Проблеми людства

ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЛЮДСТВА

ПРОБЛЕМА ВІЙНИ І  МИРУ

Запобігання світовій війні  залишається найважливішою глобальною проблемою людства. І для цього  є всі підстави. Вченими підраховано, що за останні 6 тис. років люди пережили понад 14, 5 тис. воєн, в яких загинуло 3 млрд 640 млн людей. Війна завдає нечуваної шкоди людській популяції і екосистемам. Тільки в період Другої світової війни (1939— 1945) військовими діями була охоплена площа бл. 3,3 млн км², у ході війни загинуло 55 млн людей. Під час війни в Перській затоці у лютому 1991 р. було висаджено у повітря 1250 нафтових свердловин, внаслідок чого щодня згоряло бл. 1 млн т нафти, забруднюючи повітря на сотні кілометрів від Кувейту. Ракетно-бомбові удари НАТО по військових і цивільних об'єктах Югославії в першій половині 1999 р. призвели до великих пожеж і руйнування, дуже небезпечного забруднення повітря, грунту, вод Дунаю токсичними хімічними речовинами і нафтопродуктами. Будь-які військові дії завдають навколишньому природному середовищу шкоди, особливо якщо вони ведуться на великій території протягом тривалого часу, однак і при короткочасних військових конфліктах можуть виникнути надзвичайні екологічні ситуації, якщо можливий противник застосує сучасні засоби знищення. Навмисні негативні впливи людини на природу і навколишнє середовище у військових цілях отримали назву екоциду (біоциду, екологічної війни). У наш час найбільш руйнівний потенціал має зброя масового знищення — ядерна, хімічна і бактеріологічна. Всі компоненти навколишнього природного середовища, і насамперед люди, беззахисні перед цими видами зброї.

Ядерна зброя характеризується великою потужністю і різною вражаючою дією, яка визначається впливами на навколишнє середовище ударної хвилі, світлового випромінювання, проникаючої радіації, радіоактивного зараження і електромагнітного імпульсу. Ударна хвиля при ядерному вибуху має колосальну руйнівну силу, яка наносить незахищеним людям і тваринам важкі травми, аж до їх загибелі. При надмірному тиску у фронті ударної хвилі (понад 50 кПа) спостерігається повне пошкодження лісового масиву, вириваються з корінням дерева, а у людей розриваються внутрішні органи, переламуються кістки. Світлове випромінювання викликає найсильніші опіки відкритих ділянок тіла, в тому числі сітчатки очей. У Хіросимі і Нагасакі термічні ураження (опіки) були основними наслідками ядерних вибухів. Під впливом проникаючої радіації, що викликається смертоносними гамма-променями і нейтронами, у людей і тварин виникає променева хвороба, яка у важких випадках закінчується загибеллю. У 70—80-ті pp. було введене поняття «ядерної зими» — різкого і тривалого похолодання, що може виникнути у разі війни із застосуванням термоядерної зброї. При цьому середнє зниження температури повітря над Північною півкулею прогнозується більш ніж на 20 °С. Грандіозні пожежі, які неминуче будуть супроводжувати ядерні вибухи, створять величезну масу газоподібних домішок і диму, які спричинять затемнення поверхні Землі («ядерної ночі») на багато тижнів і навіть місяців. «Ядерна зима» — це глобальна екологічна катастрофа, яка у разі її виникнення буде руйнівно діяти на основні природні екосистеми Землі і призведе до знищення людства.

