Соціальні інститути

 3.  Соціальні інститути класифікують на основі різних критеріїв. Найпоширенішою є класифікація за критерієм цілей (змістових завдань) і сферою дії. У такому разі прийнято виокремлювати економічні, політичні, культурні та виховні, соціальні комплекси інститутів: 
   — економічні (власність, гроші, банки, господарські об´єднання різного типу) — забезпечують виробництво і розподіл суспільного багатства, регулюють грошовий обіг; 
   — політичні (держава, Верховна Рада, суд, прокуратура) — пов´язані з встановленням, виконанням і підтриманням певної форми політичної влади, збереженням і відтворенням ідеологічних цінностей; 
   — культурні та виховні (наука, освіта, сім´я, релігія, різні творчі установи) — сприяють засвоєнню і відтворенню культурних, соціальних цінностей, соціалізації індивідів; 
   — соціальні — організовують добровільні об´єднання, регулюють повсякденну соціальну поведінку людей, міжособистісні стосунки. 
   За критерієм способу регулювання поведінки людей у межах певних інститутів виділяють формальні та неформальні соціальні інститути. 
   Формальні соціальні інститути. Засновують свою діяльність на чітких принципах (правових актах, законах, указах, регламентах, інструкціях), здійснюють управлінські й контрольні функції на підставі санкцій, пов´язаних із заохоченням і покаранням (адміністративним і кримінальним). До таких інститутів належать держава, армія, школа тощо. 
   Неформальні соціальні інститути. Вони не мають чіткої нормативної бази, тобто взаємодія у межах цих інститутів не закріплена формально. Є результатом соціальної творчості та волевиявлення громадян. Соціальний контроль у таких інститутах встановлюється за допомогою норм, закріплених у громадській думці, традиціях, звичаях. До них відносять різні культурні і соціальні фонди, об´єднання за інтересами тощо. 
   Кожен соціальний інститут виконує специфічну функцію. Їх сукупність формує загальні функції. Основоположними і найбільш значущими серед них є: 
   — регулятивна функція — полягає у регулюванні за допомогою норм, правил поведінки, санкцій дій індивідів у межах соціальних відносин (забезпечується виконання бажаних дій і усунення небажаної поведінки); 
   — функція відтворення, безперервності суспільних відносин — завдяки їй соціальний інститут транслює досвід, цінності, норми культури з покоління в покоління; соціальні інститути існують у всіх суспільствах і є частиною звичаїв народу; 
   — інтегративна функція — полягає у згуртуванні прагнень, дій, відносин індивідів, що в цілому забезпечує соціальну стабільність суспільства; 
   — комунікативна функція — спрямована на забезпечення зв´язків, спілкування, взаємодії між людьми за рахунок певної організації їх спільної життєдіяльності. 
   Перелічені функції притаманні кожному інституту. Сім´я — наочний приклад такої багатосторонньої функціональності. Крім них, соціальні інститути можуть виконувати конкретні економічні, управлінські, політичні та інші функції, які бувають явними та латентними. Явні (формальні) функції зафіксовані в нормативних документах, усвідомлені й прийняті причетними до певного інституту людьми, підконтрольні суспільству. До явних функцій інституту освіти можна віднести набуття грамотності, професійну соціалізацію тощо. Латентні (приховані) функції є офіційно незаявленими, але насправді здійснюються. Латентною функцією інституту освіти є, наприклад, так звана «соціальна селекція», що виявляється у закріпленні й досягненні через систему освіти (елітарні престижні вузи, які дають затребувану професійну кваліфікацію) соціальної нерівності. Інколи явні та латентні функції можуть збігатися, але за їх розбіжності виникає нестабільність, навіть дезорганізація суспільства. 
   Підтриманню функціональності соціального інституту сприяють: 
   — наявність соціальних норм, приписів, які регулюють поведінку людей; 
   — інтеграція інституту в соціальну систему суспільства, що забезпечує йому підтримку самого суспільства; 
   — можливість здійснювати соціальний контроль за дотриманням норм поведінки; 
   — наявність матеріальних засобів та умов для підтримки діяльності інституту. 
   Якщо цих умов не дотримуватися, соціальні інститути стануть дисфункціональними, у їх роботі виникнуть збої, порушення, що може дестабілізувати суспільство. 
   Серед найпоширеніших дисфункцій виділяють: 
   — невідповідність інституту конкретним потребам суспільства (нечіткість інституціальної діяльності); 
   — розмитість, невизначеність функцій, вироджування їх у символічні, неспрямовані на досягнення раціональних цілей; 
   — зниження авторитету соціального інституту в суспільстві; 
   — персоналізація діяльності інституту, яка означає, що він перестає діяти відповідно до об´єктивних потреб, змінює свої функції залежно від інтересів окремих людей, їх особистих рис. 
   У сучасному українському суспільстві, яке переживає соціальну трансформацію, простежуються типові риси інституціальної кризи (дисфункції у діяльності основних соціальних інститутів). Так, дисфункції політичних інститутів проявляються у нездатності стабілізувати суспільне життя, працювати в інтересах більшості населення, беззаконні, криміналізації, корумпованості. Простежується тенденція зниження авторитету і недовіра до основних інститутів державної влади. 
   Соціологія з однаковим зацікавленням ставиться як до функціональної, так і дисфункціональної діяльності основних соціальних інститутів, оскільки стан інституціальної системи є важливим індикатором стабільності суспільства.

