Поняття «неформали»

 

 

Зміст

 

Вступ

 

Поняття «неформали»  міцно ввійшло в сучасний побут. У суспільній думці поняття неформали  асоціюється з розпливчастим визначенням молодіжної групи, галасливо і метушливо конфліктуючої із суспільством. У соціології визначаються неформальні об’єднання як різновид самодіяльних об’єднань молоді, що характеризуються орієнтацією на забезпечення міжособистісного спілкування, на задоволення соціально-психологічних потреб. Неформальні об’єднання молоді ґрунтуються на інтересах, що торкаються невеликої групи людей і цілком можуть бути задоволені в їхніх межах. Інтереси надзвичайно різноманітні. Серед інтересів приділяється увага якості молодіжних товарів, розвитку молодіжної музики, спортивні інтереси й ін. Потім піднімаються питання самотності, сексу, розширення демократії, створення сім’ї, екології й охорони пам’ятників старовини і т.п. Неформальні об’єднання охоплюють молодь, яка шукає сенс життя, місце в суспільстві, цікавої справи і захоплюючого дозвілля.

Неправомірно відносити  появу неформальних об’єднань до 80-м років XX ст. Союзи, осередки, об’єднання, у яких групувалася молодь на основі спільності інтересів і цілей існували завжди. Але бурхливий ріст ініціативи і самодіяльності молоді спостерігається в переломні, революційні періоди розвитку суспільства. У відповідь на фальш і лицемірство «суспільства дорослих» виникають молодіжні угруповання протесту навіть у періоди стабільності суспільних відносин. Так, у 70-і роки широке поширення одержує рух хіпі, панків, металістів, шанувальників нетрадиційних релігій і т.п. Їхня поява нагадує «молодіжний бунт» проти бюрократичного механізму, що діяв у той період. Однак протест прийняв перекручені, а найчастіше і просто соціально небезпечні форми. Об’єднання «неформалів» ніде не реєструються. Вони легко вписуються в процес демократизації суспільства, а можуть стати дестабілізуючим фактором. Психологічно для багатьох молодих людей, що конфліктують з дорослими, включення в неформальне об’єднання дає компенсаційний ефект. Не маючи раціональних засобів впливу на дорослих, підліток за допомогою карнавальних, ритуально-символічних дій і зухвалого зовнішнього вигляду (гребінь волосся на голові, залізні ланцюги, свастика, емблеми черепа як прикраси і т.п.), розмальована джинсова куртка, кільце в носі і т.п. частково знімає внутрішнє напруження, привертає до себе увагу навколишніх. Сильно діючі зовнішні засоби допомагають деяким молодим людям припинити внутрішній конфліктний діалог з дорослими, переводячи його в діалог зовнішній. Однак багато активних неформалів після виходу з групи вже не страждають підлітковими комплексами, не бунтують по незначних причинах і за допомогою різноманітних інституціональних форм інтегруються в суспільні відносини.

1.Поняття субкультури

Субкультура – соціальне угрупування, яке об'єднане тим, що кожен з його представників себе до нього зараховує (тобто ідентифікує). Члени такого угрупування можуть формувати групи безпосереднього спілкування (компанії, клуби, тусовки), але їхній зв'язок одне з одним може відбуватися і віртуально, завдяки захопленню одним героєм. Наприклад, субкультура "толкієністів", які грають в рольові ігри за мотивами фентезі-повістей Толкієна найчастіше мають власні клуби, а "поттеромани" (фанати Гаррі Поттера), як одна з наймолодших субкультур, ще тільки формується, то її прихильники згуртовані тільки віртуально завдяки книжкам Джоан Роулінг.

