Сім'я — це мала соціальна група,
заснована на шлюбі та кровній
спорідненості. Члени сім'ї об'єднані
емоційними зв'язками, спільністю побуту,
моральною відповідальністю, взаємодопомогою.
Сімейні взаємини є офіційними за
фор¬мою та неофіційними за змістом. Психологія сім'ї вивчає
закономірності виникнення, становлення
й руйнування ро¬дини як специфічної малої
соціальної групи, умови та ме¬ханізми
її функціонування. Психологічному аналізові
під¬лягають різні аспекти сімейного
життя: витоки утворення сім'ї; формування
готовності до шлюбу й подружніх сто¬сунків;
загальні тенденції розвитку сім'ї, особливості
шлюб¬но-сімейних міжособистісних взаємин
та інші соціально-психологічні проблеми.
Досліджується вплив сім'ї на фор¬мування
особистості дітей. Психологія вивчає
особистісні та соціально-психологічні
чинники, що зміцнюють або деста¬білізують
шлюб. Багато уваги приділяється питанням
стате¬во-рольового виховання молоді,
формуванню просімейної мотивації, психологічним
аспектам сексуальних стосунків, взаємоадаптації
шлюбної пари, їхній психологічній суміс¬ності.
Чільне місце відводиться дослідженню
соціально-пси¬хологічних процесів, що
відбуваються в сім'ї: сімейна ко-мунікація
ті інтеракція, міжособистісна перцепція,
рольова диференціація у взаєминах подружжя.
Як соціальна група сім'я розв'язує завдання,
котрі сто¬суються осіб, які її складають,
а також ті, що торкаються безпосередньо
суспільства. Завдяки репродуктивній
функції сім'я забезпечує відтворення
суспільства. Крім того, шлюб є схваленою
суспільством формою задоволення сексуальних
потреб людей. Дорослі члени сім'ї, виконуючи
в суспільстві професійні функції, своєю
працею створюють економічні основи існування
родини, забезпечують її матеріальні та
культурні потреби. Сім'я виконує обслуговуючу
й опікун-ську функції щодо своїх членів,
забезпечуючи їм надання різноманітних
послуг, а також піклуючись про тих, хто
пот¬ребує допомоги (діти, старі або хворі
та інваліди). У такий спосіб в сім'ї задовольняються
альтруїстичні потреби. Сім'я виховує
для суспільства нових громадян, передаючи
їм мову, основні форми поведінки, національні
тради¬ції й звичаї, моральні та духовні
цінності. Сім'я виконує соціалізуючу
функцію. Соціалізації зазнають не тільки
діти, які завдяки їй уростають у суспільство,
а й саме подружжя, оскільки адаптація
до шлюбних, батьківських та інших сі¬мейних
ролей — це також соціалізуючий процес.
Водночас він задовольняє батьківські
потреби у вихованні дітей і зба¬гачує
новим соціальним досвідом особистість
шлюбних партнерів. Сім'я сприяє збереженню
психічного здоров'я, суспіль¬ства завдяки
виконанню психогігієнічної функції,
яка поля¬гає в забезпеченні почуття стабільності,
безпеки, емоційної рівноваги, а також
умов для розвитку особистості своїх чле¬нів.
Стабільна, добре функціонуюча сім'я дає
змогу кожній особі, яка її складає, задовольняти
такі потреби, як любов, емоційна близькість,
афіляція, розуміння і повага, визнання
тощо. У такій сім'ї індивід має умови для
самореалізації, самоствердження, збагачення
й розвитку своєї особистості. Отже, сім'я
суттєво впливає на своїх членів, задовольняючи
їхні потреби — біологічні, емоційні,
психосоціальні та еко¬номічні. Зміни,
що відбуваються в житті сім'ї, тісно пов'язані
зі змінами й перетвореннями в суспільстві,
частиною якого вона є. Різні соціальні
зрушення, індустріалізація, урбані¬зація,
професійна праця жінок, зміни в матеріальній
і ду¬ховній культурі, зумовлені науково-технічним
поступом, по¬ліпшенням засобів комунікації
тощо, впливають на сім'ю. Зокрема, вони
викликають зміни ролей і позицій у межах
родини, ціннісних орієнтацій, норм і способів
поведінки, укладу сімейного життя взагалі.
