Розвиток соціального партнерства в галузі охорони праці

За ідеологією "держави  всезагального благоденства" і "соціальної держави", соціальна політика дає змогу стабілізувати суспільство, залагодити конфлікти та досягти утвердження солідарності й партнерства. Саме у післявоєнний період у деяких країнах Західної Європи завдяки зусиллям держави було розроблено та затверджено систему мінімальних стандартів соціального забезпечення громадян, гарантованих державою.

Підсумком цієї діяльності держави стала досить чітка фіксація тієї частини соціально-трудових відносин (мінімальна заробітна плата, середня тривалість робочого тижня, відпусток, розміри соціальної допомоги тощо), в яких держава виступала гарантом. Одночасно держава визначила сферу, де соціально-трудові питання могли стати предметом переговорів найманих робітників і власників капіталу (питання оплати праці, зайнятості, соціального забезпечення, що встановлюються понад гарантований державою мінімум). Завдяки зусиллям держави у більшості європейських країн було створено національні соціально-економічні ради, до складу яких входили представники об'єднань підприємців, профспілок та держави.

Створення у 1919р. Міжнародної  організації праці (МОП) та її цілеспрямовані зусилля зі сприяння впровадження в  практику регулювання соціально-трудових відносин колективно-договірних форм також відіграли роль своєрідного каталізатора розвитку системи соціального партнерства. МОП напрацювала близько двох десятків конвенцій та рекомендацій, реалізація яких дала змогу багатьом країнам вибудувати свій механізм колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин. 
Становленню нової системи регулювання соціально-трудових відносин у промислово розвинутих країнах сприяв також розвиток у післявоєнний період інститутів громадянського суспільства, формування і розвиток демократичних процедур прийняття рішень як на рівні суспільства загалом, так і на рівні окремих підприємств. Як свідчить досвід цих країн, тільки тоді, коли діють розвинуті демократичні процедури прийняття рішень на рівні суспільства, існує ефективний зв'язок між керівництвом країни та її населенням.

У цьому випадку уряд реагує на критичні виступи трудящих, а трудящі можуть сподіватися, що їхні виступи не будуть марними. З другого боку, наявність демократичної правової держави є гарантією, що роботодавці, у випадку порушення зобов'язань, зафіксованих у колективних договорах з робітниками, нестимуть повну відповідальність за їх невиконання. 
Таким чином, існуюча система регулювання соціально-трудових відносин у промислово розвинутих країнах стала результатом тривалого економічного і соціально-політичного розвитку.

Для власного захисту та з метою протистояння капіталу і "тиску" на державу робітники  почали об'єднуватися, змушуючи таким  чином владу приймати закони, які  враховували б і інтереси найманих працівників. Тобто розвиток капіталізму  підштовхнув робітників до об'єднання, проте у багатьох країнах тривалий час, за законом, заборонялася діяльність профспілкових організацій.

В Україні існували окремі форми соціального партнерства: колективні договори, виробничі наради, ради трудових колективів. Однак ринкові відносини вимагають створення нового правового механізму регулювання колективних відносин у суспільстві. Якщо на рівні підприємства колективна співпраця між соціальними партнерами була врегульована певним чином, то на регіональному, галузевому, національному рівнях необхідно було встановлювати цілком нову для нашої держави правову модель.

У теоретичному плані постає питання співвідношення соціального партнерства і колективного трудового права. У широкому розумінні предмет соціального партнерства ширший за своїм змістом предмета колективного трудового права. Останнє регулює лише колективні відносини з приводу застосування найманої праці, а предметом соціального партнерства можуть бути як окреслені нами питання, так і відносини, що знаходяться поза їх межами, зокрема сфера соціального забезпечення, охорони здоров'я тощо.

Професор І.Я. Кисельов визначає правові рамки соціального партнерства як комплекс правових норм, що регулюють статус і права профспілок і організацій підприємців, їхню співпрацю на підприємствах і поза ними; колективні договори, особливо в тій їх частині, в якій вони сприяють пом'якшенню трудових конфліктів (обов'язок соціального миру в період дії договору); вирішення колективних трудових спорів насамперед шляхом переговорів і досягнення взаємоприйнятних компромісів на основі двосторонньої і тристоронньої співпраці.