Кожен представник чи носій субкультури приймає норми, цінності, картину світу, стиль життя та інше – за зразок свого існування. Але паралельно з цим існують і зовнішні атрибути, які свідчать про приналежність до певного угрупування, як наприклад: жаргон (сленґ), зачіска, одяг, зовнішній вигляд та ін. Наприклад, для хіпі було характерне довге волосся, а для панків – вистрижена голова зі смужкою волосся посередині, яка називається "ірокез". Чи от інша ілюстрація – скінхеди своїм взуттям вважають тільки черевики фірми "Dr. Martins", а байкери не визнають черевиків і воліють навіть влітку ходити в шкіряних чоботях, і бажано з кованою підошвою.

Найчастіше субкультури  виникають довкола певного центру чи ініціатора, який проповідує певні  новації у сфері музичних стилів, способу життя, ставлення до якихось  соціальних явищ. Ідейний центр формує цілісну картину світу, ставлення до нього, випрацьовує спеціальні тексти, які набувають статусу культових (або у когось запозичує ці тексти і проголошує їх такими, що пасують до їхнього вчення, як було з роботами Карлоса Кастанеди, які писалися ним зовсім не для хіпі, але які хіпі визнали за свої, головно через те, що в них багато йшлося про вживання галюциногенних речовин).

Поняття молодіжної субкультури

Молодіжні субкультури  у теоретичній частині практично  нічим не відрізняються від опису субкультури загалом. Єдине, що учасниками молодіжних субкультур є в основному молодь, а не хтось інший. Підлітків у субкультурах приваблює в основному можливість спілкуватися з собі подібними, а також зовнішня атрибутика, яка дає можливість демонструвати свою позицію у соціумі.

Загалом можна виділити 5 головних характеристик молодіжних субкультур:

1. Специфічний стиль життя і поведінки;
2. Наявність власних норм, цінностей, картини світу, які відповідають вимогам певних соціальних категорій молоді;
3. Протиставлення себе решті суспільства;
4. Зовнішня атрибутика, яка має символічне значення;
5. Ініціативний центр, який генерує тексти.

Таким чином можна  вивести наступне означення:

Молодіжна субкультура – будь-яке об'єднання молоді, що має власні елементи культури, а саме: мову (сленг), символіку (зовнішня атрибутика), традиції, тексти, норми і цінності.

Дуже часто термін молодіжна субкультура плутають з поняттям молодіжна контркультура. Для того, щоб уникнути цієї термінологічної  незрозумілості, наведемо таке визначення:

Молодіжна контркультура – об'єднання молоді, що має всі ті елементи культури, що й субкультура, але чиї норми та цінності перебувають в активній чи пасивній опозиції до існуючих у суспільстві норм і цінностей.

Безперечно, що деякі  субкультури є контркультурними, але зовсім не означає, що ці два терміни можна протиставляти. Ще одна поширена помилка, яка стосується нашої теми – це підміна поняття молодіжної субкультури поняттям "неформальний молодіжний рух". Річ у тому, що вони не цілком тотожні. Неформальним молодіжним рухом можна назвати систему молодіжних субкультур і широкої неорганізованої молодіжної діяльності у взаємозв'язку між собою і з суспільством загалом. У свою чергу, молодіжний неформальний рух є частиною ширшого середовища – "андеграунду".

Сучасна наука виводить навіть певну класифікацію молодіжних субкультур. В короткому викладі  їхня типологія виглядає так:

• романтико-ескапітські субкультури (хіпі, толкієністи, байкери...)
• гедоністично-розважальні (рейвери, репери...)
• кримінальні (скінхеди...)
• анархо-нігілістичні (панки та інші).

Варто звернути увагу  на парадокс молодіжних субкультур: з  одного боку вони культивують протест  проти суспільства дорослих, його цінностей і авторитетів, а з  іншого – покликані сприяти адаптації молоді до цього дорослого суспільства.[1]

2.Молодіжні субкультури

Хіпі

В наш час досить складно  знайти прихильників "хіпізму", які  б свідомо називали себе "хіпі". Натомість люди, які зараховують  себе до цієї категорії, воліють називати себе "я патлатий", "піпл", "системна людина" і навіть "людина". При цьому вони усвідомлюють, що оточення сприймає їх саме як "хіпі", але самі не бажають потрапляти під це визначення. Найочевидніше, що це відбувається через старомодність самого слова "хіпі", та через усі асоціації, які пов'язалися з цим терміном починаючи з його виникнення у другій половині 60-х років 20-го століття.

