1. На основі аналізу інформації, що надходить з навколишнього  середовища виявлення імпульсу  змін.

2. Визнання неспроможності колишнього  шляху, колишніх цінностей та ідеалів.

3. Перша реакція на зміни:  подолання опору.

Соціальний  проект — це сукупність документів, що в них викладено цілі, засоби й етапи реалізації передбаченої програми соціальних змін. Дієвість соціального проектування залежить як від його методів, так і від урахування в ньому економічних проблем та екологічних вимог регіону, майбутніх змін у техніці й технології тощо. В основі соціального управління, на думку Ф. Енгельса, лежить необхідність навчитися виявляти «непрямі», більш віддалені в часі суспільні наслідки людської діяльності, а отже, отримувати «можливість підпорядковувати людському опануванню і регулюванню також і ці наслідки».

Ще К. Маркс указував на особливості дій людини, порівнюючи з діями бджоли. На відміну від останньої, перш ніж щось зробити, людина обміркує свої дії, порівняє кілька варіантів виконання і, вибравши найліпший, складатиме остаточний проект.

Проектуванням охоплено всі  сфери життєдіяльності людини і  суспільства. Воно тісно взаємодіє  з усіма функціями управління і як форма розробки та прийняття рішення є важливим елементом циклу управління, що забезпечує реалізацію інших його функцій. У конкретній формі проектування — вираз прогностичної функції управління. Воно є попереднім відтворенням дійсності, створюючи за допомогою специфічних методів прототип передбачуваного об'єкта, явища чи процесу. Проектування застосовується як для розробки різних варіантів розв'язання нових соціальних проблем, так і для складання соціальних планів та програм з регулювання видозмінених, хоч і вже відомих, соціальних процесів та явищ.

Проектування — це складна, творча діяльність, яку спрямовано на вибір найліпшого варіанта майбутніх дій для досягнення основної мети. Воно конструює модель соціальної системи, яка будується, визначає її соціальні характеристики.

До проектування, як правило, залучається велика кількість найкваліфікованіших  фахівців, бо в цьому процесі багато що залежить від особистості проектанта, його здатності грамотно й нестандартно мислити.

Об'єктами проектування можуть бути соціальні інститути, явища, процеси. Проектування може бути зв'язане з удосконаленням функцій таких соціальних інститутів, як економіка, політика, освіта тощо, зі створенням умов для ефективної діяльності в будь-якій сфері, у тім числі трудовій.

Отже, соціальне  проектування обслуговує всі види діяльності людини, проте лише за системного підходу можливе оптимальне проектування суспільних явищ і процесів. У цьому й полягає особливість соціального проектування, що воно охоплює всі види суспільної життєдіяльності на різних її рівнях: організація, район, місто, область, країна в цілому.

Соціальне проектування має орієнтуватися не на суб'єктивні  бажання, а на знання об'єктивних законів  соціального розвитку, на наукові методи — використання матриці ідей, уходження в роль, методи аналогій, асоціацій, повної реорганізації тощо.

Матриця ідей (сукупність ідей, поданих у вигляді таблиці) використовується за обмежених можливостей, коли розробка проекту залежить від складності й першочерговості поставлених завдань, від термінів, у межах яких потрібно реалізовувати задум, від трудових, матеріальних і фінансових ресурсів.

Уходження в  роль (програвання ролі, репрезентуючи й характеризуючи стандарти і цінності відповідної соціальної групи) — це намагання зрозуміти, що саме необхідно зробити для реалізації проекту. Проектувальник вивчає умови, в яких відбуваються процеси, реалізуються інтереси і потреби людей.

Застосування  аналогій у соціальному проектуванні доцільне тоді, коли є позитивний досвід ефективного розв'язання соціальних проблем — робочого місця, організації, міста, окремих соціальних груп населення. Знані підходи до вирішення соціальних проблем можуть бути взірцем, еталоном, добрим прикладом. Соціальний проект, розроблений за аналогією, не обов'язково має повністю повторювати те, що вже відомо. У ньому можуть використовуватися й цілком нові елементи.

Застосування  асоціації в розробці проекту можливе, якщо необхідно прийняти абсолютно нове рішення, але його можна конструювати за аналогією дій в іншій ситуації. Інакше кажучи, принцип розв'язання проблем в одній сфері підказує шлях до їх розв'язання в іншій.

Метод асоціації  може використовуватись через модифікацію, коли з урахуванням нагромаджених  знань розробляються підходи, що уможливлюють видозміни об'єкта, тобто стосуються не тільки його форми, а й суттєво змінюють зміст.

Метод асоціації  може полягати й у цілковитій відмові  від відомих принципів функціонування якогось об'єкта та заміні їх новими вихідними положеннями, що і є суттю повної реорганізації. Отже, метод асоціації ніби поєднує в собі адаптацію, моделювання й повну реорганізацію.

У житті трапляються  ситуації, які висувають проблеми взагалі не схожі на інші. Тоді для  проектування дій щодо їх розв'язання можна користуватися методом мозкового штурму або його різновидом — методом синектики.

Процес соціального  проектування складається з логічно  послідовних дій. Розпочинається він зі з'ясування наявності і сутності суспільної потреби в розробці проекту. Паралельно визначається час, потрібний для його виконання.

На наступному етапі формується мета розробки соціального проекту. Характеризується той стан, якого бажалося б досягти.

Після цього  збирається інформація з різних джерел, у тім числі й за допомогою спеціальних наукових досліджень.

На основі одержаної  інформації складається завдання на проектування і визначається те, яким параметрам воно має відповідати. Саме на цьому етапі важливе значення мають принципово нові ідеї.

Формулювання  завдання розглядається як частина концепції, яка може включати різні варіанти. Ліпше, коли ці варіанти подаються у вигляді матриці, що передбачає відбір найоптимальніших рішень з урахуванням значення різних перемінних. Концепція проекту може перевірятися як теоретичним аналізом, так і за допомогою експерименту.

На етапі  завершення приймається рішення, тобто  конкретна програма дій, яка в  заданих параметрах передбачає засоби досягнення поставленої мети за наявності певних обмежень. Передбачаються варіанти рішень, терміни, етапи й послідовність операцій з їх виконання.

У вітчизняній  практиці визначилося два види соціального  проектування: нових виробництв і  нових міст. Тривалий час соціальні аспекти під час проектування нових виробництв не враховувалися, що призводило до пізніших ускладнень.

Для виробництва  дуже важливим є відповідний трудовий колектив, тому проектування передбачає розробку засобів комплектування й закріплення кадрів, мотивації їхньої виробничої поведінки тощо.

Необхідно також  передбачати врахування інтересів  статево-вікових груп, підвищення змістовності праці, забезпечення комплексної реалізації потреб кожного працівника і членів його сім'ї щодо самореалізації і самоствердження на службі, у житті, у відпочинку тощо.

Проектування  нових виробництв має врахувати  наявність таких соціальних процесів, як первинна та вторинна адаптація, успішність яких залежить від попередньої поінформованості щодо особливостей організації виробничого процесу, можливості підвищення кваліфікації, перекваліфікації тощо. Адже запровадження технологій нових виробництв супроводжується вивільненням одних професій і появою нових, зміною змісту праці тощо.

Особлива увага  в соціальному проектуванні нових  виробництв має приділятися поліпшенню виробничих умов: зменшенню загазованості, шуму, вібрації тощо.