Поняття й основні ознаки суспільства

Поняття й основні  ознаки суспільства 
 
Поняття суспільства застосовується в різних аспектах: для позначення конкретного окремого суспільства (українського, німецького, італійського і т. д.); для позначення тієї чи іншої конкретної сукупності людей, об'єднання за будь-якою ознакою (суспільство автолюбителів, суспільство непитущих і т. д.); для позначення сукупності всіх існуючих і окремих суспільств, що існували, тобто усього людського суспільства в цілому (первісне суспільство, людське суспільство і т. д.). Це філософський підхід до розгляду суспільства. 
 
Починаючи з XIX ст., насамперед завдяки роботам французького філософа О. Конта, англійського філософа Г. Спенсера, посилено розробляється соціологічний погляд на суспільство. 
 
Потребу в соціологічному аналізі суспільства викликано ланкою обставин. Це і прагнення кожної грамотної людини розрізняти повсякденне і наукове представлення про суспільство; і бажання людей правильно осмислювати процеси, пов'язані з формуванням багатонаціонального українського цивільного суспільства; і прагнення зрозуміти процеси, що ведуть до розпаду одних політичних співтовариств і утворенню нових; й інтереси до наукового з'ясування формаційних і цивілізаційних початків, що складають основу кожного конкретного суспільства. 
 
На відміну від філософського соціологічний підхід дозволяє розглядати суспільство як відкриту соціальну систему; комбінації різних філософських, економічних доктрин, поглядів у соціологічному знанні породили мозаїчну картину бачення суспільства. Найбільшу популярність у соціології одержали культурологічний, інституціональний, формаційний і діяльний підходи до визначення суспільства. Зупинимося на їх характеристиці. 
 
Представники культурологічного напрямку в соціології (Т. Парсонс, Н. Смелзер) визначають суспільство як безліч спільностей, груп, зв'язаних між собою визначеною системою культурних цінностей, таких як мова, релігія, звичаї, світогляд, право, моральні норми. 
 
Інституціоналісти (С. М. Ліппсет, З. Шилз й ін.) розуміють суспільство як сукупність інститутів і установ, що забезпечують людям організоване задоволення потреб, врегулювання конфліктів, збереження культури і розвитку. 
 
^ Формаційний підхід К. Маркса передбачає, що соціальні відносини є безпосереднім відображенням стійких зв'язків, що складаються між людьми під час їх життєдіяльності. Характер цих відносин визначає специфіку самого суспільства. 
 
Прихильники діяльного підходу (М. Вебер, М. Леві) визначають суспільство як систему соціальної дії. 
 
Незважаючи на все розмаїття підходів, їм властиве загальне: перше – визначити сукупність компонентів, що утворюють суспільство (індивіди, особистості, соціальні спільності, соціальні групи, соціальні інститути); друге – усвідомити призначення суспільства в історичному процесі (задоволення потреб, розвиток індивіда, розвиток і збереження культури, виробництво цивільного життя); третє – знайти визначальний елемент, що зв'язує суспільство в єдине ціле (належність до загальної ідеї, ідентифікація з визначеним типом культури, спосіб виробництва матеріальних і духовних благ). 
 
^ Що таке суспільство? Суспільство – сукупність людей, об'єднаних конкретними інтересами, потребами, або взаємними симпатіями, або певним видом діяльності. Це ненаукове визначення. У соціології поняття «суспільство» має більш широкий, універсальний зміст і сутність. Якщо в звичайному визначенні суспільства підкреслювалась взаємодія індивідів, їх взаємозв'язки і відносини, що складались між ними, то у визначенні соціології суспільство – сукупність усіх способів взаємодії і форм об'єднання людей, в яких відображаються їх всебічна залежність один від одного. Суспільство – структурно або генетично певний тип (рід, вид, підвид тощо) спілкування, що становить історично певну цілісність або відносно самостійний елемент (аспект, момент і т. д.) етичної цілісності. Суспільство – це згусток зв'язків і взаємодії, що складається між людьми в процесі практично-господарської діяльності, в процесі соціального життя. Таким чином, суспільство – це соціальна спільнота, що історично склалася в процесі життєдіяльності людства для задоволення його життєвих потреб, тобто це спільність, що утворюють люди і в якій вони живуть. 
 
^ Суспільству притаманна низка ознак, які відрізняють його від інших спільнот:

•  
  спільна територія, на якій консолідуються соціальні зв'язки, основа соціального простору, у якому складаються, розвиваються відносини і взаємодії між індивідами, зазвичай вона збігається з державними кордонами;
•  
  загальноприйнята система культури, норм і цінностей. Завдяки цьому суспільство має велику інтегруючу силу. Воно соціалізує кожну людину, кожне покоління людей, підпорядковуючи їхню поведінку чинним нормам і включаючи її до загальної системи зв'язків;
•  
  здатність підтримувати й постійно відновлювати високу інтенсивність внутрішніх взаємозв'язків, забезпечувати стійкість соціальних утворень;
•  
  автономність, саморегуляція, саморозвиток, що забезпечуються тими інститутами й організаціями та на підставі тих норм, принципів, традицій і цінностей, які виникають у самому суспільстві.