Сьогодні чітко виділяються  два прошарки цього руху: так звана "стара система" ("олдові хіпі" від англійського old, тобто старий, "справжні хіпі", "мамонти") та "нова система". "Стара система" складається з людей старшого віку (навіть до 50-ти років), для яких "хіпізм" - це все їхнє життя. Найчастіше ці люди не мають ані постійної роботи, ані постійної сім'ї. Більшість із них деградували і стали наркоманами, бомжами чи психічно хворими особами. "Нова система" об'єднує в собі молодь віком від 14-ти до 20-ти років, які примудряються поєднувати свій "хіпізм" із навчанням у престижних закладах і не завжди дотримуються найважливішої заповіді, яку визначили ідеологи руху - незалежність від соціуму. Натомість молодь робить основний акцент на атрибутиці, перебираючи на себе сленг, манеру одягатися, прикраси та ін.

Через це існує непорозуміння між  двома цими поколіннями, яке, щоправда, не заважає існувати жодній зі сторін. І обидва ці табори вірять, що саме вони є справжніми "хіпанами", які ведуть свій початок з 66-го року зі Штату Каліфорнія (США). Хоча особливо ревні історики починають відлік цього руху ще із початку минулого сторіччя. Справді, у 20-х роках у Німеччині з'явилося те, що нагадує "хіпі". Сотні молодих людей об'єдналися у в групи із назвою WANDERVOGEL. Вони мандрували країною, не визнавали дорослих авторитетів, носили довге волосся, читали індійських філософів і проголошували принципи вільної любові. Але не дивлячись на все це WANDERVOGEL так і не змогли зробити бодай мінімальний переворот у тогочасній культурі, через що і пішли в історичне забуття.

Стосовно ж руху, що веде своє коріння  з 60-х, то тут все було значно серйозніше. Для його виникнення існував ряд соціальних та культурних причин, які не в останню чергу були викликані і другою світовою війною. Річ у тому, що після перемоги на Гітлером, західний світ опинився перед необхідністю якось перебудовуватися і підлаштовуватися під нові реалії геополітики. З середини 50-х почали міцнішати консервативні умонастрої, що у філософії вилилося у течію "структуралістів", які наполягали, що все життя - це певна структура. І кожна людина повинна виконувати відведену їй роль.

Але паралельно з цим у повітрі того часу уже незримо був присутній дух революції, вибух якої припав на студентські виступи 68-го року. І тут хіпі проявили себе цілком життєздатною силою у боротьбі з консерваторами і ретроградами. Основна частина цієї субкультури складалася із дітей цілком забезпечених батьків. Під впливом східних містиків, які проповідували пошуки гармонії і щастя за межами матеріального світу, тисячі хлопців і дівчат, тікали з дому, поселялися комунами і жили ні від кого незалежним життям, відрощуючи якомога довше волосся.

Панки

Писати про панк завжди складно. І для цього є дві  цілком об'єктивні причини: по-перше  панки самі про себе мало що пишуть, бо воліють спілкуватися усно чи через  музику, а по-друге — саме слово "панк" уже настільки втратило свій первинний сенс і так часто вживається в найрізноманітніших контекстах, що говорити про таке явище субкультури як "чистий панк" — уже не випадає. Тому те, що буде написано в цьому розділі, — це свого роду збірний образ молодіжної субкультури, яка дуже тісно пов'язана з музикою.

