Соціальне партнерство як напрямок соціальної політикм

Автор: Пользователь скрыл имя, 20 Декабря 2011 в 11:28, контрольная работа

Описание работы

Система соціального партнерства як практика та цілісна ідеологія що

склалася, ствердилася лише в другій половині XX століття в розвинених

капіталістичних країнах у зв'язку з розвитком профспілкового руху.

Зі зміцненням профспілкового руху стали виникати і об'єднання

роботодавців.

Работа содержит 1 файл

реферат.docx

— 36.42 Кб (Скачать)

                                                        ВСТУП

    Система  соціального партнерства як практика  та цілісна ідеологія що

склалася, ствердилася  лише в другій половині XX століття в  розвинених

капіталістичних країнах у зв'язку з розвитком  профспілкового руху.

    Зі  зміцненням профспілкового руху  стали виникати і об'єднання

роботодавців. Але  про соціальне партнерство ще навіть не йшлося. Від

початку минулого століття знадобилося приблизно 50 років, щоби до теорії

і практики регулювання  соціально-трудових відносин між найманими

робітниками та роботодавцями міцно ввійшло  поняття "соціальне

партнерство".

    Колективно-договірне  регулювання дозволяє на основі  компромісу

погоджувати інтереси найманих робітників, роботодавців та держави і є

важливим доповненням  ринкового механізму регулювання  соціально-трудових відносин, що носить назву "соціальне партнерство".

    У  сучасному світі соціальне партнерство  є одним з найважливіших аспектів  організації соціального ринкового  господарства і одним із суттєвих

аспектів партнерства  між людьми в процесі виробництва  і суспільного

життя.

    Методом  вирішення соціальних конфліктів  у межах соціального партнерства  є компроміс, узгодження інтересів  роботодавців і найманих працівників,  а не протистояння і ліквідація  приватної власності на засоби  виробництва. Іншими словами,  соціальне партнерство передбачає  вирішення соціальних конфліктів  не революційним шляхом, а шляхом  мирних переговорів і взаємних  поступок.

    У  реальному житті соціальне партнерство  є альтернативою будь-якій

диктатурі класу  і цивілізованим методом вирішення  соціальних конфліктів

на різних рівнях, тобто за нормами, які захищають  інтереси обох сторін. 

    1.Аналіз основних понять: “соціальне партнерство”,”соціальна політика”. Принципи “соціального партнерства”

    Соціальна політика - це сукупність ідеологічних уявлень суспільства і держави про цілі соціального розвитку та діяльність

по досягненню соціальних показників, що відповідають цим цілям."

    Це визначення об'єднує різні категорійні поняття - принципи та діяльність, крім того, уявлення держави та суспільства щодо цілей соціального розвитку можуть кардинально відрізнятися - перші є формалізовані у вигляді законів, постанов та інших державних актів, а уявлення суспільства - більш загальні та багатовекторні, не завжди висловлені публічно й можуть сильно розходитися з державними.

     Головною метою соціальної політики є подолання соціальної напруги, досягнення рівноваги, стабільності, цілісності, консолідації, злагоди й динамізму суспільства.

Завдання соціальної політики:

- забезпечення ефективного розвитку соціальної сфери, соціального простору життєдіяльності;

-    дійснення заходів щодо задоволення зростаючих матеріальних і духовних потреб членів суспільства;

-    врегулювання процесів соціальної диференціації суспільством;

-  підняття суспільного добробуту на рівень загальноприйнятих стандартів.

    Поняття соціальне партнерство та соціальна політика пов’язані між собою.

    Систему соціального партнерства називають трипартизмом, оскільки у врегулюванні соціально-трудових відносин беруть участь три сторони: організації, що представляють інтереси найманих працівників; об'єднання роботодавців; держава. 

      Незважаючи  на зміни, що відбулися в економічній та соціальній сферах сучасного західного суспільства, суперечності

інтересів найманих працівників і роботодавців зберігаються, як існують і класові розбіжності.                                                                                                                        

   На думку багатьох експертів, сучасний капіталізм уже не є капіталізмом у класичному його розумінні. [6,c.124].