4. Термін «соціальний контроль» вперше був введений французьким соціологом Габріелем Тардом. Він пропонував розглядати його одним з найважливіших факторів соціалізації. У подальшому Р.Парк, Е.Россом, А.Лапьером була розроблена ціла теорія, згідно з якою той був необхідним засобом для забезпечення засвоєння людиною елементів культури, що склалася в суспільстві.

Соціальний контроль – це механізм, який існує для підтримання порядку в суспільстві, спрямований на запобігання небажаного, що відхиляється поведінки людей і їх покарання за це. Здійснюється за допомогою нормативного регулювання.

Найважливіша умова функціонування соціальної системи – передбачуваність дій і поведінки людей. Якщо воно не виконується, то відбудеться її розпад. Для стійкості системи суспільство використовує різні засоби, до яких можна віднести соціальний контроль, що виконує охоронну і стабілізуючу функцію.

Він має структуру і складається з соціальних норм і санкцій. Перші містять приписи, певні моделі поведінки в суспільстві (в них вказується, що люди повинні робити, думати, говорити і відчувати). Вони поділяються на правові (закріплені в законах, містять санкції за їх порушення) і норми моралі (виражаються у вигляді суспільної думки, основний інструмент впливу-загальне осуд або схвалення).

Норми класифікують за масштабом на ті, які існують в малих, великих групах і в суспільстві в цілому. До загальних можна віднести традиції, звичаї, етикет, закони, звичаї і т.д. Норми – це права і обов’язки людини по відношенню до інших, виконання яких очікують від нього навколишні. Вони мають строго певні рамки. До них зазвичай відносять соціальні звичаї і традиції, манери, етикет, групові звички, табу, громадські звичаї, закони.

Для регулювання поведінки людини існують санкції, за допомогою яких його «правильні дії» заохочуються, а за допущені порушення застосовуються міри покарання. Вони можуть бути найрізноманітнішими, починаючи від несхвального погляду до позбавлення волі і навіть смертної кари. Санкції підрозділяють на 4 типи: негативні (покарання), позитивні (заохочення), формальні (різні нагороди, премії, грамоти, стипендії, штрафи, позбавлення волі і т.д.), неформальні (схвалення, похвала, комплімент, усний догану, образливий тон).

Види соціального контролю

– Зовнішній (формальний і неформальний) і внутрішній.

Формальний контроль здійснюється держорганами, соціальними і політичними організаціями, ЗМІ, грунтуючись на офіційному засудженні чи схвалення і діючи на території всієї держави. При цьому норми, що регулюють діяльність людини, містяться в законах, постановах, різних інструкціях і наказах. Формальний соціальний контроль спрямований на дотримання існуючого порядку і повага законів при допомозі представників держорганів. Неформальний заснований на засудженні чи схвалення вчинків друзями, родичами, сусідами, колегами і так далі. Він виражається у вигляді традицій, звичаїв, а також через ЗМІ.

Внутрішній соціальний контроль передбачає регулювання людиною своєї поведінки самостійно, грунтуючись на загальноприйнятих нормах. Він проявляється у вигляді емоційних переживань, почуття провини і взагалі відношення до досконалим вчинків. 
Основні елементи самоконтролю – совість, воля і свідомість.

– Непрямий (заснований на ідентифікації з законослухняною групою) і прямий соціальний контроль, який базується на доступності різних способів задоволення потреб та досягненні цілей, альтернативних аморальною або протиправною.