Соціальна структура суспільства

       Зараз вони мають об’єктивне підґрунтя  і потребують і потребують уваги  як цілісні утворення.

       [6, стор. 204] Оскільки найшвидкішими, найінтенсивнішими стали переміщення низхідного плану, суспільство виявилося розколотим на дві частини: вищи верстви, котрі відрізняються великими прибутками та привілеями, та всі соціально незахищені та малозабезпечені. 

       [5, стор. 158] Процес трансформації – це складне переплетення стихійних та свідомих процесів. Це дії не лише елітних груп та носіїв інноваційної діяльності, але й стихійні процеси масової поведінки, соціальні наслідки реформ тощо. Перехід до нових видів відносин залежить не лише від рівня соціальної зрілості, активності еліти, але й від рівня соціальної свідомості, культури мас людей, від їхнього ставлення до реформ, до власного становища, форм діяльності.

       Соціальна структура суспільства відображає рівень розвитку, ступінь цивілізованості  соціуму виконує найважливіші функції  щодо організації і координації різних видів людської діяльності.

       [5, стор. 158] На сьогодні дослідницькою метою соціологів виступає методологічне обґрунтування зовнішніх і внутрішніх чинників структурних перетворень в українському суспільстві, а також аналіз передумов, закономірностей, тенденцій і особливостей протікання трансформаційного процесу.

       До  внутрішніх чинників можна віднести тимчасову протяжність соціальних процесів, управлінську дію, інформаційно-пізнавальний рівень суспільства і т. п. Зовнішнім чинником структурних перетворень виступає трансформація соціального простору. Нерідко соціальну структуру ототожнюють з соціальною стратифікацією і соціальним простором.  Проте, якщо співвіднести їх основні властивості, можна виявити суттєві відмінності: основні властивості соціального простору – протяжність і об’єм, тоді як для соціальної структури характерні, перш за все, впорядкованість, стійкість зв’язків та елементів, які до неї входять.

       Соціальний  простір характеризує стан об’єктів, включених в змінні умови і  вимушених пристосовуватися до них, приймаючи певні правила гри. Соціальний простір не виключає структурованість, оскільки соціальна структура входить в нього. Якщо основний акцент робиться на відтворюваності, повторюваності, стійкості умов, на переходах від однієї форми до іншої, на явищах відносної неоднорідності, багатоманітності перехідних форм і стабільності, то структурні перетворення так або інакше локалізуються в соціальному просторі.

       [5, стор. 161] Для трансформаційного суспільства характерне різке посилення індивідуалізації особистих життєвих практик, ослаблення їхньої залежності від приналежності людей до великих соціально-професійних формалізованих груп. Той факт, що людина є фахівцем з вищою освітою, кваліфікованим робітником, адміністратором або рядовим службовцем, сам по собі не визначає ні рівень її доходу, ні реальний соціальний статус, ні стабільність її матеріального і соціального становища. Індивідуальна ініціатива і індивідуальне везіння перетворюються на вирішальні чинники, що визначають соціальну позицію пострадянської людини. 

       [5, стор. 163] Як уже зазначалося, сучасні трансформаційні процеси в українському суспільстві супроводжуються соціально-структурними перетвореннями, формуванням нових верств, груп, зміною місця у стратифікаційній системі вже існуючих та зміною соціальної ідентифікації. У західному суспільстві чітко проявляється пряма залежність матеріального достатку і соціального статусу від рівня і якості отриманої освіти. Винагорода за працю дозволяє певній соціальній страті підтримувати відповідний рівень, спосіб і якість життя. Оскільки у трансформаційному суспільстві економічні і соціальні умови характеризуються  нестабільністю, невизначеністю, для того, щоб зайняти свою позицію в соціальній структурі і на ринку праці необхідно постійно підтверджувати свій професіоналізм, компетентність, конкурентноздатність тощо. Соціальна структура сучасного українського суспільства характеризується крайньою соціальною неврівноваженістю як на рівні процесів, що відбуваються всередині соціальних груп і між ними, так і на рівні самосвідомості особистості, усвідомлення нею свого місця в системі соціальної ієрархії. Процес «розмивання» традиційних груп населення призводить до становлення нових видів міжгрупової інтеграції за формами власності, доходами, включеності у владні структури, соціальною ідентифікацією тощо.