Кожна сім'я створює власну мікрокультуру
на основі загальносімейних цінностей,
традицій, звичаїв, норм і пра¬вил поведінки.
Шлюбна пара, розбудовуючи власний стиль
життя, спирається при цьому на усталені
в конкретному суспільстві норми, а також
ті, що запозичені з батьківських сімей
і збагачені досвідом свого самостійного
життя. Сім'я як мала соціальна група зазнає
певних динамічних перетворень, пов'язаних
головним чином з перебігом життя індивідів.
У розвитку кожної сім'ї можна виділити
кілька фаз: початкова фаза подружнього
життя — до народження першої дитини;
три батьківські фази, що охоплюють періо¬ди
зростання й виховання дітей; фаза, коли
діти стали соці¬альне зрілими й відокремлюються
від батьків; пенсійне под¬ружжя. Перехід
з однієї фази в іншу характеризується
змі¬ною структури сім'ї, її функцій, перебудовою
внутрісімей-них стосунків і взаємодії
відповідно до нових завдань, що постають
у різні періоди сімейного життя. На початку
кожної фази може створюватися специфічна
кризова ситуація, пов'язана з пристосуванням
членів ро¬дини до нових сімейних завдань
і функцій, зміною ролей і позицій. Зміни
в кількісному й віковому складі сім'ї
викли¬кають перетворення всіх її функцій
— економічної, захис-ної, психологічної,
соціалізуючої та ін. Це вимагає перегля¬ду
попереднього способу життя родини. Успішне
функціо¬нування сім'ї в нових умовах
збагачує осіб, які її складають, новим
досвідом і свідчить про їхні адаптивні
можливості. Психологічний аналіз сім'ї
як малої соціальної групи, умов і механізмів
її функціонування передбачає вивчення
ціннісних орієнтацій подружжя, які є
одним з конституюючи сім'ю чинників, що
регулює взаємини подружжя, ви-значає
їх ставлення один до одного, до дітей,
інших людей, навколишнього світу взагалі.
Розбіжності в індивідуальних системах
ціннісних орієнтацій подружжя є головною
пере¬шкодою інтеграції сім'ї, її повноцінного
функціонування. Гострі конфлікти, що
виникають на цьому грунті, роблять неможливим
нормальне внутрісімейне спілкування
і ство¬рюють небезпеку для існування
родини. Система ціннісних орієнтацій
сім'ї не є сталою протягом усього її життєвого
циклу. Загальносімейні цінності не зав¬жди
включають у себе ціннісні орієнтації
кожного з под¬ружжя. Діапазон ціннісних
орієнтацій окремих осіб родини може бути
вужчий або ширший від загальносімейних.
Чим ширший обсяг індивідуальних цінностей
подружжя, тим більше в них можливостей
для взаєморозуміння, тобто для єдності.
Для психологічної сумісності подружжя
важливе значен¬ня має взаємопізнання
і взаємоузгодження індивідуальних ціннісних
орієнтацій кожного з них, вироблення
на їх ос¬нові загальносімейних цінностей.
При цьому мають значен¬ня не тільки схвалення
й прийняття загальносімейних цін¬ностей,
а й позитивне ставлення кожного з подружжя
до ціннісних орієнтацій партнера. Тому
з погляду психологіч¬ної допомоги сім'ї
доцільно з'ясувати характер цього став¬лення.
У практиці психологічного консультування
виділені такі його варіанти: 1) один з
подружжя намагається дізна¬тися про
ціннісні орієнтації іншого, а також сім'ї
його батьків, але не приймає їх, визнаючи
лише свої; 2) подруж¬жя взаємотолерантні
до ціннісних орієнтацій один одного,
визнають їх рівноправність, але не прагнуть
до створення спільної системи цінностей;
наслідок цього — життя «поруч», а не «разом»;
3) подружжя схильні до схвалення і прийняття
майже всіх цінностей один одного, значно
змі¬нюючи при цьому власні системи цінностей.