Термін "панк" прийшов  в українську мову з англійської. Оригінально він пишеться "punk" і має дуже багато значень. Найдавніша згадка про нього належить ще до часів Вільяма Шекспіра, коли воно означало найдешевшу категорію вуличних повій. В сучасній англійській "punk" означає "гниле дерево", "гниль", "непотріб", "неповнолітній сексуальний партнер" і все інше у цьому ж дусі. Наприкінці 60-х років, коли власне і зародився цей молодіжний рух, журналісти так назвали молодь, яка стояла біля його витоків. Вони вважали, що таким принизливим словом відіб'ють популярність цього руху. Але такий хід себе не виправдав і слово прижилося у тогочасному лексиконі.

Грубо кажучи, є два  типи панків:

1) люди належать до  цього руху тому, що вони слухають  відповідну музику (панк-рок музику);

2) люди, які окрім того  що слухають цю музику, ще і  в житті сповідують панківські  принципи.

Панк-музика є невід'ємною  частиною субкультури. Перші групи  такого напрямку зародилися ще у 1964 році у Сполучених Штатах. Тоді вони мислили себе як альтернатива рок-н-ролові. Вимоги до неї були простими: вона повинна була бути доволі жорсткою, швидкою, голосною, а тексти серйозними та такими, що порушували б проблеми, які хвилювали більшість молоді. Але американський типаж не став прообразом усього руху і панки, як рух, зародилися на початку 70-х у Великобританії.

Серед самих представників  цього руху існує красива легенда  про те, що панками стали хіпі, які розчарувалися в ідеї загальної  любові. Можливо, це так і є, тим  більше, що ідеологія оригінального панку, а не його сурогатної місцевої версії полягає у невизнанні будь-якого насильства, повазі до батьків і абсолютному пофігізмові, замішаному на доброму гуморі.

Скінхеди

Часто скінхедів вважають фашистами. Образ, який ці бритоголові хлопці (а деколи і дівчата) створили навколо себе постійними бійками, сплутався у масовій свідомості з групами неонацистів, які теж здебільшого голять свої черепи і люблять одяг темних кольорів. Насправді скінхедів-фашистів не існує, як не існує християн-мусульман, чи українських індіанців.

Субкультура скінхедів  не зберегла для історії точну  дату свого зародження. Достеменно відомо, що це сталося десь у портових містах Великобританії наприкінці 50-х - початку 60-х років двадцятого століття. Якщо спробувати творчо підійти до цього моменту, то можна намалювати таку картину...

Звичайні британські хлопці зі звичайних, небагатих сімей  після звичайного трудового дня  сиділи собі в пересічному пабі і  пили пиво в очікуванні чергового  конфлікту з матросами з торгових суден. Довго чекати не доводилося, приходили матроси і давали хлопцям доброго прочухана... Котрогось разу після бійки хлопці поголилися налисо, що дуже зручно у вуличних бійках, бо нема за що вчепитися (звідси і походить назва "скінхед" skinhead - в перекладі з англійської - гола голова), відірвали від своїх курток коміри, підкотили штани і взули свої робітничі черевики Dr. Martens. Вигляд у них був якщо і не страшний, то, принаймні, агресивний. Щоправда, матросів це все одно не лякало і вони переважно таки давали хлопакам по дупі, але сам імідж міцно засів у головах мешканців робітничих районів, які почали його наслідувати і швидко поширили цю моду по країні.

Саме в цей час  у Лондоні почали селитися вихідці  з Ямайки. Вони шукали тут пристойну  роботу, але дуже часто її і не могли знайти, тому проводили багато часу на вулиці, збиваючись у групи, які називалися rude-boys — "грубіяни" (до речі, "руді-боєм" у молодості був відомий музикант Боб Марлі). Біла молодь часто навідувалася у квартали чорних, цікавилася їхньою культурою і саме з того часу походить захоплення скінхедів музичним стилем "ска", який і став на початках мало не офіційною музикою субкультури. Ще одна річ поєднувала в той момент чорних і білих хуліганів: усі вони були любителями "святого" напою — пива.