 
Серед факторів, що забезпечують цілісність суспільства на всіх рівнях його розвитку, виділяють групи об'єктивного і суб'єктивного характеру. 
 
До групи об'єктивних факторів належать: економічне виробництво, у яке включено різні форми виробництва, їх підпорядкованість задоволенню потреб соціальних спільностей, пов'язаних з даною соціальною системою; публічна влада, що спирається не на грубу силу, а на авторитет і підтримку суб'єктів економічного життя; культура як система цінностей і норм, яких дотримують усі, хто населяє дану територію й економічний простір; адаптація індивіда до суспільства і його складових соціальних груп, соціальних інститутів і соціальної організації. 
 
До факторів суб'єктивного порядку належать: наявність соціальних статусів, як природних, так і санкціонованих суспільством; соціальних ролей, тобто сукупності дій, які повинна виконувати людина, яка має визначений соціальний статус у суспільстві; соціальних цінностей, що являють собою загальноприйняті у даній системі сукупності зразки, за допомогою яких люди співвідносять свої взаємини один з одним і завдяки яким систематизується соціальний досвід.

 

 

 

 

 

3. Особливості розвитку сучасного українського суспільства.

Сучасна соціальна структура  українського суспільства є дуже складною, її формування триває, але і сьогодні можна виокремити та визначити основні її елементи: 1. значно скорочується частка робітників промислових підприємств у соціальній структурі. Прогноз на початок XXI ст. показує, що 50 % робітників залишать сферу матеріального виробництва та поповнять ряди працівників сфери послуг, науки та освіти. 2. посилюється диференціація робітничого класу, значною стає частка представників нових соціальних спеціальностей, зростає роль їх у суспільному виробництві, поглиблюється розшарування робітників за ознаками професійності. 3. зростає чисельність робітничого класу, що за змістом праці, за рівнем загальної професійності не поступається інженєрно-технічній інтелігенції. 4. має місце подальше підвищення освітнього рівня та професійної кваліфікації робітників. 5. формуються нові класи — велика, середня та дрібна буржуазія, але ця тенденція ще не виявляється у повному обсязі. Соціальні групи, що вже, в основному, сформувалися, але поглиблення диференціації українського суспільства виявляється дедалі більше, можна простежити й певні тенденції: Вищий клас професіоналів, адміжсірашри, Технічні спеціалісти середнього рівня, Комерційний клас, дрібна буржуазія, Кваліфіковані робітники, Робітники, що не мають кваліфікації, Інженерно-технічні працівники та рядові службовці, Науково-технічната гуманітарна інтелігенція, студенти, Особи, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю, Землероби (фермери, колгоспники). Зміни в соціальній структурі селянства : 1. значно зменшується чисельність зайнятих без посередньо продуктивною працею в полі й на фермах. 2. зростає чисельність зайнятих переробкою сільськогосподарської продукції та сировини. 3. збільшується чисельність зайнятих у сфері обслуговування на селі та на сезонних роботах. 4. спостерігається поступове зростання авторитету й ролі кваліфікованої землеробської праці. 5. поширюється маргіналізація суспільства, багато селян залишають землю, однак чимало й тих, хто залишає місто та повертається до землі, в село. Процеси маргіналізації відбиваються ще в одній тенденції-формуванні середнього класу. Середній клас — це насамперед високопродуктивні й широкоінформовані, ініціативні та заповзятливі працівники. Саме інформаційно-інноваційний тип особи стає суб'єктом технічної модернізації та політичної демократизації. Тому представники середнього класу добре заробляють і, володіють необхідним обсягом благ, задоволені працею, беруть активну участь в управлінні, сміливо дивляться у завтрашній день.

За останніми даними, в Україні середній клас ще не сформований, малочисельний, охоплює близько 20 % населення, Однак дехто з учених твердить, що середні верстви населення уже «становлять хребет українського суспільства». Реально ж середній клас в Україні тільки формується, а тому й соціальна структура українського суспільства перебуває на етапі становлення, вона нестійка, недосконала, отже, й суспільство не можна вважати досить стабільним.

 

 

 

 