   Це нове суспільство, де є рівноправні партнери, які можуть домовитися між собою у випатку виникнення непорозумінь. Завдяки зусиллям соціал-демократичного руху відбулися істотні зміни в соціальній і політичній структурах сучасного суспільства. Класові відносини змінили відносини між соціальними групами і прошарками , інтереси яких хоча і відрізняються, але не зі збереженням і розвитком ринкового господарства.Що стосується

 поточних інтересів, то у випадку, коли вони не збігаються,ці інтереси можуть бути узгодженні через систему соціального партнерства.

   У такому розумінні соціальне партнерство- це найпривабливіша форма регулювання соціально-трудових відносин, що забезпечує мирну еволюцію суспільства у такий його стан, де класовий конфлікт перетворюється на суспільства у такий його стан, де класовий конфлікт перетворюється на конфлікт між організаціями-профспілками і об'єднаннями роботодавців. Головною умовою формування партнерських відносин при цьому є збіг цілей найманих працівників та власників підприємств. Якщо це відбувається на рівні перспективної мети, можливе тривале і ёдосить стійке партнерство; якщо на рівні приватних цілей — таке партнерство буде тимчасовим. Але в будь-якому разі соціальне партнерство неможливе без збігу цілей. Наймані працівники і роботодавці — це сторони одного цілого і вони не можуть існувати один без одного. Якщо навіть між ними виникають конфлікти, то в інтересах обох сторін знайти дієві засоби їх своєчасного та ефективного вирішення. Але є й інша точку зору, згідно з якою сучасний капіталізм за своєю сутністю ніяк не відрізняється від капіталізму минулого століття. Наявна приватна власність на основні засоби виробництва, а тому зберігається антагонізм інтересів найманих працівників і власників підприємств. Перебороти конфлікт інтересів у рамках ринково-капіталістичного типу господарства неможливо еволюційним шляхом через реформи та переговори. У такому розумінні соціальне партнерство — це лише одна з форм узгодження протилежних інтересів найманих працівників і роботодавців. Тому переговорний процес не може не бути неконфліктним. І навіть коли сторонам вдається домовитися, така домовленість має компромісний характер. Досягти ж компромісу можна лише за умови відносної рівності сторін. Але ведення переговорів і укладання колективного договору не знімає суперечностей між інтересами власників капіталу і найманих працівників. Разом з тим соціальне партнерств є умовою політичної стабільності і соціального примирення в суспільстві. [8, с. 47]

    Укладання колективних договорів і угод — важливий елемент соціального партнерства. Але соціальне партнерство не зводиться

лише до цього, воно є більш складним поняттям, це певна ідеологія, яка розкриває характер взаємовідносин двох класів у суспільстві — класу власників і класу робітників. І від  того,   яке   соціально-економічне  становище   ці   класи   посідають, як визначається їхня роль у суспільстві, який є рівень збігу інтересів цих класів, можуть формуватися і різні уявлення про те, що таке соціальне партнерство. Тому недостатньо визначати соціальне партнерство як метод узгодження інтересів найманих працівників і роботодавців, яке здійснюється за посередницької ролі держави і виявляється в укладанні колективних договорів і угод. Скоріше, соціальне партнерство — це механізм цивілізованого вирішення соціально-трудових конфліктів та усунення  суперечностей між інтересами робітників і власників, суспільний договір між найманими працівниками і роботодавцями на основі реалізації прав і інтересів сторін. [8, с. 47]

    За цих умов держава поступово втрачає свій класовий характер і перетворюється на соціальну державу, ідея соціального миру стає головною ідеологією соціального партнерства. Соціальне партнерство орієнтує робітничий рух на поліпшення свого становища без докорінної перебудови ринкового суспільства.

