Особливості процесу стратифікаційного поділу суспільства

3. Системи соціальної стратифікації

Стратифікацію можна визначити  як структуровані нерівності між  різними угрупованнями людей. Стратифікацію  можна уявити як геологічне нашарування  різних скельних порід земної поверхні. В такому разі кожне суспільство можна розглядати як ієрархію "прошарків" — з привілейованими нагорі й знедоленими внизу.

Можна виділити чотири основні системи  стратифікації: рабство, касти, стани  і класи. Іноді вони існують у  поєднанні.

Рабство — це крайня форма нерівності, коли певні індивіди у прямому розумінні належать іншим людям як їхня власність. Легальні умови володіння рабами були дуже різні в різних суспільствах. Іноді закон позбавляв раба майже всіх людських прав, як то було, окажімо, в південних штатах США, тоді як у інших випадках їхнє становище уподібнювалося до ролі слуги. Рабовласництво часто спричиняло опір і боротьбу з боку його жертв. Історія знала чимало таких повстань, іноді рабам щастило спільно визволитися від своїх гнобителів. Рабовласницькі системи зазнали краху почасти внаслідок боротьби рабів за своє визволення, а почасти тому, що економічні та інші мотивації діють значно ефективніше, аніж прямий примус. Рабство виявилося просто мало ефективним.

Каста асоціюється передусім з культурами Індійського субконтиненту. Сам термін "каста" — не індійського походження, він запозичений з португальської мови і означає "раса" або "чиста порода". Самі індійці не мають єдиного терміна, який би описував кастову систему назагал, а цілу низку слів, що стосуються різних її аспектів, два головні з яких — це "варна" і "джаті". Варка складається з чотирьох категорій, кожна з котрих має різний ступінь соціального пошанування. Нижче цих чотирьох груп розміщуються "недоторканні", що перебувають у найневигіднішому становищі. Джаті — це групи, які визначаються локально, і кожна з них має власний поділ на касти. Кастова система надзвичайно складна і в різних місцевостях має різну структуру, причому ці відмінності настільки істотні, що йдеться, власне, не про одну "систему", а про розмаїття різних, досить слабко пов'язаних вірувань та звичаїв. Поняття касти часто вживається поза індійським контекстом, там де дві або більше етнічні групи великою мірою сеґреґовані одна від одної і де домінують поняття расової чистоти.

Стани були складовою європейського феодалізму, проте існували й у багатьох інших традиційних цивілізаціях. Феодальні стани складалися з різних страт (верств) і мали різні обов'язки та права стосовно один одного, деякі з них обумовлювалися законом. У Європі найвищий стан складався з аристократії та дворянства. Духівництво утворювало другий стан, нижчий за своїм статусом, але наділений багатьма певними привілеями. До так званого "третього стану" належав простолюд — кріпаки, вільні селяни, купці та ремісники. На відміну від каст, між станами до певної міри дозволялися змішані шлюби та індивідуальна мобільність. Станова система в минулому мала тенденцію розвиватися там, де існувала традиційна аристократія, побудована на шляхетному походженні. У феодальних системах, як у середньовічній Європі, стани були тісно пов'язані з місцевою маєтною спільнотою: вони утворювали скоріш локальну, ніж національну систему стратифікації.

Класові системи відрізняються в багатьох аспектах від рабовласницької, кастової або станової. Особливо слід відзначити чотири відмінності:

1. На відміну від інших типів  суспільної стратифікації, класи не встановлюються законом і не спираються на релігійну традицію; належність до певного класу не пов'язана з успадкованими привілеями, підкріпленими законом або звичаєм. Класові системи за своєю суттю набагато плинніші, аніж інші типи стратифікації, й лінії поділу між класами ніколи не бувають чітко визначеними. Не існує формальних заборон на змішані шлюби між представниками різних класів.

2. Індивід, принаймні почасти,  досягає свого класу, а не  просто "одержує" його при  народженні, як то буває в інших системах соціальної стратифікації. Соціальна мобільність — рух угору або вниз у класовій структурі — явище набагато поширеніше, ніж у інших системах. (У кастовій системі індивідуальний перехід із однієї касти в іншу неможливий.)

3. Класи утворюються залежно від різниці в економічному становищі між угрупованнями індивідів, нерівностей у володінні та контролі над економічними ресурсами. В інших типах стратифікаційних систем найбільше значення, як правило, мають неекономічні фактори (скажімо, вплив релігії на індійську систему кастового поділу).

4. В інших типах стратифікаційних  систем нерівності виражаються  передусім через персональні  взаємини обов'язку або зобов'язань  — між кріпаком і поміщиком,  рабом і його господарем або  індивідами з вищої і нижчої касти. Класові системи, навпаки, функціонують через широкомасштабні зв'язки імперсонального характеру. Наприклад, одна з головних засад класових відмінностей полягає в нерівних умовах праці та її оплати; ці нерівності стосуються усіх людей у специфічних професійних категоріях, виникаючи внаслідок економічних обставин, що характеризують економіку в цілому.

