Соціальна екологія

Структуру взаємодії, або системи суспільство - природне середовище – як рівноцінні елементи - і основні напрями вивчення соціології екології можна подати як взаємодію складових:

? екологічна свідомість;

? екологічна культура;

? суспільно-екологічні  дії.

Кожна з цих ланок  виконує специфічну власну роль у  взаєминах (бажано конструктивного характеру) із природою.

До недавнього часу екологічна свідомість характеризувалася такими особливостями: по-перше, вона мала (і по сьогоднішній день має) явно споживацький характер, будувалася на глибокій впевненості у тому, що дари землі - невичерпні. Лише десь три десятки років тому більшість населення почала усвідомлювати непоновлюваність природних багатств та обмеженість їх ресурсів. По-друге, люди довший час невиправдано сподівалися на те, що природа сама "справиться" із негативними впливами-проявами. По-третє, суспільна свідомість (особливо в колишньому СРСР) була уражена безтурботністю і невиправданим спокоєм (винятком, і то незначним, були США та Західна Європа, де набував розвитку рух противників "забруднюючої індустрії", рухи "зелених" та інші прогресивні течії, які певною мірою могли вплинути хоч частково на державно-політичний апарат з метою обмеження дії негативного впливу на природу, а також спонукало до вироблення конструктивних дій в цій галузі).

Сьогодні екологічна свідомість являє собою досить суперечливе явище, в якому тісно переплетені як позитивні, так і негативні процеси. На жаль, багато ще байдужості, самозаспокоєності, нерозуміння реальної небезпеки можливої екологічної катастрофи.

З екологічною свідомістю нерозривно пов'язана й екологічна культура.

Низький рівень екологічної культури виявляється практично у всіх аспектах:

? в екологічній  освіті (епізодичними є знання  про природу, про її взаємозв'язок  з суспільством, про зміни оточуючого  середовища в процесі виробничої  діяльності, про взаємодію системи  "суспільство-природа-людина";

? в екологічному  вихованні (нешанобливе ставлення  до природи, відсутність особистої  відповідальності за її долю (як  на локальному, місцевому рівні, так і на глобальному), недостатнє розуміння її краси та гуманістичної суті);

? в екологічній  поведінці (орієнтація не на  гармонізацію відносин людини  з природою, не на примноження  багатств останньої, а на те, щоб взяти від неї найбільше,  незважаючи на її ресурси та  можливості.

Невирішеність багатьох економічних проблем спричиняє  усвідомлення важливого стратегічного  завдання – екологічна культура людини не може бути сформована випадково, вона вимагає цілеспрямованого розвитку, спонукання людей до активних дій щодо захисту оточуючого середовища. Стан природного середовища - це критерій культурного рівня не тільки держави, а й кожного громадянина зокрема.

Як показують  соціологічні дослідження, дуже багатьом не вистачає знань з екології. І по сьогоднішній день зберігається ставлення до природи як до чогось вічного, безкоштовного. Це особливо виявляється в практично-споживацькій, егоїстичній поведінці людини, яка розглядає свої відносини з оточуючим світом тільки з позиції "беручого". Слід зазначити, що повага до природи починається і складається з дрібниць, що знаходять свій вияв у повсякденному спілкуванні, наприклад: не рвати гриби та лікарські квіти з корінням, не рвати все підряд, не займатись браконьєрством, особливо щодо рідкісних видів тварин, не засмічувати природу оточуючого середовища та ін.

Що стосується практичних суспільно-екологічних дій суспільства  по відношенню до природи, то основним критерієм тут слугують як знання і набутий досвід з охорони  природи, так і активна екологічна поведінка та діяльність, які спрямовані на збереження і збагачення природних  багатств. Щоправда, основні складності пов'язані з протиріччями, які виникли між економічною політикою і умовами, необхідними для формування екологічної культури.