На думку керівника  управління Федерації профспілок України  з питань захисту економічних  інтересів трудящих С. Українця, "об'єктом  соціального партнерства є всі питання соціально-економічного і трудового спектру, оскільки неможливо вмістити в одну чи кілька статей всі життєві напрями, з яких укладаються угоди соціальними партнерами; в законодавстві відсутній вичерпний перелік соціально-трудових відносин, крім індивідуальних трудових відносин, до соціально-трудових також відносяться відносини зайнятості, соціального страхування, соціального забезпечення, охорони здоров'я, освіти, забезпечення житлом, регулювання ринку праці, ціноутворення на споживчому ринку".

Український союз промисловців і підприємців (УСПП), організований в 1992 p., є неурядовою громадською організацією, яка об'єднує сьогодні 16 тис. членів — промислові, будівельні, транспортні, наукові, фінансові, комерційні та інші підприємницькі структури, підприємства різних форм власності. У структурі УСПП нараховується 70% підприємств недержавної і 30% державної форм власності. Така структура відображає і структуру форм власності в Україні.

Нарівні з іншою діяльністю (захист інтересів вітчизняного виробника, сприяння прийняттю державними органами рішень про структурну перебудову економіки тощо) УСПП здійснює представництво інтересів роботодавців у процесі соціального партнерства. У червні 1997 р. УСПП був затверджений членом Міжнародної організації роботодавців. Представниками найманих працівників виступають на національному рівні профспілкові об'єднання України. Так, Генеральну угоду на 1997—1998 роки підписали голови 13 профспілкових об'єднань України.

В Україні створено спеціальні органи, котрі здійснюють повноваження у сфері соціального партнерства — Національна рада соціального партнерства, Національна служба посередництва і примирення. Згідно з Положенням Національна служба посередництва і примирення (НСПП) є постійно діючим державним органом, створеним Президентом України для сприяння врегулюванню колективних трудових спорів (конфліктів). Основними завданнями НСПП є: сприяння взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними; прогнозування виникнення колективних трудових спорів та сприяння своєчасному їх вирішенню; здійснення посередництва і примирення під час вирішення колективних трудових спорів.

З урахуванням викладеної аргументації про зміст предмета трудового права, можливо вважати, що структура трудового права України, що формується, складається з трьох частин: загальні положення; індивідуальне трудове право; колективне трудове право.

Загальні положення містять  норми, що визначають предмет, сферу  дії, функції трудового права, принципи правового регулювання, єдність  і диференціацію, суб'єктів трудового права, їх правовий статус. Належне місце в загальних положеннях має бути відведено нормам, які закріплюють право на працю, його поняття, зміст, гарантії.

Система трудового законодавства, на відміну від системи трудового  права, що містить правові норми, являє собою сукупність нормативно-правових актів про працю. Система трудового права співвідноситься з системою трудового законодавства як зміст і форма. Слід констатувати, що сучасна система трудового права вийшла за рамки тієї структури, яка відображена в КЗпП.

Наука трудового права  вивчає трудове право шляхом комплексної  розробки ефективності правових норм, відповідності правових моделей  реальним суспільним відносинам.

3.Висновки

Соціальне партнерство — це ідеологія співробітництва найманих працівників з власниками капіталу, коли перші не посягають на основи існуючого ладу, а намагаються шляхом реформ і переговорів поліпшити своє становище.

Узгодження інтересів  найманих працівників і власників  капіталу у сфері соціально-трудових відносин здійснюється шляхом переговорів і завершується укладанням колективних договорів і угод, тобто колективно-договірне регулювання соціально-трудових відносин є невід'ємною характеристикою системи соціального партнерства.