Ми можемо визначити клас як широке угруповання людей, які спільно  розпоряджаються економічними ресурсами, що вирішальним чином формує стиль їхнього життя. Майнова власність, а також рід занять — ось головні підвалини класових відмінностей. Основні класи, що існують у західних суспільствах, це вищий клас (багатії, підприємці та промисловці, вищі урядовці — ті, хто має у своїй власності або безпосередньо контролює ресурси); середній клас (до якого належить більшість "білих комірців" та професіоналів); і робітничий клас ("сині комірці" та люди, зайняті ручною працею).

Теорії  стратифікації в сучасних суспільствах

Найвпливовіші теоретичні підходи були опрацьовані Карлом Марксом і Максом Вебером; більшість пізніших теорій стратифікації були побудовані на їхніх ідеях. Ідеї Маркса та Вебера справили глибокий вплив на розвиток соціології та суміжних наук.

На думку Маркса, клас — це група  людей, що перебувають в однаковому відношенні до засобів виробництва — засобів, якими вони заробляють на життя. Два основні класи складаються з тих, хто володіє цими новими засобами виробництва, — промисловців або капіталістів, — і тих, хто заробляє собі на прожиток, продаючи їм свою робочу силу, — робітничого класу, для позначення якого Маркс іноді вживав термін, що сьогодні видається вже архаїчним, "пролетаріат". Відносини між цими двома класами, згідно з Марксом, є експлуататорськими. Маркс був вражений тими нерівностями, що їх створює капіталістична система.

У сучасних суспільствах, зазначає Вебер, формування партій є важливим аспектом влади і може вплинути на стратифікацію  незалежно від класу й статусу. "Партія" позначає групу індивідів, які працюють разом, тому що мають спільне походження, цілі та інтереси. Маркс намагався пояснити як різницю в статусі, так і організацію з позицій класового підходу. Партії можуть виникати на основі спільних для різних класів інтересів; наприклад, в основі утворення партії можуть лежати релігійні вірування або націоналістичні ідеали.

Американський соціолог Ерік Олін Райт розвинув теоретичні засади, які багато в чому спираються на Маркса, але використовують і ідеї Вебера. Згідно з Рантом, існують три виміри контролю над економічними ресурсами в сучасному капіталістичному виробництві, й саме вони допомагають нам ідентифікувати основні класи, що існують сьогодні. 1. Контроль над інвестиціями або грошовим капіталом. 2. Контроль над фізичними засобами виробництва (земля або фабрики та установи). 3. Контроль над робочою силою. Ті, хто належить до класу капіталістів, контролюють усі ці виміри в системі виробництва. Робітничий клас не контролює жодного. Але між цими головними класами є групи, становище яких набагато двозначніше.

Френк Паркін, британський учений, погоджується з Марксом, як погоджувався і Вебер, що володіння власністю, засобами виробництва, є основною підвалиною класової структури. Проте власність, як вважає Паркін, це тільки одна форма соціального перекриття, яке може бути монополізоване меншістю і використане як фундамент влади над іншими.

Деякі автори стверджують, що класи  вже не відіграють істотної ролі в  новітніх західних суспільствах. Можливо, що вплив класових відмінностей і  не такий значний, як вважав Маркс, але  існує мало сфер суспільного життя, що були б ними незаторкнуті.

Багатство — це все те, чим індивіди володіють (капітал і акції, заощадження і власність, як то будівлі та земля; тобто те, що можна продати). Доход — це платня, яку дістають наймані робітники та службовці, а також "незароблені" гроші, які надходять від інвестицій (зазвичай відсотки або дивіденди). Тимчасом як більшість людей одержують гроші за свою працю, багаті мають головну частку своїх доходів від інвестицій. Надійну інформацію про розподіл багатства дуже важко добути. Акції та облігації розподілені ще більш нерівно, ніж загальне багатство.

Доход. Одна з найзначніших перемін у західних країнах за останнє сторіччя — це зростання реального доходу більшості населення, яке працює (реальний доход — це фактичний доход, виключаючи наслідки інфляції, щоб мати фіксований стандарт для порівняння з року в рік). Проте, як і у випадку з багатством, доходи розподіляються, як і раніше, нерівно.

Соціальний  поділ на класи

Вищий клас. Власність, як підкреслювали і Маркс, і Вебер, наділяє владою, тож члени вищого класу непропорційно представлені на вищих рівнях влади. їхній вплив почасти полягає в прямому контролі над індустріальним і фінансовим капіталом, а почасти — в доступі до провідних позицій у політичній, освітній та культурній сферах.