       Попадання в ті або інші соціальні верстви  на макрорівні багато в чому обумовлюється  тими ж чинниками, якими визначалося  місце індивіда в статусній ієрархії за радянських часів (посадою, галуззю, місцем проживання і т.п.) Проте в результаті збігу у часі двох процесів – виникнення ринкового сектора в економіці і структурної перебудови останньої – багато в чому змінився набір галузей-лідерів і галузей-аутсайдерів, зросла роль чинників стратифікації, пов’язаних з місцем проживання (регіоном і типом населення), що також призвело до масової зміни соціальних статусів.

       [5, стор. 164] Характерним процесом що визначає хід трансформаційних змін і накладає відбиток на соціальну структуру українського суспільства, є поступова зміна системи цінностей, установок, орієнтацій, що справляє помітний вплив на поведінку і діяльність всіх соціальних верств. Переоцінка цінностей в перехідні періоди розвитку суспільства – закономірний процес, пов’язаний з чималими труднощами. Для сприйняття нових цінностей необхідно, щоб реальність, що радикально змінюється, прийшла у відповідність з очікуваннями людей, а для цього потрібний тривалий час.

       Система цінностей сучасного українського суспільства визначається не тільки економічними відносинами, але й попереднім життєвим досвілом, традиціями і звичаями населення. У історичному контексті українському суспільству був властивий слабкий розвиток інститутів приватної власності, виборчих представницьких органів, правового захисту соціальних груп і особи, тому в нашій країні домінувала етакратична (радянська гендерна) стратифікаційна система, що й зумовило особливий спосіб соціальної організації, структуризації соціальних груп навколо влади.

       [5, стор. 165] По суті відбувається перехід від стратифікації ієрархічного типу, в якій статус груп визначався перш за все за соціально-політичним потенціалом, що визначав місце суспільних груп в партійно-державній ієрархії, до стратифікації, що визначається економіко-політичним потенціалом, яка передбачає значно більшу кількість показників, тобто місце соціальних груп в управлінні економікою, в приватизації власності, перерозподілі суспільного продукту, і – пов’язаний з цим рівень особистих доходів і споживання.

       Масштаби, тенденції і особливості протікання структурних перетворень характеризуються комплексом напрямів (зокрема, соціокультурними, стратифікаційними та інституційними) трансформаційних процесів в українському суспільстві. Суспільна свідомість цілком адекватно відобразила особливості соціальної структури України. У свідомості сучасних українців затвердилася така модель соціального устрою суспільства, де основна частина населення протистоїть елітним групам, існує сильна соціальна диференціація, а більшість населення зосереджена в бідних прошарках. Критеріями соціальної диференціації виступають майнове становище людей, рівень матеріального добробуту, розподіл бюрократичного капіталу, масовість і доступність освіти тощо. 

       На  основі  аналізу напрямів трансформаційного  процесу можна визначити зміст сучасного етапу розвитку України, а також виробити найбільш прийнятну  і ефективну соціальну політику щодо подальшого розвитку українського суспільства. Стабілізація соціального простору виражена в знятті суспільної напруженості, у вирішенні конфліктних ситуацій, в солідарності всіх соціальних груп, приведе зрештою до соціоструктурної визначеності, а значить, до стійкого розвитку громадянського суспільства.

       Немалу  роль під час трансформації суспільства  грає соціальна політика. 

       Соціальна політика 

       [6, стор. 205] Соціальне визрівання соціальних груп – тривалий та складний процес, тому що розвиток соціальної свідомості груп, інституційних форм духовних процесів відстає від зміни їх реального становища. При цьому соціальні групи не лише для того, щоб вижити, але й для подальшого самоутвердження, розвитку, участі в управлінні суспільством. Усвідомлення інтересів повинно відбиватися в утворенні організацій та рухів, що мають захищати інтереси групи. Сьогодні, наприклад, гостро потребують власної організації дрібні підприємці, групи інтелігенції та інші. Становлення соціальної структури як цілісності органічно пов’язане з механізмами розвитку суспільства. Останнє передбачає самоорганізацію, тобто йде знизу, що має природний характер. Разом із тим на сучасному етапі великого значення набувають цілеспрямовані дії у вигляді спеціальної державної соціальної політики. Першим кроком на шляху розвитку є утворення державними владними структурами системи соціального захисту соціальних груп суспільства. В міру того, як зростає їх соціальна зрілість, соціальна активність, все більшого значення набуватиме передача ряду функцій із управління суспільними асоціаціям та рухам.