У багатьох країнах система  соціального партнерства реалізується через укладання не тільки колективних договорів на підприємствах, а й угод на рівні суспільства загалом або на рівні окремих регіонів (вертикальна система договорів і угод). 
Курс України на створення ринкової економіки об'єктивно зумовлює необхідність побудови соціальної держави, що грунтується на соціальному партнерстві між громадянами та державою, робітниками та роботодавцями, виробниками та споживачами. Тому подальша розбудова українського суспільства потребує розвитку процесів конституювання демократичних, політичних та правових механізмів управління соціальними явищами. Соціально-політична сфера влади має наповнюватися різними формами взаємодії громадських організацій і рухів з державою та її структурами.

Об'єднання роботодавців у державі також начебто є (наприклад, Український союз промисловців і  підприємців, Федерація роботодавців України), але всі вони створені передусім  для лобіювання інтересів роботодавців в органах виконавчої і законодавчої влади, а не для переговорів з робітниками.

Трудове право займає одне з провідних місць серед галузей сучасного права України. Його значення визначається роллю праці в суспільстві. Кожній людині, котра реалізує закріплене в ст. 43 Конституції України право на працю, доводиться стикатися з нормами трудового права.

З прийняттям законів України "Про соціальне партнерство", "Про трудові колективи", "Про об'єднання роботодавців", проекти яких розробляються, буде закінчено формування правової бази — основи для реалізації колективних трудових відносин. 
Отже, предмет регулювання трудового права становлять дві групи суспільних відносин, пов'язаних з трудовою діяльністю в організації:

1) трудові відносини, які  виникають між працівником і  роботодавцем; 
2) інші суспільні відносини, тісно пов'язані з трудовими.

Одні з них передують (наприклад відносини, пов'язані  ч працевлаштуванням), інші — функціонують одночасно з трудовими відносинами (наприклад, відносини, пов'язані з  наглядом і контролем за дотриманням  трудового законодавства) чи приходять  па зміну трудовим відносинам (наприклад, трудовий спір стосовно незаконного звільнення працівника з роботи).

Список використаних джерел та літератури

1. Відомості Верховної Ради України. — 2002. — №22—23. — Ст. 194-197.
2. Воловик В. Про галузеву належність правовідносин, пов'язаних з застосуванням праці мілітаризованих державних службовців // Право України.  — 1999.  — №2.  — С. 96-98.
3. Жуков В. І. Соціальне партнерство в Україні : навч. посібник / В.І. Жуков, В.А. Скуратівський.  — К. : УАДУ, 2000.  — 200 c.
4. Зарубіжний досвід соціального партнерства // Україна: аспекти праці. — 1998. — №1. — С. 38-43.
5. Колодий А. Государство и политика / А. Колодий. – 2-е изд. – К. : Ника-Центр, 2003.  — С. 63–75.
6. Крутій О. Діалогічне підґрунтя громадянського суспільства як умова ефективного місцевого самоврядування. Політико-управлінський потенціал органів місцевого самоуправління міста : монографія / О. Крутій ; за заг. ред. В.В. Лісничого. – Х. : Магістр, 2007.  — С. 93–114.
7. Кухта Б. Політична влада та її рішення / Б. Кухта. – ЦПД, 2006. – 240 c.
8. Куценко О.Д. Спеціальні та галузеві соціології: навч. посібник / О.Д. Куценко, О.І. Вишняк, В.Є. Пилипенко. – К.: Каравела, 2003.  — С. 25.
9. Нижник Н. Соціальне партнерство як виклик сьогодення / Н. Нижник, С. Дубенко, Л. Пашко // Політичний менеджмент. – 2005. – № 2 (11). – С. 46–54.
10. Носков, В.М. Инновационные технологии в гуманитарном вузе / В.М. Носков, А.В. Кальянов, О.В. Мирошниченко; под ред. В.И. Носкова. – Донецк : Лебедь, 2002.  — 288 с.
11. Оруджева С.Е. Сутність і особливості феномена соціального партнерства в юридично-правовій сфері: педагогічний аспект / Вісник Національної академії Державної прикордонної служби України.  — №2 — 2009 — С. 124-130.
12. Семигин Г.Ю. Социальное партнерство в современном мире.— М.: Мысль, 2003.
13. Соціальне партнерство в Україні: перспективи законодавчого регулювання // Україна: аспекти праці. — №2.  — 1998.