Сучасне суспільство. Сучасне суспільство охоплює два  періоди розвитку, що відповідають двом типам суспільства - індустріального  та постіндустріального. З кінця XVIII ст., А саме тоді відбулася Велика Французька революція (1789-1794), що змінила політичний образ Європи, поняття «суспільство» починає вживатися в широкому сенсі слова. Воно відображає народжувану самосвідомість людей, тягу до участі в політичному житті, інакше кажучи, більшості населення. Поступово поняття «суспільство»  поширювалося на все більш широке коло явищ. Це був досить суперечливий процес, в ході якого вирішувалися ті чи інші завдання. Скажімо, в одні періоди історії цивільних прав домагалися робітники, в інші періоди головним ставав питання про рівноправність статей. Так, у більшості європейських країн жінки довгий час не мали права голосу. Періодично в тих чи інших країнах гостро постало питання про права національних меншин. У багатьох державах і в наш час зберігається певний ценз осілості, тобто за рамки громадянського суспільства виведені цілі верстви населення. Сьогодні така ситуація склалася в деяких країнах Балтії. XVIII століття вважають відправною  точкою промислової революції, змінила економічний образ Європи. На зміну домашньої фабриці, господарем якої був звичайно поміщик або члени його сім`ї та на якій працювали його кріпаки, або міському ремісничому підприємству, на чолі з майстром, який мав учнів-підмайстрів, а також вільнонайманих працівників, приходить велика промисловість з тисячами найманих працівників на одному підприємстві. Дрібні майстерні витісняються величезними цехами з машинним обладнанням, все більше ускладнюються. Індустріальне суспільство  виникає в XVIII в. Індустріальне суспільство - дитя двох революцій - економічної (велика індустріальна революція, що почалася в Англії) і політичної (велика Французька революція (1789-1794)). Результат - радикальна зміна європейського суспільства. Економічна революція відкрила дорогу до економічних свобод і до нової соціальної стратифікації, а саме класової. Політична революція - до політичних свобод і прав, а також до нової політичної формі товариства - демократії, заснованої на рівності всіх людей перед законом. За три століття європейське  суспільство змінилося невпізнанно: Ø на зміну феодалізму прийшов капіталізм. Ø індустріалізації зачепила всі сфери  життя капіталістичного суспільства. Індустріалізація - результат застосування наукових знань до промислових технологій, відкриття нових джерел енергії, що дозволяють машинам виконувати ту роботу, яку раніше виконували люди або тяглові тварини. Перехід до промислового виробництва був для людства такий же значною революцією, як свого часу перехід до землеробства. Завдяки промисловості невелика частина населення опинилася в змозі годувати більшість населення. Сьогодні в сільському господарстві США зайнято 5% населення, Німеччині - 10, Японії - 15%. Ø поділ праці зробило крок далеко вперед. З`явилися десятки тисяч  професій, причому більшість з  них були просто невідомі аграрному суспільству. В індустріальному суспільстві більше половини населення зайнято промисловим працею, а менша його частина - аграрним. Престиж першого постійно зростає, а другого падає. Правда, до відомої межі. Настане час, і престиж промислової праці також почне невблаганно знижуватися. Але станеться це у зв`язку з переходом до наступної стадії - постіндустріального суспільства. Ø урбанізація - розширення частки міського населення і поширення міського способу життя на всі верстви  населення - це невід`ємний супутник індустріалізації. Спочатку індустріалізація вимагає все більша кількість працівників, що й забезпечує урбанізація - викачування маси сільського населення в місто. Але в міру розвитку виробничих технологій від працівника потрібно ще й відповідна підготовка, що, безсумнівно, сприяє зростанню освіти. При цьому зростає і громадянську самосвідомість нижчих класів: поняття особистості поступово поширюється і на простих людей. Ø В індустріальному суспільстві, мабуть, вперше місце роботи відокремлюється від місця проживання: на відміну від ремісника робочий щоранку покидає свій будинок і вирушає на фабрику чи завод, іноді знаходиться в іншому кінці міста. Ця обставина сприяє розвитку міського транспорту. Етапи розвитку суспільства. Тип суспільства Визначальний фактор розвитку Основа економічної  та соціальної структури Доіндустріальне (традиційне)   Сільське господарство, з церквою  та армією як головними інститутами. Первинне виробництво (полювання, збиральництво, город, фермерство) Індустріальне Промисловість, з корпорацією і  фірмою на чолі. Машинні технології і великомасштабні  системи виробництва. Постіндустріальне Теоретичне знання, з університетом  як місцем його виробництва і зосередження Наука і технологія. Перехід від індустріального до постіндустріального суспільства супроводжується перетворенням товаропроізводящей економіки в обслуговуючу, що означає перевагу сфери послуг над сферою виробництва. Змінюється соціальна структура: класовий поділ поступається місцем професійному. Власність, як критерій соціальної нерівності, втрачає своє значення, вирішальним стає рівень освіти і знання. Подібні процеси спостерігаються в США і Японії, що завершують перехід від індустріального до постіндустріального суспільства. Але це не відноситься до Росії, яка не так давно завершила перехід від доіндустріального суспільства, де більшість населення становили селяни, які проживали в сільській місцевості, до індустріального. В індустріальному суспільстві  інвестиції розширюють фінансову владу  Заходу по всьому світу. В результаті, декілька індустріально розвинених країн панують над рештою світу економіки і політики. Це домінування вступає в нове середовище - постіндустріалізму. У постіндустріальному суспільстві  основну роль грають не промисловість і виробництво. Показником ступеня економічного розвитку індустріального суспільства служить індекс виробництва сталі, а показником постіндустріального суспільства - відсоток наукових і технічних працівників на загальний обсяг робочої сили, а також обсяг витрат на науково-дослідницькі розробки. Індустріальне суспільство можна визначити кількістю вироблених товарів, а постіндустріальне - умінням виробляти й передавати інформацію.