       Зміст програм соціального захисту  визначається особливостями становища  і свідомості соціальних груп.

       [6, стор. 205] Більшість соціальних груп під соціальною справедливістю розуміє справедливу винагороду за труд, гарантії соціальної захищеності (що може бути підставою для їх об’єднання). Представники вищих груп найбільше занепокоєні правовою незахищеністю особи, підприємства, власності. Нижчі верстви, насамперед, вбачають соціальну справедливість у відсутності розподілу на багатих та бідних, у відсутності привілеїв.

       Становище соціальних груп визначає характер їх зайнятості. Вивчення показало, що групи  безробітних, тимчасово не працюючих, домогосподарок, мають свою специфіку, зокрема пенсіонерів. Відсутність соціальної захищеності викликає різке погіршення соціального стану, зростання занепокоєння та навіть відчаю.

       Своєрідну соціальну групу становлять безробітні. В нашій країні це переважно особи, які мають середню спеціальну та вищу освіту, активний працездатний вік, професію та орієнтацію на її збереження у майбутньому. Багато з них зорієнтовані на виживання за рахунок тимчасового переходу до комерційної діяльності. Центри зайнятості, як правило, не можуть їм допомогти, бо пропонують зміну професії. Соціальна допомога таким групам вимагає іншої організації, підвищення кваліфікації, використання конкурсних можливостей для повернення до професійної діяльності.

       [6, стор. 206] З пенсіонерами їх поєднує негативне ставлення до поляризації суспільства, відчуття відстороненості, зростання занепокоєння. При певних умовах вони можуть стати найбільш активними носіями соціальної напруги.

       Все більшу роль у визначенні місця групи в стратифікаційній системі відіграє власність. Проведене дослідження свідчить, наприклад, що підприємці-власники відрізняються від підприємців, які не мають власності, більш високою активністю, впевненістю, оптимізмом. Власність принципово змінила і соціальний стан керівників вищої ланки.

       Певне значення у цій проблемі має і  сектор господарювання. Різноробочі  приватного сектору за матеріальним забезпеченням стоять на більш високому рівні, ніж кваліфіковані робітники  державного сектору.

       Робітники боляче відчувають погіршення свого життя та втрату соціального статусу, так як їхні здібності, досвід трудової діяльності виявилися незатребуваними. Саме кваліфіковані робітники, як і пенсіонери, частіше підкреслюють, що відчувають страх, обурення, гнів.

       [6, стор. 206] В умовах соціальної незадоволеності, що як наслідок викликає соціальну напругу, зростає потреба суспільства в організації соціального захисту.

       У системі соціального захисту  особливого значення набувають засоби, спрямовані на розвиток середнього класу. Це не тільки підтримка малого та середнього бізнесу, а й, передусім, підвищення статусу інтелігенції. Важливо усвідомити, що основу середнього класу в сучасному цивілізованому суспільстві становлять інтелігенція, спеціалісти, що мають отримувати прибуток на рівні середнього бізнесмена.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       Заключення 

       Соціальна структура суспільства вже довгий час цікавить не одне покоління соціологів, як сучасних, так і класиків. Існує  дуже багато теорій, роздумів щодо цієї проблематики. Одні соціологи роблять  свій вклад у вивчення соціальної структури суспільства тим, що цікавляться якимись складовими частинами цієї структури. Наприклад, вивченням статусів,  соціальної мобільності тощо. Все це має велике значення при дослідженнях вже сучасних соціологів.

       Треба також приділити увагу і роботам українських науковців, що вивчають соціальну структуру саме українського суспільства, у деяких моментах спираючись на теорії своїх попередників.