Хімічна зброя призначена для отруєння людини і біоти за допомогою бойових отруйних речовин — газів, рідини або твердих речовин. Засоби їх застосування: ракети, міни, снаряди, бомби або розпилення з літаків. Хімічні отруйні речовини здатні укорінюватися і пересуватися по трофічних ланцюгах, створюючи високу токсичну небезпеку для життєдіяльності організмів. У великих кількостях хімічна зброя застосовувалася під час Першої світової війни і у В'єтнамі. У 1914—1918 pp. бойові отруйні речовини, в основному іприт, спричинили загибель 10 тис. людей і 1,2 млн людей зробили інвалідами. У наш час створений принципово новий клас бойових отруйних речовин нервово-паралітичної дії (зарин, табун, зоман тощо), а також отруйні речовини психогенної, загальноотруйної і задушливої дії. Всі вони негативно впливають на природні екосистеми, викликаючи масові ураження людей, загибель великої частини популяцій будь-яких хребетних тварин, рослин. У В'єтнамі бойові отруйливі речовини застосовувалися в основному у вигляді дефоліантів (гербіцидів), що призводило до втрати рослинами листя, порушення росту, а згодом і до їх повної загибелі.

Внаслідок розпилення армією США понад 100 тис. т дефоліантів (гербіцидів) у В'єтнамі було знищено 12 % лісів, 40 % мангрів і понад 5 % сільськогосподарських угідь. Зі 150 видів птахів залишилося 18, майже повністю зникли комахи, багато рослин загинуло як біологічний вид. Великої шкоди було заподіяно здоров'ю 1,6 млн вьєтнамців. Понад 7 млн людей були вимушені покинути райони, де була застосована хімічна зброя. Автори звіту Американської академії наук вважають, що рослинність В'єтнаму і Камбоджі зуміє подолати наслідки цього масованого застосування знищувальних бойових речовин тільки через десятиріччя, якщо не через сторіччя. У ході військових дій у 1961 — 1975 pp. у В'єтнамі, Лаосі і Кампучії американські війська використали не тільки хімічну зброю. Широко застосовувалася тактика «випаленої землі». Внаслідок масованого бомбардування утворилися величезні площі антропогенного бедленда (від англ. «погані землі»). За допомогою могутніх бульдозерів зрізалися під «корінь» тропічні ліси разом з грунтом, затоплялися прибережні території, широко застосовувався напалм (запалювальна суміш) тощо. Саме в період війни в Індокитаї А. Гальфсоном (1970) був уперше введений термін «екоцид» (екологічна війна).

Бактеріологічною (біологічною) зброєю називають бактеріальні засоби (бактерії, віруси), отрути (токсини), призначені для масового ураження людей. Використовуються за допомогою живих переносників захворювань (гризунів, комах тощо), або у вигляді боєприпасів, начинених зараженими порошками або рідиною. Бактеріологічна зброя може викликати масові інфекційні захворювання людей і тварин чумою, холерою, сибіркою та іншими хворобами, навіть попадаючи в їх організм у малих кількостях. Багато бактерій здатні утворювати спори, які можуть зберігатися в ґрунті протягом десятиріч. Ліквідація усіх видів зброї масового знищення — єдиний реальний шлях запобігання глобальній екологічній катастрофі, пов'язаній з воєнними діями. Зараз зброя масового знищення загрожує самому існуванню планети. Потужність накопичених запасів ядерної зброї в 80-ті pp. XX ст. оцінювалася в 3,5 т тротилового еквіваленту на кожного жителя Землі. Як і раніше на гонку озброєнь витрачається до 1 трлн дол. на рік, в арміях держав світу зайнято понад 25 млн людей.

Паливно-енергетична і сировинна  глобальні проблеми

Використання паливно-енергетичних і сировинних ресурсів на сьогодні зростає значними темпами. На кожного  жителя планети виробляється 2 кВт  енергії, а для забезпечення загальновизнаних норм якості життя необхідно 10 кВт. Такий показник досягнутий лише у  розвинених країнах світу. У зв'язку з цим нераціональне використання енергії у поєднанні зі зростанням народонаселення та нерівномірним  розподілом паливно-енергетичних ресурсів різних країн та регіонів призводить до необхідності нарощення їх виробництва. Проте енергетичні ресурси планети  обмежені. При запланованих темпах розвитку ядерної енергетики сумарні  запаси урану будуть вичерпані в  перші десятиліття ХХІ ст. Проте, якщо витрати енергії будуть на рівні  енергетики теплового бар'єру, то всі  запаси невідновлюваних джерел енергії згорять у перші десятиліття. Тому з точки зору матеріально-речового змісту основними причинами загострення паливно-енергетичної та сировинної проблем є зростання масштабів залучення у виробничий процес природних ресурсів та їх обмежена кількість на планеті. Шляхи вирішення паливно-енергетичної та сировинної глобальних проблем. Основними шляхами вирішення паливно-енергетичної та сировинної проблем з точки зору матеріально-речового змісту суспільного способу виробництва є:

зміна механізму ціноутворення  на природні ресурси. Так, ціни на них  у слаборозвинених державах диктують крупні ТНК, які зосередили у своїх  руках контроль на природними багатствами. За даними ЮНКТАД, від трьох до шести  ТНК контролюють 80-85% світового ринку  міді, 90-95% світового ринку залізної руди, 80% ринку бавовни, пшениці, кукурудзи, кави, какао інше;

об'єднаним зусиллям розвинених держав протиставити стратегію  об'єднання дій країн-експортерів  паливно-енергетичних та паливних ресурсів. Ця стратегія повинна стосуватися  об'єму добування всіх видів ресурсів, квот їх продажу на зовнішніх ринках інше;

оскільки розвинені  країни і ТНК намагаються здійснювати  лише первинну обробку мінеральної  сировини в країнах, що розвиваються, то останнім необхідно нарощувати випуск готової продукції, що дозволило  б їм знано збільшити доходи від  експорту;

проведення прогресивних аграрних перетворень;

об'єднання зусиль всіх країн для вирішення глобальних проблем, значно збільшити витрати  на усунення екологічної кризи за рахунок послаблення гонки озброєнь та скорочення воєнних витрат.

використання комплексу  економічних заходів управління якістю навколишнього середовища, в  тому числі субсидій та дотацій на виготовлення екологічно чистої продукції, за виконання державних екологічних  проектів інше.

Світова демографічна проблема на міжнародному рівні розглядає­ть­ся й оцінюється у контексті найважливіших  глобальних проблем людства, від комплексного вирішення яких значною мірою залежить забезпечення на­селення планети продовольством, достатньою кількістю та безпечними джерелами енергії, збереження природного середовища, забезпечення про­дуктивної зайнятості трудоактивного населення, соціально-економічного і культурного ро­звитку регіонів світу. Демографічна проблема у глобальному мас­штабі, згідно з традиційним її тлумаченням, полягає у суперечливо швид­ко­му зростанні чисельності населення Землі та диспропорціях його складу.

Саме ХХ ст. увійшло  в демографічну історію як період безпрецедент­ного зростання чисельно­сті на­селення світу. Одним із основних досягнень минулого сторіччя стало  повсюдне значне зниження рівня смертності населення, яке у поєднанні зі збереженням високої народжуваності в країнах Африки, Азії та Латинської Америки призвело до „демографічного вибуху”.

Особ­ливо прискорилися темпи зростання чисельності  населення у другій по­ловині  ХХ ст., так що десятиліттями максимально  швидкого її збі­ль­шен­ня стали 1960-1970-і  рр, а на­да­лі зростання чисельності жителів пла­не­ти вже йш­ло з уповільненням темпів. У підсумку чи­сель­ність населення сві­ту, яка у 1900 р. становила дещо менше 1,7 млрд. осіб, за сторіччя (до 2000 р.) зро­сла до 6,1 млрд., а ще через десять років вже наблизилась до 7 млрд. осіб (на середину 2011 р. населення світу становило 6 млрд. 987 млн. осіб), з них 5,7 млрд. про­жи­ває у менш розвинутих країнах світу (у т. ч. понад 1,3 млрд. осіб ― у Китаї; понад 1,2 млрд. ― в Ін­дії).