Середній класс. Поняття середнього класу об'єднує людей найрозмаїтіших занять. Всередині самого середнього класу чітко виділяються три окремі сектори. Давній середній клас складається з власників невеликих бізнесів, що працюють самі на себе (самозайняті), власників малих крамничок та дрібних фермерів. Вищий середній клас складається переважно з людей, що обіймають менеджерські посади або виконують роботу, яка вимагає високої кваліфікації. Нижчий середній клас — це неоднорідна категорія, до якої належать люди, що працюють конторськими службовцями, комівояжерами, вчителями, медсестрами і т.д.

Робітничий клас складається з людей, що виконують ручну працю, так званих "синіх комірців". Як і в середньому класі, всередині робітничого класу існують досить чітко означені лінії поділу.

Найнижчий клас (андерклас). Головна лінія демаркації всередині робітничого класу проходить між етнічною більшістю і знедоленими меншинами, які й складають найнижчий клас. Члени найнижчого класу трудяться в очевидь гірших умовах і мають набагато нижчий життєвий рівень, ніж більшість населення. Багато з них стають хронічно безробітними або дуже часто міняють місце роботи.

Дослідження стратифікації протягом багатьох років були "гендерно сліпими", вони здійснювалися так, начебто жінок і не існувало або вони були неважливими й нецікавими з погляду аналізу розподілу влади, багатства й престижу. Проте саме гендер є одним з найсуттєвіших прикладів стратифікації. Немає таких суспільств, де б чоловіки, в певних аспектах суспільного життя, не були бататші, впливовіші й вищі за своїм статусом, аніж жінки.

Визначення бідності під поглядом параметрів фізичного існування  мають чимало неадекватностей, зокрема, коли формулюються як специфічний рівень доходу. Єдиний критерій бідності, якщо встановити його не досить високо з урахуванням можливостей певного пристосування під конкретні умови, часто створюватиме таку ситуацію, коли певні індивіди опиняться вище лінії бідності, тоді як їхній доход не покриватиме навіть основні потреби фізичного існування. Більшість бідних людей живуть у якихось оселях або мають постійний прихисток. Ті, хто такого прихистку не має — безпритульні, — стали часто з'являтися на вулицях наших великих міст за останні два десятки років.

4. Основні тези досліджуваного питання (за Е. Гіденсом)

1. Соціальна стратифікація —  це поділ суспільства на верстви,  або страти. Коли ми говоримо  про соціальну стратифікацію,  ми зосереджуємо увагу на нерівнозначності  позицій, які займають різні  індивіди в суспільстві. Стратифікація за тендером і віковими ознаками існує в усіх суспільствах. У великих традиційних суспільствах та в сьогоднішніх індустріалізованих країнах ми розглядаємо стратифікацію крізь призму багатства, власності й доступу до матеріальних благ та продукції культури.

2. Можна розрізнити чотири головні  види стратифікаційних систем: рабство,  касти, стани та класи. Тоді  як перші три залежать від  нерівностей, санкціонованих законом  або релігією, класовий поділ  не затверджений "офіційно", а  виникає з економічних факторів, які визначають матеріальні обставини людського життя.

3. Найвідоміші та найвпливовіші  теорії стратифікації були розроблені  Марксом та Вебером. Маркс надавав  першорядної ваги поняттю класу  і вважав, що клас е об'єктивно  заданою характеристикою економічної структури суспільства. Він вбачав фундаментальну розколину між власниками капіталу та робітниками, які не володіють капіталом. У Вебера схожий погляд, але він виділяє два інші аспекти стратифікації — статус і партію. Статус — це пошана або "суспільні почесті", які віддаються індивідам або групам; партія — це активна мобілізація груп на досягнення якоїсь визначеної мети.

4. Більшість людей у сучасних  суспільствах живуть сьогодні  заможніше, аніж кілька Генерацій  тому, проте розподіл багатства  та доходу залишається дуже нерівним. Багаті вдаються до різних засобів, щоб передати своє багатство наступному поколінню. Багатство — це всі активи, якими володіють індивіди: готівкові гроші, заощадження та наявні рахунки, власність інвестиції в акціях, облігаціях та в іншій формі. Доход — це заробітна платня за виконану роботу плюс гроші, які надходять від інвестицій.

5. Володіння великим багатством, а надто в тих випадках, коли  це багатство передається від  покоління до покоління, —  головна характеристика, яка відрізняє вищий клас від інших класових груп у суспільстві. Середній клас у широкому розумінні складається з людей, які працюють на "білокомірцевих" посадах, але він може бути поділений на давній середній клас (що складається переважно з дрібних бізнесменів), вищий середній клас (професіонали високої кваліфікації та менеджери) і нижній середній клас (конторські службовці, вчителі, медсестри і т. д.). Робітничий клас складається із "синіх комірців" або робітників ручної праці. Найнижчий клас складають ті, хто перебуває в хронічній бідності й не має постійної роботи. Більшість людей у найнижчому класі належать до етнічних меншин.