                     Принципи соціального партнерства:

 - Рівноправність сторін;

- Повага і врахування зацікавленості сторін;

-  Зацікавленість сторін в участі в договірних відносинах;

- Сприяння Держави  у зміцненні і розвитку соціального партнерства на демократичній основі;

- Дотримання  сторонами та їх представниками трудового законодавства та інших нормативних правових актів, що містять норми трудового права;

- Повноважність представників сторін і свобода вибору при обговоренні питань , що входять до сфери праці;

-  Добровільність прийняття сторонами на себе зобов’язань;

-  Обов’язковість виконання колективних договорів, угод;

-  Контроль за виконанням рийнятих колективних договорів, угод; -  Відповідальність сторін , їх представників за невиконання з їх вини колективних договорів, угод;

         2. Сучасний стан соціального партнерства в Україні

    У сучасному світі дедалі більше країн перебувають у стані економічної кризи. У цих країнах розуміють, що для виходу з кризового стану соціальні питання економічної політики мають вирішуватися через діалог, консультації та переговори підприємців, органів виконавчої влади, профспілок.

    Курс України на створення ринкової економіки об'єктивно зумовлює необхідність побудови соціальної держави, що грунтується на соціальному партнерстві між громадянами та державою, робітниками та роботодавцями, виробниками та   споживачами. Тому  подальша   розбудова українського суспільства потребує розвитку процесів конституювання демократичних, політичних та правових механізмів управління соціальними явищами. Соціально-політична сфера влади має наповнюватися різними формами взаємодії громадських організацій і рухів з державою та її структурами. В соціально-економічному просторі країни за участю держави повинна формуватися система трипартизму, соціального партнерства. Тобто ідеї пріоритету права, солідарності та договірного регулювання набувають актуальності у соціальній політиці України. [1, с. 56]

    За радянських часів в Україні досить активно використовувалася майже вся атрибутика соціального партнерства — укладання колективних договорів і угод, участь робітників в управлінні виробництвом, провадилися консультації та переговори з соціальних питань тощо. Існували навіть плани соціального розвитку на підприємствах. Однак ці процеси ніхто не називав соціальним партнерством. Підґрунтям радянського суспільства, за офіційною ідеологією,була моральна, політична, економічна та соціальна єдність усіх членів суспільства. І нібито тому не могло існувати протилежних за своїм змістом інтересів і не виникало потреби у такому механізмі узгодження інтересів, як соціальне партнерство. У процесі реформування української економіки ставлення до соціального партнерства змінилося. Держава досить активно пропагує ідеологію соціального партнерства, оскільки вважається, що сучасне ринкове господарство не може розвиватися без такої системи. Соціальне партнерство мало б забезпечити громадянський мир в умовах жорстких реформ. Тому реформування національної економіки супроводжується цілеспрямованою роботою з вироблення необхідних правових актів, щоб забезпечити можливість формування системи соціального партнерства. 1 червня 1993 року було прийнято Закон України «Про колективні договори і угоди», спрямований на сприяння врегулювання трудових відносин і соціально-економічних інтересів найманих працівників з власниками підприємств, установ, організацій. 16 червня 1992 року був прийнятий Закон України «Про об'єднання громадян», відповідно до якого профспілки законодавчо визнані як громадська організація, котра об'єднує громадян для задоволення та захисту їх законних, соціальних, економічних та інших спільних інтересів.

    До практики регулювання соціально-трудових відносин увійшло укладання на тристоронній основі Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, Конфедерацією роботодавців України та Всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями.

    Відповідно до Закону України «Про колективні договори і угоди» в державі почали реалізовуватися на практиці елементи вертикальної системи соціального партнерства на всіх рівнях суспільства. Укладаються генеральні, галузеві, територіальні та інші угоди, а також колективні договори. [З, с. 184]

    Розглянемо, що ж можуть визначати зазначені угоди в разі їх укладання.

    Генеральна угода визначає загальні принципи регулювання соціально-трудових відносин на найвищому рівні і включає загальні напрями соціально-економічної політики у сфері зайнятості, оплати праці, доходів, рівня життя населення, соціального захисту, соціального забезпечення, а також соціального страхування.

Информация о работе Соціальне партнерство як напрямок соціальної політикм