Такий стан криє в собі небезпеку для самореалізації
й самоствердження одного з подружжя і
може призвести до надмірної залеж-ності
його від іншого; 4) подружжя створюють
спільну сис¬тему цінностей, визнаючи
при цьому право кожного на індивідуальні
ціннісні орієнтації, але зберігаючи пріоритет
загальносімейних орієнтацій. Розбіжності
в системах ціннісних орієнтацій подружжя
можуть служити грунтом для багатьох сімейних
конфліктів, зокрема таких, як конфлікт
сімейних ролей, боротьба за лідерство
в сім'ї, конфлікт як засіб знятгя напруження,
конф¬лікт як захист власного «Я». В основі
кожного з них лежить суперечність між
сформованими до шлюбу ціннісними уяв¬леннями
кожного з подружжя про рольові функції
чоловіка і дружини в сім'ї та способи
їх реалізації. Конфлікт може виникнути
і в результаті зіткнення звичних для
кожного з подружжя шляхів і способів
задоволення соціокультурних, інтелектуальних,
естетичних та інших потреб, прагнення
від¬стояти свою індивідуальність, намагання
узгодити уявлення про себе з думкою партнера.
Конфліктна ситуація у сфері ціннісних
орієнтацій, що перешкоджає створенню
взаємоприйнятної системи сімей¬них цінностей
ширшого обсягу, ніж індивідуальні, унеможливлює
інтеграцію родини, а отже й виконання
нею своїх обов'язків, створює небезпеку
дім її існування. Викликаючи напруження
в сімейних стосунках, конфлікти ціннісних
орієнтацій дезінтегрують родину. Для
забезпечення психологічного комфорту
в сім'ї та успішного її функціонування
суттєве значення має те, як складаються
взаємини і взаємодія принаймні у трьох
скла¬дових: між самим подружжям, між батьками
й дітьми, між братами й сестрами, якщо
в родині зростають двоє і більше дітей.
Основним чинником, який зумовлює характер
взає¬мин і взаємодії в усіх ланках сім'ї,
є ставлення подружжя один до одного та
"їхні батьківські установки щодо дітей.
У працях із психології сім'ї виділено
чотири типи ставлення: прийняття — неприйняття;
взаємодія — уникнення кон¬тактів; визнання
свободи активності — надмірна опіка;
по¬вага до прав кожного в сім'ї — надмірна
вимогливість. Позитивні типи ставлення
— прийняття, взаємодія, свобода активності,
повага до прав кожного — забезпечують
партнерські стосунки та егалітарний
устрій життя сім'ї. Виникнення порушень
у сімейних взаєминах, як правило, пояс¬нюється
наявністю значної дистанції між членами
родини, пов'язаної з прагненням уникнути
контакту, неприйняттям особистості партнера
або надмірною емоційною зосередженістю
на ньому, що виявляється в опіці, захисті,
над¬мірній вимогливості та спробі будь-що
підігнати його під уявлюваний образ чоловіка,
дружини або дитини. У взає¬минах подружжя
в період першої фази сімейного життя
часто виникають негаразди, пов'язані
з надмірною емоцій-ною зосередженістю
на партнерові, щільною опікою його і жорсткою
вимогливістю щодо образу чоловіка чи
дружини, Це саме простежується нерідко
і в сім'ях з однією дитиною, на якій сфокусовані
всі почуття й турботи батьків. У пізні¬ших
фазах подружнього життя та в його кризові
періоди джерелом сімейних чвар частіше
виступає емоційна дис¬танція. Реалізація
тих чи інших установок подружжя в сі¬мейних
взаєминах створює певну соціально-психологічну
картину родинного життя, яка виявляється
у специфічному її укладі. Усталилася
думка, що кожна сім'я мас прита¬манний
тільки їй одній індивідуальний стиль
родинних сто¬сунків (систему прийомів
впливу один на одного та ін.). Дослідження
стилю взаємин у сім'ї передбачає їх класи¬фікацію
для надання цілеспрямованої психологічної
допомоги в налагодженні сімейних стосунків.