Ряд фахівців вже тривалий час наголошують, що планета пе­ре­на­селена  і вважають, що подальше збільшення чисельності населення не­ми­нуче при­зведе до глобальної екологічної  катастрофи. Однак значна ча­с­тина  демо­графів (серед них ― і  експерти ООН), з огляду на тенденції  оста­н­ніх років схиляються до дум­ки, що прискорене зростання чисельності на­се­лення світу ― явище порів­няно ко­роткочасне і незабаром припиниться. За прогнозами ООН, середньорічний приріст населення світу на най­ближчі роки очікується на рівні 75-77 млн.осіб  (так що у 2015 р. чисель­ність на­­селення становитиме майже 7,3 млрд. осіб). Відмітки 8 млрд. населення світу ­досягне наприкінці першої чверті поточного сторіччя, а нарикінці пер­шої по­ловини цього сторіччя чисельність населення сягне 9,3 млрд. осіб і, за очі­куван­нями, надалі стабілізується. Показово, що нині країни, які розви­ва­­ються, все більш широко визнають необхідність подальшого зниження темпів зростання їх населення як умови для ослаблення тиску на природне до­вкілля, джерела енергії, для досягнення певних цілей соціально-економічного розвитку тощо.

Нині поряд з проблемою  надзвичайно високої народжуваності, якою зви­ч­но опікувались міжнародні організації, у світовому контексті  з'явились її анти­по­ди — проблема надмірно низької народжуваності, подекуди ― на тлі низької три­­ва­лості  життя, поширення депопуляційних тенденцій у ряді країн світу. Зо­кре­ма, на європейських теренах депопуляція вже перестала бути екстраорди­­на­р­ним явищем: більше третини європейських держав на сьо­год­ні фік­сують природний убуток населення. В цілому в європейському регіоні природний приріст населення наразі нульовий (а у сукупності країн Європейського Союзі коефіцієнт природного приросту становить 0,1%).

При цьому демографічна ситуація від­різ­ня­ється у різних частинах Європи. Так, вельми значна частка європей­сь­ких країн з відчутним  загальним і природним убутком  населення нині предста­в­лена держа­вами Східної й Центральної Європи та деякими іншими європейсь­кими країна­ми  з пострадянського простору (як-от: Російська Федерація та країни Балтії).

Водночас у низці  розвинутих країн Західної і Південної  Європи, які до­ся­г­ли значних успіхів  у зниженні смертності, рівень народжуваності є також насті­льки низьким, що чисельність  їх населення або вже скоротилась, або очі­ку­ється її скорочення у  середньостроковій перспективі. Серед  тих євро­пей­ських країн, чисельність  населення яких допоки утримується  або дещо збі­ль­шу­ється, якнай­швидше процес її скорочення розпочнеться в  Австрії та Греції.

Ключовим проблемним моментом сучасної демографічної си­туації  в Україні лиша­ється відчутна її „навантаженість” кризовими медико-демографічними елементами, незадовільний стан здоров’я населення, що виявляється у значних масштабах його передчасної смертності й інва­лі­ди­за­ції, переважно негативних зрушеннях у рівні та структурі захворю­ва­ності, накопи­чен­ні населенням тягаря хронічних хво­роб і результується у низькій (за європейськими взір­цями) середній тривалості життя, осо­бливо для чоловіків. Ситуацію не змінили принципово навіть ті позитивні зрушення у смертності й тривалості життя населення, які мали місце у нашій країні в останні три роки: чоловіки в Україні допоки мають тривалість життя на 13 років меншу, ніж середня за країнами ЄС, українські жінки – живуть на 7 років менше, ніж в ЄС.

З 2002 по 2009 рік в Україні  відбувалось підвищення народжуваності, зумовлене дією комплексу чинників (вплив «демографічної хвилі», компенсація  відкладених народжень, активізація  пронаталістської політики). Воно супроводжувалось певними змінами у структурних характеристиках народжуваності – збільшенням частки народжень поза зареєстрованим шлюбом, «постарішанням» материнства – які наближають її до моделі народжуваності, притаманної більш розвинутим європейським країнам і, очевидно, будуть спостерігатися і у перспективі.