Система освіти в Україні

Найважливішим компонентом духовного  життя виступає система освіти, яка  пов’язана з реалізацією процесу  поширення знань. Вона охоплює діяльність реально сформованих суспільних інститутів, які здійснюють підготовку молоді до життя на основі отриманих  знань в дошкільних дитячих установах, в середніх спеціальних, професійно-технічних  і вищих навчальних закладах.

Значення освіти в житті людини зростає, і тому вона не може обмежуватися лише періодом навчання.

Освіта — цілеспрямована пізнавальна діяльність людей з отримання знань, умінь, або щодо їх вдосконалення.

Освіта призначена, щоб дати новому поколінню початкові знання культури, формуючи  поведінку у дорослому житті і допомагаючи у виборі можливої ролі в суспільстві. У широкому сенсі слова, освіта — процес або продукт "…формування розуму, характеру або фізичних здібностей особистості… У технічному сенсі утворення — це процес, за допомогою якого суспільство через школи, коледжі, університети та інші інститути цілеспрямовано передає свою культурну спадщину — накопичене знання, цінності та навички — від одного покоління іншому «між поколіннями»

Система освіти в Україні, як і в інших країнах має  свої проблеми та потребує певних шляхів вдосконалення. Статистичні показники стану української освіти висвітлюють її суперечливий і нерівномірний розвиток.  Освітня система демонструє загалом позитивні тенденції розвитку. Зростає частка закладів нового типу, загальний рівень кадрового забезпечення освітнього процесу залишається високим. Активно розвивається система вищої освіти, зростає чисельність студентів, диверсифікуються форми власності та джерела фінансування освіти. Паралельно з поступовим переходом на державну мову навчання враховуються мовні потреби національних меншин у місцях їх компактного проживання. Розвивається система міжнародного співробітництва у сфері освіти, розширюються можливості отримання освіти за кордоном.

Водночас, ці позитивні тенденції  спостерігаються переважно на двох

напрямах: по-перше, там, де освітні  послуги можуть бути не лише

самоокупними, але й рентабельними  — вища освіта, невеликий сектор

загальної середньої освіти; по-друге, там, де активно діє міжнародна

допомога та особиста підприємливість  громадян — міжнародні обміни,

проекти та програми.

На тих  же напрямах, де освітні послуги  не є рентабельними, але

потребують відчутних витрат, відзначаються  тенденції іншого характеру —

скорочення мережі, брак кадрового  забезпечення, який завжди є

найточнішим індикатором браку  коштів.

Поза сумнівом, прихід до освітньої системи коштів з-поза державного

бюджету є позитивним чинником, що в період трансформаційної кризи  сприяв утриманню українською освітою її традиційно міцних позицій. Водночас, ці позиції утримувалися, не в останню чергу, за рахунок нижчих ступенів освіти — дошкільної, загальноосвітньої, позашкільної,

професійно-технічної. Саме ці, початкові, базові ступені неперервної

освіти зазнали і зазнають відчутних втрат. Кілька років —  і хвиля недофінансованої освіти нижчих ступенів досягне вищих. У поєднанні з

демографічним провалом, котрий чекає Україну, вона здатна призвести  до

значних негативних наслідків. Попередити їх можна лише дійсною  зміною

пріоритетів державної політики — стосовно освіти загалом і її базових

ступенів зокрема.