Більшість існуючих типологій сімей розроблена
на ос¬нові виявлених особливостей спілкування
і міжособових сто¬сунків у сім'ї, що зумовлюють
певну взаємодію членів ро¬динної групи
і властиві тільки їй способи впливу подружжя
один на одного і на дітей. На цій основі
сім'ї умовно по¬діляють на кілька полярних
типів. За ступенем уключення членів родини
в сімейні сто¬сунки, їх емоційної духовної
єдності розрізнюють згуртовані (інтегровані)
і роз'єднані (дезінтегровані) сім'ї. У
перших кожний член сім'ї відчуває себе
повноцінним учасником сімейної взаємодії.
Таким сім'ям властиві духовна та емо¬ційна
близькість, відповідальність один за
одного, довір'я, тобто існує психологічна
захищеність. Для роз'єднаних сі¬мей характерна
відособленість членів родини один від
одно¬го. Кожний живе ніби сам по собі,
духовно й емоційно майже не пов'язаний
з іншими членами родини. Звичайно, такий
поділ сімей за ступенем згуртованості
є умовним. Наприклад, існують сім'ї з досить
високим ступенем ваності. Це так звані
суперінтегровані сім'ї. Здебільшого такий
тип взаємин характерний для неповних
сімей (мати — дитина). За ступенем роз'єднаності
виділяють частково дез¬інтегровані сім'ї.
Вони складаються з родинних мікрогруп,
у які входять не лише члени конкретної
сім'ї, а й родичі з боку чоловіка чи дружини.
У таких сім'ях хтось з її членів опиняється
в ізоляції, ігнорується сімейною групою.
За характером психологічної й ціннісно-орієнтаційної
єд¬ності розрізняються гармонійні і
дисгармонійні сім'ї. Перші, крім того,
поділяються на природно і штучно гармонійні.
Природно гармонійні сім'ї характеризуються
збігом цілей, мотивів, емоційних і пізнавальних
установок членів родин¬ної групи, завдяки
чому забезпечується їхня психологічна
сумісність. У штучно гармонійних сім'ях
злагода є результа¬том свідомих зусиль
членів родини. У таких сім'ях помітне
прагнення пристосуватися один до одного,
часом ціною обмеження власних потреб,
привести їх у відповідність до потреб
і запитів інших членів сімейної групи.
Дисгармонійним сім'ям притаманна розбіжність
у систе¬мах ціннісних орієнтацій, потреб,
мотивів і цілей членів родинної групи.
Адаптація їх один до одного ситуативна,
перманентна, а то й декларативна. Рольові
обов'язки в та¬ких сім'ях нерідко виконуються
з примусу, що створює пси¬хологічне напруження
в сімейному спілкуванні. Емоційна дистанція
між чоловіком і жінкою та іншими членами
ро¬дини створює сприятливий грунт для
виникнення психо¬логічної несумісності,
а отже, і міжособових конфліктів. За ознакою
комунікативних установок членів родини
роз¬різнюються корпоративні (прагматичні)
і альтруїстичні типи сімей. У перших спілкування
здійснюється на договірних, корпоративних
засадах. У такій сім'ї кожний виконує
по¬кладені на нього обов'язки лише за
умов, якщо інші вико¬нують свої. Як правило,
здійснюється жорсткий контроль за поведінкою
кожного члена сім'ї, налагоджено систему
по¬зитивних і негативних санкцій для
заохочення виконання рольових обов'язків.
Сімейна група може мати подібні цін¬нісні
орієнтації й бути психологічно сумісною
та емоційно пов'язаною, але в її членів
відсутня готовність поступитися власними
інтересами заради спільного блага. Прагматичний
принцип співжиття («що ти для мене, те
й я для тебе») діє як у взаєминах подружжя,
так і в стосунках з дітьми та іншими родичами.
Постійно вираховується, хто і скільки
доклав зусиль до підвищення сімейного
добробуту і що отримав натомість. Психологічна
рівновага в таких сім'ях дуже нестійка.