Екологічна активність у сучасних умовах виявляється по-різному, передусім, у великій заінтересованості  людей у вирішенні екологічних  проблем. Це і різні форми "зеленого руху", інших громадських рухів, форумів, організацій, що виступають за дотримання екологічної культури, проти грубих порушень санітарних правил підприємствами, бездіяльності відомств і т. ін. Акцент стратегічної спрямованості природоохоронної роботи робиться на:

? екологічних вимогах  сучасного виробництва, що залучає  застосування маловідходних та  безвідходних технологічних процесів, максимальне використання альтернативних  енергоносіїв, здійснення природоохоронних  заходів і тощо;

? екологізації науки  і техніки (активний процес  екологізації всіх галузей наукового і технічного знання, апробація нових технологій з точки зору екологічної безпеки тощо;

? управлінні соціоприродною системи та її координації (поєднання соціальної та геоекоінформації дозволяє оперативно керувати соціоприродними процесами, прогнозувати тенденції розвитку і взаємодії суспільства і природи на віддалену перспективу);

? розвитку та  збагаченні екологічної освіти, що включає свідомий та планомірний розвиток знань про навколишнє середовище протягом усього життя. Основна мета природоохоронної роботи - формування уявлень про навколишню природу, характер людського впливу на неї, формування поведінки, спрямованої на збереження, збагачення і розвиток природного середовища. Важливо розпочинати її з раннього дитячого віку, і вона повинна охоплювати всі форми загальноосвітньої та професійної школи, різні методи та види підвищення її рівня.

Слід зазначити: все більш зростає інтерес  до проблем охорони біосфери, до збагачення гармонії у відносинах між людиною і природою, зростає всезагальна грамотність, розуміння проблем, які мають міждержавний характер.

Збільшується кількість  екологічних організацій та їх прихильників, водночас підвищується й ефективність їх діяльності. Людство зможе уникнути "екологічного забруднення" лише за умови, що позбудеться "забруднення соціального".

Сьогодні про  екологічну проблему говорять в усьому світі. Створюються міжнародні симпозіуми, конгреси, наради, екологічні рухи, проводяться екополітичні заходи як місцевого, локального, так і глобального характеру. Одним із сучасних теоретиків суспільно-екологічного руху був видатний російський вчений та мислитель академік М. Моісеєв. Вихід з екологічної кризи він вбачав через коеволюцію людини і біосфери, вступ людства до нової епохи - епохи ноосфери, для котрої буде характерний такий розвиток людства, що не порушуватиме стабільності біосфери. Збереження стабільності біосфери повинно повністю базуватися на тих наукових знаннях, які були отримані в попередні століття. Людина повинна нарешті навчитися користуватися Розумом, що надала йому природа. Розумна діяльність людини включає в себе здійснення власних егоїстичних прагнень. Тому, на думку вченого, "нове" людство повинно бути освіченим людством. Він вказав на необхідність прийняття та культивування абсолютно нових принципів, котрі суперечать панівним принципам раціональності, необмеженості, паразитичності суспільства у відношенні до природи.

До таких принципів слід віднести:

? економічне життя  суспільства повинно керуватися  тим типом ринку, який не  спрямований на раптову споживацьку  вигоду, а на розвиток науки,  екотехнологій і т. ін.;

? основа політичного  життя - інтеграція націй в  єдність всього людства;

? кооперація всіх галузей знання (природничих та гуманітарних наук в єдину екостратегію);

? встановлення спільних  правил ставлення людини до  Природи;

? людство повинно  більш практично думати про  майбутні покоління;

? визначення та  регулювання квот на використання  ресурсів;

? екологізація виховання,  освіти, науки, культури.

Вищеперелічені  діяльні напрями становлять основу екологічної

етики, яка будує  уявлення про необхідність єдності  всього людства із Природою (ідеї коеволюції).

Контрольні запитання:

1. Предмет вивчення  соціології екології.

2. Складові елементи  системи "суспільство - природа"  і механізм їх взаємодії.

Рекомендована література (до теми 6):

Білявський Г. О., Падун М. М., Фурда P. С. Основи загальної екології. – К., 1993.

Горизонты экологического знания (социально-философские проблемы). – М., 1986.

Комаров А. Д. Социальная экология: философский аспект. –  М., 1990.

Спеціальні та галузеві соціології / За ред. Пилипенка В. Є - К.: Вища освіта, 2003.

Стегній О. Інституціоналізація  екологічних інтересів у суспільстві  соціогенних ризиків. – K., 2002.

Урсул А. Д. Перспективы  экологического развития. – М., 1990.