Соціальна мобільність та її види

Соціальна мобільність та її види

В суспільстві  постійно відбуваються певні соціальні  рухи, зміни. Ці соціальні переміщення  призводять до змін у соціальній структурі  суспільства, а також зміни соціальної стратифікації суспільства. Такі соціальні  переміщення в соціології називають соціальною мобільністю.

Соціальна мобільність (лат. mobile — рух, рухливість) — це перехід людей з одних соціальних груп і верств в інші.

Основоположником теорії соціальної мобільності прийнято вважати  П. Сорокіна. Під соціальною мобільністю учений розуміє будь-який перехід індивіда або соціального об'єкта з однієї соціальної позиції у соціальному просторі в іншу [9]. Соціальний простір за Сорокіним (під поняттям "соціальний простір" розуміється насамперед соціальна структура суспільства), має два основних класи координат — горизонтальний (наприклад, соціальні групи католиків, демократів, промисловців) і вертикальний (наприклад, єпископ — парафіянин, партійний лідер - рядовий член партії, управлінець — робітник), які є параметрами соціального простору. Тому існує два основних типи соціальної мобільності: горизонтальна й вертикальна. Просування соціальний суб'єкт може здійснювати як у межах одного, так і другого параметру, а тому існують дві основні форми соціальної мобільності — горизонтальна і вертикальна. Під горизонтальною соціальною мобільністю мається на увазі перехід індивіда (соціального об'єкта) з однієї соціальної групи в іншу, розташовану на тому самому рівні (наприклад, з одного громадянства в інше, з однієї родини в іншу, з однієї організації в іншу й т.д.). Під вертикальною соціальною мобільністю маються на увазі відносини, що виникають при переміщенні індивіда (соціального суб'єкта) з одного соціального прошарку в інший. Залежно від напрямку переміщення існує, згідно П. Сорокіну, два типи вертикальної мобільності: висхідна й спадна, у сучасній термінології відповідно соціальне сходження і соціальна деградація. Висхідні й спадні течії існують удвох формах: проникнення індивіда з нижнього шару в більш високий або створення індивідами нової групи й проникнення всієї групи в більш високий соціальний прошарок (наприклад, більшовики в Росії), і навпаки. Ситуацію в цілому П. Сорокін узагальнює так, як показано на мал. 3 [9].

Таким чином, вертикальна мобільність є вихідною з соціальної стратифікації суспільства, адже нагадаємо, що Сорокін виділяв три її типи — економічну, політичну і професійну, а тому кожній із цих форм стратифікації притаманна своя форма вертикальної мобільності.

Рис. 3. Види соціальної мобільності

Оскільки вертикальна  мобільність спостерігається в  будь-якому суспільстві, а між  прошарками повинні існувати якісь  шляхи, по яких індивіди переміщаються  нагору або вниз із одного прошарку в інший, згідно П. Сорокіну, існують  канали соціальної циркуляції, найважливішими з яких учений вважає такі: армія, церква, школа, політичні, економічні й професійні організації.

Останнім часом вирізняють ще й міжпоколінну мобільність, суть якої полягає у зміні соціального  положення дітей по відношенню до їхніх батьків, а також мобільність в межах одного покоління, яка пов'язана з особистими успіхами індивіда або з його падінням соціальними "сходинками". Вивчення параметрів міжпоколінної мобільності є дуже важливим для встановлення фактора відкритості — закритості суспільства. У закритих суспільствах міжпоколінна мобільність майже неприпустима, адже у ньому існують жорсткі перепони між верствами, які подолати дуже складно. До таких суспільств, опираючись на теорію Е. Гідденса, можна віднести рабовласницьке, кастове і станове суспільства. Що стосується класового суспільства, то в ньому міжпоколінна мобільність зустрічається дуже часто, оскільки переміщення з соціальної групи в іншу є відкритими і бажаним. Проте, як вказує, П. Сорокін, розкриваючи основні принципи вертикальної мобільності, немає суспільств абсолютно закритих, які б не допускали вертикальної мобільності взагалі, так і не має абсолютно відкритих суспільств.