Цінність кожного визначається тим, якою
мірою він може задовольнити прагматичні
установки інших. На цій основі досить
легко виховується егоїстичний тип особистості
з настановою «жити для себе». Спілкування
в альтруїстичних сім'ях грунтується на
сві¬домому визнанні кожним членом родини
відповідальності за добробут інших. Поведінка
членів сім'ї часто йде врозріз з власними
потребами і запитами — за принципом «жити
для інших». Кожний у такій сім'ї с цінністю
сам по собі, а не тому, що дає якусь користь,
тобто створює для сім'ї матеріальний
добробут і забезпечує їй високий соціальний
статус та ін. Навіть члени сім'ї, які порушують
прийняті в ній норми поведінки, не стають
ізгоями, навпаки, їм усіляко допомагають
знайти правильний шлях. За кількістю
і характером комунікативних зв'язків
роз¬різнюються відкриті і закриті сім'ї.
У відкритих особистісна спрямованість
не обмежується лише колом родинних ін¬тересів
та цілей. Члени сім'ї включені в різні
соціальні зв’язки. Специфікою відкритої
сім'ї є прагнення до нових контактів.
Завдяки цьому підвищується їх соціально-захис¬ний
потенціал. Вони мають можливість компенсувати
не¬вдачу в одній суспільній сфері переключенням
своїх інтересів в іншу. Закриті сім'ї
є комунікативно самодостатніми. Кількість
позасімейних соціальних контактів у
них надто обмежена, і, як правило, вони
не прагнуть до їх розширення. Головне
— це твоя сім'я і родинні зв'язки, а все
інше - тло, на якому проходить життя. Власна
сім'я посідає перше місце в іє¬рархії
родинних цінностей. Залежно від адаптивних
ресурсів сім'ї, її здатності при¬стосовуватися
до мінливості умов життя виділяють гнучкі
й інертні (консервативні) сім'ї. Гнучкий
тип сім'ї характери¬зується здатністю
швидко переорієнтовуватися, якщо цього
вимагають нові умови життя. Інертні сім'ї,
навпаки, ригідні та консервативні щодо
переоцінки й зміни вже усталених стандартів
поведінки. За характером розподілу влади
виділяють сім'ї єдино¬владні (авторитарні)
і демократичні. У перших влада зосе¬реджена
в руках когось одного — чоловіка, дружини
та ін. Згідно з цим найважливіші рішення
приймаються тільки зі схвалення цього
члена родини. Соціологи за цим показ¬ником
поділяють сучасні сім'ї на неопатріархальні
і неоматріархальні. Для демократичних
сімей характерна або рівноправність
усіх членів родини в прийнятті рішень,
або функціональний розподіл влади: в
одних сферах життя головну роль відіграє
чоловік, в інших — жінка, у третіх — хтось
із батьків подружжя чи старші діти. Виділення
авторитарних і демократичних типів сімей
має істотне значення для оцінки ресурсів
сімейного вихо¬вання, але за умов, коли
відомі інші характеристики спіл¬кування
і міжособистісних стосунків. Так, в інтегрованих,
гармонійних, емоційно об'єднаних, з альтруїстичними
уста-новками сім'ях питання розподілу
влади взагалі не виникає. Сімейна ієрархія,
яка склалася, сприймається членами ро¬дини
як природна й оптимальна, незалежно від
того — авторитарна вона чи демократична.
В дезінтегрованих сім'ях єдиновладдя
може бути джерелом постійного психологіч¬ного
напруження в родинних стосунках. Класифікація
сімей за наведеними шістьма полярними
ознаками дещо умовна. Характеризуючи
сім'ю як той чи інший тин, беруть до уваги
перевагу якоїсь однієї ознаки взаємин
у сімейній групі й абстрагуються від
усіх інших. Отже, чисті сімейні типи —
це наукова абстракція, яка потрібна для
розуміння суті явища. В житті звичайно
трап¬ляються змішані тини, у яких взаємини
характеризуються поєднанням різних ознак
у певному співвідношенні. Тому для діагностики
сімейних стосунків з метою надання сім'ї
психологічної допомоги доцільно визначати
тип сім'ї за домінуючою ознакою, наприклад
так: швидше інтегрована, ніж роз'єднана,
і т.п. |